У осені притомленії крила,
Бо їй зима у спину холодить –
На коси срібла щедро натрусила.
Мабуть, хотіла осінь задобрить.
А золото з-під поморозі – блиском,
А небеса – такі ясні-ясні.
І тоне ненароком променисто,
Всміхається крізь хмари навесні.
У осені просвітленії очі,
Замислені і трішечки сумні…
Бо небо стужу нам пророчить,
Хоч ще стоять і теплі дні.
