Коли країною керують Наче,
То голос розуму в куточку плаче.
На троні міцно всілися, міняють пози,
Бо що тих інших Наче їм погрози …
В рядок зібрались наче президенти,
Наче міністри, наче дисиденти.
Читають голосно свої наче промови,
На опонентів наче хмурять брови ...
….............
От уяви, що в школі діток зустрічає
Теж наче вчитель, що наче навчає,
Що пече хліб для нас теж наче пекар,
А ліки видає наче аптекар
Студентів вчить теж наче викладач,
Вся лекція з неправильних задач,
Лікує землю наче агроном,
А хитре зло стає наче добром
Всюди по хаті скаче Наче,
Воно вже велетень, не гном,
Не заховаєш під столом,
Воно ж активне, не ледаче …
Наче батьки зустрілись й наче діти,
Посумувати, може - наче порадіти?!
Чи порадіти, як посумувати?!
Як можна відчуття таке назвати?!
За наче кавою сиділи Наче й Наче,
Оте, що зліва, наче говорило,
А справа Наче слухало і наче розуміло.
Так Наче з Наче цілу вічність і прожило …
Яка ж різниця є між цими Наче?!
Це наче думало, а це наче любило.
Це наче сумувало, а це наче раділо.
Сіре ніяке в тому світі ледве животіло.
Ростуть в саду теж наче квіти,
Бо наче садівник буде бур’ян глядіти.
Коли ж наче любити стали наче діти,
Стало по справжньому тьмяніти …