Що й у чистім полі
Вітри шаленіють,
А в дівчини тої
Серденько німіє,
Бо козак у похід
Пішов – не вертався:
Чи в бою він поліг,
Чи ворогу здався…
«Що вітри ж ви мої,
Вітри-вітровії,
Розкажіть же мені –
Знати правду мрію:
Якщо він та й поліг,
Розчешіть могилу,
А якщо ж перебіг –
Краще би загинув»
І летять ті вітри
По степах широких,
І не день, і не три…
Раптом бачать збоку:
Де козак той поліг,
Виросла тополя,
Він же рідній землі
Виборював волю.
Возвертались тоді
Вітри до дівчини.
І так склалось, що ті
Ворота прочинить
Не та дівчинонька,
Що їх посилала –
Козакова донька
Правду ту пізнала.
08.04.2013
Ганна Верес (Демиденко).