Злилося відлуння далекого бою
З війною, що зараз кипить,
Як Крути тоді перетнулись з бідою,
У душах вона ще болить…
Дітей проводжали, хрестили під храмом,
А родичі сльози лили.
І крик відчайдушний: повернемось, мамо!
Та тільки кати не дали.
Нескорені долі, сини України,
Свободи святий первоцвіт.
Хоча й не діждались щасливої днини,
Вони, наче сам заповіт.
Стоїть він хрестом на Аскольдовій тиші –
Взірець. А у душах тягар.
Розстріляна молодь, у них найцінніше
– Життя відібрав комісар.
І зараз нащадки отих комісарів
Все лізуть в гібридній війні,
Вбивають, грабують, як дикі корсари;
Палає земля у вогні.
І як і тоді йшли вперед добровольці
Країну свою боронить.
Вбивали їх, гасли промінчики сонця,
У вічність ховалася мить.
Не вмерла в нас досі жага до свободи,
І досі козацтво в серцях,
І кожним життям проростають ці сходи,
Немовби під пензлем митця.
Кабмін, президент, депутати* і судді
Сплелися в злодійське кубло.
Та їх злодіяння не будуть забуті:
Пекельне чекає їх зло.
То й з ворогом ми звідусіль наодинці,
І тут витікає мораль:
Ворожі дві влади до нас, українців –
Російська та наша, на жаль.
*Більшість цього зрадливого парламенту і рештки клятих регіоналів.
11.05.2017