Я тебе не шукала, не шукала тебе я
В лабіринті життєвих подій.
Одиноко цвіла, як та квітка-німфея,
У полоні печалі та мрій.
Мов та птаха, що в небі літає над полем,
Я шукала притулку й тепла.
Та над втомленим серцем зжалілася доля
І з тобою, коханий, звела.
Ти, мов сонячний промінь, прийшов на світанку
Й поцілунком мене обігрів.
Відсьогодні, щаслива, всміхаюсь щоранку
І з душі ллється радісний спів.
Кожне слово моє лиш для тебе співаю
І дарую тобі у віршах,
Де тобою милуюсь... Кохаю, кохаю
До нестями, до сліз на очах...
10 травня 2013
дуже щирий і світлий вірш, і світлина гарна як для україномовного початківця пристойно написано, а про квіти ми різні писали, мої крім одолінь трава ще ненюфари звуть вони білі і схожі на лотоси
Елена Марс відповів на коментар @NN@, 09.03.2017 - 19:36
Дякую вам я не дуже в тих лілеях-німфеях розбираюсь мені аби квітка гарна була і цього досить ))
Дякую тобі цей вірш - мрія! Тоді я дуже мало писала українською. Скоріше - це проба пера легкий, нічого серйозного, але чомусь він дуже подобався мені навіть нічого зараз не підправляла, хоч і бачу недоліки, але буває так, що не хочеться нічого міняти.
Очень ценный коммент. Меня, как человека любопытного, интересует разница между первыми стихами и последними. В который раз убеждаюсь, что в способных людей она не большая, или даже вовсе нет. У Высоцкого, например, одним из первых был стих "На братских могилах не ставят крестов." И как мастерски исполнено! Но это так, отступление... Спасибо, Лена! А менять не стоит.
Знаешь, а ведь я тоже люблю делать такие сравнения это увлекательно - наблюдать за ростом автора... Кстати, заметила, что и ты Высоцкого любишь. У меня есть посвящение ему, тоже не тут. Может найду завтра и сюда выложу. Его даже исполнили... Было приятно, что оценили, хотя были такие, что и ругать пытались, ведь человещище-то какой! Просто там я как бы от его имени рискнула написать. Сама не знаю, почему так вышло. Это было не запланированно, само собой пришло ко мне.
А теперь ухожу спать спокойной ночи тебе, красивых снов...