Коли близькі відходять в небуття,
Самотність відчувається довіку.
Не розуміли їх ми за життя
Й провинам не складаєм ліку.
І фото – чорно-біле як кіно,
І очі стомлені – знайомий погляд...
Вони уже простили нас давно.
Для нас вони - болючий спогад.
За не приїзди і не зустрічі... Усе…
І не обличчя перед нами – тіні.
А скільки було сказано не те
І не про те в щоденнім мерехтінні.
Та біль вини – останній штрих
Гризе, бо всі ми тварі Божі.
Не все зробили ми для них.
Вони простили. А ми себе - чи зможем?