Ще пахне літо м'ятою п'янкою,
Роменом і волошковим кущем,
Й легким туманом, сивим, над рікою,
Але у серце вже закрався щем.
Біжить життя, складне і швидкоплинне,
І не завжди, як хочеться, живем:
То загрузаєм у життєвій глині,
То в піднебессі птахою пливем.
Постане осінь у твоїм порозі,
Ромен зів'яне і волошки теж,
Не м'ята вже – полин напише прозу,
Накаже: «За своїм здоров'ям стеж!»
А коли осінь в серденько постука,
І в теплих жилах прихолоне кров,
Збагнем нарешті, як болить розлука
Із тим, кому дарована любов.
Деньок осінній швидко пробігає,
Адже для ночі відділив аж чверть.
Тому й зробити все не устигаєм,
Та спішимо, шукаєм слова «смерть».
17.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
вбирати красу,що навколо,поіти нею душу...збирати світло і тепло і дарувати світові віршами...піснями...добрими ділами,що ви і робите так натхненно,Ганночко,і неперевершено Уклін за поезію
Лідочко, не часто можна зустріти такий теплий коментар, який я маю від Вас. Навіть у ньому відчувається свята поетична душа. Шаную кожне Ваше слово. Хай Божа благодать ніколи не залишає Вас і Вашу родину!
Спасибі.
Гарно і правдиво,мабуть не варто поспішати. 
