Ось і «Радуга» загибається… А видання цього часопису йде коріннями у 1927 рік. Коли виходять числа журналу «спареними», вважай підступає каюк. А шкода. Бо літературно-мистецьких журналів в Україні стає все менше. Маю на увазі справжніх, тих, що мають історію, добру автуру та традиційно виходять на папері.
Із нині сущих у нас залишаються ще «Кур`єр Кривбасу» та «Склянка Часу». Я згадую тут лише суто літературно-мистецькі повноформатні і передплатні часописи нашої батьківщини.
Тож, що нам дала цього разу «Радуга» на читво?
П`ять прозаїків, двох поетів, трьох авторів нарисного та оглядового характеру письма. Ще подано погляд на минулий «Книжковий Арсенал» провідних українських письменників, перекладачів,видавців, критиків та одного редактора вже згаданого вище журналу.
Чи не замало для з`єднаного випуску?
Аби не мучити читача, приділю увагу одному авторові кожному розділу журналу.
Читав і гадав: навіщо пан прозаїк та сценаріст Олександр Володарський пише такі пасажі «Он был похож на кирпич: крепкий, румяный и простой, как полкирпича… за армейские 45 секунд успевая не только одеться, не ещё и умыться, побриться и позавтракать.»
Мені здається, пан Володарський написав це, як і все своє оповідання поспіхом.
Поет Вадим Гройсман, виїхавши із Києва до «Землі обетованної» сумує чи зрезигнує від нудьги за покинутим:
« Я забыл, где в Киева Подол,
Где Выдубичи – каменная фреска.
От гуда, бликов, холода и треска
По капле пам'ять вытекла на пол…»
І далі продовжує « Мы очутились в том краю, / Где сказкой кажется зима…»
Навіщо тоді покинув Україну?
Дивні, втім усім нам відомі речі, висловлює про сенс явища «Книжкового Арсеналу» провідний наш літературознавець та президент Всеукраїнського рейтингу «Книжка Року» Костянтин Родик: « Украинская література за время Независимости в значительной степени превратилась в маргинальный элемент шоу-бизнеса, в яркую игрушку, от которой потребитель ожидал прежде всего развлечения…»
Олександр Апальков, письменник, головний редактор журналу «Склянка Часу» доречі визнає одним із яскравих явищ згаданого «Книжкового Арсеналу» презентацію першого тому книги рецензій «Актуальна література» того ж К.Родика. І бажає Костянтину « в следующих томах не забывать и о литературном царстве маргиналов, неудачников, бедняков… Сколько их и в столице и в провинции! Они же ведь сочиняют, стараются… Не бьют стёкла фонарей, а пишут.»
А завершує літ-публікації своїх двох чисел одного випуску «Радуга» розлогою подачею переліку рейтингу «Книжки Року»… Вже під самий кінець журнального зшитку подано вірші для дітейАндрія Усачова, де він не по дитячі констатує: « Мой читатель! Тревожен наш мир и суров…»
Оттакої! І на цьому слові полишу я журнал «Радугу», зовнішньої привабливісті якого надає цей раз живопис Альберта Фельдмана. Дай, доля, бачити, читати й чути про цей та інші журнали ще й надалі.
