Ходили повз. І розминалися.
Навколо снували стривожені люди,
і стрижнем проходило бажання єднатися
в обох. З особливими. Бажано - всюди,
але розбігалися,
шляхи роз'їжджалися,
обличчя один одного були
темні плями,
хоча насправді вони снили однаковими снами,
імена одне одного час від часу і чули,
та почули - й одразу ж забули.
Світи ламались, серця розбивались,
і їхні комплекси ставали нещастями.
Один знайшов розраду в тому, щоб замикатись,
а одна - у тому, щоб палати страстями.
І знову вони проходили повз одне одного
у світовій та вічній сваволі,
поки обоє нарешті не приглянулись Долі,
і вона вже не могла б придумати нічого більш холодного,
ніж таки їх одне від одного
відсторонити
і щастя убити.
Але сталось, як мало -
слово кригу зламало,
підкріпило тілом,
і вони, що завжди насправді були одним
цілим,
перезирнулись.
Серця і погляди їхні
нарешті
зіткнулись.
