Ранок…пуста вулиця…не має ні душі…все тихо і спокійно…жодної людини…жодного автомобіля…таке враження ніби моє рідне місто спустошилося за одну єдину мить…я блукаю рідними, але такими далекими й чужими вулицями у пошуках…у пошуках чого? Не знаю…якась фатальна невизначеність за мною женеться…так…женеться…що це? Мені страшно...я боюся…мені потрібно втекти…але «воно» за моєю спиною...”воно” наздоганяє…намагаюсь втекти…боюсь поглянути у вічі цьому створінню…боюсь навіть боротися зі своїм страхом…біжу…але «воно» невпинно за моєю спиною…ні…»воно» мене не відпустить…намагаюся знайти свій будинок…своє місце…але, блукаючи серед сотень однакових будинків, не знаходжу свого…мені немає тут місця…а можливо не потрібно тікати? здатися цьому створінню…нехай зжере мене і тоді не буде страхів…не буде вже нічого...тільки пустота…темрява….невизначеність…а «воно» все ближче…вже на відстані витягнутої руки…ось-ось схопить мене…а я досі не знайшла СВОГО місця…я досі блукаю…я досі у пошуку…у невизначеності…саме невизначеність лякає, а не істота, що за мною женеться…ще хвилина…
Я прокинулась…прокинулась від жахливого сну, що постійно мене мучить…підсвідомість не дає мені бажаного відпочинку…адже майбутнє не може чекати…ще хвилина і воно мене схопить і почне шматувати гострими пазурами невизначеності…
