Дві маленькі соснові гілочки лежали на снігу, наче дрімаючи у відповідальному режимі очікування. Нарешті наступного дня діти вийшли на засніжене подвір'я. Їх зустрів холодний вітерець. Він кружляв чарівним вихором. Колисав барвисті сніжинки, розкидаючи їх у різні сторони. Дітлахи поспішали, щоб прочитати послання від пані Зими. Добратися до нього не було складно. Загадкові гілочки, притрушені снігом, виглядали, наче живі. Здавалося, що вони сплять. І в якусь мить прокинуться, щоб переказати повідомлення. Але цього не сталося. Натомість на місці, де були залишені соснові гілочки, побачили незвичний візерунок. Зажурено переглянулися. Не могли збагнути, що він означає.
Роздумуючи, вирішили залишити цю нерозгадану таємницю лише для себе. А тим часом почали ліпити кумедного сніговика. Чепурили його, доповнюючи образ нового друга власними задумками. Потім весело каталися на санчатах. Раптом їх підхопило сніговим вихором, указуючи незнаний напрямок. І ось мандрівка завершилася. Дітлахи озирнулися. Побачили перед собою величезний простір. Навколо не було ні дерев, ні будиночків. Нікого. Зненацька угледіли ледь помітну стежку. Вона була наче розірване намисто, яке у певному місці хтось зібрав до звичного вигляду. Маленькі, щільненькі сліди виглядали як вказівник до чогось невідомого. Загадковий маршрут зацікавив дітей. Вони здогадувалися, хто їх скеровує, даючи ці підказки. Аж ось сліди зникли.
На величезній галявині розгорнулося справжнє диво. Це була картина, намальована на снігу. Рівненькі кола, наче казкові віконця, обрамлювалися дрібненькими узорами. У центрі – квіткові пелюстки. Малюнок вразив дітей. Він виднівся перед ними вишуканим і розкішним килимом. Малі мандрівники подумали про те, щоб згорнути цей килимок і перенести ближче додому. Але розуміли – це було неможливо. Любувалися сніговою картиною, обходячи її з усіх сторін. Замислились й про автора особливого зимового творіння.
Враз побачили посередині малюнка якесь звірятко. Придивившись, упізнали красуню Білочку. Із центральної квіткової композиції Білочка спостерігала за гостями. Тож вирішили поквапити події. Оминаючи круглі віконця на величезному сніговому полотні, поспішили до неї.
Діти витягнули дві соснові гілочки і простягнули лісовій красуні. Біля її пухнастого хвостика побачили кошик з горіхами. Один вона узяла в свої лапки. Почала ним швидесенько крутити. Відкрила горішок, як чарівну коробочку і усе смачненьке з'їла. Дітям віддала кошик й пострибала в далеч, заховавшись на сніговими горизонтами.
На прощання дітлахи охопили поглядом картину на снігу. Здавалося, тепер вона стала красивішою. Адже була декорована враженнями загадкової зустрічі. Дітей знову підхопив сніговий вихор. Вони знали цей напрямок. Дуже скоро упізнали своє подвір'я і будиночок. Зайшли в оселю. Перед очима виднілися події усього дня.
Але на цьому він не закінчився. Діти загорнули горіхи, які подарувала лісова красуня в м'якій й пухнастій шубці, у блискучий папір. Зав'язали їх золотистими шнурочками і поскладали у кошик. Вони придумали цікаву розвагу, залишивши її задум на завтрашній день.
Тим часом вирішили реалізувати іншу справу. Один горішок розламали на дві половинки. У серединку вклали маленького листа. З’єднавши половинки, загорнули горішок, перев’язавши біленькою стрічкою. Далі очікували нагоди знову вийти у двір. Нарешті такий момент настав. Увечері вийшли на прогулянку з батьками, щоб показати сніговика. Прихопили й старого капелюха для доповнення його потішного вигляду.
Непомітно, у рядку з ґудзиками, зроблених з камінців для вбрання сніговика, вклали горішок із листом для пані Зими. Вона знайде цю схованку і наповнить їх новий день ще однією казковою подією. Діти вірили у це...