Ми сміємось, книжки читаємо,
П’ємо пиво й холодний квас…
Ми до ранку містами блукаємо,
А вони… Помирають за нас…
На кордоні хортів ціла зграя,
Всі чорти збунтувалися там.
І лиш диво, лиш Бог помагає
Козакам, українцям-братам.
Там війна, там лютують всі демони світу.
Знов нестримно і гірко кров’ю ридає земля.
Там немає добра, там ніхто нас не буде жаліти.
Не врятують слова – їх немає кому промовлять.
Зовсім близько, ось там, помирають герої щоранку,
Небо сипле дощами, сльозами вмивається мати…
А у нас тут все добре – такі ж неймовірні світанки;
Ми продовжуєм пить, веселитись, співати…
Зовсім поряд, за крок, ми героїв хоронимо тихо,
і ридає Вкраїна, ридає гіркими слізьми…
Хоч вони й залишили дітей, жінкам на утіху,
Але ж діти хотіли би бути щасливі, як й ми…
Помирають солдати в кривавій безжальній війні.
У закритій труні ми ховали героїв не раз.
Люди часто вмирають, але дуже прикро мені –
Бо солдати вмирають за мертвих морально нас.
