(притча)
Сьогодні дивну притчу я почув
Вам переказую допоки не забув.
Мабуть у притчі чудернацькій
Відкриєте думки й свої, зненацька.
Ось, кажуть, що чоловіки
В усі часи, й в усі віки
Бажають сина, як нащадка роду
Із пелюшок плекаючи породу:
Забити цвях, і грати у футбол,
І вибирати менше із двох зол,
Відповідати і плекати честь
І захищати маму від усіх нашесть...
А коли сина Бог дасть жінці
То вже наповниться по вінця
Усім, чого бажає вже вона,
Бо мати знає чого сину тра:
Солити огірки й капусту,
Як вибирати фіранки і люстру…
Та як забити цвях вона вже не навчить,
Це неважливо – це її вже злить
Тож виростає маминкин синок
Посеред блузок, суконь й хустинок…
А що коли народиться дочка?
У чоловіка думка вже така
Її він виховає так
Що ліпше не придумати ніяк
За сина, мабуть, навіть краше
І за жінок, то точно вже путяще
Все зробить він для того, стільки,
Щоби жінкам помститись тільки!
А коли жінка виховає доньку
Для того, щоби свою голівоньку
Відвести та підставити вже іншу
Молодшу, кращу, веселішу
Розумницю, передусім,
Та щоб помститися усім!
