Захопило моє серце і щодня стискає
Кров ворожа, що у світі жалю і не знає.
Кров, що ллється за рікою і в ріку впадає,
Дух незламний, кров невинна, що усіх лякає.
Над рікою вже немає сонця, хмар і неба,
Бо вже людям там живучим нічого й не треба.
Аби мир настав чим скорше, аби знов звидніло,
Щоб зажили знову люди вільно, тихо й мирно.
Та не може більше ненька гірко плакати за нами,
І вмиваючись від ранку аж до вечора сльозами,
Кров'ю вражою й своєю так вмиваючись страждає,
І дітей своїх хоробрих у землі лихій ховає.
Але діти неслухняні, діти Криму, діти сходу,
Захотіли проміняти своє рабство на свободу,
І повірили в лукаве, в спину брату ніж встромили
Та від страху свого рабства так себе і не звільнили.
Діти Криму, діти сходу, схаменіться на хвилинку!
Ви згадайте, як жилося вам в батьківському будинку?
Ми всі схожі, ми є рідні, ми з вами брати по крові,
І нема між нами стін, окрім великої любові.
Діти Криму, діти сходу, лиш любов нас урятує,
Бо в житті ми з вами схожі, нам лиш єдності бракує!
А коли любов і єдність нас сплете в велике військо,
От тоді ми з вами рідні будем жити в мирі вічно.
