Пуста квартира, голі стіни,
Холодний суп, твої картини.
Усюди пахне мигдалем...
А що ж сказатиму дитині?...
Лежить ведмедик на трюмо
Сумними очками він споглядає у вікно.
Я сів тихенько і дивлюсь,
Мабудь з ним спогадами поділюсь.
І марю, марю, весь спітнів
Усюди вибухи і тлін,
Усюди ті кроваві плями,
І хмари, хмари, чорні хмари.
То пекло - жах!
Кричали люди,
Здригався світ,
Ридав хлоп`я, і мати, й дід.
Я пам`ятаю весь той сум,
Я не забуду весь той глум,
Я десь біжав, і десь шукав,
Коли знайшов, то вже упав.
Ти вся бліда, одежа красна
Та біла блуза і піджак, розхристані
Порожній погляд і в очах, застиглі сльози
Немов, вода кришталева з пристані.
Життя обірвалось у мить,
Ще залишилось марево
З не сказанних і не почутих слів,
Тепер усе диявольське варево.
Життя безцільний шлях без тебе
Невже комусь потрібна
Така кровава гра?
Адже стежина хибна!
Я розгорнув твого написанного колись вірша.
Ти попросила розгорнуть,
Коли усе утратить сенс...
"Не забувай, не полишай
Ніколи люблячого серця,
Але залиш відчиненими двері,
Щоб жити далі ти спромігся.
І хоч усе це на папері...Запам`ятай!
Тебе кохала, душу цілковито віддавала,
І кожну мить з тобою
Неначе в казці проживала."
(Заклик проти террористичних актів.
Люди, схаменіться!)
