Думала, а може ну його оте кохання
Його нема, одні розчарування
Я гордою ходою ступаю по житті.
Нехай собі надіються дурні,
А моє щастя – незалежність і кар’єра.
Сама собі володарка й потіха
Закохані ж з*їдають тонну лиха
Та й вже немає далі куди йти
Лиш стій й терпи.
Сотні нещасних ззламаних сердець,
В своєму ж домі як сирітки долі
Не хочу цього, краще вже сама
Але мораль в вірші зовсім проста
Бо слово «думала», тепер люблю й сама.
І якось байдуже плюси чи мінуси
Своє життя будуєм тільки ми.
