|
Був прадід у мене Адам Сердега.
Селянська у нього проста абевега:
"Земля всіх нас годує,
А ледар її тільки псує!"
-От у колгоспі, хто хазяйнує?
Землі він не зна, сидить байдикує,
Жде згори разнарядку,
А міг вже б не одну виполоть грядку!
Вболівав він за землю, тяжко на ній працював,
Молитву над нею шептав:
"Благослови, Господь предвіковічний,
Цей прожиток важкий наш звичний,
Цю чорну землю, терпкі руки,
Що знали змореність і муки.
Благослови на добрий урожай,
Про ниву злотокосу, Боже, дбай!
Земля-це все, це тихий рай..."
Отак молився довго, до світанку,
А потім йшов на працю зранку.
Господар був собі,
Й не дуже вабили його колгоспні трудодні.
Та якось прийшли за ним комуністи,
Забрали усе і погнали його шляхом тернистим,
Кудись до Сибіру,
Як жорстокого дикого звіра!
-Прощавай, рідная земле!
Звезуть мене в царствіє темне.
Прощавай, моя сиротина,
Настала для тебе чорная днина!
Ох, як серце моє страждатиме,
Хто тебе, люба моя, доглядатиме?
Пропав, сердега, на чужій землі.
Пройшли роки, минули лиховісні дні,
Нащадкам лист сухий прийшов:
"Ваш прадід смерть лиху знайшов,
Але не винний він, простіть століття,
В якому правило червоне лихоліття..."
Реабілітували,
Хоча спочатку світлу пам'ять згвалтували,
Як ворога народу катували!
І був він не один такий Адам,
Що з пекла вирвався аж к небесам.
16.08.-18.08. 2009 р.
ID:
450329
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 20.09.2013 21:26:43
© дата внесення змiн: 20.09.2013 21:26:43
автор: Ростислав Сердешний
Вкажіть причину вашої скарги
|
