Дуже дивно було замовляти вино і тістечка в найпивнішому пивному барі центру. Офіціантка, спеціаліст високого ґатунку, усіма своїми навичками пропонувала: горілочку, пиво, оселедець, шашличок, навіть пішла далі, удар нижче пояса стейк з телятини- трішки з кров”ю, а взагалі- то з душею від їхнього шеф- кухаря. Ну яке може бути м’ясо? Несуразиця якась- м’ясо і пролісок! Все ж не лишивши її талантів без компліменту, лишили її без великого виторгу і вже між дубовими столами пабу лине наше бестардо і тістечка, абсолютно не гармоніюючи із інтер’єром пивнухи.
Цей заклад не стане НАШИМ. Він не ліхтар першої зустрічі і не перші проліски. НАШИМ стане інше кафе пізніше, яке влюбуємо за іншої зустрічі.
Слова лилися потужним напором нового знайомства. Почате речення вже на середині думки було зрозуміле і здогадувався його кінець. Однакові вподобання у новітньому французькому кіно, спільні улюблені музиканти, композиції, телепередачі і навіть один улюблений футбольний клуб, хоча цей клуб у нашому місті єдиний, хоч її пізнання футболу здивували - все ж таки жінка. Чомусь чоловікам здається, що футбол жінок цікавить в якихось інших аспектах, тільки не в плані тактики і стратегії.
Якось дивно але не було питань про професію, родину, друзів, рутину. Ніби розчинившись в її поглядах і присутності жив сьогоденням, от саме цим моментом, який от і закінчився, ні - продавжився, ні - продовжується далі. Ми прожили разом цілу вічність із цікавих розповідей, думок, тверджень- яка насправді, та вічність, тривала 3 вечірніх години радості. Можливо насправді життя складається із безлічі вічностей, які ніколи не закінчуються, які ніколи не тривали, які просто є Життям.
ЇЇ рука покладена на стіл, трішки далі за бокал, так заклично спонукала мене зробити рух назустріч. Чи не закликала? А це вже питання складне і найнебезпечніше! Купа різних: А що? А якщо? А можливо? – проносилися в голові і відволікали від розмови. Зумів взяти себе в руки і перестати дивитися на закличну руку – трохи ближче бокалу.
Тепер її рука, рука – пролісок! Тепер вона несе весну містом, схвильованим переднічними сонетами життя, тепер вона Пролісок, яка в руках тримає проліски і понесе їх у свій дім наповнить його світлом нашої зустрічі та молочно – жовтавим цвітом НАШИХ квітів.
Я впевнено щасливий! Вона впевненно посміхається!
