Ми ніби ходим разом, та окремо
кохаємо в кавичках, та не тих...
Наснились - прокидаємось в чужих,
і очі знов в підлогу, а не в небо.
Яскравість, ніби, є, але ж нема
тонів рожевих та стрільців-Амурів.
Лиш місто - величезна сіра фура
закрило нас, коли буя весна.
І разом ми з тобою вже не будем
торкатись, нагрівати дві руки.
Оклично ми кохаєм чужі звуки
і мерзнем у полоні днів повсюди...
Прощаючись, якби ж то нам наснились
всі зуsтрічі тремтливі, мов струна,
тоді б то ті чужі - і він, вона
хоч в сні кудись подалі розлетілись...
