|
Гео Шкурупий, "Влажность уст"
Бетонного города тени,
железокаменый тук...
Запутался в золотой паутенье*
месика** блестящий жук.
Такой славный, такой хороший вечер,
что даже миражом сдаётся всё!
Моих грёз табун противоречий
в стойлах вдохновенных очей.
И наши фигуры белые
тиснутся в мягких касаньях,
буфы эпонжа*** медленны
в ситцевых колыханьях...
Громкий трясущийся звон
наши тела напоминают,
звон, что звучит в страну
ласк переменчивых маев.
Разве рукой обнимешь тебя,
разве чувства выскажешь!
И сердце в литавры бия,
вздохом ты будто взыски жжёшь.
Вдруг чёрная тень раскорячится,
средь светлого озера плаца смертна,
пристыженно отшатнёшься, бела акация
под поцелуем пьяного ветра.
Ах, какая нежная, нежная,
вздохом не сказать...
Твоих жестов горячую нежность
только вечеру такому целовать.
Впредь нечасто, тих—
ведь время летит в темпе бешеном—
найдет мотылька уст твоих
рот мой обессмешенный.
И после снова вотрёшься воском
в паркет груди моей...
Твой душистый и тёплый космос
я боюсь в увлечении задушить.
Полузажмуренные очи,
когда влагу уст пью...
Локонов разъерошенные клочья
пахнут буйной пустотою.
Только ноги и тело,
словно кем-то вином налиты...
Над нами стоит здание химерным Вием
и тумбы выставляются гномами.
И люферс**** тёплых рук
такой маленькой девочки,
и тела ярмо несу,
занесу с собою в вечность.
А всё в золотом потопе сникает,
город будто тонет в зелёной ряске*****,
и сам я напоминаю утопленника,
кой захлёбывается волной ласк...
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* а что? футуристично%);
** т.е. месяц, луна (донск.) см. у В. Даля;
*** "ЭПОНЖ (от франц. eponge - губка) - хлопчатобумажная или шелковая ткань с шероховатой (губчатой) поверхностью, с разноцветным рисунком в виде узорчатого меланжа, клеток, широких полос и др.", см. http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc3p/337310
****люФерс - морская петля, а люВерс- отверстие в парусе, обмётанное ниткой; дуплинь - тоже синоним петли;
*****"ряска" в словаре Ефремовой есть, а у Даля нет! интересно... ,—прим. перев.
ВОГКІСТЬ ВУСТ
Бетонного міста тіні,
камінь, залізо, брук...
Заплутався в золотому павутинні
місяця блискучий жук.
Такий гарний, такий хороший вечір,
що навіть маревом здається все!
Моїх мрій табун суперечок
в стійлах натхненних очей.
І наші постаті білі
стискаютсья в м'яких торканнях,
буфи епонжу в обіймах,
в ситцевім морі тану...
Гучний вібруючий дзвін
наші тіла нагадують,
дзвін, що лунає в країну
ласк мінливих райдуг.
Хіба рукою обіймеш тебе,
хіба почуття висловиш!
Серце в литаври б'є
і подихом наче тишу ловиш.
І коли чорна тінь зненацька
у світле озеро площі вирине,
засоромлено відхитнешся, як біла акація
під поцілунком п'яного вітру.
І потім знову ввітрешся воском
у паркет грудей моїх...
Твою запашну й теплу постать
я боюсь у захопленні задушить.
Ах, яка ніжна, ніжна,
подихом не сказать...
Твоїх рухів гарячу ніжність
тільки вечору такому цілувать.
Вже зовсім мало таких разів,
бо час летить скаженим льотом,
я спіймаю метелика вуст твоїх
своїм шукаючим ротом.
Напівзаплющені очі,
коли вогкість вуст п'ю...
Волосся розкуйовджене клоччя
пахне буйною пусткою.
Тільки ноги й тіло,
наче хтось вином налляв...
Над нами стоїть будинок химерним Вієм
і тумби вихиляються гномами.
І зашморг теплих рук
такої маленької дівчинки,
і тіла тягар несу,
занесу з собою у вічність.
А все золотим потопом лякає,
місто наче тоне в зеленій рясці,
і я сам собі нагадую втопленика,
що захлинається хвилею ласк...
Ґео Шкурупій
Гео Шкурупий, "Предсолнцезаря"
Моя голова как большой колокол,
звонит от чая н-но в полумглу,
а в сердце топкий сует раскол,
где бакен не мигнёт в углу.
Мне в ответ, мне ответ не светится,
почто плачет мой товарищ в юбке,
будто кто срезал розу летнюю,
и сочатся му`кой пней губки.
Я же тысячу аз тебе поцелуями
и про сё, и про то, за что, и как...
когда уста твои красными буями
тоже горели на моих щеках.
Города грохотный поезд закатом красится,
косит месяц юный синь мекк,
а меня колет твоя отчаянная пассия,
солёная роса твоих век.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
ПРЕДСОНЦЗОРЯ
Моя голова, як великий дзвін,
дзвонить од чайно в присмерк,
а серце потрапило в каламутний плин,
де нема ні сигналів, ні іскор.
Я не можу, не можу зрозуміти,
чому плаче мій товариш у сукні,
неначе хтось зрізав розу літню
і лишились тільки мук пні.
Я ж тисячу азів оповідав тобі поцілунками
і про це, і про те, за що, і як...
Коли вуста твої червоним бруньками
теж квітнули на моїх щоках.
Місто потягом гуркотить на захід,
косить серпом неба синь молодик,
а мене турбує твій одчайний захват,
солона роса твоїх повік.
Ґео Шкурупій
ID:
259437
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 13.05.2011 23:00:15
© дата внесення змiн: 14.05.2011 15:54:22
автор: Терджиман Кырымлы
Вкажіть причину вашої скарги
|
