|
Усталость. Это просто и смертельно.
Она всшерстила дыбом волоса
твои. Муку из муки, может, смелет;
свернуть цигарку, дыму засосать—
и ждать, пока не сердце буря смеркнет,
и может, не добьёт тебя добра
гранитный крест,— весомость. Уповай
на стойкость человечью. Вот и всё.
Набиты снами ночи, как мешки
пожитков тканых в кладовой.
Двулик их Янус: горе плачем мой,*
дави из сердца слёзы— он приемлет
и радость, и беду: он безразличен.
Подъём. Постель на нарах прибери—
и сверь с календарём нажежду,
иль сядь за книгу, скучную, сырую.
Поодаль— Гёте, близок он тебе,
недостижим. Переучиться ждать,
ведь люди будут ждать и после нас,
а после них ждать будут боги:
что вымолкла, умолкла ли земля?
Итак, цигарку первую скури,
вторую, третью, пятую за ней.
Беда не даст тебе погибнуть, ей,—
а впрочем жизнь, не смерть боготвори!
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* Лотоки= болото, трясина, "лошие, плохие токи" : "щоб ти під лотоки та під бульби ("бульба" здесь не картофель, а топинамбур, его и теперь так зовут, и садят на бросовых, заболоченных околицах огорода; ср. лошадь от тюркск. "лош ат", "ат"= конь, т.е. баба-конь) пішов";
вариант перевода:
" Двуликий Янус; бедную слезу
безликое болото емлет,
ему что горе, счастье— всё равно",—прим. перев.
Це просто втома. Втома і смертельна.
Це просто стало сторч на голові
тобі волосся. Пережди — минеться,
от тільки-но цигарку закури
і жди, що в серці буря відвирує,
і може, не доб’є тебе добро
важуче, як камінний хрест. Сподійся
на людську нездоланність. От і вже.
Набиті снами ночі, як мішки
призбираного збіжжя у коморі.
Дволикий Янус — кожне людське горе
і сльози серця — ніби лотоки*
чи радості ачи біди — байдуже.
Устань. Тюремне ліжко застели
і за календарем надію виваж
чи сядь за книгу — довгу і нудну.
На віддалі, близькій од тебе, Гете,
лиш — недосяжний. Ждати перевчайсь,
бо люди ждатимуть і після нас,
а після люду ждатимуть богове,
чи вимовкла навіки-вік земля.
Отож, цигарку першу закури
і другу, третю запали, четверту.
Бо ця біда тобі не дасть і вмерти,
і все ж — життя, не смерть боготвори!
Василь Стус
Докучило! Не вышло мне отчизны,
не вышло мне— по мне отчизны нет.
Душа горит в погибельном огне,
разит* меня отрава головизны**.
Ну и дела, чем дальше от Отчизны,
тем легче, но и горше тоже мне.
Неужто я один на целом свете,
отще`п огнистый гнева древнерыжий,
познал себя и жребий свой облыжный,
чтоб чуждый свет проклятьями пометить?
Не вышло мне любви к своей земле:
не грудь болит, мне печень жжёт калина;
летя на смерть, смеётся Украина
свихнувшаяся, на чужом крыле.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* "...Разячий, разящий и поражающий; разительный, то же в переносн. Разячая вонь, смрад, так и разит, несносно поражает...", из словаря В. Даля;
** тж. см.
"За стодалями вітчизна,
перестрашене пташа,
то мій трунок і трутизна,
нею витліла душа..." В. Стус
Докучило! Нема мені вітчизни,
нема мені вітчизни — ні-ні-ні.
Душа горить в смертельному вогні,
разить мене — од запаху трутизни*.
Отак мені — чим далі од Вітчизни,
тим легшає, тим тяжчає мені.
Невже я сам-один на цілий світ,
вогненний скалок вікового гніву,
пізнав себе і долю цю зрадливу,
щоб проклинати чужинецький світ?
Нема мені коханої землі,
десь під грудьми пече гірка калина,
сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі.
Василь Стус
Давнего дня сновиденья забыты,
памятью скованы, скрытые заревом;
меркнут желания, лаской омыты,
в путах отказа, печалистым гаревом.
Давнего дня* мы в печали отчалили,
берег уж крылся за далью морскою.
Крики прошанья нам сердце печалили
звуками милыми, горечью тою.
Давнего дня мы страдали и падали—
в пене вставали— волна отпускала—
те горизонты, отрадные, дальние,
давние, синие: море мечтало.
Давнего дня буйнозаими** всплесками
тени клонили ладони на море—
тени надежд обращались гротесками,
полными радостей, полными горя.
Давнего дня мы в печали причалим
в тихой затоке; в потопе нам ми`лы
радости. Трубку раскурим... вначале?
с верой впустую борясь: та без силы.
Давнего дня сновиденья нахлынули;
давнего дня сновиденья любимы.
Вчером всплески последние минули,
в плеске вечернем растаяли мимы.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* вполне русское выражение: "третьего дня"= позавчера, "четвёртого дня" и т.д.
** zajiti(лит.) = играть (телесно, не музицировать), от "зайца", этот глагол был и в русском, у Даля уже его нет, увы((, "буйнограйний" в укр. словаре тоже нет; то же суслик, он суслит, жуёт и сосёт тростинки,— прим.перев.
Давнього дня сновидіння забуті,
Пам'яттю сковані, променем скриті,
Гаснуть бажання, що зреченням скуті,
Пещені ласкою, сумом повиті.
Давнього дня ми в печалі відчалили,
Берег вже крився за даллю морською.
Крики прощальні нам серце печалили
Звуками любими, їх гіркотою.
Давнього дня ми страждали і падали —
І поставали за хвилею пінні
Обрії давні, в котрих ми розрадились,
Обрії давні, замріяні в сині.
Давнього дня буйнограйними сплесками
Тіні хилили долоні до моря,
І сподівання ставали гротесками,
Повними радостей, повними горя.
Давнього дня ми в печалі причалимо
В тихім затоні, затоплені хвилею
Радості. Люльку останню розпалимо.
З вірою борячись марно безсилою.
Давнього дня сновидіння прилинули,
Давнього дня сновидіння кохані.
В вечора сплесках останні пролинули,
В вечора сплесках розтали останні.
3.11.1960 р.
Василь Стус
За мною Киев тянется во снах
зеленый— хвоен, и багрец неверный
черешен спелых. Будьте крепче, нервы:
там, впереди— твой крах, твой крах, твой крах.
Лежит дорога— в вековых снегах,
горбат простор— и нет ему границы:
отчаянье мне. Край родимый снится
у изголовья, смертью он пропах.
И мать седая теребит мне страх.
Кака ветка в наледи рука её
костлявая. И скрипка* там поёт,
тропа под солнцем. Топот, степь и прах.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
* у меня вместо "гагілки" болгарская "гагулка", или просто скрипка Смерти из немецкого фольклора, —прим.перев.
За мною Київ тягнеться у снах:
зелена глиця і темнава червінь
достиглих черешень. Не зрадьте, нерви:
попереду — твій крах, твій крах, твій крах.
Лежить дорога — в вікових снігах,
і простори — горбаті і безкраї
подвигнуть розпач. О, мій рідний краю,
ти наче смертний посаг — в головах.
І сива мати мій куйовдить страх.
Рука її, кістлява, наче гілка
у намерзі. Лунає десь гагілка
і в сонці стежка. Й тупіт у степах.
Василь Стус
Растёт вокруг великий этот свет,
а мой простор, что мал, всё меньше, меньше,
чернее, туже всё и твёрже,
и скоро полыхнёт от черноты
с тоской немою. Дальше всё, и дальше
житьё твоё, с которого уплыть
решился ты в чернынье дней грядущих,
где нет тебе ни ветра, ни волны,
звёзды, луны и солнца нет тебе.
Спелёнат летаргией в сон глухой,
плыви в нигде, пока покинут силы
тебя наедине с судьбой в мирах
воды без берегов и без рассветов.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Усе росте довкола мене світ,
і все маліє мій маленький простір,
і все тужавіє, чорніє, твердне,
аж скоро спалахне од чорноти
і мовчазної туги. Подаліло
твоє життя, з якого ти уплав
пустився в чорноводдя днів наступних,
де ані тобі вітру, ані хвилі,
де ані сонця, місяця, зорі.
Загорнутий у летаргічний сон,
пливи у нікуди, аж доки сили
тебе напризволяще не покинуть
у безберегих досвітних світах.
Василь Стус
ID:
256587
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 28.04.2011 20:52:34
© дата внесення змiн: 09.05.2011 23:43:41
автор: Терджиман Кырымлы
Вкажіть причину вашої скарги
|
