Проспівай мені пісню прекрасну, для мене останню,
Посміхайся мені так солодко і тихо бреши,
Навмання поскладай з мого страху вірші,
Нагадай мені ту, що колись становила таку бездоганну…
Поклади свої лапи пухнасті мені на розбите обличчя,
Випускай свої кігті й тихенько донизу
Опускай і заглиблюй у брУдну мармизу,
Пошрамуй мою шкіру, щоб вилилась кров протиріччя…
Налякай моє тіло прив’язане власною тінню до стелі рідкої
Кажанячими крилами – ззаду тебе огортають,
І рогами, що з гриви немов визирають,
Я ніколи не бачив (і більше не буду) тебе отакої страшної…
Доспіваєш коли, най оглушить мене назавжди мандрагора,
І не гаючи часу, ще доки не скінчився сніг,
Скорпіоновим хвостиком збий мене з ніг
Та зжери мене швидко, бо я розповів би усім, що ти є мантікора…
Какие прекрасные мифические образы нарисовал! А еще благодаря тебя я узнала что такое мантикора и мандрагора, так что даже еще и образовательный эффект приложился
Фелем Ящірка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
