Ще учора натхнення лилося,
Наче річки бурхливої синь,
Та сьогодні згадалася Осінь
В одежинах сумної краси.
І поблякли безклопітні очі,
Загорнувшись у жовтий туман,
Бо збагнути не в силі й не хочуть,
Що чаклунки з півроку нема.
А навколо неначебто ґрати,
Геть повиті отруйним плющем,
І заліза того не зламати,
Як не вигнати з роздумів щем!
Хоч закоханим бути не хочу,
Та зосталося, мабуть, мені,
Гордовито примруживши очі,
Відпалати усе ж на вогні.
