| Сторінки (12/1138): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
(из цикла "Мировая история в стихах")
Не должно быть больше грусти
В удивительной стране.
Император не допустит
Ни внутри и ни извне!
Счастье в песнях только лейся,
Изживи печаль из строк.
На пощаду не надейся,
Приговор всегда жесток.
Даже если полной боли
Жизнь окажется вокруг.
Ты обязан быть доволен,
Не марать печалью рук.
Ты пиши во имя власти,
Умолчи о крови смут.
И эпохой чудо-счастья
Это время назовут.
Хочешь жить - пиши, как нужно,
А не то сгоришь в огне.
Счастье выберет послушных
В удивительной стране.
* * *
Айсингоро Хунли - шестой китайский император династии Цин. В течение 59 лет (1736—1795, одно из самых длинных царствований в китайской истории) правил под девизом «Цяньлун».
В правление Цяньлуна китайских поэтов казнили за написание грустных стихов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179855
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
В фонарноуличные дали,
В глубины дивных яркозвезд
Мы каждый раз с тобой шагали,
Построив чудный сказкомост.
Любви целуйные мгновенья,
Сердцевзрывающая страсть.
Как сильно в этот мир весенний
Нам вместе хочется упасть.
Ты пропоешь любовнопесни,
Я нежноласкою в ответ,
Как феесказочный кудесник
Создам большой любвепортрет.
И в словопышности признаний
В синенебесной вышине
Твое объятиежеланье
Удастся обеспечить мне.
Сомкнем же поцелуегубы
В крепкобъятьях жаднорук.
Легко на свете жить и любо,
Когда любовь приходит вдруг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179792
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
Веселитесь, дуралеи!
Бал воистину хорош,
Что в Версале на аллеях
Правит партия святош!
Пусть несутся волны счастья
На десятки сотен лье -
Отодвинули от власти
Кардинала Ришелье!
А в литавры бить-то рано...
Короля-то надо знать:
Заключил он под охрану
Даже собственную мать.
Что душой его играло,
Не узнаем никогда:
Возвратиться кардиналу
Не составило труда.
Тех, кто праздновал победу
И устраивал балы,
Обрекли на тюрем беды
И одели в кандалы.
И затихли волны счастья
На десятки сотен лье...
Нелегко убрать от власти
Кардинала Ришелье!
***
День дуралеев (фр. journеe des dupes) — один из ноябрьских дней (10-е, 11-е или 12-е) 1630 года, который влиятельные враги кардинала Ришелье во главе с королевой-матерью Марией Медичи начали с празднования его долгожданного свержения, а закончили в темницах либо опале.
Падение кардинала считалось делом решённым, его враги праздновали победу в Люксембургском дворце, а сам Ришелье собирался ехать в деревню. На его место прочили фаворита королевы Мишеля де Марийяка. Между тем король неожиданно встретился с Ришелье и заверил его в своей поддержке. Марийяк был арестован и препровождён в замок Шатодан, королева-мать была выслана в Компьеньский дворец, откуда бежала к испанцам.
Название этому дню дал поэт Ботрю, один из фаворитов кардинала Ришелье.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179791
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
Два амура шаловливых,
Каждый тот еще пострел,
В состязании игривом
Растеряли массу стрел.
Точных выстрелов так мало
Получилось у мальцов.
А вот те - куда попало, -
Требуют отдельных слов.
Шутники влюбили панду
В генерала из Таиланда,
А шофера из Орла
Вообще - в кусок стекла.
Образованный бурят
Полюбил пяток козлят,
Грациозная эстонка
Расписалась с собачонкой.
Спит дантист с боксерской грушей,
А электрик - с ниткой бус.
Крокодила в грязной луже
Обожает йог-индус.
И вдобавок, как себе я
Не представлю, так и вы,
Полюбил всем сердцем гея
Их гонитель, мэр Москвы.
Все смешалось на планете:
Любят взрослые и дети,
И от волка до овцы
Любят самки и самцы.
Сей любовный беспредел
Породила шалость стрел.
Потому за эти штучки
Двум амурам были взбучки.
Но поскольку результатов
Их проказ не отменить,
Нам сказали: - Так и надо.
Продолжайте, люди жить.
Так что если как-то где-то
Встретим странную любовь,
Будем твердо знать, что это
У амуров игры вновь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179748
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
Сложила руки на коленках.
Ждешь.
Слезами тонкими по стенкам -
Дождь.
Во тьме рисуют робко свечи
Свет.
Ты зябко вздернула на плечи
Плед.
Тревогой сладкою по телу -
Дрожь.
Но ты ведь этого хотела...
Ждешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179746
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
Улыбнешься, прошепчешь, заплачешь,
Не от боли - от звонкого счастья.
Будто радостным ветром удачи
Поцелуи легли на запястья.
Улыбнешься, прошепчешь, застонешь,
Не от грусти - от искренней ласки.
И любовью волшебной в ладони
Я налью счастья яркие краски.
Улыбнешься, прошепчень, обнимешь
Этим славным колечком доверья.
И тотчас в измеренья иные
Распахнутся душевные двери.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179721
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
Новым правилам русского языка посвящается...
Чтоб купить себе йогУрт,
Заходи в магАзин.
Посади топинамбУр
В придорожной грЯзи.
В гастрономе по средАм
День открытых двЕрей.
Не верИшь - убЕдься сам,
Чай и мы не звери.
Кофе чернОЕ попьем,
В телефон позвОним,
Вместе с шОфером вдвоем
АвтобУс обгоним.
Будем лОжить в портфелЯ
БрАчащихся акты.
Вот такие, тру-ля-ля,
Правописа... факты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179713
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2010
От Зацепы до Ордынки
Пляшут джигу осетинки.
От Стромынки до Лубянки
Горделиво ходят панки.
На Тверской и Моховой
Слышен грустный волчий вой.
От Полянки до Варварки
Бродят хитрые татарки.
От Солянки до Покровки
Чистят пьяненьких воровки.
У Садового кольца
Нет ни шума, ни лица.
От Манежа до Арбата -
Территория разврата.
Каждый день по Малой Бронной
Ходит киллер удивленный.
Просто кругом - голова...
С бодуна - не та Москва.
А сумел опохмелиться,
И - родные всюду лица...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179712
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Хороши на юге фрукты,
Сладок их волшебный вкус.
Мог ли знать, как много мук ты,
Их поев, претерпишь, рус?
Южный город взяв с налету,
Не предчувствуя беды
Русы с явною охотой
Налегали на плоды.
Сладость ведь у них такая,
Вам скажу начистоту,
Что любой так нежно тает
Прямо у тебя во рту.
Но они пренебрегали
Соблюденьем чистоты,
Оттого больными стали
У несчастных животы.
Что там стоят те успехи?
Чтоб не грянул страшный мор,
Русы собрали доспехи
И ушли с Кавказских гор.
* * *
В 943 году столица Кавказской Албании Бердаа (междуречье Куры и Аракса на территории современного Азербайджана) была взята 3-тысячным отрядом русов под руководством некоего Хелгу (так называют его имя источники, может быть, он был тем самым вещим Олегом). Через некоторое время нападавшие оставили город. Отступить их заставила вспышка дизентерии, вызванная неумеренным потреблением южных фруктов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179685
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2010
Закінчили денного щастя виставу
Завісою вій твої карії очі.
Фіналом спектаклю - два слова ласкавих,
Які тобі серце моє прошепоче.
У вушку твоєму вони ляжуть спати,
Накриються пахощів прядкой охоче.
І час тобі вже у видіннях літати.
Театр зачинився.
Всім доброї ночі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179683
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Он сроднился с постаментом
В беге долгих мирных лет.
Но порою монументам
Вновь покоя в жизни нет.
Ох, дела довольно плохи...
Разбегается народ.
Символ умершей эпохи
По проспекту гордо прет.
Пусть заело где-то башню,
Пусть снарядов к пушке - ноль,
Все равно немного страшно,
Если танк несется в бой.
Нет, чтоб взять его в работу
И на нем пахать поля.
Иль иное делать что-то,
Чего требует земля.
Только им охота драться,
И их цель легко понять:
В авангарде демонстраций
Цепь полиции прорвать.
Только что там те угрозы,
Если есть в природе газ,
От него такие слезы,
Что нет силы жать на газ.
Газ проник в стальные щели
И разъел до слез глаза.
И тотчас же заскрипели
Заржавело тормоза.
Символ умершей эпохи
Замер глыбою стальной
И с последним грустным вздохом
Вновь обрел судьбы покой.
* * *
Во множестве городов танк T-34 является памятником самому себе и героям Великой Отечественной войны, является экспонатом выставок. Как правило, это не модели, а вполне реальные боевые машины, так что теоретически после ремонта они могут вступить в бой. Так, например, в 2006 году демонстранты во время антиправительственных выступлений в Будапеште угнали танк с размещённой в центре города экспозиции и попытались прорвать полицейское оцепление, однако, были остановлены полицией, применившей слезоточивый газ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179568
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Он скрывался в джунглях ловко
Бесконечных тридцать лет.
Став рабом своей винтовки
И заложником побед.
Опускалось в море солнце
Не один, а сотни раз.
Для упрямого японца
Главным в жизни был приказ.
Пусть и слышал краем уха,
Что закончилась война.
Но сломить упорство духа
Эта новость не должна.
Это просто пропаганда,
Только слабый верит ей.
С янки в бой стремиться надо.
Это цель судьбы твоей.
Ежедневно зорким глазом,
Разрабатывая план,
За американской базой
Вел слеженье лейтенант.
То в ночи, то спозаранку,
То в вечерней тишине
Он охотился за янки.
На войне - как на войне.
Так бы и сражался с миром,
Может быть, он и сейчас.
Привезли в лес командира,
Чтобы тот отдал приказ.
Дней войны цветная лента
Обрела и свой финал.
Занесло сюда студента,
Что о ратнике узнал.
Тот студент - душа живая,
Умник и на дело скор.
Он узнал, где доживает
Дни судьбы своей майор.
Он был стар, но чувству долга
Верен был майор всегда.
С ним студент общался долго
И привез его сюда.
Командир - седой и ломкий,
Со слезами в ямах глаз
Прошептал совсем негромко
Долгожданный свой приказ.
Лейтенант вздохнул устало.
Как гора свалилась с плеч.
Лишь слеза одна упала
Вниз, на самурайский меч.
Тихо, в филиппинском рае,
Без оваций и вина,
Улыбнулись самураи.
Так закончилась война.
* * *
Хиро Онода (19 марта 1922 года) — младший лейтенант войсковой разведки японских вооружённых сил, который воевал во время Второй мировой войны и сдался только в 1974 году.
Онода был найден японским недоучившимся студентом, Норио Судзуки, но сначала не поверил в то, что война окончилась. Судзуки вернулся в Японию и разыскал непосредственного командира Оноды, майора Танигути. Майор прилетел на остров и проинформировал Оноду о том, что война окончена, Япония потерпела поражение и приказал партизану сложить оружие. Лейтенант Онода вышел из джунглей и сдался филиппинским властям 10 марта 1974 года, через 29 лет после окончания войны, в полном обмундировании, имея на руках исправную винтовку Арисака тип 99, 500 патронов к ней, несколько ручных гранат и самурайский меч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179567
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Он злорадствовал в ухмылке,
Ведь враги его должны
Из отравленной бутылки
Выпить зло своей вины.
Только смерть их миновала.
Удивленьем вспыхнул взгляд -
Понял папа запоздало,
Что он выпил сам свой яд.
То ли кладовщик напутал,
То ль продался за сантим,
Да отрава почему-то
Оказалась перед ним.
Кровью яд на руки капал,
И в отравленных глазах
Ошарашенного папы
Отражался мертвый страх
Из отравленной бутылки
Выпил зло своей вины
За злорадные ухмылки
Сам апеткарь сатаны.
* * *
Александр VI (до интронизации — Родриго Борджиа (итал. Rodrigo Borgia); 1431 — 1503) — папа римский с 12 августа 1492.
Ещё при жизни папа римский Александр VI был заклеймён как «чудовище разврата». Даже официальной историей католической церкви он характеризуется как «самая мрачная фигура папства», а его понтификат назван «несчастьем для церкви». Папа Александр VI имел во времена правления прозвище «аптекарь сатаны», связанное с его умением изготавливать яды.
Вместе с сыном Чезаре, Александр VI отравился и 18 августа 1503 года скончался. Произошло это так. Александру надо было отравить трёх кардиналов, и он приказал отравить три бутылки вина и положить их под надзор надёжного кладовщика. А когда он приказал принести вино себе и Чезаре, по ошибке принесли отравленное вино, и он с сыном выпил его и умер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179540
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2010
Брюнетка-хулиганка
Сказала спозаранку:
- Какой же ты милашка...
И убежала в жизнь.
Витает над постелью
Твой запах еле-еле,
Теперь такой любимый,
Хоть вновь в постель ложись.
И пусть приснятся снова
Любимых рук оковы,
И океаны черных
Любовью полных глаз,
Порывы жаркой страсти
И поцелуи счастья,
И ночи покрывало,
Что грело лаской нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179539
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Все давно уже умерли рядом,
За собой не оставив и пня.
Здесь, куда не нацелишься взглядом,
Лишь пески в жарком солнце звенят.
Иногда на ночлег караваны
Остановятся в узкой тени
Их соседство минутным обманом
Скрасят мне одиночества дни.
Иногда по разбитой дороге
Грузовик, тарахтя, пролетит.
А пока под луною двурогой
Вся Сахара безжизненно спит.
Где-то мчится шофер, в стельку пьяный.
Мир застынет, как в мертвой петле.
Если б знали вы, как это странно -
Быть последним на этой земле...
* * *
Дерево Тенере — акация, считавшаяся в своё время самым одиноким деревом на Земле. Росла в пустыне Тенере (северо-восток Нигера, на границе Сахары); в радиусе 400 км от неё не встречалось ни одного другого дерева.
Акация была сбита грузовиком, за рулём которого находился пьяный водитель-ливиец, в 1973 году. 8 ноября того же года остатки дерева перенесли в Национальный музей Нигера в столице государства, городе Ниамей. На месте, где оно стояло, воздвигнут металлический памятник в форме дерева.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179490
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Сколько всяческих секретов,
Утаил двадцатый век...
Вот в истории и этой
Был замешан наш генсек.
Лютовал министр культуры:
- Майю не пущу в Париж!
Брежнев долго брови хмурил:
- Про пинк флойды говоришь?
Что-то странные французы
Напридумали опять,
Неужели из Союза
Балерину нужно брать?
Долго думал он об этом,
Теребя рукою бровь.
Про французские балеты
И про русскую любовь.
Нет ни в чем у нас покоя...
Брежнев губы пожевал.
А потом махнул рукою
И решительно сказал:
- Так и быть!
Ну, что же, Майя?
Не такой уж я и злой.
Если хочешь, выступай же
Хоть с Black Sabbath,
Хоть с Pink Floyd.
Что нам все балеты эти?
Пуркуа, мерси да плиз...
Все равно на всей планете
Победит всех коммунизм!
* * * * * * * * *
Чтобы Майя Плисецкая могла участвовать в одном балете с Pink Floyd, пришлось спросить разрешения у Брежнева.
Roland Petit Ballet — хореографическая программа в трёх частях, объединившая культурные достижения разных стран и эпох: поэзию Владимира Маяковского и Уильяма Блейка, танцевальное мастерство Майи Плисецкой и «Балета Марселя» (фр.), музыку Прокофьева, Шостаковича, Мусоргского, Малера и группы Pink Floyd, искусство модельера Ива Сен-Лорана. Ролан Пёти выступил хореографом и художественным руководителем программы, а идею хореографических постановок, вдохновлённых поэзией Маяковского и Блейка, ему подсказали супруги Луи Арагон и Эльза Триоле (сестра Лили Брик).
Программа была задумана в начале 1970-х годов. Часть программы, основанная на музыке Pink Floyd, была завершена и показана публике в Марселе уже в ноябре 1972 года, а премьера полной программы состоялась в парижском «Дворце спорта» в начале 1973 года.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179488
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
Разоделась улица
В солнечный наряд,
Вовсе не волнуется,
Что дома горят.
Просто окна вспыхнули,
Словно зеркала,
Солнечными вихрями
В кружевах стекла.
Окна отраженьями
Расписав асфальт,
Вдруг покрылись тенями,
Спрятавшись в печаль.
Ждут, чтоб снова просинью
Небо расцвело.
Чтобы солнце осени
Снова их нашло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179410
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
Бутылочное путешествие с Харьковского массива на Троещину
В нашей стране, где реклама уверяет, что пьющие пиво на улицах молодые люди являются патриотами своей страны (помните ролики "Оболони"?), слишком много политики и слишком мало тормозов для невежества. И поэтому, к сожалению, все чаще нормой нашей с вами жизни становятся вещи, который еще каких-то 20 лет назад казались нонсенсом. И мы в те времена представить себе даже не могли, что наше общество закончит пусть и не самый лучший путь к нравственному прогрессу, а стремительно покатится обратно, в средневековье.
Увы, это случилось...
Но выбираться из этого средневековья, тем, кто на нем наживается, совсем не хочется. Тем, кто дорвался до власти в стране, куда выгоднее распущенное, малограмотное и далекое от интеллектуальных запросов быдлонаселение, которым так легко управлять во время столь частых фарсов, называемых предвыборными кампаниями.
Поэтому вопросы культуры в Украине стоят на последнем месте. Ими не занимаются толком депутаты, выпускающие полузаконы, которые никто не выполняет, ни госчиновники, которым в первую очередь важно отмывание буджетных денег через свои приватные проекты.
А страна при этом потихоньку агонизирует. При активной поддержке этой агонии нашими масс-медиа, какие находятся в руках тех же "хозяев жизни", что вершат современную украинскую политику.
Моя супруга, дающая частные уроки, ка-то попросила свою ученицу вспомнить кукую-нибудь комедию. Девушка уверенно вспомнила "Камеди клаб", и долго морщила лоб, когда ей доказывали, что комедиями называются фильмы. После чего с меньшей уверенностью возвела в ранг комедии еще одно телешоу - "Вечерний квартал".
Да что там говорить о культуре в низах, если жена второго президента Украины не знала, в какую сторону открывается дверь филармонии, а сам четвертый президент нашей страны радостно путает российского драматурга с украинским поэтом и не знает разницы между Бабелем и Бебелем...
Сегодня пиво пьют везде: на улице, в общественном транспорте, не удивлюсь даже, если застану за этим делом какого-нибудь молодого человека и в театре. Дуть пиво с горла стало в нашей стране нормой.
А вот не сорить и убирать за собой мусор, к сожалению, нормальным в нашем обществе не считается. Выкуренное, выпитое без зазрения совести швыряется за спину. И попробуйте сделать такому юноше замечание, рискуете нарваться на неприятности.
Нормой жизни в Украине становится невежество и хамство. Ведь мусор за нашей спиной все равно остается мусором в нашей душе...
Я ехал в маршрутке и считал брошенные бутылки вдоль обочин улиц, и подсчет этот все больше и больше огорчал меня. В иных местах расстояние между брошенной тарой составляло 10-15 метров, где-то бутылки и пивные банки лежали кучками, будто тут погуляла компания сознательных граждан нашего общества, пожелавших культурно бухнуть на улице. Я подумал даже, что если не убирать это мусор с улиц, через пять лет для травы вовсе не останется места, а вдоль обочины будут лежать бутылочные горы, сотворенными гражданами страны, которая еще совсем недавно считалась одной из самых читающих стран мира...
На Днепровской набережной, где людей бывает не так уж и много, бутылки валялись не на обочине, а на самой проезжей части. Две даже одиноко и горделиво стояли на осевой линии. Видимо, мусор этот вышвыривали прямо из едущих машин...
А что? Коммунальщики, мол, уберут...
Мне тут же вспомнились впечатления от Крыма автопутешественников из Владивостока. "...Далее все спокойно и без приключений. Новомосковск и Мелитополь минуем через центр, как советуют бывалые. По проезду последнего сворачиваем в поле, чтобы перекусить. Вокруг все завалено мусором. Реклама на дорогах явно не помогает. В Джанкое сворачиваем на Феодосию. На сегодня последняя сотня. Ноет спина, да и пассажиры уже устали. Из «Жигулей» с Крымскими номерами вылетает пластиковая бутылка! Обидно, что даже местным не очень-то нужны «чистые обочины». Мы же весь мусор везем с собой..."
Нам не стыдно за свою страну. Мы все ждем прихода добрых коммунальщиков.
Вот, выбрали очередных...
И что?
Верите ли вы, что в нашей стране станет чище?
Маршрутка неслась по разбитому асфальту киевских улиц, а рядом со мною на сиденье дул пиво с горла довольно прилично одетый молодой человек. На лице его была написана уверенность в завтрашнем дне...
http://onemeter.jimdo.com/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179409
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
Разнеслась на мир молва,
Что в Крыму есть профиль льва.
Только надо ввысь забраться
По тропе крутой сперва.
Одолеешь серпантин
И смотри - он тут один.
Он парит над Черным морем
Круче всяких бригантин.
Наслажденьем высоты
Рядом с ним упьешься ты.
Знать, не зря природа дарит
Нам творенья красоты.
Профиль этот утая,
Вознеслась Ставри-Кая
Над шумящей людом Ялтой,
Страсть внезапная моя.
И во сне, и наяву
К ней я снову приплыву
Чтобы снова поклониться
Удивительному льву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179368
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
Зажав колечко вдруг вспотевшею рукой,
Волнуясь так, как никогда доселе,
Я тихо замер в полумраке пред тобой
В такой весенней музыке капели.
И так кружится от волненья голова,
Слова так сохнут на дрожащих связках...
Они ведь всех важнее, те слова,
В которых жизнь моя, моя любовь и ласка.
Держу колечко и смотрю в твои глаза.
Я обожаю их и ими я болею.
Я изменю их, стоит лишь сказать
Два самых главных слова:
- Будь моею...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179367
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
Вновь на стенах пляшут тени
От каминного огня.
Вспоминаю день осенний.
Чем же он пленил меня?
Все же было так банально:
Тот же грустный листопад,
Грязных луж узор печальный,
Обнаженный мокрый сад.
И с трудом старалось солнце
Через толщи серых туч
Прорубить к земле оконце,
Бросить хоть короткий луч.
Дождик мелкий, мокро липкий,
Городская суета...
Вдруг сверкнула мне улыбка
Из-под встречного зонта.
Только миг, а сколько жизни!
Мир тотчас же светлым стал.
Даже ветер ненавистный,
Наконец, от всех отстал.
Вновь на стенах пляшут тени
От каминного огня.
Вспоминаю день осенний.
Все же он пленил меня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179230
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Я вдыхаю тебя.
Свежесть.
Голова от тебя кругом.
Закрывает весь мир
Нежность
Удивительно теплой вьюгой.
Обнимаю тебя.
Сладко.
Жаркой страсти тугие волны.
Твой ответ
Бессловесно краткий,
Но как мощно
Любовью полный.
Я целую тебя.
Звездно.
На душе переливы радуг.
Ты прошепчешь:
- Уже поздно...
Но не спрячешь во тьму взгляда.
В небе звонко поют песни
Самых искренних чувств птицы,
Мы летаем с тобой вместе.
Или это мне просто снится...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179229
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Осенние листья
Шуршат под ногами,
Чуть теплое солнце
Касается рук.
Какая-то грустная мысль между нами
Взлетела из осени дымчатой вдруг.
Шепнешь пару слов,
И тревога развеется,
Как тает молочный туман поутру.
Лишь только листок
На подошву наклеится,
Узорчато-легкий,
Подобный перу.
В квадратах,
Расписанных солнечным светом
Среди городских декораций идем.
За нами летит
Отгулявшее лето
И осень поет
Листопадным огнем.
И ты улыбнешься вдруг
Так ослепительно,
Что даже уже и зима не страшна.
Нас бросит в восторг
Поцелуй упоительный.
А с ним в город наш
Возвратится весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179175
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Стоял парнишка, курточка-парка,
Высокий, статный, почти красивый.
Да только смачно на землю харкал
И дул из горлышка жадно пиво.
Девчонка милая, словно радость,
С парнишкой этим стояла рядом.
Не говорила, а выражалась.
И не словами, а грязным матом.
Дышал в лицо ей он перегаром,
Она смеялась в ответ нетрезво
И вся картинка красивой пары
Оплыла красками, вмиг облезла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179172
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Две веселые коровы
С десяти до полвторого,
Продавали всем сметану,
Творожок и молоко.
Чтобы были все здоровы,
Нужно каждым утром снова
Пить его и неустанно,
Чтобы бегалось легко.
А хотите прыгать выше,
Выше неба, выше крыши,
Чтобы косточки окрепли,
Ешьте, вкусный творожок.
И тогда на целом свете
Будут всех сильнее дети,
Те, что правильно все ели
И морковный пили сок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179141
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Пересохшими губами - шепот.
На заплаканных глазах - слезы.
Как жесток порою первый опыт,
Из поэзии паденье в прозу.
Для него любовь - мгновенье, скерцо.
Для него любовь - лишь зов природы.
А тебе - удары слез в сердце
И неверия в любовь всходы.
Он все сделал для того, чтобы
Ты отдернула навек руку.
Пересохшими губами - злоба.
И в неверящих глазах - скука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179140
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Туч косматых тяжесть,
Молнии вразлет.
На сомлевший город
Буря злобно прет.
Водными руками
Лупит по домам.
Захотел экстрима -
Выйти в город сам
Босиком по лужам
В плотный водопад,
Под порывы ветра
И разбойный град.
Выстави свой зонтик
Ветру на залом
И промокни насквозь
Под сплошным дождем.
Победи стихию.
На литаврах луж
Наиграй победно
Самый лучший туш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179126
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Маленькому мальчику купили автомат.
Крошка упоительно и безумно рад.
Ведь стрелять в компьютере - просто ерунда:
Кровь ненастоящая льется, как вода.
А вот тут все весело, знай себе стреляй
И ненужных личностей тут же умертвляй.
Упадут, сердешные, больше не дыша.
Столько классных трупиков - радуйся душа!
Я и одноклассников славно застрелю.
Автомат свой славненький очень я люблю.
Кровь на детских пальчиках, счастьем полный взгляд:
Маленькому мальчику купили автомат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179119
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
Ночь развешивает звезды
В глубине небес с лихвой,
Распушив кометы хвостик
Над моею головой.
Если станет в мире тише
От дурацкой суеты
Звездный звон в ночи услышишь
И его полюбишь ты.
Он дрожит в стеклянных нитях,
Сверху спущенных к тебе.
Он - прелюдия событий,
Звездных дней в твоей судьбе
Если сможешь, то захочешь
Без громоздких увертюр
Прозвенеть на арфе ночи
Удивительный ноктюрн.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179051
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.03.2010
По тропке ананасовой
Пошли мы за запасами.
Но заблудились сильно мы
В лесу меж апельсинами.
А в рощице банановой
Нашли дорогу заново.
И побежали снова мы
Дорожками фруктовыми
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179050
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.03.2010
У весны
Голубые глаза.
У весны
Ветра теплые фразы.
Пусть туман,
Пусть сосульки слеза...
Так светло...
Улыбается разум.
У зимы
Почернел грустью снег.
У зимы
Ветра жалкие позы.
Снова жизнь
Устремляется в бег.
Блеск очей
И желтинка мимозы.
У окна
В ожиданьи весны...
У окна
Ветра шепот печальный.
Грезишь ты,
Видишь светлые сны,
Где весна
Вдруг откроет все тайны...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178900
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.03.2010
Ветерок морщинит воду
В лужах нашего двора.
Распогодилась природа
Солнцем брызжущим с утра.
Хлеб клюют с ладошки птицы.
Крошки хлебные вкусны.
Так приятно порезвиться
В ожидании весны.
Из колясок из-за сосок
Смотрят важно малыши.
В их глазах одни вопросы,
Так весенне хороши.
И в улыбках людей - многоточья,
И все чаше смешок озорной,
И все чаще мелькают чулочки.
Как же сладко запахло весной!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178890
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.03.2010
Отель в горах,
Заснеженные окна.
Еще теплом не выгрет
День весенний.
Скрипучий пол.
Мелькнувший светлый локон.
Пугливы свечи.
И расплывчатые тени.
Стальные латы
Рыцарей усталых,
Уснувших навсегда
В огромном зале.
Когда-то из судьба
В бои бросала.
Теперь недвижны.
Рыцари устали.
Камина треск.
Углей багровый проблеск.
И шепот стен,
Так мило здесь уместный.
Отель в горах.
К волшебным снам готовлюсь.
И вдруг
Сверчок
Поет мне на ночь песню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178878
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.03.2010
Для кого-то это - ужас.
И сулит к тому ж беду.
Пусть большая это лужа,
Все равно в нее войду.
Не боюсь войти в глубины
И промокшей вдрызг ноги,
У меня ведь из резины
Просто суперсапоги.
Я предвидел дело это,
И давно, как только смог,
И не осенью, а летом
Прикупил себе сапог.
И теперь хожу, как трактор,
Где могу и где хочу
Не тайком и не украдкой.
Я иду и хохочу.
День по-мартовски простужен,
Чернь проталин на снегу.
Через всяческие лужи
Я уверенно бегу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178877
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.03.2010
Вновь стыда не имеет луна,
Обнажившись над городом ярко.
Вожделенно повисла она
В темноте недоступным подарком.
Ей противен космический сплин,
Ей показывать очень приятно
Возбужденные пики вершин
И морей неприкрытые пятна.
И, кокетливо выгнув бока,
В час ночной, в час для маленьких поздний,
Начинает свой танец слегка,
Совращая стыдливые звезды.
И глядит так кокетливо вниз,
Где ночные зеваки застыли...
Иногда и межзвездный стриптиз
Вместо сказки становится былью.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178838
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
Смеялась,
Игралась,
Влюбилась.
Так песенно
Так изумленно...
А оказалось -
Приснилось.
Только осталась
Влюбленной.
Он целовал,
Без страсти.
Он обнимал
Так пусто.
Плакало горько
Счастье,
Болью сжигая
Чувства.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178837
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
Завтра будет весна.
Улыбнись.
Разбегутся, журча, ручейки,
Будто все они вдруг собрались
В путь на поиск замерзшей реки.
Чтоб от спячки ее разбудить
И избавить от тяжести льда,
Каждый тянет прозрачную нить
И стремится в свое никуда.
В них и солнце купает лучи,
И колышутся блики небес…
Словно мир, запуская ручьи,
Заявляет о том, что воскрес.
Озорная капель,
Щебет птиц…
И остатки усталого сна
Сдует ветер с разбуженных лиц…
Улыбнись.
Завтра будет весна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178783
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
Твердь гранита исхлестав
Круговертью злых воронок,
У старинного моста
Нервно бьются воды Роны.
Будто зависти полна
К очень близкому притоку,
С мрачной силою она
Берегам грозит потоком.
Ведь над Соной, не над ней,
В предрассветных солнца бликах
В стройной гордости своей
Смотрит в небо базилика.
Будто город Соне в дар
Дал так много мест уютных:
Храмы, парки и базар,
Рестораны, где так людно.
А у Роны, как назло,
Как противоречье норме
(Вот уж речке повезло...),
Был распят стальной трансформер.
Даже здания дворцов
К ней развернутых фасадом,
Неприветливы лицом,
Будто здесь им и не рады.
И вобрав в себя потом
Воды тихой, доброй Соны,
Она мчится с горьким злом
В волнах, ветрами вспененных.
И лишь через десять лье
Свой покой находит Рона
В белоснежной череде
Лебедей, в любовь влюбленных...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178780
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
Бродя у озера Лугано,
На небо синее взгляни
У рукотворного фонтана
И руку к солнцу протяни.
Дорожка по озерной глади
К светилу солнечно близка.
Оно холит в его прохладе
Разгоряченные бока
Оно буквально брызжет негой,
Купаясь в солнечной любви.
На зависть Сириусу с Вегой,
У коих нет такой Земли.
Но только отойди в сторонку
Как эта жаркая любовь
Мгновенно бросится вдогонку
Горячим следом за тобой.
У солнца не бывает лени.
Оно с тобой всегда, везде.
Да и сейчас играет в тени
С тобой на вздрогнувшей воде.
Бродя у озера Лугано
Всего на миг остановись
У рукотворного фонтана
И солнцу щедро улыбнись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178726
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
Стучит капель по подоконнику,
Стучит предчувствием весны.
Быть может, это наши сны
Иль эпизод житейской хроники?
Снеговики стекают вниз,
Утратив лоск, слезами-струями.
В их слезы-лужи вдруг шагнули мы
Без сожаленья и без виз.
Душа играет на гармонике,
Зимы объятья ей тесны.
Стучит капель по подоконнику,
Стучит предчувствием весны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178724
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
Облака вчера играли
Свою лучшую из пьес,
Уплывая важно в дали
Сочной синевы небес.
То влюбленные барашки
Мирно надо мной паслись,
То с верхушек древних башен
Чей-то контур падал вниз.
Грозный слон чуть повернулся
Всею тушею своей,
А потом мне улыбнулся,
Показав язык, Эйнштейн.
Из летающей тарелки
Вышел очень крупный гриб,
Превратился тут же в грелку,
Рассосался и погиб.
Были пагоды и сакли...
Но тут ветерок-наглец
Поднебесному спектаклю
Вдруг определил конец.
Облака ушли без мести,
Что поделать, c'est la vie...
Ну, в другом покажут месте
Представление свои.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178695
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
От весны надулась речка,
Растолстела сильно.
И по грядкам огуречным
Наводненьем хлынула.
Хорошо бы, что б немножко.
Отогнать бы знали чем
Да вода к самим окошкам
Подобралась давеча.
По воде уплыли мыши
Шустро и старательно.
Надо, видно, лезть на крышу,
Ожидать спасателей.
Вот уж истинное горе -
Это наводнение...
Целиком залило погреб:
Пропадут соления.
Что теперь осталось целым
Из домашней утвари?
Вот бы помощь подоспела...
Вечером ли, утром ли?
На черемухе расселись
Парень и красавица.
Им сейчас и в самом деле
Наводненье нравится.
Здесь в обнимочку сидеть им
Прямо до спасения.
И хохочут там, как дети,
С радостью весеннею.
Кто-то плачет безутешно,
Кто шалит беспечно.
От весны водою вешней
Растолстела речка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178694
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2010
(з роману "Вимір любові")
Литвини почали селитися в Києві ще за часів Дорошенка. Для своїх будівель вони обрали місце за Куренівкою та біля Оболонських озер. Через деякий час тут виросло невелике містечко з одноповерхових солом’яноверхих хатинок, котрі спочатку ліпились до озер на певній відстані одна від однієї, а їх мешканці жили за старими хуторянськими звичаями. Але людей прибувало, у просвіт між хатинками вростали нові, з часом вони перебудовувались у будиночки та будинки, наростаючи поверхами і дахами з червоної черепиці, і на початок 19 сторіччя тут вже вирувало життя міста, яке витіснило назавжди старі хуторянські звичаї.
Містечкова знать поступово оселилась у мальовничих будинках з невеличкими квітниками на Костьольній вулиці, яка тягнулась вздовж низки озер. Вулиця ця виходила на майдан Литовський Ринок, через який проходив шлях з Києва до Вишгорода. Від головної вулиці розбігалися вулички, де люд жив бідніше, але всі будинки й будиночки були чепурні та завжди купались в оточенні квітів і зелені. Народ тут був у більшості своєї неговіркий, але працелюбний. Спочатку мешканці Литванії займались скотарством, кормлячи майже весь Київ м’ясом та молочними виробами, з роками же тут з’явились й майстерні, в котрих робили та чинили вози та візки, майстерні ці збільшувались з роками, а вже в 20 столітті всі вони об’єднались у великий завод, який сьогодні випускає візниці. Були тут й броварні, пиво з яких полюбляли не тільки в Києві ще й дві сотні років тому. Були також у Литванії відомі за межами Русі суконний та паперовий промисли, котрі з часом також переросли в сучасні заводи. А ще тут вирощували дивних коней, київських аргамаків, яких вивів конюх князя Радзівіла, що втік до Хмельницького ще в роки визвольної війни.
Литванія так і залишилась до наших часів таким собі тихим і чепурним містечком. Але бували тут і бурхливі часи, про що свідчить чудний пам’ятник жінці з рогачем в руках, який показують всім гостям міста на Жіночій площі, де і до сьогодні зберігся двоповерховий будиночок старої управи.
У 1801 році магістрат призначив сюди головою місцевого багатія середньої руки Людвіка Паулаускаса, якого чомусь всі на руський лад звали пан Півласка. Він був невисоким і повністю лисим, хоча з рослинності на голові у нього залишилися густі пшеничні вуса, під якими якось м’ясисто блищали широкі повні губі, що відвертало увагу від його маленьких білястих очей, в котрих, здавалось, не світилось аніяких почуттів. Він мав свою броварню, і, треба сказати, пиво в нього було непогане. З тієї причини в його пивницях на Костьольній та неподалік від францисканського клоштеру завжди було повно народу.
І хоча для броварства Півласці вистачало розуму, то цього не можна було сказати про хист до управління справами цілого містечка. До того ж Півласка був у захваті від діяльності Петра Романова, на якого до нестями хотів бути схожим хоча б у своїх справах, і мріяв зробити щось таке ж величне, щоб прославити і своє ім’я у віках. Та пихи у нього було куди більше, ніж хисту. Тому й він таки прославився у київській історії, але не так, як йому мріялось, і саме завдяки безмежній відсутності власної самооцінки.
Новоспечений голова почав з того, що присвоїв кожній вулиці своє число, створив протипожежну дружину, призначив собі заступників у кожному кварталі та наказав мостити камінням головні вулиці за рахунок податків з їх мешканців. Тиждень після цього він приймав зустрічні вітання і посмішки з такою пихою, що аж розпирала його груді, а вечорами доймав самомилуванням свою дружину Марту, яка завзятим плетінням мережива тільки й стримувала себе, щоб не зірватися на велику сутичку.
Наступним кроком Півласки було створення так званої литванської варти, котра мала слідкувати за порядком на вулицях Литванії, та заснування містечкової в’язниці для порушників правил, для чого він наказав пристосувати підвал місцевої управи. Правда, народ у Литванії був спокійний, не розбишацький, своїх злодіїв не було, а чужі не завітали, тому в’язниця довгий час залишалась порожньою, доки туди не потрапив сам Півласка. А трапилось це після того, як не знаючий покою у влаштуванні всіляких справ містечка голова засів на два дні та дві ночі писати “Правила порядку Литванії”. Завзятість Півласки була такою сильною та нестримною, що у своїх “Правилах” він перейшов межу між вулицею і оселею будь-якого мешканця містечка. При цьому дивним чином ці правила обходили чоловічу частину мешканців містечка і всією своєю тяжкістю лягали на плечі частини жіночої.
Ні, не можна було сказати, що він якось недобре відносився до жінок, просто, створюючи свої правила, Півласка кожного разу уявляв у можливому положенні виключно самого себе. А самозакоханість його, що з призначенням на посаду голови піднялась ледь не до небес, зовсім заліпила очі броварника, який навіть уявити собі не міг, наскільки він сам залежіть від своєї жінки.
Сама ж Півласкеня була статною і широкою в кості та ще й на півголови вище свого чоловіка. Вдома вона була тихою і майже непомітною, але все, що діялось в їх оселі, завжди залежало тільки від її рішення. Вона створювала таке собі марновидіння* того, що в сім’ї головує її чоловік. І це влаштовувало обох, особливо Півласку, який вважав такий сімейний устрій своєю особистою заслугою. Півласкеню це, здавалось, зовсім не бентежило, бо в її домашні справи чоловік не втручався, і цього для неї було достатньо. Якщо в подружжі один хтось має бути мудрішим, то в цьому випадку більше мудрості було саме у дружини броварника. Вона навіть і не слухала його щовечірні хвастощі, бо вже наїлась їх вдосталь за двадцять років сімейного життя. За ці роки вони розійшлись своїми світами. Їй було достатньо свого, в якому підростали вже син і дочка, в якому щороку її зусиллями розквітали перед домом найкращі в Литванії квіти, в якому на кухні разом зі служницею Мартинкою вона створювала дивовижні і небачені страви, в якому всі кімнати її оселі були охайними і світлими, немов би сонце заглядало одразу у всі вікна. А ще полюбляла Півласкеня плести мереживо, краще якого мабуть у світі і не було, бо виходили з-під її пальців не тільки дивовижні візерунки, а ще й сонце, дерева, квіти, люди і істоти, існуючі і створені її уявою.
Але, як кажуть, у тихому болоті чорти водяться. І варто було її чоловіку на хвилі своєї самозакоханості втрутитись у цей світ спокою і творчості, як стався справжній вибух. І це трапилось того ранку, коли Півласка нарешті закінчив своє дводобове сидіння над “Правилами порядку Литванії” і вийшов в їдальню, де вже смачно парувала на столі добряча гірка дерунів. Але сніданок мав зачекати, бо збуджений своєю неперевершеністю броварник, показуючи на немаленьку купку паперів, пописаних дрібним почерком, заявив, що перш за все всі присутні, а ними були його дружина та служниця Мартинка, повинні прослухати все створене ним уночі. Тому Півласкені, яка полюбляла добре попоїсти, прийшлося змиритись з тим, що справжнього задоволення від цього сніданку вона цього ранку вже не отримає і невідомо що більше буде слухати, нісенітниці чоловіка чи буркотіння у своєму животі.
Треба сказати, що в усьому тому, що написав Півласка, зустрічався деінде здоровий глузд. В цілому “Правила” дійсно мали допомогти краще влаштувати життя містечка, але серед корисних і розумних положень було й багато таких, котрі було важко зрозуміти. Наприклад, чомусь броварнику закортіло, щоб всі двері в Литванії обов’язково були пофарбовані у червоний колір. Також один колір мав бути у квітів, які висаджували господарки у квітничках перед будинками, а колір цей треба було міняти щомісяця і тільки за постановою управи. Всім вікнам у містечку встановлювався один розмір, і якщо комусь хотілось мати ширші вікна, той мав сплатити управі так званий віконний податок. Про корів, яким встановлена була єдина довжина рогів, вже годі було й казати...
Але все це було ніщо в зрівнянні з правилами сімейного укладу, які теж входили до загального списку. Тут Півласка писав все, що йому хотілося бачити в своїй сім’ї, та запал натхнення поніс його вище розумного. Чоловіки в цих правилах призначались першими особами в сім’ї, жінки – другими. При цьому другі особи мали робити все можливе і неможливе заради задоволення і гарного настрою перших осіб. Від обов’язку жінок кланятись чоловікам тричі на день перед сніданком, обідом та вечерею броварник у своїй творчості дійшов до безсуперечного виконання шлюбного обов’язку жінкою при першій же вимозі свого чоловіка.
Півласкеня, слухаючи це, спочатку високо підняла брови, а потім і взагалі викотила очі, навіть забувши про буркотіння в животі. Це вже переходило всі межі: і вимога просити дозволу у чоловіка, щоб вийти на вулицю, і вимога мовчати, коли розмовляють чоловіки, і повинність відчитатися ввечері перед чоловіком за всі зроблені за день справи, щоб здобути дозвіл лягти у ліжко. А коли вона почула, що непокірні жінки будуть утримуватися у в’язниці, терпець її обірвався. Вона мовчки встала, вийшла на кухню і повернулась звідти з великим рогачем у руках.
Броварник навіть цього і не помітив, бо зовсім захопився, тим більш що дістався нарешті до, на його погляд, найцікавішого: згідно його правилам, а може й бажанням, жінка могла просити вибачення у першої особи в сім’ї за свої провини, але повинна була робити це на колінах і цілуючи чоловіку руки. Та, коли його щось раптом боляче кольнуло в сідниці, Півласка обернувся і побачив розлючену дружину з рогачем напереваги.
- На колінах, кажеш... – прошипіла вона, і в очах її блиснули грізні блискавки. – Зараз ти в мене сам рачки аж до управи поповзеш...
- Ти що, здуріла? – підняв вуса аж до очей приголомшений броварник.
- Геть з хати, голова недобитий! – рявкнула дружина і пхнула рогачем йому прямо в живіт.
Литвин довго мовчить, але якщо його роздратують до самих глибин душі, то гніву його не спинити нікому. Такою була зараз Півласкеня, яка грізно наступала на чоловіка, діючи рогачем як багнетом. Очі її були повні нестримних блискавок, а в напружених м’язах обличчя читалась непереборна рішучість і націленість на бій. Півласці вмить стало не до жартів, і він було вже побіг, але на столі ще так смачно парувала гірка дерунів... Він навіть встиг пожалкувати, що не поснідав спочатку, але тички рогача ставали ще злішими і ще більше блискавок било в нього з очей повсталої дружини. Треба було тікати, і броварник, шмигнув під рогачем, стрімко підхопив миску з дерунами з столу і вилетів на вулицю так очманіло, що ледь не збив з ніг містечкового ксьондза, який поспішав до костьолу і лише завдяки божому провидінню встиг таки відскочити вбік.
За кілька хвилин вся Литванія мала чудову нагоду подивитися, як Костьольною вулицею, тримаючи в руках миску з дерунами, з лементом “Рятуйте!” та вилупленими від жаху очима незграбно біг в смерть переляканий дебелий містечковий голова, якого мовчки переслідувала з рогачем напереваги його дружина, далі бігла служниця Мартинка з повною злорадством посмішкою, і вже за ними поспішала юрба зацікавлених у розв’язці цього дива мешканців містечка, що збільшувалась на кожному кроці. Досить швидко вся ця гонитва дісталась до управи, в двері якої миттю пірнув Півласка, а за ним грізно увірвалась і його дружина. До натовпу, який скоро прибував зіваками, з розчинених вікон управи доносились репет та вищання, щось там падало, дзвеніло та гримало, а трохи пізніше з дверей, ледь не скинувши з ганку завмерлу на ньому Мартинку, мов таргани сипонули на вулицю перелякані писці та служки. Здавалось, що Півласкеня зараз розтрощить весь будинок. Вона дійсно ганяла чоловіка через усі приміщення управи, поки броварник сам не забіг у підвал, де вона його і заперла саме в кімнатці, яку він передбачав зробити тим самим місцем ув’язнення жінок. І вже після того, як юрма побачила за ґратами одного з підвальних вікон бліде і перелякане обличчя містечкового голови, його дружина спокійно і гордо вийшла на ганок з рогачем, тримаючи його мов царський скіпетр.
Яка ж гарна вона була в цю мить! Велика, статна, з сяючими очима і задоволеною посмішкою, в котрій кожний читав упевненість і непереможність. Щоки жінки розрум’янились, волосся, яке вже давно випросталось з-під хустки, водоспадом з червоного золота по-царськи падало на округлі плечі, і вся її постать, здавалось, мов би визволилась з багаторічного полону і знов повернула собі чарівні риси дівочості. З тихої і непомітної Півласкені вона за ці кілька хвилин перетворилась у справжню пані, повну шляхетності і знаючу собі істинну ціну. Навіть її діти, що прибігли сюди разом з усіма, з подивом в очах дивились на те, як змінилась їх мати. Щось чарівне було у цьому перетворенні, і натовп умить стих, коли Півласкеня підняла руку.
- Слухайте всі! – дзвінкий і твердий її голос розлетівся над головами. – Броварник Паулаускас посаджений до в’язниці за намір знущання над жінками Литванії. Мартинко, збігай додому за його паперами, хай всі в містечку почують, що він там з жінками робити намірився...
Поки Мартинка бігала за паперами, Півласкеня об’явила натовпу, що на час ув’язнення броварника обов’язки містечкового голови виконуватиме вона і що її розпорядження не підлягають будь-якому оскарженню. А коли її чоловік з підвального вікна щось спробував заперечити, одного тільки тичка по ґратах рогачем вистачило, щоб надовго затулити йому рота. Людська юрба не вірила своїм очам і вухам, а Півласкеня вже оголосила набір до жіночої варти, яка мала захищати права жінок, та пообіцяла всім нове життя, де не буде будь-якої нерівноправності між жінками і чоловіками і де всі особи в сім’ї незалежно від статі будуть лише першими.
Нарешті, підоспіла й Мартинка з паперами, і новоспечена голова прочитала все те, що її чоловік навигадував цієї ночі про правила сімейного укладу. Натовп стояв мовчки, не розуміючи, що відбувається. Чоловіки просто очманіли, а жінки, які до сьогодні і уявити собі не могли, що вони можуть мати рівні права з чоловіками ще у своєму житті, просто похитували головами так, що не можна було здогадатись, згодні вони з Півласкенею чи ні. Тому бажаючих до жіночої варти не спостерігалось, та і у головування жінки броварника якось їм не вірилось. Але і в тому, що читала всім жінка на ганку, було щось безглузде і принизливе для жінок, що відчули навіть декотрі з чоловіків. Нарешті, Півласкеня прочитала ще одне положення, в якому говорилось, що на час, коли жінка не може виконувати свій шлюбний обов’язок, її місце з дозволу управи має зайняти служниця. І саме це положення обурило Мартинку, котра дуже чітко уявила собі, як до неї лізуть вуса та м’ясисті губи Півласки, і вона рішуче піднялась на ганок та попросилась до жіночої варти. Після цього до них приєдналось ще кілька жінок. А вибачення на колінах не стерпіли вже всі жінки на площі. Піднявся великий галас, у якому жіночі наступальні голоси були значно сильніші за чоловічі, що намагались захиститись. Декому з чоловіків дісталось і по пиці. А дехто і з жінок отримав стусанів від свої благовірних. Навіть Півласка хотів втулити щось своє з підвалу, але Мартинка, яка взяла з рук Півласкені її зброю, так рішуче пхнула рогачем в його бік, що той одразу ж заспокоївся і відправився у дальній куточок своєї в’язниці доїдати з горя свої деруни.
Поволі натовп розсіявся, і на площі залишились жінки зі створеної тут же варти та писці з управи, яких Півласкеня згодом розпустила на сьогодні по домівках. Після цього жінки зайшли до управи і до самого вечора щось там обговорювали. Мабуть, виробляли плани на завтра чи просто переписували твір броварника з точки зору статевої рівноправності.
Але саме містечко на цьому не заспокоїлось. У всіх оселях пошепки і вголос обговорювались сьогоднішні події і інколи так гаряче, що під вечір кілька мешканок Литванії таким само чином, як Півласкеня, пригнали до управи своїх чоловіків. Тепер броварник вже не приходилось нудьгувати у своєму ув’язненні. Полонені чоловіки теж щось обговорювали пошепки всю ніч і навіть розробили нехитрий план чоловічого заколоту у відповідь на цей жіночий бунт.
На світанку начальник містечкової варти Альфредас Закіс, який весь учорашній день рибалив на Дніпрі і проґавив все, що тут відбулося, прийшов до управи подивитись на ув’язнених чоловіків. Спочатку його відігнали рогачами від віконця з ґратами Мартинка та її помічниця Алдона, і Закіс вже збирався повертатись додому, незважаючи навіть на те, що з підвалу робив йому якісь незрозумілі, але виразні знаки Півласка. Але в цю мить на площу з двох кінців водночас вилетіли чергові жертви жіночого бунту, переслідувані цілою юрбою жінок. Вартові відволіклись на те, щоб прийняти на ув’язнення новоприбулих, і цієї миті й вистачило Закісу, який непомітно наблизився до забраного ґратами підвального віконця і уважно вислухав всі поради опального голови.
Закіс кинувся збирати свою варту, щоб відбити полонених у жінок, які перейшли всі межі дозволеного. Нараду з вартовими він проводив у себе в світлиці, зовсім не помисливши, що його хтось може підслухати. Але це сталося, і дружина Закіса Аніта, котра не могла вибачити чоловіку його постійних залицянь до кожної спідниці, швидко побігла до Півласкені. Тому вартовиків ще за два квартали до управи оточили жінки з вилами та кілками в руках, і вся на той час військова сила Литванії швиденько і покірно склала зброю та приєдналась до Півласки з його друзями у нещасті.
До вечора того ж дня вся влада в Литванії належала вже жінкам. У кожної з них було, що пригадати своєму чоловіку, тому деяким з останніх прийшлось дуже нелегко. Але Півласкеня була жінкою мудрою і справедливою. І коли побачила кількох чоловіків, котрі тягли воду з колодязів та прали білизну в озерах під наглядом озброєних бозна чим жінок, вона скликала всіх литванок до управи і нагадала їм, що метою змін в Литванії була не якась помста за старі гріхи, що кожний мешканець містечка має робити свою справу і так буде завжди, лише при цьому що жінки, що чоловіки матимуть рівні права. І це мало бути головним перш за все. Тому вона забороняла будь-яке знущання над чоловіками. А ще пообіцяла визволити наступного дня всіх своїх полонених.
Того ж вечора до управи прибув посланець з магістрату, де вже довідались про жіночий бунт у Литванії і сприйняли це дуже незадовільно. Це відчувалось у доволі жорсткому спілкуванні посланця з Півласкенею, який обіцяв привести сюди ціле військо, якщо жінки не розійдуться по домівках і не передадуть владу призначеному магістратом голові. На гнівну промову посланця жінка броварника спокійно відповіла, що жінки розійдуться саме тоді, коли містечкового голову оберуть самі мешканці Литванії і зроблять це на засадах повної рівноправності чоловіків та жінок. Посланця це не влаштувало, і він пішов геть, пообіцявши на завтра розігнати цю жіночу дурість силами міської варти або гетьманського війська.
- То що будемо робити, дівоньки? – запитала сміючись очами Півласкеня Мартинку та Закісову Аніту, які були присутні при розмові.
- А що робити? – підвела на неї серйозні очі невисока і кругленька мов кавун Аніта. – Хіба є вибір? Сама я на коліна перед чоловіком ніколи не стану, краще хай вбивають...
- А я знаю, що вдіяти, - весело звернулась до обох Мартинка, якій все, що діялось в останні дні у містечку, дуже було до вподоби. – Треба загородитися.
- Це як? – зацікавилась Півласкеня.
- А ми перекриємо всі вулиці, що ведуть до управи... Завалимо проходи всім, що знайдемо. Зробимо таку собі фортецю...
- А що, у цьому є сенс... – замислилась головна бунтівниця Литванії. – Аніто, а чи не візьмешся за це?
- Ще й як візьмусь... – хитро блиснула очима та. – В мене і щось цікаве для вояків знайдеться...
- Тоді збирай знов на площу всіх жінок!
Годину по тому Півласкеня виклала жінкам, які зібрались на площі біля управи, свій план оборони Литванії. Вона зовсім не виглядала стривоженою, навпаки, в її очах грались веселі чорти. Такі ж чорти грались і в очах Аніти, котра розповіла про винайдену нею зброю, здатну зупинити ціле військо. Веселий настрій керівниць повстання був таким бойовим, що перекинувся на всю жіночу юрбу, і мешканки Литванії з посмішками на обличчях почали ділитися на загони, котрі мали підготувати містечко до успішної оборони. І лише коли площа спустіла, Півласкеня дарувала волю своїм в’язням.
- Тепер ви вільні. Робіть, що знаєте. Ми будемо захищатися, хай хоч все злуцьке військо сюди прийде. А ви вирішуйте, з ними ви або з нами... І іншим скажіть, хай подумають...
На диво жінок, далеко не всі чоловіки попрямували геть з Литванії. З повстанками залишилась добра половина них, і вони весело допомагали жінкам ставити великі загорожі* на вулицях, тягнучи з усіх боків містечка все велике і громіздке, щоб загорожі не тільки набули неприступного вигляду, а й на ділі були серйозною перепоною для будь-кого, кому б заманулось піти на них у напад. Ті з чоловіків, котрі мали хист до майстрування, з задоволенням взялись за виготовлення таємної зброї, до якої частина жінок вже варила на кухнях якусь дуже смердючу страву...
До ранку загорожі заввишки ледь не з одноповерховий будинок виросли на всіх вулицях, що вели до управи. З них у бік можливого нападу загрозливо стирчали чисельні вила та коли, земля перед ними на кілька метрів була добре перекопана і за допомогою води перетворена у в’язку багнюку. На дахах будинків і на загорожах, прилеглих до них, розмістились захисниці й захисники містечка з дивними пристроями, які і були тією таємною зброєю, котру вигадала Аніта Закіс. За загорожами скупчились всі, кому там не вистачило місця і кого не відправили у засідки в містечко, але кожний чи кожна з них знали свої місця і у разі потреби були готові замінити тих, хто був у перших рядах захисту.
Коли сонце почало підійматись над дніпровськими кручами, з боку Куренівки в Литванію ввійшли три загони міської варти на чолі з сотником Касперським, котрий вважався в магістраті одним з кращих у Києві, хто знався на замиренні заворушень. Вів їх до управи найкоротшим шляхом сам Півласка, який палав спрагою помсти і, обертаючись час від часу на озброєних рушницями вояків, уявляв собі, як він розквитається з дружиною за всі образи останніх двох днів. Він при цьому навіть уваги не звернув на дивну безлюдність вулиць містечка і що в ній було щось не таке, щось незрозуміле і загрозливе...
Першим це відчув сотник Касперський. Для нього жіночий бунт взагалі здавався чимось несерйозним, і він спочатку дивився на збудженого Півласку, як на якогось блазня. Але ця безлюдність його насторожила. Тиша, ось що його бентежило... Ця тиша трошки його лякала, вона чимось невловимим нагадувала тишу перед бурею. Мабуть, і тому, що й птахів навіть не було чути. Занепокоєння сотника поволі передалось і воякам, і вони йшли тихими вулицями озираючись, мов би чекали неприємностей з будь-якого боку.
Неприємності почались на Гедиміновій вулиці. Хтось з дахів закидав вояків грязюкою. Після цього всі задерли голови до гори, чекаючи нового нападу, і не помітили мотузки, натягнутої під їх ногами, від чого головний загін майже у повному складі завалився на землю. Саме в цю мить розчинились ворота найближчої оселі, і на вояків з диким кувіканням понеслась стіна очманілих свиней, яким мабуть встромили щось дуже боляче...
Оговтавшись від цього раптового нападу, вояки рушили далі значно повільніше. Тепер вже і Півласка забув про помсту і якось виразно пригадав свою жінку з рогачем, що змусило його потихеньку забратися в середину загону, де, як здавалось йому, було трохи спокійніше. Так вони пройшли ще один квартал, коли з правого боку з Вітовтового пагорбу на вояків покотились пивні барила, одне з яких боляче вдарило Півласку по ногах і на якому він з подивом побачив тавро власної броварні. А на розі Францисканської та Костьольної вулиць вояків закидали мішечками з піском. Один з них навіть влучив прямо в лоб сотнику Касперському, від чого той знепритомнів, і це зробило просування до бунтівників ще повільнішим.
Нарешті загони міської варти дісталися укріплень біля управи. Сотник, який прийшов вже до тями, подивившись на захисні споруди, замислився. Хоча загорожі і мали неприступний вигляд, але їх можна було таки взяти на приступ. Та він вагався, чи вистачить йому сили трьох загонів. Та коли на загорожах з’явились зовсім не військові постаті жінок, котрі відверто глузували з втомлених вояків, на нього накотила хвиля злоби, від якої аж засвербіла свіжа гуля на його лобі.
- Примкнути багнети! – наказав він, пригадавши всі приниження його війська на шляху до цієї загорожі.
- Багнети? Проти жінок? – почулись здивовані голоси вояків.
- Мовчати! – аж заверещав раптом сотник, і гуля на його лобі густо почервоніла. – Примкнути багнети і – за мною!
Касперський підняв свою шаблю і першим ступив в багнюку перед загорожею. Нерішуче рушили за ним і вояки. Але поки вони змагались з в’язкою гряззю, захисниці Литванії привели до дії свою таємну зброю, і в бік наступаючих полетіли снаряди із смердючого варива. Мало того, що воно нестерпно смерділо, воно ще налипало на одяг вояків і так слизько та повільно стікало вниз, що майже усіх знудило одразу ж на місці. Самому сотнику один такий снаряд потрапив саме в обличчя, від чого той навіть завалився в багно і залишився там наодинці із стражданнями власного шлунка і своєю невгамовною злобою. Півласка же, який чомусь не пішов з усіма на приступ, тільки в руки плескав, спостерігаючи безславну поразку міської варти, яка не дісталась навіть укріплень жіночої фортеці. А згори принизливо лунав задоволений регіт їх захисниць.
- Гей, Людвіку! – почув він веселий голос Півласкені, яка з’явилась серед них на загорожі. – Ти ще до гетьмана збігай, хай сюди свою гвардію веде...
Вояки нарешті витягли сотника на суху землю і скупчились на середині вулиці. Відійшовши нарешті від приступів нудоти, той послав гінця до магістрату і став чекати на підмогу. Але захисниці не залишили йому та його воякам часу на відпочинок, бо з протилежного боку вулиці погнали на них велике стадо корів, яке йшло такою щільною стіною, що вартовикам нічого іншого не залишилось як знову рушити в багнюку під обстріл смердючих снарядів...
Підмога приспіла за чотири години. Це вже були не вартовики, а чотири сотні справжніх козаків. Та допомагати вже було нікому: знесилені вояки Касперського були охайно розкладені захисницями вздовж Костьольної вулиці рядком голова до ніг і тільки й могли, що стогнати. Козаки не довго вагаючись пішли на загорожу і відступили з тим же успіхом, що і їх попередники, бо смердючки литвинки наварили принаймні ще на добрий десяток таких приступів. Тепер вже прийшла черга замислитись осавулу Неході, який керував козаками. І нічого краще облоги він не надумав. Але після двох свинячо-коров’ячих нападів він також змушений був посилати за підмогою...
Чутки про дивні події в Литванії вже встигли облетіти весь Київ. Подивитись на захист містечкової управи почали збиратись з усіх боків міста чисельні глядачі. Декотрі навіть бились об заклад на перемогу тих чи інших. Звичайно, чутки ці не обминули й гетьманську канцелярію. Нарешті і сам гетьман Великої Злуки Юрій Скоропадський* вирушив до бунтівного містечка. Його очам предстала дивна картина. Підмоги нападаючі викликали вже стільки, що за два квартали до жіночої фортеці з усіх боків майже весь простір був заповнений вояками та зіваками. На загорожах, які наїжились колами та вилами, майоріли жовті прапори з блакитними хрестами. Жінки встигли пошити їх ще в перший день оборони містечка. За загорожами чути було звуки даєн** і жіночі голоси, що співали литвинські пісні. Час від часу в бік козаків летіли вже добре знайомі всім снаряди, які неодмінно знаходили свої жертви у скупченні вояків. І летіли вони значно далі, ніж це було спочатку, мабуть зброя ця постійно вдосконалювалась. Озеро поруч повно було човнів, з яких войовничо налаштовані жінки теж час від часу посипали нападників смердючкою. Здавалось, що до облоги тут звикли всі.
Гетьман довго дивився на загорожі і навіть не знав, що робити. Зрозумілим було лише одне: якщо йому не вдасться вгамувати пристрасті і він не знайде розумного виходу з цього положення, то назавжди стане посміховиськом в історії Великої Злуки. А цього йому дуже не хотілося, і, коли гетьману доповіли, що з боку Турецької гори сюди прямує на допомогу литванкам багатотисячна юрба жінок, озброєних ятаганами та пиками, які були захоплені ними в Яничарському замку, стало вже зовсім не до жартів. Часу на роздуми не залишалось зовсім, тому Скоропадський витягнув з кишені білу хустинку, вишиту дружиною, і розмахуючи нею рушив у бік загорожі.
Музика в укріпленні раптом стихла, а у боковому будинку відкрились двері, на які раніше нікому не вистачило клепки звернути увагу. В їх отвір вийшла Півласкеня в оточенні двох жінок з рушницями в руках. Вона теж помахала білою хустинкою, запрошуючи гетьмана до себе. На очах у всіх вони перекинулись кількома словами, після чого всі ввійшли в будинок. Двері закрилися, і тиша зависла над Литванією. Навіть галаслива юрба мусульманок, що приспіла на допомогу захисницям, стихла, дізнавшись про перемовини гетьмана з жінками. Осавул Нехода, який випалив цілу люльку, чекаючи на повернення Скоропадського, вже збирався розпалити й другу, як на верхівці загорожі з’явились постаті гетьмана і Півласкені.
- Слухайте всі! – почав Скоропадський. – З цього дня, щоб запобігти подібним заворушенням, як це, я своїм указом проголошую повну рівноправність чоловіків і жінок у будь-яких справах по всіх країнах Великої Злуки. Жінка при цьому може брати участь у будь-яких виборах і бути обраною чи призначеною на будь-яку посаду. Навіть і на гетьманську, якщо доведе здатність керувати Злукою.
Натовп аж ахнув, почувши це.
- Тепер всі жінки й чоловіки нестимуть рівну відповідальність за свої вчинки, - продовжив гетьман, посміхаючись. – Отже, проголошую повне закінчення литванського бунту. Всі можуть йти по домівках. А тут у Литванії проведемо вибори голови і подивимось, що з цього вийде. Як скаже народ, так і буде. Бо він мудріший за будь-кого, навіть і за мене. А якщо досвід таких виборів корисним буде, поширимо його і на всю Злуку.
- Гей, дівоньки! – дзвінко крикнула Півласкеня, коли гетьман покинув жіночу фортецю. – Прибираймо містечко! І так, щоб краще було, ніж до цього...
Наступного ранку Півласкеня поставила перед червоніючим чоловіком гірку паруючих смакотою дерунів.
- Їж вже, мабуть зголоднів за останні дні...
Півласкеню таки обрали головою на перших у Литванії містечкових виборах. І, кажуть, головувала вона мудро і з користю для мешканців.
А що Півласка? Він кілька днів щось міркував, побоюючись зустрічей з жінкою, та вона була така лагідна з ним, що броварник нарешті заспокоївся і вирішив зайнятись тією справою, яку знав краще за все – варити добре пиво, і варити його так, щоб кращого в Києві не було.
***
* Марновидіння - ілюзія
* Загорожа – барикада. Досвід зведення і оборони загорож Литванії широко використовувався народними дружинами в європейських країнах під час революцій у 1848 р. а також під час Паризької комуни в 1871 р.
* Скоропадський Юрій – гетьман Великої Злуки в 1795-1805 рр. Представник Київської Русі.
** Дайна – литовський струнний музичний інструмент
* Челебій Айнуш – засновниця Лікарської школи в Києві (1851 р.), Швидкої допомоги (1855 р.). У 1858 р. заснувала Всесвітній Рух Порятунку (допомога постраждалим у всьому світі)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178669
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.03.2010
Только солнышко засветит,
Умываются коты.
Рано утром на планете
Чистым должен быть и ты.
Утром чистят мех еноты
И купаются бобры.
У кого-то день работы,
У кого-то час игры.
Умываются лисицы,
Умываются слоны.
Все на свете этом лица
Быть чисты с утра должны.
И макаки, и гориллы,
И зеленый крокодил
Нос намыливают мылом,
Чтобы самым чистым был.
Птички чистят перья утром,
Умываются кроты.
Поступают звери мудро.
Будь же умницей и ты.
Все умылись, папы, мамы,
Детки с раннего утра.
А теперь - на кухню прямо!
Детям завтракать пора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178635
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
Еще одна любовь,
Еще одна страница,
Еще одно кафе,
Еще один оргазм.
Шептала ты себе:
- Пора остановиться.
Но что-то вновь тебе
Мешало
И не раз.
Бежала в никуда,
Надеясь на удачу.
Влюблялась в яркий свет,
Ныряя в темноту.
Сегодня ты не та.
Ты даже не заплачешь,
Когда припомнишь вдруг
Девчоночью мечту.
Осыпалась она,
Как цвет душистой липы,
Не взятая с собою
Во взрослые года.
Сегодня за рулем
Накрученного джипа
Спешишь любви навстречу.
И снова в никуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178626
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
Есть в жизни сюжеты,
А есть и сюжетики.
Но ценность их часто
Неведома нам.
Порою мы
Светлую легкость сонетика
С надеждою склонны
Считать за роман.
А после иллюзией
Страшной трагедии
Царапаем раны,
Уверовав в боль...
И так в жизнетворчестве
Долго и медленно
Нас учит творить
Свои жизни любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178580
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
Он был крутой.
И всех просил любить.
Он верил в то,
Что он есть центр Вселенной.
Но от него
Так сладко уходить
Непобедимой,
Необыкновенной.
Он не поймет, конечно, ничего.
Он будет ныть,
Что есть на свете стервы,
Что не дано им всем
Понять его...
Не трать на это суперэго нервы...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178579
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
(из цикла "Занимательная астрономия")
Солнце хочет разобраться.
Странно ведь, однако:
Почему всего двенадцать
Знаков зодиака?
Ведь оно свой путь проходит
По иному кругу?
Не хватает в связке, вроде,
Змееносца-друга.
И ответили светилу:
-Было так и будет.
Как и где оно ходило,
Все решили люди.
Змееносец, может, славный,
Плюс еще целитель.
Но с двенадцатью не равный,
Как ни говорите.
Записали Змееносца
В странные изгои:
Ведь его обходит Солнце
Как бы стороною.
Пусть и в самом нужном месте,
Но от века к веку
Стал изгоем средь созвездий
Словом человека.
Так бывает.
Люди могут
Сделать в жизни что-то,
А потом ты молишь бога,
Чтоб лишил бойкота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178536
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
Как-то утром в Зодиаке
Из космических озер
Появились кучей раки,
Чем произвели фурор.
У вальяжного Стрельца
С перепугу нет лица.
У бедняги Водолея
Чуть не вывернулась шея.
К ракам подбиралась Дева
Справа, спереди и слева.
А за нею, наконец,
Тупо шествовал Телец.
Ошалевшие Весы
Вмиг повесили носы,
Обалдевший Козерог
Слова вымолвить не смог.
Даже хвост у Скорпиона
Выгнут к небу удивленно,
Даже у умняги-Льва
Вмиг исчезли все слова.
Рыбам нечего сказать,
Им и так дано молчать.
Легкий стресс, в конце концов,
И у братцев Близнецов.
Только Овен громко блеет,
Будто он гостей жалеет.
Может, даже лучше так,
Если другом станет Рак?
Так путем тупой атаки
В Зодиак вселились Раки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178535
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Замороженные лица
Неулыбчивы с утра.
Вихрь морозный зло резвится
Вдоль замерзшего Днепра.
Начинает переправу
Воевода хан Бату.
Он себе добудет славу,
Словно птицу - на лету.
Кручи над Днепром крутые,
Но что значит крутость круч,
Если там на стольный Киев
Солнце опускает луч.
Киев - лучшая награда
За походы многих лет,
И его разрушить надо,
Чтобы Русь свести на нет.
Что князья? Они продажны.
Их купил - и нет забот.
На Руси всего отважней
Лишь один боец - народ.
Вырвешь корень у народа,
Уничтожишь Киев-град,
Отберешь навек свободу -
И живи судьбою рад.
Хан блуждает в размышленьях,
Щуря хитро щелки глаз.
Он упорно ждет знаменья
Перед тем, как дать приказ.
За спиной орда притихла,
Злой и хмурый новый мир.
Лишь выплясывает лихо
На шальном коне батыр.
За спиной орда притихла,
Злой и хмурый новый мир.
Лишь выплясывает лихо
На шальном коне батыр.
С нетерпением копыта
Бьют чечетку по снегу.
У него душа открыта,
Он готов нырнуть в пургу.
Лишь кивнул Бату герою
И испытывать беду
Полетел батыр стрелою
По предательскому льду.
Лед был крепок – любо дело…
Многолюдная орда
Загудела, загалдела
И пошла за ним тогда.
Черной массою дремучей
Поползла наверх она
Так, что киевские кручи
Расписала дочерна.
Завтра мир в сражении треснет,
И его охватит мгла.
И звонят прощальной песнью
На церквях колокола.
***
Осенью 1239 года к Киеву подошли передовые отряды татаро-монгольской орды, возглавляемой ханом Бату. Татаро-монголы не умели переправляться через полноводные реки, поэтому обычно дожидались морозной зимы, когда можно было пересечь реку по льду.
Как только Днепр замерз достаточно для переправы, орда двинулась на правый берег реки. И в январе 1240 года татаро-монголы начали осаду и штурм Киева.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178512
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Он был отчаянно смел,
Красочным был его слог.
Он очень много умел,
Сколько умел, столь и мог.
Он не считал за грехи
Крикнуть цензуре назло.
Дерзко писал и стихи,
От коих срамом несло.
Он был бесспорно умен.
Тысячи книг перерыл.
Сколько безвестных имен
Он для России открыл.
Смелость и творческий пыл
Были нужны и важны.
Только назначен он был
Цензором главным страны.
Возненавидев печать,
Сделавшись ярым врагом,
Стал он вовсю запрещать
Новые мысли во всем.
Кто бы теперь и сказал,
Что лет пятнадцать назад
Дерзко стихи он писал,
Смело используя мат.
Чаще меняй кабинет,
Лучшее средство от ран.
В юности был ты поэт,
Нынче ханжа и тиран.
* * *
Михаил Николаевич Лонгинов (14 ноября 1823, Петербург — 4 февраля 1875, тоже Петербург) — известный русский литератор, писатель, поэт, мемуарист, библиограф, историк литературы и одновременно видный государственный деятель, крупный чиновник, губернатор Орловской области (в 1867—1871 годах) и, наконец, главный цензор России, начальник главного управления по делам печати Министерства внутренних дел (с 1871 года — и до дня своей смерти).
Михаил Лонгинов прошёл впечатляющий путь личного развития. Активный либерал и вольнодумец круга «Современника», закадычный приятель Некрасова, Тургенева и Дружинина, вдобавок, автор многих водевилей, срамных стихов и откровенно порнографических поэм, спустя всего двадцать лет он стал государственником и, заняв кресло главного цензора России, беспощадно вымарывал из произведений своих бывших коллег даже самые незаметные намёки на фривольность или свободомыслие.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178511
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
(из цикла "Мировая история в стихах")
Что за топот в учрежденьи?
Почему покоя нет?
Все бегут с усердным рвеньем
В министерский кабинет.
Суета вокруг, хоть тресни.
То к министру на ковер
Собирается петь песни
Самый лучший в мире хор.
Наш министр - знаток талантов.
Начал петь - глаза горят.
Он певцов и музыкантов
Зачисляет часто в штат.
Пусть они изгои доли,
Пусть голодны и бедны.
В Государственном контроле
Люди всякие нужны.
Песни нужно петь душою,
Не влюблен в народ - не пой.
Да и сам министр порою
Любит вставить голос свой.
И зимой, и жарким летом
Каждый сущий день подряд
В министерском кабинете
Песни русские звучат.
То "Неведомой тайгою",
"Напилася я пьяна"...
Льются песни над Невою
С министерского окна...
***
Собиратель народных песен и певец-любитель, Тертий Иванович Филиппов, Государственный контролёр России (с 26 июля 1889 до 30 ноября 1899 года) создал из своих подчинённых Министерства Государственного контроля прекрасный хор, исполнявший в основном народные песни. Композитор Александр Оленин, присутствовавший на пении чиновников в служебном кабинете Филиппова, вспоминал, что и сам Филиппов «...старческим, едва слышным голосом, но изумительно просто и проникновенно спел какую-то песню».
Используя своё высокое служебное положение, Филиппов нередко включал в штат государственного контроля бедствующих композиторов и других музыкантов. После его смерти не раз говорили о нём, как о добром человеке, «облагодетельствовавшем жалованьем чиновника не один десяток русских музыкантов».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178455
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
Мчалась она в дали,
Голос звенел в крике.
Мягко затрепетали
Волосы Вероники.
Люди вослед смотрели,
На этот взлет чудесный
И вместе с нею пели
Звездных высот песню.
Песню любви небесной
С музыкой душ прекрасных.
Меж остальных созвездий
Есть и планеты счастья.
Звезды дрожат, волнуясь,
Тают огней блики.
Значит, тебя коснулись
Волосы Вероники.
***
Из цикла "Занимательная астрономия"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178452
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
Я приехал сюда, в этот норвежский город на берегу удивительно красивого фиорда собирать впечатления для одной из глав своего романа. Было лето, и в Тронхейме стояли белые ночи. Город по ночам спал, и на улицах редко встречались прохожие.
Но именно лишенный суеты Тронхейм в несколько раз красивее и вдохновеннее Тронхейма дневного. В прозрачной тишине полярной летней ночи еще четче прорисовываются контуры разноцветных городских домов под остроконечными крышами. Еще четче прорисовываются и мосты над раздвоившейся перед впадением в фиорд рекой.
Я одиноко стоял на Старом мосту, держась рукой за тяжелые цепи, когда-то хорошенько поработавшие при разводе половинок моста. Они висели на таких тяжелых чугунных шестернях. И казалось, что сейчас вдруг по какому-то волшебному мановению эти шестерни со старческим скрипом завертятся, чтобы мост пропустил под собой красавец-парусник. Но мост так и не ожил, так и не пошевельнулся. Но впечатление волшебства происходящего осталось.
Так и казалось, что сейчас сверху по улице посыплются с гор нахально-деловитые тролли, играющие на трещотках и лесных свистульках "В пещере горного короля" Грига. А за ними приедет сюда на громыхающей колеснице седой и грозный бог Один с целой армией сказочных викингов.
Но вместо всех этих так и просящихся в ухо звуков я услышал звон велосипедного звонка, и на мост въехал улыбающийся почтальон в смешной фуражке. Он поднял руку в приветствии и доброжелательно улыбнулся мне.
И вдруг мне показалось, что это и есть тот Один, тот самый бог, которому просто очень хочется быть рядом с людьми, живущими в этих разноцветных, похожих на игрушечные, домах. Просто он стал добрей. Лучше.
И не нужны ему теперь тролли, что обиженно попрятались по окружающим горам. Да и длинноволосые воины тоже, вроде бы, ему ни к чему.
Зато у него есть письма. Такие же мосты от людей к людям, как и этот старый мост с тяжелыми чугунными цепями...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178379
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Ты в дорогу меня позови
В занебесные дали мечты
По поющим тропинкам любви,
Где меня ждешь с волнением ты.
Я к тебе прилечу стаей птиц,
Разметав крыльев ширь в небесах
Над безликим толпами лиц,
Что за дерзостью прячут свой страх.
Я сыграю на струнах души,
Что прозрачно и вольно чиста.
Ты лишь только свободно дыши
И не падай, родная мечта.
Не увязни в грязи, не умри,
Не поддайся тем, кто тебя рвет.
Чистой правдой со мной говори -
И не кончится этот полет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178378
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
На обочине дороги
Что ведет в заветный рай
Мой вопрос решали боги.
Сядь в сторонке, не мешай.
Список всех моих свершений
Был зачитан ими вслух.
И в итоге долгих прений
Был я бит и в прах, и в пух.
И поступки доброй чести
Тоже взяты на учет,
А мои стихи и песни
Знали все наперечет.
Размусолили, короче,
По фрагментам жизнь мою.
А ведь я тут, между прочим,
Как бы рядышком стою.
Им ли ставить заключенье,
Сколь я правильно живу?
Все поступки и творенья
Совершал я наяву.
И судить об этом - людям,
А не жителям небес.
В рай шагаем мы по будням.
Путь к нему - сквозь буйный лес,
Через топи и пустыни
В суете бурлящих дней.
Рай - твое простое имя
В долгой памяти людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178349
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
(з роману "Вимір любові")
Коли людина раптом зникає з нашого життя, доля будь то з серця, будь то з розуму відшматовує якусь нашу частинку. Все залежить від того, наскільки ця людина була нам близька, наскільки тісно ми були пов’язані з нею на життєвому шляху чимось спільним. Та за відчуттям своєї втрати ми зазвичай не звертаємо уваги на те, що ця близькість має різні засади і різне походження. І за цим ми так і не дізнаємось про справжню її ціну, якщо не перевіримо перш за все свою душу.
Олекса Сивий зник у вересні 2002 року. В один з останніх по-літньому сонячних днів року він несподівано для всіх співробітників звільнився з посади керівника відділу позик Русько-Кримської лихварні і зник. Його зникнення з’ясувалось наступного дня, коли до лихварні подзвонила його жінка і запросила чоловіка до спільника. Для неї стало справжнім відкриттям, що Олекса звільнився і більше тут не працює, та і працівники лихварні дуже здивувались, коли дізнались, що їх колишній керівник, який був зразковим сім’янином, ще вчора не повернувся додому. Керівник правління пригадав, що на його питання, чому Олекса залишає роботу, той відповів: “Починаю нове життя”. А ще на його робочому місці знайшли в друківниці* аркушик паперу, на якому великими літерами було написано: Один світ я вже пізнав. І все, що вмів, зробив у ньому. На мене тепер чекає інший світ. Я йду туди. І не шукайте мене, бо сюди я не повернусь ніколи...
Це було дуже дивно. Олексу вважали за відмінного працівника з блискучим майбутнім. Він був дуже відкритою людиною, і на кожній своїй роботі йому вдавалось створювати поруч з собою коло однодумців, які, розуміючи його думки з півслова, працювали натхненно, плідно і несамовито. І сімейне життя Олекси здавалось успішним: жінка-красуня, яка керувала крамницею парфумів на Петровських Алеях, двійця дітей, котрі навчались в Могилянці, триповерховий будинок на Козачій горі, дві візниці, вітрильниця та чудова хатинка для відпочинку на берегу Дніпра майже навпроти вишгородського Ермітажу. Щороку подружжя Сивих всією сім’єю вирушало під час відпустки по різних країнах світу. Про таке життя багатьом можна було тільки мріяти, але Олекса відмовився від усього цього і зник.
Заради чого він це зробив? Ця думка ніяк не давала спокою його дружині, яка після свого повернення з лихварні неабияк стривожилась. Павліна Сива чомусь була впевнена, що він просто пішов до іншої жінки, і серце її розривалось від ревнощів, образ і нерозуміння. Вона перебрала вдома всі речі, які залишились від чоловіка, але так і не знайшла будь-чого, що могло хоча б якось пояснити причину його зникнення. Проплакавши дві ночі поспіль, вона вирішила будь за що знайти і повернути Олексу, але не бажаючи розголосу, звернулась з прохання знайти її невірного не до варти, а до відомого приватного розшукувача Левка Лизогуба.
Левко Лизогуб ніяк не нагадував нащадка старовинного козацького роду. Кожний, хто вперше звертався за його послугами, уявляв такого собі кремезного велетня з розкішними вусами і обов’язковою люлькою під ними, та при зустрічі зі здивуванням помічав маленького сухенького чоловічка в окулярах без будь-якого натяку на волосся, ледь помітного за величезним робочим столом, на якому у тільки йому самому відомому порядку нагромаджувались книги, папери, зошити та чисельні злики. Але варто було Левку підняти на відвідувача уважний погляд великих карих очей, потужно підсилений товстим склом окулярів, як у того миттєво складалось враження, що стіл починав зменшуватись, а його власник навпаки – зростати. Одразу ж здавалось, що цей дивний чоловік вже наперед знає всю суть тієї справи, з якою до нього звернулись і що він неодмінно розв’яже всі її заплутані вузли. Говорив Левко тихо, але так, що навіть найгаласливий відвідувач стихав і викладав суть своєї справи ледве не пошепки.
Уважний спокій Лизогуба подіяв на Павлину Сиву відразу ж. Її рішучість і гнів вмить розтанули, і очам сестри розшукувача, Олени, яка принесла їм каву, предстала розгублена і безпорадна жінка, котра навіть не знаходила відповіді на деякі запитання маленького чоловічка в окулярах. Здавалось, що зникнення чоловіка настільки зруйнувало її звичний світ, що тепер вона і не знала, які кроки в житті робити далі. Та якось не відповідала цьому враженню її вперта впевненість у припущенні, що Олекса пішов до іншої. Сестра розшукувача не пішла до себе, вона так і залишилась з братом та відвідувачкою, і Павліна за весь час бесіди, що продовжувалась більше години, навіть і не помітила, що з деякої миті вона відповідала лише на відповіді Олени.
Олена Лизогуб працювала разом з братом. Вона, як і Левко, закінчила з відзнакою правничий відділ Могилянки. До певного часу вона була непоганим захисником і виграла не одну справу в суді. Але одного разу Левко попросив її допомогти у своїй роботі, Олена згодилась і... залишилась у розшуці назавжди. Мабуть тут поле діяльності було значно ширшим для її розуму, стрімкого, допитливого і здатного прораховувати все наперед.
- Отже, що скажеш, Оленко? – повернувся до сестри Левко, коли за дружиною Олекси Сивого зачинились двері.
- Те ж саме, що і ти, - посміхнулась вона. – Треба подивитись на положення його очима. Одне знаю, щоб піти до іншої жінки зовсім не обов’язково зникати безслідно. Для цього високу посаду зазвичай не залишають. Отже, тут щось інше...
- Викрадення? – блиснули в її бік окуляри брата.
- Це могло б бути, якщо б вона отримала листа з вимогами чи спільникового дзвінка, - швидко відповіла вона. – Але вже третій день пішов, а жодної звістки нема.
- Нещасний випадок?
- Це якось не пов’язується з його звільненням. Та все одно треба перевірити всі лікарні. Але Павліна вже дзвонила в усі наявні лікарські заклади...
- Тоді залишаються чужопланетяни, - посміхнувся Левко.
- Вірно, братику, - блиснула посмішкою у відповідь Олена. – Здається мені, що розгадка криється у чомусь незвичному для суспільства... Звісно, чужопланетяни тут ні до чого, але є в мене таке передчуття, що маємо щось новеньке для нас. Та все одно треба перевірити всі припущення.
-Гаразд, сестричко, - Левко зняв окуляри і потер пальцями втомлені очі. – Спочатку навідаємось до його роботи. А вже потім поділимо напрямки пошуку між собою.
Але і похід розшукувача до Русько-Кримської лихварні мало чого прояснив. Додати до вже відомого щось суттєве не міг ніхто. Хіба що якоїсь уваги заслуговували слова підлеглих Сивого, що він частенько щовечора затримувався на роботі години на три-чотири. Що він робив в цей час, ніхто сказати не міг, але всі ті, хто інколи теж залишався в лихварні такими вечорами, неодмінно бачили його за рамкою числовода. Саме ця обставина і народила цікаву здогадку в голові Левка та спонукала в останню мить зайти до відділу обслуги числоводів лихварні і запитати там, чи бував Олекса Сивий у всесвітній мережі на сторінках, не пов’язаних з його роботою. Керівник цього відділу поклацав хвилин п’ятнадцять клавішами свого числоводу і роздрукував для Лизогуба аркуш паперу з усіма адресами сторінок світової мережі, котрі Сивий відвідав протягом останнього місяця.
Те, що побачив Левко на аркушику, здивувало його так, що він ледь не забув окуляри на столі керівника відділу. Але він швидко пригасив цей спалах здивування і, задоволений своїм відкриттям, поспішив додому.
- Отже, Оленко, дивись, - сказав він, передаючи сестрі той самий аркушик. – Він кожного вечора і не одну годину бував на сторінці знайомств Місто кохання. Виходить, що справа тут все ж таки в жінці...
- Не поспішай, братику, - зупинила його вона. – Це знов тільки припущення, яке треба доводити. Та з того, що він заходив на цю сторінку і в останній день на роботі, можна припустити і таку ще можливість - а що, коли він і зараз цією сторінкою користується? Отже, є сенс пошукати його і там...
- Ось за що я так люблю тебе, так за твій розум, - посміхнувся брат. – Та де ж тобі такого чоловіка знайти, щоб з ним впорався?
- Недоречний жарт, братику, - посерйознішала Олена. – Моє щастя мені шукати, колись і його час прийде... Але Олекса Сивий тут ні до чого. Ніж мою долю обговорювати, краще його шукати будемо...
- Добре, повів плечами Левко. – Так і вирішимо. Ти сідай за числовід, а я на себе інші напрямки візьму...
Сторінка знайомств "Місто кохання" була дуже зручною для спілкування в мережі. Кожний, хто залучався для пошуку кохання свого життя, отримував тут щось схоже на свою кімнату, з якої міг спілкуватись будь з ким з таких само шукачів. Треба було розмістити тут свої дані, коротенько розповісти про себе та при бажанні додати кілька своїх злик. Олена все так і зробила і налаштувала себе на багатоденне сидіння за рамкою числовода...
Олекса Сивий знайшов її раніше ніж вона почала його пошук. Поки вона вивчала довгий список чоловіків сорока-сорока п’яти років, котрі шукали тут свою долю, її числовід дзенькнув, і у верхньому кутку на рамці* з’явилось зображення листа. І коли Олена клацнула по ньому, лист розгорнувся, і вона нарешті побачила ім’я того, хто побажав з нею листуватись. Писав їй якийсь Мережевий Янгол, і, хоча на таких сторінках мережеві імена нічого не значать, розкриваючи сторінку з його даними, Олена чомусь відчула, що це і є той, кого вона розшукує. Дійсно, дані Мережевого Янгола повністю співпадали з тим, що їй було відомо, та не можна було поспішати і підкорятись неясному ще відчуттю. Тим більше, що злики на його сторінці не було, а в самому повідомленні було лише два слова, цей Янгол тільки вітав її. Олена якось відповіла і знов повернулась до перегляду списку чоловіків. Та незабаром знов дзенькнув дзвіночок, повідомляючи про новий лист від її дописувача.
- Ви сьогодні дуже зосереджені, - писав він.
- З чого це Вам так здалося? – запитала Олена, вражена тим, що він вгадав її стан.
- Мабуть це дивно, але я якимось чином відчуваю настрій співбесідниці, - писав він у відповідь. – Спочатку для мене це було відкриттям, та згодом я до цього звик.
- А якщо Вам це лише примарилось? – чомусь роздратувалась вона.
Кожна бесіда двох людей має свою душу, - з деяким запізненням відповів він. – І ця душа складається з зустрічних почуттів, які можуть бути різними чи однаковими. Та коли ми вміємо слухати, ми завжди можемо відчути те, що вирує в душі навпроти. Це досить легко, коли ми бачимо очі один одного, а мені якось вдається робити це, навіть коли я не бачу співбесідницю. Щось тремтить в її рядках, і я це відчуваю. Ось зараз я відчуваю досить сильну Вашу зацікавленість і внутрішнє незадоволення від того, що я це вгадую...
Олена замислилась. Вона шукала слова для відповіді і не знаходила їх. Розмова явно була не в її руках. На мить їй здалось, що невидимий співбесідник скоріше першим витягне з неї все необхідне для себе і нічого не дасть взамін. Двічі вона починала писати і двічі стирала слова, які здавались їй зовсім не тим, що треба було сказати. Та і він мовчав...
- Вибачте, Оленко, - нарешті з’явились перед її очима його слова. – Тут у мене одна жінка плаче, і треба її підбадьорити. Буду радий поспілкуватись з Вами трохи пізніше. Ви мені теж цікаві. Хай Вам сьогодні насниться найприємніший сон...
Більше цього вечора він не писав. Олена продовжила свій пошук, але чомусь вона робила це без притаманної їй завзятості. Перед її очима проходили сторінки чоловіків зі зликами і без них, з різними бажаннями й надіями. Та невідступно переслідували її слова Мережевого Янгола, спокійні і впевнені, зовсім не нав’язливі, але вони якимось дивним чином тримали біля себе, начебто притягували, як магніт. Вона час від часу перечитувала їх знов і знов, поверталась до його сторінки з даними, але зрозуміти, чому їй так хочеться отримувати хоча б пару рядків від нього, Олена не могла. Все це нагадувало те, коли ти, забувши якесь слово, хочеш, але не можеш його вимовити, нестерпно шукаючи його тінь, що мерехтить у далеких закамарках твоєї пам’яті.
Зранку на сторінці знайомств Олену вже чекало його повідомлення.
- Доброго ранку! – писав він. – А це я з в’язкою добрих посмішок... Сподіваюсь, Ви мені пробачили вчорашню мою втечу?
- І Вам доброго дня, - посміхнулась Олена. – Чи вдалося Вам вилікувати від сліз ту жінку?
- Вдалося... Посміхається зараз так, як і Ви в цю мить...
- А звідкіля Вам відомо, що я посміхаюсь? – широко розкрила очі вона.
- Я ж писав учора, що бачу душу людини за її словами, - відповів він. – Я навіть знаю наступне Ваше питання...
- І яке ж воно? – поцікавилась Олена.
- Вас цікавить, що саме я шукаю на цій сторінці... – вгадав її думки Мережевий Янгол.
Олена відповіла не одразу. Чи він блискуче володів мистецтвом здогадки, цей Янгол, чи справді вмів читати душі. Вона сиділа за числоводом і раз від разу перечитувала все їх небагате листування, а в серці її завмирало щось незрозуміле, нове, і чомусь не хотілося їй копатися в собі, з’ясувати, що це таке там її тривожить, краще було все залишити так, як воно було.
Мережевий Янгол не став чекати її слів. За кілька хвилин він написав про себе майже все. Олекса Сивий не приховував нічого про себе: ані свого імені, ані причин свого зникнення. Він писав, як відчув одного дня, що прожив певний відрізок свого життєвого шляху зовсім не так, як бажало його серце. Все, що відбувається у світі, залежить від їжі. Якби ми харчувались, скажімо, сонячним промінням, людство жило б зовсім інакше. Без злоби, без жадоби, без зненависті, без війн. Всі негаразди людства походять від їжі. Поки ми незалежні від необхідності її добувати, як у дитинстві, ми живемо радістю і щастям. Коли ж приходить час ступати на шлях її пошуків, ми змінюємо критерії радості на користь ситості. Ми починаємо інакше розуміти щастя. Наше доросле щастя йде більше від шлунка, ніж від душі. А те, що відчувалось нам у дитинстві, так і залишається для нас чи приємним спогадом, чи примарою, що народжена письменниками та поетами. Олексі обридло жити заради їжі, він хотів хоч трошки пожити, щоб насолоджуватися справжньою радістю життя. Весь цей час він віддавав належне умовностям життя, як це робили всі навкруги. А тут він одного сонячного дня просто вирішив змінити все у своєму світі назавжди.
Він написав усе, що Олені було потрібно як розшукувачу, але в його словах було щось і таке, чим він напускав якесь дивне тепло в її душу.
- А чому Ви взяли собі таке дивне ім’я? – нарешті спромоглась на продовження розмови вона.
- У світі дуже багато нещасливих жінок, - вразила її його відповідь.
- І Ви даруєте всім щастя? – поцікавилась Олена.
- Щастя – не подарунок, - відповів Олекса. – До свого щастя або нещастя ми йдемо самі. Все залежить від наших кроків. Далеко не кожний з них веде до щастя. Все залежить від того, із якими думками ми його робимо. Та від того, чи живе любов у наших серцях. Інколи наші думки і розрахунки витискують її із серця. Інколи, навпаки, любов переплутує всі думки. Людина не може бути одною, коли робить такий крок. Поруч із нею обов’язково має хтось бути. Якщо поруч із нею янгол, вона крокує до щастя.
- Ви сподіваєтесь зробити щасливим весь світ? – набравши це питання, Олена відчула якусь неприємну ущипливість у своїх словах.
- На весь світ мене не вистачить, - посміхнувся Мережевий Янгол. – Мені достатньо і кількох посмішок, із якими ці жінки крокуватимуть далі. Я спілкуюсь з тими, хто стоїть перед новим кроком у житті. Та я нічого не раджу, я лише дарую посмішку, яка надає їм сили і любові.
- Ви з усіма зустрічаєтесь? – не втрималась від ще одного ущипливого питання вона.
- Янголи мають бути незримими... – знов відповів він із посмішкою.
- Навіщо це Вам? – прямо запитала Олена.
- З часом Ви самі зрозумієте, - і в його слова вона відчула глибокий і трохи сумний подих.
Це було дуже дивно. Олена ніколи не уявляла собі, що звичайне листування в мережі може наповнюватись відтінками почуттів, посмішками чи тугою, піднесеністю чи порожнечею душі. Вона начебто була поруч зі своїм співбесідником, хіба що не бачила його очей. І якби в неї не було його злики, Мережевий Янгол уявлявся б Олені чимось безтілесним, подібним до хмаринки, у глибині якої світилась проявами почуттів його душа. Та злика давала більше. Олена тепер знала його очі. Вона майже бачила, як вони рухаються, як розширюються чи звужуються, як з них струменіть натхнене проміння і як вони покриваються запоною втоми. До того ж Олені хотілось весь час спілкуватись з ним, і вона відчувала вже, що така її зацікавленість зумовлена не стільки потребами справи, скільки зростаючим бажанням відкрити щось нове в собі самій.
Цієї ночі вона довго не могла заснути, бо загадка Олекси Сивого стала для неї чимось більшим, ніж звичайна справа з розшуку зниклого чоловіка. Їй хотілось зрозуміти не тільки природу його вчинку, а й збагнути його думки, якими він живе зараз. Вони здавались Олені захованими не так далеко від поверхні його слів, але щоб дістатись їх, треба було довго шукати вірний шлях або, як це не було страшно, змінитись їй самій. Думки її нарешті зовсім переплутались, і вона забулась якимось неспокійним сном, в якому крізь темні дощові хмари час від часу пробивалось до її серця щедре тепло сонця.
Наступного ранку на запитання брата про просування справи Олена не сказала йому, що вже знайшла Сивого, а вигадала якусь відмовку про занадто велику кількість чоловіків його віку в мережі. Нашвидку впоравшись зі сніданком, вона поспішила до своєї кімнати, трохи поміркувала про щось, а потім швидко набрала число спільника Павліни Сивої і домовилась з нею про зустріч. Олена навіть і не могла собі сказати, навіщо їй так потрібна зустріч з дружиною зниклого, мабуть вона чекала від цієї розмови, що ще на якийсь крок наблизиться до своєї відгадки.
Вони зустрілись в кав’ярні на Когутовій вулиці в Малій Празі. Тут були найсмачніші в Києві повітряні тістечка, і, як з’ясувалось, обидві жінки були до них дуже небайдужі. Але, здавалось, Павлині вони сьогодні зовсім не смакували. Вона була якась роздратована і не приховувала свого стану, начепивши на обличчя маску нервової гордовитості.
- І чого йому не вистачало? – говорила вона, запалюючи чергову цигарку. – Я ж робила все можливе, щоб у домі все було на найвищому рівні... І все ж було: і сім’я, і затишок, повний стіл, і навіть кімнат вистачало, щоб наодинці при нагоді побути. Та і я тримаю себе так, що чоловіки на мене задивляються. І все це кинути заради якоїсь...
- Щоб піти до іншої, зовсім не обов’язково звільнятись з роботи... – спробувала повернути бесіду в інший бік Олена.
- Це не доказ, - відмахнулась Сива. – А куди ще він міг піти? Він не може жити без спілкування. Йому завжди був потрібний співбесідник...
- А про що Ви з ним зазвичай говорили? – запитала Олена, жалкуючи, що Павліна ховала очі за темними окулярами. – Хоча б за останній місяць...
- Про що? – Павліна нервово потерла пальцями скроні. – Про відпустку, мені хотілось цього року поїхати в Палестину, про перебудову другого поверху в домі, про нову візницю, бо наші вже занадто старі для його положення, про мій день народження, він має за тиждень бути, про те що треба купити для дому, про...
- А в театр ви часто разом ходили?
- А тут у нас різні смаки, - знов запалила цигарку жінка навпроти. – Я зазвичай ходжу на щось нове, що ставлять відомі постановники та про що багато пишуть у новинах. Треба ж знати, що у світі діється... А Олексі подобались якісь зарозумілі п’єси. Він спочатку мене водив на них, та мені це нецікаво... Навіщо додумувати думку, коли значно простіше її одразу ж сказати? Та й глядачі на цих виставах якісь не ті...
- Мабуть і книжки до вподоби різні були?
- А як Ви вгадали? – навіть зняла окуляри Сива, щоб краще роздивитись співбесідницю. – Він завжди кепкував з моїх книг, а сам читав чи історичні, чи уявні*. А чим погані книжки про кохання? Щоб про них не казали, що це вуличне письменство, але ж і це життя...
- А Ви кохаєте його? – нарешті задала своє головне питання Олена.
- Звичайно, а як же? – миттєво відповіла Павліна, але в її погляді не промайнуло жодної іскринці. – Я робила все для сім’ї.
- А він – Вас?
- Раніше була впевненою в цьому, - раптом з Павліни обпала гордовитість і перетворила її на маленьку нещасну жінку, яку Олена вже бачила під час першої їх зустрічі в кімнаті брата. – Він був такий уважний, останню копійчину ніс до сім’ї, всі відпустки ми проводили разом...
- І Ви не відчували в ньому будь-яких змін?
- Та ні... Мабуть приховував добре...
Подальша розмова стала вже нецікавою для Олени. Відтепер вона знала, від чого пішов Олекса Сивий. Вона знайшла якийсь привід закінчити бесіду, розпрощалась з Павліною та вийшла на вулицю. Осінь, що кількома днями раніше покрила київські вулиці золотим листопадом, цього разу захмарила небо і розплакалась прохолодним дощем. Олена, котра полюбляла зануритись у роздуми, крокуючи містом, це не дуже сподобалось, бо потреба ховатись від сумної настійності цього дощу під полотняним дахом парасольки і дбати про те, щоб не зачепити нею когось із зустрічних перехожих, відволікала від думок. А їх дуже багато налетіло в її голову під час розмови з дружиною Олекси Сивого. Вона зітхнула й попрямувала до найближчої зупинки підземки.
Олена їхала вниз самосходами, і назустріч їй пливли догори обличчя киян. Повз її очі мов би рухались різні світи, веселі і сумні, заклопотані й мирні. Дивні вони, ці людські світи, прийшло їй на думку, вони відкриваються для інших або будують фортеці навколо себе. Коли вони з’являються, ці фортеці? Чи не з самого дитинства, коли наші відкриті для сонця душі вперше стикаються з кривдами, з несправедливістю, з відвертою чи прихованою брехнею? Мабуть, нам легше співіснувати поруч з усім цим, зводячи душевні мури. І жити за ними у своєму особистому затишку, варячись у своїх почуттях і образах та відкриваючи віконця в цих мурах лише на мить, щоб у черговий раз впевнитись у жорстокості світу. Але він зовсім не жорстокий. Він просто собі світ. Його жорстокість – це наше марновидіння, це і є наші мури, якими ми на все життя відгороджуємось від нього.
Олена ввійшла в потяг, зайняла вільне місце і подивилась на сидячих навпроти. Всі вони були глибоко в собі, навіть ті, хто розмовляв з сусідом. І тут вона нарешті збагнула Олексу Сивого, котрий водночас позбавився свого марновидіння щастя, в якому його жінка була закохана не в нього, а в свій сімейний затишок і в себе в ньому. Йому просто набридло розтрачувати своє життя лише заради того, щоб постійно доводити навколишньому світу, що мури його сім’ї кращі за інші та блищать якось особливо і незрівнянно.
Нема жодної людини, яка б не бажала чистого та світлого кохання, але майже всі задовольняються його замінником*, бо неспроможні позбавитись своїх мурів. І взагалі, яким воно є, те кохання? Чи то є витвір великих романтиків, в рамки якого ми намагаємось прилаштувати свої почуття? І де та межа між коханням і любов’ю, якої, до речі, немає у московітів та англійців? Або ми все ж таки у більшості своїй і є заручниками своїх же мурів? Бо саме вони стримують душу від справжнього польоту в небеса...
Так, у роздумах своїх Олена повернулась додому. Щось трапилось з нею під час цієї підземної поїздки, вона добре це відчувала. І ще їй зараз конче потрібно було поспілкуватись з Мережевим Янголом. Вона абияк поснідала і поспішила до числоводу. Але повідомлень від нього не було. Він мовчав, і це почало тривожити Олену. Зазвичай він через певний час відгукувався на надіслані йому слова, але зараз його мов би й не було в мережі. Олена відчувала це в глибині душі, навіть дивно було, що її серце так жадало зараз хоча б коротенького спілкування із зовсім незнайомим невидимим чоловіком. Вона трохи переставала бути розшукувачем, що не було добре для справи, та все більше й більше розшукувача в ній перемагала жінка, котра бажає щастя, натяки на яке їй давало листування з Мережевим Янголом.
Олена не була красунею з тих, чиї злики розміщають на перших сторінках часописів, але в неї було все те, що дає привід чужоземцям твердити про особливу, виключну красу киянок Їй було тридцять два роки, але виглядала вона на років десять молодше, бо була статна, худорлява, швидка в рухах, з дивною оксамитовою і невразливою навіть для дрібнесеньких зморшок шкірою, і лише очі Олени були мудріші за її вік. Цю мудрість вкарбувала в її погляд робота розшукувача, яка примушувала вивчати і добре знати недоліки та гідності людей, розуміти природу їх вчинків і передбачати їх можливі дії. Її розум був на варті її душі, тому одразу ж відкидав у бік легковажних шукачів короткочасного щастя й і самовпевнених лицарів душевних фортець. Олені був потрібний той, хто не мав мурів навколо своєї душі. І тому вона була до сьогодні одна.
Раптом дзвіночок числовода сколихнув її серце. Мережевий Янгол усе ж таки відізвався на її палке бажання доторкнутись поглядом до його рядків.
- Мене забирають до лікарні, - сумно писав він. – Шкода дуже, але що зробиш... Поспілкуємось пізніше... Бувайте...
Щось неспокійне затремтіло в її душі після цих слів. Олена піднялась зі стільця і довго ходила по кімнаті, занурившись у свої думки. Час від часу вона кидала швидкий погляд на числовід, але більше повідомлень від Мережевого Янгола не було.
Від цього неспокійного заняття відірвав Олену брат, до якого прийшли відвідувачі, і він покликав її приєднатись до бесіди в той же спосіб, як це було з Павліною Сивою: принести каву і непомітно перебрати на себе право задавати питання, щоб надати Левку нагоду слідкувати за очами та обличчями гостей. Та під час розмови Олена була неуважною, бо ніяк не могла позбутись тривожних думок. Левко помітив це дуже скоро, але й виду не подав, що стривожений станом сестри, тільки вже сам довів бесіду до завершення і, дочекавшись, коли відвідувачі пішли, запитав нарешті, чи все у неї гаразд.
І тут Олена розплакалась, як маленька дівчинка. За сльозами, за схлипами вона розповіла братові все, про що дізналась за останні дні і що так потужно хвилювало її душу. Левко слухав уважно і терпляче, не кажучи і слова. Він тільки тримав її за тремтячу руку і дивився в її заплакані очі. І коли сестра вже переповнилась сльозами і вибігла з кімнати до себе, зітхнув, посидів трошки з закритими очима, а потім узяв слухавку спільника і почав дзвонити одна за одною в київські лікарні. А годину по тому зайшов до кімнати Олени і обережно присів на край ліжка, де зщулилась безпорадно й тихо його улюблена сестра.
- Він у Патріаршій лікарні на Брянській вулиці, - сказав Левко, обережно торкнувшись її руки. – З ним був сильний мозковий удар.* Та зараз йому полегшало. Отже, геть сльози і мерщій туди. Може, саме твоя допомога йому і потрібна. А справа почекає...
Через півтори години Олена, дуже хвилюючись, переступила поріг палати, в якій лежав Олекса Сивий. Мозковий удар, як їй тільки-но роз’яснив черговий лікар, у кращому загрожував йому паралічем кінцевостей. Хворий викликав до себе швидку допомогу занадто пізно. І тепер залишалось чекати до ранку, чи полегшає йому. Олекса лежав в оточенні всіляких лікарських пристроїв, і по його вигляду трудно було сказати, був він непритомний чи просто спав. В палаті стояла тиша, в котрій тихенько бринькав прилад слідкування за роботою серця, і цей мірний бренькіт здавався Олені диханням надії. У всякому випадку на погане цей бренькіт не натякав. І вона тихо присіла на стілець біля його ліжка, жадібно дивлячись на Олексу великими сумними очима.
Вона обережно торкнулась глибокої зморшки між його густими бровами і уявила собі, як він напружує чоло у своїх роздумах. Цікаво було, як змінювалось його обличчя, коли він отримував її повідомлення, що думав при цьому і що з’являлось в його очах, які зараз були закриті і яких теж хотілось торкнутися. Олена обережно провела пальцями по його запалих щоках і підборіддю, а потім поклала свою руку в його долонь. Тепер ці руки, подумала вона, мабуть ніколи не піднімуться, щоб обійняти жінку чи подарувати їй ласку, вони приречені на нерухомість і навіть не напишуть не напишуть жодного рядочку тим, хто чекав її слів.
Чому Олекса Сивий пішов зі свого старого життя, Олена вже знала, але не могла ніяк збагнути, навіщо він не спробував збудувати життя нове, з новою сім’єю, стати батьком нових дітей, та замість цього з головою занурився в листування з невідомим жінками. Це не було грою, це не було примхою, це було свідомим вибором, вона відчувала це, але щось невловиме кожного разу віддаляло її від кінцевої здогадки.
В цих думках вона непомітно для себе заснула. Якщо і наснився їй вночі якийсь сон, все одно вона його б забула, прокинувшись вранці. Бо тільки Олена підняла вії, їй в очі линула сіро-зелена хвиля погляду Олекси. Він лежав, не ворушачись, живими були лише очі, з яких з м’якою добротою струменіла на неї його тепла посмішка.
- Доброго ранку, невідома красуня, - тихо сказав він і спробував посміхнутись неслухняними губами. – Так ось хто шукає мене найстаранніше...
- Доброго ранку, - ще не могла прийти в себе Олена. – Чому Ви так вважаєте?
- Я дуже добре знаю свою дружину... – промайнула сумна тінь у його очах, яка одразу ж змінилась на посмішку. – Вона мала одразу ж кинутись в пошуки. Але не пішла до варти,** бо боїться розголосу. Їй залишалось тільки звертатись до послуг розшукувача. Та мені поталанило, що цим розшукувачем стала така гарненька жінка. Не треба червоніти, це дійсно так. В мене був час, щоб добре роздивитись... А ще у Вас дуже м’які і добрі руки...
Лише зараз Олена збагнула, що її рука ще з учорашнього вечора стискує його долоню. Але вона не відняла її, бо просто цього не хотілось. До того ж їй на мить здалося, що варто лише роз’єднати їх руки, як закриється той невидимий отвір взаєморозуміння і взаємної доброти, який вона відчувала своєю душею.
- У мене те ж саме відчуття... – підтвердив її відчуття Олекса, коли їх очі знов зустрілись. – Жаль тільки, що я своєю поворушити не можу...
- Та це ж не назавжди, - тихо сказала Олена. – Все може повернутись. Треба лише бажати цього, боротись, перемагати...
- Я знаю, - відповів він. – Все буде гаразд з часом. Але...
- Треба забути на деякий час про це але... – поправляючи ковдру на його грудях, сказала вона. – Спочатку треба видужати. До речі, мене звуть Оленою. І сюди я прийшла не як розшукувач...
- Я зрозумів це, - ласкаво посміхнувся він очима. – Інакше тут була б моя дружина, а не чарівна янголиця з казковим іменем Оленка. Те, що Ви тут, поруч зі мною, мені значно приємніше.
- Чому? – уважно подивилась на нього вона.
- Якщо виконаєте одне моє маленьке прохання, зрозумієте одразу ж, - повернув їй уважний погляд Олекса. – Треба поїхати до мене, на Гедимінову, 15, сьоме помешкання, перевірити моє листування та відповісти всім, що зі мною все гаразд: так, легке отруєння... Ось ключ від дому та запишіть, як відкрити сторінку.
- Навіщо? Це ж Ваше особисте? – спробувала заперечити Олена.
- Я тобі довіряю, - перейшов на ти він. – До того ж ти як розшукувач маєш розкрити для себе всі мої таємниці.
- Ти і справді мене відчуваєш... - прошепотіла вона.
- На те я і янгол, - посміхнувся Олекса. – Я чекатиму на тебе. Ти не зникнеш?
- І не сподівайся, - посміхнулась вона, відпустила його теплу долоню, піднялась і рішуче попрямувала до дверей.
- Стривай! – зупинив її на виході він. – Хай тобі все навкруги посміхається...
Олена розцвіла сонячною посмішкою, поцілувала Олексу поглядом і поспішила за вказаною адресою.
Помешкання Мережевого Янгола суттєво відрізнялось від того, в якому Олекса Сивий жив раніше. Тут було тільки все необхідне і зручне. Простенька кухня з такими ж простенькими плитою та лідником, простенькі меблі у вітальні, простеньке ліжко в спальні. І лише крісло перед числоводом було з дуже коштовних, але працювати в ньому було дуже зручно, і Олена оцінила це, приготувавшись на деякий час стати двійником Мережевого Янгола.
Він дописувався з тридцятьма жінками і листувався вже давно, почавши це задовго до свого зникнення. Читаючи його відповіді їм, Олена крок за кроком наближалась до істини. Вона нарешті зрозуміла, чому Олекса Сивий покинув все. Він мав бути поруч з тими жінками, яким була потрібна його допомога, постійно, а не кілька коротеньких годин на добу. І це було йому важливіше, ніж робота в лихварні, яка приносила чималі гроші. Це було важливішим і за марновидіння щасливого сімейного життя з жінкою, що не кохала його. Але чому всі ці незнайомі жінки були йому дорожчі за все, що він покинув? Відповідь вона знайшла, коли дісталась до вже завершеного листування.
- Дякую тобі, Янголе, - писала невідома жінка. – Нарешті я позбулась всіх своїх образ на життя. Я відчуваю себе сильнішою. І, здається, я і стала сильнішою. Мабуть людям подобається бути слабкими. У всякому разі, так зручніше. Зручніше ховатись за чиюсь спину. Бо ми боїмось відповідальності перед самими собою за себе, за свої вчинки, за свій шлях у житті. Простіше віддатись лінощам душі. Ти був правий, коли писав, що щастя ніколи не приходить звідкілясь. Його ніхто не дарує і його не треба чекати від когось. Щастя собі кожний будує сам. Треба лише знайти в собі сили для цього…
Написавши всім те, що просив Олекса, Олена відкинулась у кріслі і замислилась. Тепер їй незрозумілим було одне: яким було його особисте щастя. Вона відчувала, що знаходиться на крок від відгадки, але вона ще була невловима. Олена підійшла до вікна, кинула погляд на вулицю і раптом обомліла. Вона побачила Павліну Сиву, яка входила в під’їзд свого будинку! І як же вона не здогадалась про це, коли почула від нього адресу? Олекса зняв собі помешкання так, що кожного дня міг спостерігати за тим, як його жінка і діти виходили на вулицю, він навіть міг бачити їх обличчя… Вражена цим відкриттям, вона стояла, намагаючись упоратись з раптовим вихором думок, та за її спиною дзенькнув числовід, і Олена якимось шостим почуттям здогадалась, хто зараз пише Мережевому Янголу…
- Привіт, Янголе! – писала Павліна Сива. – Що з тобою трапилось? Сподіваюсь, що в тебе все скоро пройде. Чекаю на твої слова, вони мені зараз так потрібні…
Отже, у серці Олекси Сивого жила любов. Любов до всіх тих жінок, котрим він допомагав словом. Навіть до тієї, яку він залишив. Він вів до розуміння щастя і свободи душі три десятки жінок і знав, що колись вони прийдуть до цього. А ще він знав, що і його самого в потрібний час знайде та, хто захоче поділитись з ним своїм щастям і зрозуміти щастя його і котрій саме це конче буде потрібно. Вона вже знала, хто ця жінка.
І Олена поспішила до лікарні. Входячи в палату, вона зустріла уважний, вивчаючий погляд його очей і від усієї душі посміхнулась Олексі.
- Ти чекав на мене?
Він показав очима, що це було дійсно так.
- Тепер я знаю про тебе все, - сказала вона, знов поклавши свою долоню в його руку.
- Та невже? – ледь посміхнувся він.
- Я прийшла, - Олена підняла його руку і притулила її до своєї щоки, губ, волосся. – І янголи мають право на щастя…
- Кому я такий потрібний? – зітхнув він.
- Відповім тобі твоїми ж словами, - посміхнулась Олена. – Коли починаєш напрошуватись на жалощі, робиш перший крок до слабості. Годі вже мене перевіряти! А нерухомість твою ми разом переможемо. Почнемо, скажімо, з губ, треба ж знов навчитись цілуватись… А опісля тобі і обійняти мене захочеться… До того ж, ти з усіма жінками не впораєшся. Хай буде у
світі на одного янгола більше…
За склом палати стояв і перевіряв показники Олекси Сивого лікар, який вчора майже вирвав його з кігтів смерті. Дивна річ, дума він, ця жінка за ніч і половину сьогоднішнього дня створила диво. Ще ввечері ніхто не міг поручитись за життя цього хворого, а зараз він почував себе так, що за кілька днів його можна було виписувати з лікарні. Та ні за що у світі той лікар не повірив би, що ці двоє зустрілись сьогодні вранці в перший раз у житті.
Мабуть у кожному з нас живе крихітна частинка янгола. Та не всі ми в змозі виростити для нього крила. Хоча зробити це зовсім не важко. Треба лише знайти в собі сили для цього.
***
* Друківниця – принтер
* Рамка – екран
* Уявний – фантастичний
* Замінник - сурогат
* Мозковий удар – інсульт
** Варта – міліція
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178347
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2010
И все равно я в прошлом окажусь,
Когда разбудят в сердце звуки эти
Времен седых надтреснутую грусть.
Воображу я сакли Ак-Мечети,
Шайтан мердвен проснется суетой,
Пройдут по Каффе хмуро янычары
И муэдзина песнь в выси иной
Оденет мир в совсем другие чары...
Умчатся к Перекопу Тугаи,
Ногайцы унесутся в Закубанье...
И вдруг...
Проснешься в городской пыли
От повседневно-мерзкой пьяной брани...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178325
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
За спиной километры-годы,
Впереди - чуть заметный свет.
Путь твой снам на потраву отдан,
В коих истины часто нет.
Ты себе назначаешь цели.
Только что там любая цель...
Жизнь твоя, друг, на самом деле
Представляет собой туннель.
Потому что вокруг - лишь стены,
А не сладких иллюзий ложь.
И по этой стезе согбенный
Ты к концу своему бредешь.
То, что было предельно важным,
Сединою сейчас в висках
Все надежды твои бумажны,
Да и замки-то - из песка.
Ты будил мир сердечным стуком,
Ты кричал про свои мечты.
Но когда протянул я руку -
Дверцу клетки захлопнул ты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178324
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Звездам тоже хотелось спать.
Отработав прилежно в ночи,
Завалились они в кровать
И заснули, хоть криком кричи.
Звездам тоже ведь снятся сны:
Снится им удивительный свет,
Порожденный игрой весны
На одной из далеких планет.
Снятся им и домов огни,
И прогулки влюбленных пар.
С легкой завистью спят они -
Не познать им любви пожар.
Их огонь - маска грустной лжи.
Одиночество - их удел.
Ведь никто к ним на зов души
Никогда птицей не летел.
Одинокие звезды спят,
Улыбаясь в приятном сне.
Скоро выкрасит мир закат
В красный цвет на моем окне.
И проснутся они опять,
Чуть мерцая из черной тьмы.
Чтобы снова с терпеньем ждать,
Что заснем наконец-то мы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178279
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Удивительные птицы
Шум подняли за окном.
Им бы в ледники стремиться,
А они стучатся в дом.
В мире столь непостижимом
Интересно мне уже:
Что же делают пингвины
На десятом этаже?
И зачем они избрали
Именно мое окно?
Из Антарктики сбежали
Только что или давно?
Как же мне теперь удастся
С этой стаей вместе жить?
И еще: где взять финансы,
Чтобы всех их прокормить?
Только вот вопрос: а кто же
Этой стае грустных птиц
Выжить в городе поможет,
В этой давке скучных лиц?
Пусть мала моя зарплата,
Пусть не буду есть рагу,
Этим славненьким ребятам
Я, конечно, помогу.
Я открыл окно пошире,
И они вошли в мой дом.
Жизнью самой лучшей в мире
Вместе мы теперь живем.
Вместе ходим на работу,
Вместе ходим в магазин.
Люди любят нас за что-то,
Мы теперь все, как один.
Открывайте больше окон
И для птиц, и для людей.
Разломайте личный кокон
И живите веселей.
Суть, конечно, не в пингвинах,
Не в собаках и котах.
Чтоб не сделаться машиной,
Страх разбейте в пух и прах.
И тогда так ярко песни
Свет зажгут у вас в груди.
Пусть наш мир довольно тесен.
Но нельзя жить взаперти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178278
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Разбивая волны о крутые скалы,
Злится не на шутку темный океан.
Он и так великий, а все места мало.
Что его тревожит? Отчего он пьян?
И за что он страшно сердится на сушу?
Чем не угодила, бедная, ему?
Только и присела шум прибоя слушать,
А в лицо внезапно он швырнул волну.
Он еще готовит для нее цунами,
Чтоб она узнала, что такое гнев.
Он и знать не хочет, что же с сушей станет,
Жалкий плач бедняжки царственно презрев.
Сколько глупой спеси в злобе океана...
А ведь долго суша не должна терпеть.
Что ей стоит тут же разбудить вулканы
И кипящей лавой в океан влететь.
Встретятся стихии в беспринципной схватке,
Умирая в камень и в горячий пар.
А потом оставят в жутком беспорядке
То ли новый остров, то ль сплошной кошмар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178258
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Я сканирую старые фото,
Создаю свои фильмы из них.
О своих запредельных полетах
И о радостных днях молодых.
Я гляжу на ушедшие лики
В суету растормошенных лет.
И в глазах моих теплые блики
Включит памяти солнечной свет.
Пусть иные сегодня заботы
В дел моих суматоху вплелись
Я сканирую старые фото,
Ведь на них напечатана жизнь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178256
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
У малышки Барби отобрали Кена.
И она рыдала, не жалея слез.
А назавтра кукле принесли замену.
И она вернулась в мир все тех же грез.
Пусть другое тело, но…
Все тот же пластик.
В пластиковом мире чувствам места нет.
Мир в плену стандартов пластиковой страсти.
Пластиком накормлен,
Пластиком одет.
Пластик постепенно вытесняет душу,
Пластик переводит все в линейку цен.
Погрустишь немного, что могло быть лучше,
И вернешься в пластик,
Барби ты
Иль Кен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178230
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Печаль моей души коснулась
Своим серебряным крылом,
Воспоминание проснулось,
Вернулось в свой привычный дом.
А с ним пришли и откровенья
Моих утраченных минут,
Надежд бескрайних и весенних,
Какие и сейчас живут.
Они все там, мои потери,
В неясной дымке прошлых лет.
Они ушли, но я уверен,
Что каждая дарила свет.
Они - преддверия находки,
Они - сигналы новых дней.
По их бесхитростной наводке
Идешь в туман судьбы своей.
За ним чуть виден свет восхода
Иных светил твоей мечты...
Важнее, что обрел за годы,
Чем то, чего лишился ты.
Но если в памяти проснется
Воспоминанье о былом,
Пусть грусть меня чуть-чуть коснется
Своим серебряным крылом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178229
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
По следам чужой печали,
По стопам волшебной лжи
Мы так яростно искали
Пропасть странную во ржи.
Одиночеством питаясь
Сто таких унылых лет,
Мы старательно пытались
Свой оставить в жизни след.
А, случалось, по кому-то
Громко колокол звонил.
И над пятой бойней круто
Ас из Норфолка кружил.
С крохой-принцем по планетам,
Что грустят в обьятьях тьмы
Пробежались с ярким светом
И опять исчезли мы.
Вместе с доктором Живаго
Изменить пытались быт,
Наблюдая за отвагой
Мастеров и Маргарит.
Путь прошли святой и крестный
Из Лубянки и в ГУЛАГ.
Мы искали в небе звезды,
Но закрыл их алый флаг.
Мы так яростно спешили
Встретить истину в дали,
Мы часы, как скатерть, сшили
И отправили к Дали.
В красном месиве "Герники"
Три товарища от нас
Неумело скрыли лики
В суете спешащих масс.
Где-то кто-то чемпионов
Вкусным завтраком кормил,
Кто-то суть "Пигмалиона"
В землю от людей зарыл.
Поболтав с сестрою Керри
И увидев белый клык.
Я, наверно, в полной мере
К миру этому привык.
Но с улыбкой молодою
Мы продолжим свой разбег.
И взмахнет нам вслед рукою
Наш родной двадцатый век.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178216
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Без рифмы, плача, черной тушью,
С надрывом, закусив губу,
Пожар своей обиды тушишь,
Морщины вычертив на лбу.
Фонтан любви в пустом корыте.
Смятенье чувств в домах без стен.
Печали жизненных открытий
И беспросветных перемен.
Ты боль свою душой лелеешь,
Она, как дурь, тебе нужна.
И ты все яростней, все злее
Кровавишь слезы у окна.
Тебя отвергли?
Капли шума
Терзают мысли, мозг долбя...
Отбрось все это.
И подумай,
А стоит ли оно тебя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178215
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Затих разгул корпоратива.
Похмелье высосало зал.
И ты ушла в толпе крикливой.
А я тебе не все сказал…
Щека к щеке, сердец биенье,
Тот танец был, как чудный всплеск
Мистификации мгновений
И приближения небес.
И этот взгляд сквозь дерзкий локон,
Как первый луч морской зари,
Как будто вдруг ударил током
И все перемешал внутри.
И этот шепот, словно тайна…
Неповторимый шелест губ.
Ведь он был явно не случайным…
А если ощущенья лгут?
И завтра утром самым первым
Меня затащишь в кабинет
И станешь вновь шефиней-стервой,
В какой ни капли чувства нет.
И все, что мне могло казаться,
В касаньях щек, волос и рук,
Всего лишь дым мистификаций,
Который растворится вдруг…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178190
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Умирающий ангел
Упал в океан,
Белоснежными крыльями
В грязную пену,
Сделав все,
Что он мог совершить для землян,
Сотворив им
Сады, окна, крыши и стены.
Он не ждал благодарности,
Строя миры.
Он стремился их жизнь
Сотворить необычной.
А они были только с собою щедры,
Проходя мимо чуд
Как всегда,
Безразлично.
Рядом бедный рыбак проплывал,
Тот,
Кому от чудес
Ничего не досталось.
Он на борт пеннокрылого ангела взял
Жизнь вдохнуть
В бездыханное тело
Стараясь.
И когда он закрыть собирался глаза,
Устремленные вверх,
К удивительным звездам,
По щеке мертвеца
Прокатилась слеза
И упала в волну
Так банально и просто,
Что старик вдруг подумал,
А что если вдруг,
Как бы это казалось ни глупым,
Ни странным,
Все, что сделано
Взмахами ангельских рук,
Стало каплями слез,
Сотворив океаны...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178189
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Старенькая улочка,
Камень да гранит.
На углу у булочной
Мушкетер стоит.
Весь в недоумении
Теребит кафтан.
От ночного бдения
Он порядком пьян.
Да еще в сознании
Просто кутерьма:
Вот карета странная
Движется сама.
Город - не узнать его...
Девушки, мой бог!,
Не скрывают платьями
Своих голых ног.
Не слыхать привычного
Цокота подков.
Все здесь необычно так -
Только шум и рев.
Кто-то сам с собою вдруг
Разговор ведет,
Рядом ни господ, ни слуг,
Лиц круговорот.
Четкого мышления
Потерявши нить,
Принял он решение:
Надо меньше пить.
И поплелся улочкой
Мушкетер домой
От старинной булочной
В мир знакомый свой.
Где друзья проверены,
И так тверд твой шаг.
Где живешь дуэлями,
Звоном верных шпаг.
Где ночами длинными
Невозможно спать,
Где за очи дивные
Сладко жизнь отдать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178153
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Мои сны -
От весны.
Я люблю оживленье природы.
Я люблю ручейки
И их мини-каньоны в снегу.
Я любил наблюдать
За весной
В свои детские годы.
И сейчас это делать
Люблю и могу.
Мои дни,
Как огни,
Загораются утром надеждой,
И загасит их ночь,
Проведя пресчет моих дел.
В чем-то я победил,
В чем-то - нет,
Но, как прежде,
Я хочу совершить то,
Что всею душою хотел.
Пусть поток
Моих строк
Не всегда до сиянья отточен.
Я ведь памятник с тропкой
Себе воздвигать
Не хотел.
Я улыбки дарил
И распады империй пророчил,
И на сцене учил
Даже тех,
Кто играть не умел.
Мои сны
Так вкусны
И наполнены жаждою счастья
Для того, кто со мной
И кому я улыбки дарил.
Этот мир так велик,
Многолик так
И просто прекрасен.
Потому что я в нем
Столько света
И жизни
Открыл...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178151
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
По дороге на бачок
Шел веселый паучок.
Он сиял хорошим духом,
Так как нынче слопал муху.
А когда он добр и сыт,
Жизнь приятственно летит.
А навстречу из дыры
Вылетали комары.
Они кровь еще не пили,
Потому сердиты были.
И несчастного со зла
Искусали, как козла.
Такова у сказки суть:
Не всегда веселым будь.
Открывая дома двери,
Помни - рядом бродят звери.
Осторожно оглянись
И тогда уж улыбнись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178079
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Твои глаза - два василька,
Два полноводных океана.
Меня касается слегка
Их нежный взгляд, такой желанный.
Глаза - как в невесомость дверь,
В полет души счастливой птицей.
Ведь не нужна земная твердь
Тем, кто сумел навек влюбиться..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178077
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Сонный город, темный вечер,
У каминного огня
Зажигаю молча свечи.
Нынче гостья у меня.
Мы молчим, но наши мысли,
Улетев в ручей бесед,
В тишине ночной повисли.
Я на Вас накину плед,
Угощу горячим чаем,
И потом уж мы вдвоем
В теплых креслах помечтаем
Каждый о родном своем.
Вы заснете у камина,
Плед сползет случайно с плеч.
Я его назад накину
И задую трепет свеч.
И уйду по снежной кромке
В мир, судьбою данный мне,
Улыбаясь незнакомке,
Спящей в теплой тишине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178048
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Весь пронзаемый сладостным жаром,
Повторяя твой каждый изгиб,
Всем своим естеством обожаю
Этот милый мизинчик ноги.
Он - как крохотный мир совершенства,
Этот маленький всплеск красоты.
Уплываю в святое блаженство
С этим сладким названием "ТЫ".
Я целую его ноготочек
Обожая, волнуясь, любя.
Сколько ж милых и трепетных точек
Для великой любви у тебя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178047
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Две речушки, вот так дело,
Вдруг поспорили за путь.
Ни одна не захотела
Взять и в сторону свернуть.
Долго спорили подружки,
Умоляли и дрались.
И в конце концов, речушки
Взяли и пересеклись.
С той поры легко и просто
В Польше жив не первый век
Необычный перекресток
Двух упрямых чудо-рек.
* * *
Польская река Нельба с другой рекой - Велной образует единственное в мире пересечение рек строго под прямым углом, причем воды рек не смешиваются. Явление объясняется различием температур воды в этих реках, разными скоростями и уровнями течений.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178008
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Ты меня пригвоздила к стенке,
В ряд таких же зажмуренных тел.
Показала свои коленки
И толпу увела на расстрел.
Под внимательным дулом взгляда
Мы стоим, скинув панцирь одежд.
Нам уже ничего не надо -
Исполнения прежних надежд.
Полетели слова, как пули.
Разрывая цепочки мечты.
Как коленками нас надули!
И к чему же стремился ты?
И упав от душевной раны
В лужу крови убитых душ,
Понимаешь, каким бараном
Ты идешь на расстрельный душ.
То коленки, то грудь, то бедра...
Ты считаешь, что ты так смел...
А на деле шагаешь бодро
И с улыбкой на свой расстрел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178007
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Выбросили в мусор
Плюшевого мишку,
Видно, разлюбили.
Или надоел.
Может быть, за то, что
Молчалив был слишком
И не так, как надо,
На дитя смотрел.
И лежит печально
Он в арбузной луже,
В мокрой безнадеге,
Выброшен, но свят.
В этом странном мире
Он уже не нужен.
В мусорный контейнер
Он судьбой зажат.
Выросла хозяйка
И иною стала.
Новые стандарты
В жизнь ее вошли:
Мальчики постарше,
Модные журналы.
А дружок из плюша
Горевал в пыли.
Он был лучшим другом
И хранил секреты.
Он хранил молчанье
О ее делах.
Но случилось горе:
Дымом сигаретным
Плюшевый свидетель
Не к добру пропах.
И она без боли
Выбросила детстсво,
Позабыв о друге
Своих первых дней.
Так и мы частенько
Видим лучшим средством
Выбросить из жизни
Часть души своей.
Сигареты, клубы,
Первые интрижки
И знакомство с сексом -
Эта жизнь нова.
И никто не скажет
Плюшевому мишке,
Брошенному в мусор,
Добрые слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177952
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Твои щеки умыты слезами.
О воровке-судьбе не злословь.
Если ты не сложила экзамен
По предмету с названьем Любовь.
Значит, ты не искала ответы,
Положившись на силу ума.
Не внимала полезным советам
И все делала только сама.
Но любовь - не обитель покоя
Не прошитый романтикой стих.
В этом деле участвуют двое,
В ней и радость и грусть - на двоих.
Не беги со слезами куда-то,
Слов вселенских обид не шепчи.
Ведь и ты кое в чем виновата.
Не спеши растворяться в ночи.
Ведь еще повернется удача,
Лишь достойный ответ подготовь.
И ты справишься с этой задачей
По предмету с названьем Любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177951
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Плакали на рассвете ивы над тихой речкой.
Жаловались на долю, жаловались на жизнь.
Глядя на баобабы, жить им хотелось вечно.
Завистью пропитавшись, завистью извелись.
Плакали баобабы где-то среди саванны.
Что там чужие слезы против такой беды,
Как под горячим солнцем, жарящим неустанно,
Страстно просить у неба хоть бы глоток воды.
Так же и мы частенько просим себе удачи,
Просим все больше света, там где и так нет тьмы.
Так же, как те деревья, все мы о чем-то плачем,
Часто не замечая, чем же богаты мы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177904
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Из толпы вдруг выстрелил
Словно фото-блиц.
Умопомрачительный
Взгляд из-под ресниц
Я в его сиянии
Устоять не смог.
Потерял сознание
У прекрасных ног.
Знаю в совершенстве я
Что сроднило нас.
И лежу, блаженствуя
В свете милых глаз.
Выстрелы, случается,
Тоже хороши,
Если получаются
Счастьем для души.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177903
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Нет ничего прекрасней ночи.
Когда весь мир сопит в сне,
Душа пронзительно захочет
Летать в незримой тишине.
Ей так волшебно и привольно
Над миром замершим парить.
Ведь только здесь, в ночном раздольи,
Она и может ярко жить.
А завтра утром снова в клетку.
Лицо - под маску. Душу - в сейф.
Летать приходится так редко,
Но раз летать, то жизнью всей.
Когда в ночи под звездной пылью,
Устало шумный мир уснет,
Моя душа раскроет крылья
И устремится в свой полет.
Суетный мир и не заметит,
Как в звездных далях высоты
Еще одна звезда засветит,
Звезда разбуженной мечты.
Пусть город спит, пусть видят люди
Свои обрывочные сны.
Моя мечта счастливой будет
В полетах солнечной весны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177805
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Я убегу из сумрачной галактики
Туда, где звезды пропоют мечту.
Я разрисую небо на квадратики
И наберу привольно высоту.
В разбегах формул звездной геометрии
Найду тот самый правильный ответ
И улечу в чернильное безветрие
Искать улыбки голубых планет.
Найду таких же астронавигаторов,
Что ненавидят царства черных дыр
И беспросветнось в пыль одетых кратеров.
И мы изменим этот глупый мир.
http://onemeter.jimdo.com/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177802
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Мы перестали делать искусство.
Мы табуном перешли в ремесло.
Где были мысли, там сейчас пусто.
Лишь бы доходов побольше несло.
Раньше искусство чему-то учило,
Было для нас эталоном красы.
Только его так стремительно смыло
Хваткой волной примитивной попсы.
Умные мысли сегодня не в моде.
Зрелище нынче везде правит бал.
Мы за экранами время проводим,
Глядя влюбленно в тупой сериал.
Музыка стала не больше, чем фоном.
Ты безразличен, что с нею, что - без.
В наших театрах звонят телефоны
Прямо по ходу играемых пьес.
Похоть теснит настоящие чувства,
К пошлости скользкой давно ты привык.
В мыслях становится более пусто,
И торжествует албанский язык.
Мир уж давно в эпидемии бьется.
Но так обидно и видеть, и знать,
Как примитиву привольно живется
В этой стране, что любила читать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177780
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Мои песни - не просто поэзия,
Не созвучия сладеньких строк.
В многоцветных огнях своих песен я
Очень часто бываю жесток.
Просто мне мне до безумия хочется
Всех вокруг и навек заклеймить.
Все - враги моего одиночества,
Помешавшие радостно жить.
И теперь, воспылав черной злобою,
Изувечу прекрасную суть,
И клеймящими строками долго я
Буду жилы из вас всех тянуть.
И тогда успокоюсь, наверное,
Если жаркою силой ума
И строкою, жестокой и верною,
Утоплю всех в болоте дерьма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177779
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Окунувшись в дождливую ночь,
В мокрых брызг беспросветную шаль,
Я несу в надоедливый дождь
Погрустневшего сердца печаль.
Отчего-то нахлынула грусть,
Будто ветер улыбку унес
И на минус вдруг выменял плюс,
Нарядив город в капельки слез.
Кто-то, видно, грустит в тишине,
От прохожих слезинки тая.
Может, в этой печальной стране
Станет нужной улыбка моя?
И раздвинув завесы из туч,
Прекратит этот тягостный дождь.
И надежды живительный луч
Вдруг осветит унылую ночь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177758
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Мы сами себе назначаем грехи.
И сами себе прокуроры.
В захламленном море житейских стихий
Мы ищем заветные горы.
И вскрикнув в тумане с надеждой: "Земля!"
Стремимся к неведомой суше.
И пусть небеса нам тревоги сулят,
Кто будет их в этот миг слушать?
Все это случится позднее, потом,
Когда на безлюдном просторе
Свое наважденье объявим грехом
И снова - в житейское море...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177757
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
О слезах влюбленных, мой друг, не злословь.
Быть может, их горечь познаешь и ты.
Ведь если тебя не полюбит любовь,
Ты слеп и бездушен, как бог без мечты.
А коль не полюбит, с любовью не спорь.
Ни разу не плакав, ты беден и глуп.
Ты болен цинизмом. Дурацкая хворь
Для тех, кто, целуя, не чувствует губ.
Не чувствует сердца и нежной души
Того, кто готов поделиться судьбой.
О слезах влюбленных пошлить не спеши.
Все это когда-то случится с тобой.
Ведь циников много на свете уже.
И кто-то из них обязательно вдруг
В твоей улыбнувшейся счастью душе
Пройдет сапожищами грязными, друг.
И будешь кукожиться в горечи слез,
Забыв свой сегодняшний мертвый цинизм.
Ты вырастишь сердцем обилие роз,
А кто-то злословием бросит их вниз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177720
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Она утром с улыбкой проснулась,
И душа ее радостно пела,
И так сладко к рассвету тянулось
Утомленное ласками тело.
В послевкусии взорванной ночи,
В послерадости трепетных чувств
Так душа бесконечности хочет,
Поцелуев таких жадных уст.
И покрытая водною пылью
В душе пела о чем-то она.
Это выросли легкие крылья
От любовного чудо-вина.
Так мгновенья изысканной страсти,
Что мы дарим любимым ночами,
Наполняют вселенную счастьем.
Так учись зажигать это пламя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177719
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Чьи-то вздохи в ночи,
Чьи-то шепотом лгущие тени.
Каблучки по асфальту.
И впавшие в лень фонари.
Погоди, не шепчи.
Не спугни привиденья сомнений.
Не спеши в эту даль ты.
Замри в темноте до зари.
Прояснится любовь,
Растворятся куда-то туманы.
Жизнь вернется из дремы
В рассветную музыку дня.
Ты слова приготовь,
Чтобы в них не случилось обмана.
Чтобы мир не был сломан,
Последней надеждой звеня.
Ускользающий в ночь
Человек из иных измерений,
Пленник дутых мечтаний
И медом отравленных фраз,
Нам беды не пророчь,
Пусть солгут что-то вялые тени.
Жизнь, как буря в стакане,
Вспенит истиной утренний час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177673
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Пять последних минут
Мне оставила жизнь на мечту.
Пять последних минут
С терпким запахом близкого счастья.
А мгновенья бегут,
Пожирая судьбу на лету,
И отчаянно лгут,
Что в свой рай не сумею попасть я.
Пять последних минут
Мне оставила жизнь на любовь.
Пять последних минут
На мечту о взаимности чувства.
А мгновенья бегут,
Добавляя душевную боль,
И бесстрастно зовут
В мир,
Где холодно,
Грустно
И пусто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177672
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Не убегай в холодное вчера,
Останься в нашем радостном сегодня.
Все наши чувства - вовсе не игра
И не букет сирени прошлогодней.
Уйдешь, и только память нам вослед
Нашепчет в дыме времени мгновенья,
Хоть их уже давно затерся след
На перекрестках жизненных течений.
И глупой болью сердце надорвав,
Мы на свои ошибки будем злиться.
Не убегай в холодное вчера,
Оставь хоть шанс на то, чтоб возвратиться.
Ведь ссоры вместе легче пережить,
Чем злить себя все время в одиночку.
Ведь мы когда-то поклялись любить.
И разве это повод ставить точку?
Не убегай в холодное вчера,
Останься в нашем радостном сегодня.
Ведь наши чувства - вовсе не игра
И не букет сирени прошлогодней.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177642
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Наши сны не имеют обычно конца.
Что-то нас каждый раз пробуждает.
Будто ветер коснется порывом лица
И с видением прочь улетает.
От чего-то проснешься в холодном поту,
От чего-то - с большим сожаленьем.
Ты во сне часто можешь увидеть мечту
И ее потерять за мгновенье.
Там вернется любовь из далеких вчера,
В снах придут к тебе близкие люди
И уйдут в мертвый мир с приближеньем утра,
Жизнь тебя неизменно разбудит.
В них и холод зимы, и рассветы весны.
В них кошмары и вздох укоризны.
Не имеют обычно конца наши сны.
Может, так и положено в жизни?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177641
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Солнце в небе яко светит,
Бриллиантами роса.
Мне приснились на рассвете
Изумрудные глаза.
Мне приснились поцелуи,
Руки нежные твои.
И теперь уже живу я
В мире солнечной любви.
С ней обрел я снова крылья.
Кругом счастья - голова.
Нет, совсем не позабыл я
Эти нежные слова.
Отведя волос вуали
В ушко их я прошепчу.
И с тобой в цветные дали
Звонкой птицей улечу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177597
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Не пишите стихи натощак.
В них тогда будет место для злобы.
Хоть глоток сока выпейте, чтобы
Полюбили б вас стаи собак.
И не нужно бояться собак.
Просто им снизу видно получше,
Добрый ты или вредный и злющий
От того, что писал натощак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177596
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Ты всегда одна из первых.
И сегодня, и вчера.
Создаешь свои шедевры
Прямо с раннего утра.
Каждый день в твоих портретах
Вижу новые черты.
И гляжу, как мило это
Создаешь усердно ты.
Свой шедевр красою истый
С блеском глаз покажешь мне.
И потом уж спрячешь кисти
В косметичке, там, на дне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177563
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Заснуть в аромате любимой,
Проснуться в кольце ее рук...
Когда в твое сердце незримо
Нацелит амур звонкий лук.
И музыкой высшего счастья
В ночи запоет тетива...
Так радостно в чувствах признаться
Когда на плече голова,
Когда твои милые ушки
Ждут этих волнующих слов...
Иного блаженства не нужно
В дыхании трепетных снов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177562
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Пробежала слеза.
Ну и пусть...
Наша встреча - обидный разрыв.
Ты молчишь,
И в глазах твоих грусть.
Я молчу, чувств сумятицу скрыв.
Взгляды вымыты звездами слез,
Эта боль неподвластна уму.
Тишина и звенящий вопрос,
Убивающий жизнь:
"Почему?"
Почему превратились в чужих,
Почему стали мертвыми мы,
Прекратились полеты души
И практичными стали умы?
Ты молчишь,
И в глазах твоих грусть.
Я рыдаю внутри,
Но молчу.
Пробежала слеза.
Ну и пусть!
Слез печаль
Загасила свечу.
Лишь потом,
Через тысячи лет,
После странствий и ложных удач
Мы найдем на вопрос свой ответ.
Только в душах
Останется плач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177535
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Твои ладони, словно бархат.
А пахнут утром и весной.
В их ласках так волшебно жарко,
Без них мой мир уже не мой.
Пусть ветер небом тучи гонит,
Пусть льют холодные дожди.
Прижму к щекам твои ладони,
И сердце запоет в груди.
В их нежность сразу мир замкнется,
Отбросив зло и беды прочь.
И даже каплей не коснется
Твоих ладошек хмурый дождь.
Я прошепчу в их трепет теплый
Слова, которых нет нежней.
И вдруг скользнет душистый локон
Любовью по щеке моей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177534
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Как хорошо друзей найти
В непостоянном мире этом...
Живут мои друзья в сети,
Живут разбросанно по свету.
Но их встречаю каждый раз
В словах, в стихах, в воспоминаньях.
Вчера, сегодня и сейчас,
Глубокой ночью, утром ранним.
Для них пишу стихи свои,
Желая им добра и света,
Желая им большой любви,
Моим друзьям со всей планеты.
Пусть в доме света даже нет,
Пусть у меня провайдер хлипкий,
Но я услышу их ответ.
Мне так приятны их улыбки.
Живут мои друзья в сети,
Живут разбросанно по свету...
За то, что их сумел найти,
Шепчу спасибо интернету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177527
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010