Алексей Смирнов

Хроника одной битвы

Ненавистью  накормлены,
Злобою  околдованы
Встали  на  мордобитие
Два  соседских  села.
Лица  всех  перекошены,
Души  у  всех  взволнованы:
Речка  меж  ними,  видите  ли,
Как-то  не  так  текла.

Стенка  на  стенку  бросились.
Кровью  поля  забрызганы.
Ломики,  монтировочки...
В  ход  и  ножи  пошли.
И  огласив  окрестности
Воплями,  криками,  визгами
Оба  села  в  сражении
Тут  же  и  полегли.

Лишь  улеглось  побоище,
Вышли  на  поле  лидеры,
Те  что  родили  ненависть
Лихо  крича  "ура".
Им  то  теперь  раздолие:
Каждые  битвы  в  выборы
Им  оставляют  более
Места  накрасть  добра.

Жалко  людей  обманутых,
Ложью  в  сраженья  брошенных,
Чтоб  за  чужие  прибыли
В  битве  дурацкой  пасть.
Слушали  речи  лидеров,
Слушали  завороженно,
Чтобы  еще  раз  радостно  
Дать  себя  обокрасть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177526
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010

Сны

Спят  на  окнах  важные  коты.
Сладко  спится  им  под  звездным  небом
Вне  привычных  дел  и  суеты,
В  тех  мирах,  где  человек  и  не  был.

Там  среди  душистых,  сочных  трав
Бродят  кошки,  выгнув  хвост  трубою.
И,  флюиды  страсти  разбросав,
Их  зовут  куда-то  за  собою.

Их  там  неизвестность  сладко  ждет,
Опьянив  почище  валерьянки.
Есть  миры,  в  которых  каждый  кот
Спит  с  принцессой  в  живописном  замке.

Сны  котов  укутаны  в  любовь,
Сны  котов  так  вкусно  пахнут  страстью.
На  все  тех  же  окнах  вновь  и  вновь
В  ярких  снах  живет  кошачье  счастье.

Спят  коты  в  обманчивой  ночи,
В  томной  дымке  ярких  декораций.
А  под  утро  яркие  лучи
Их  опять  отправят  умываться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177507
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Холодные слова

Холодные  слова  -
Предвестники  разлуки.
Холодные  слова  -  
Титаники  любви.
Тебя  приговорят
На  слезы,  боль  и  муки.
Тебя  приговорят  
На  вымерзшие  дни.

Холодный  иней  слез,
Кристаллы  льдинок  взгляда,
Пронзающий  мороз,
Не  тающая  грусть.
С  тобой  застыли  мы
И  вместе,  и  не  рядом.
На  краешке  зимы
В  сугробах  снежных  чувств.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177506
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Романтики - вид вымирающий

Романтики  -  вид  вымирающий,
Подвид  оптимистов  -  тоже.
Осталось  так  мало  летающих,
Живущих  вне  личной  кожи.

Но  вдруг  улыбнется  искренне
Тебе  человечек  милый.
И  счастье  взметнется  искрами,
И  вновь  жизнь  богата  силой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177456
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Плакали звезды в далеких туманностях

Плакали  звезды  в  далеких  туманностях
И  проклинали  свое  одиночество.
Звезды,  как  люди.
Им  хочется  радости.
Чувств  человеческих  им  очень  хочется.

В  жарких  мечтах  быть  любовью  умытыми
Звезды  висят  в  темноте,  как  и  ранее,
Связаны  напрочь  своими  орбитами,
Жизнь  превратив  в  голубое  мерцание.

Так  и  живут  одиноко  светилами,
Жар  свой  даря  прикрепленным  созвездиям,
В  холоде  мрака  до  боли  унылого,
С  самыми  грустными  в  космосе  песнями.

Люди,  как  звезды.
Страдаем  жестоко  мы,
Любим  вулканно,  до  самозабвения
И  остаемся  опять  одинокими
С  верой  в  грядущее  счастье  весеннее.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177455
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Судьба меня обделала

Судьба  меня  обделала,
Точнее,  обделила.
Всего  одна  лишь  буковка,
А  все  не  так,  как  было.

Вот  так  и  в  жизни  часто  мы
С  грамматикой  не  ладим.
И  маленькой  ошибочкой
В  судьбе  частенько  гадим.

Не  брезгуйте  учебою
И  соблюдайте  правила,
Чтоб  ваша  невнимательность
Вам  беды  не  доставила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177405
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Сочиняли поэты печали

Сочиняли  поэты  печали,
Грусть  свою  прокричав  нараспев.
И  летели  в  рассветные  дали
И  куплеты,  и  грустный  припев.

Засыпали  поэты  с  рассветом,
В  жизнь  посеяв  тревогу  и  грусть.
И  порхали  чужие  сюжеты
В  темных  аурах  скомканных  чувств.

Только  люди  об  этом  не  знали,
Просыпались  и,  хмыкнув  хитро,
Из  последних  усилий  бежали,
Чтобы  вовремя  сесть  на  метро.

И  в  рассветные  дали  работы
Поезда  уносили  людей.
Сочиняли  поэты.
Да  что-то
Не  хватило  им  верных  идей.

И  напрасно  трудились  поэты,
И  не  та  им  светила  звезда.
Унеслись  безвозвратно  сюжеты
На  набитых  битком  поездах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177404
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Чирикали птенчики

Чирикали  птенчики,
Звенели  бубенчики,
Грызли  девчонки
На  лавочке  семечки.

Все  было  песенно,
Мило  и  весело.
Даже  береза  
Сережки  повесила.

Смешно  и  взволнованно
Бегали  клоуны,
Все  люди  так  славно
Весной  очарованы.

За  звонкими  птичками,
Орлами,  синичками,
В  небесные  дали
Летим  непривычно  мы.

И  пусть  не  привыкли  мы,
Только  лишь  прыгаем.
Но  все  же,  как  птенчики,
Звонко  чирикаем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177367
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Банальность жизни

В  ночных  полетах
Нам  Вселенной  мало.
Но  приземляемся,
Расставшись  с  одеялом.

Бегом  под  душ.
И  прочие  банальности.
Себя  готовим
К  грязноте  реальности.

Вот  так  меж  днем  и  ночью
Разрываемся.
В  ночи  живем,
А  среди  дня  питаемся...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177365
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Пишу стихи о радости, пишу стихи о грусти

Пишу  стихи  о  радости,  пишу  стихи  о  грусти.
Душа  моя  качелями  летит  туда-сюда.
То  улыбнется  солнышку,  то  льдинки  внутрь  запустит,
То  счастье  нарисуется,  то  выглянет  беда.

Я  атом  столь  непознанной  и  познанной  материи,
Какая  человечеством  объем  своей  нарекла.
Я  скромный  homo  sapiens,  воспитанник  неверия,
Распластанный  на  истинах  из  битого  стекла.

Я  болью  человеческой  наполненный  избыточно,
Я  крыльями  счастливых  душ  запущенный  в  полет.
Мой  мир  людскими  судьбами  и  выписан,  и  выточен,
И  их  надежд  волнение  меня  вперед  зовет.

Душа  моя  качелями  и  впредь  метаться  будет,
Она  с  людьми  останется  в  переплетеньях  строк.
Я  жил,  живу  и  буду,  чтоб  улыбались  люди.
Мне  этого  хотелось.  
Я  сделал  все,  что  смог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177342
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Строчки

Прочитал  твои  строчки...
Сошел  с  ума.
Разве  можно  влюбиться  в  строчки?
А  случилось.
В  сознании  мыслей  тьма.
И  в  душе  -  сонм  многоточий.

В  мире  рифм  изумительных
Ты  и  я.
И  гирлянды  ночных  созвездий.
Мы  с  тобой  
В  твоих  строчках,  
И  ты,  и  я,
Рассекаем  пространства  вместе.

Но  закончилась  вдруг
Сказка  милых  строф,
За  полетами  -
Просто  точка.
Очарованный  музыкой
Дивных  слов,
Я  люблю  всей  душой
Эти  строчки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177341
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Крылья потрепаны

Крылья  потрепаны,  лица  обветрены.
Это  не  ангелы  -  мокрые  куры.
Это  же  надо  по-детски  так  ветрено
Броситься  в  самую  злющую  бурю?

Крылья  потрепаны,  лица  счастливые.
Шлепают  ноги  по  уличным  рекам.
Сердце  поет  под  грозою  слезливою:
Все  же  как  сладко  спасти  человека...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177296
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Купи любовь, купи

вальс


Купи  любовь,  купи...
Купи  любовь,  мой  друг.
Без  нежных  женских  рук
Жить  так  сложно...

Купи  любовь  на  час.
Купи  любовь  на  жизнь.
Подумай  -  и  решись.
Все  возможно...

Припев
Ты  продаешься,  и  я  продаюсь...
Главное  -  не  просчитаться.
И  исчезает  нелепая  грусть,
Если  удачно  продаться...


А  если  беден  ты,
Не  стоит  унывать.
Чтоб  жить  и  не  страдать,
Продавайся!

И  будет  легче  жить
Тебе  среди  людей...
Продайся  поскорей,
Не  стесняйся.

Припев
В  жизни  решения  нету  мудрей,
Если  в  ней  все  продается.
Цену  назначь  и  -  вперед,  не  робей!
А  покупатель  найдется...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177295
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010

Догнала

Я  бежал,  задыхаясь,
Крича  о  тревоге,
Задирая  в  испуге
Мохнатую  бровь.
Сам  не  знаю,  куда
Понесли  меня  ноги.
Но  напрасно...
Догнала  любовь.

Я  спешил,  чертыхаясь,  
Считая  минуты,
Отрешенно  не  веря
В  грядущую  новь.
И  в  прыжках  из  небес
Раскрывал  парашюты.
Но  напрасно...
Догнала  любовь.

Я  летел,  озираясь,
По  тлеющим  углям,
Растирая  в  ладонях
Соленую  кровь.
Я  искал  тишину,
Продираясь  сквозь  ругань.
Но  напрасно...
Догнала  любовь.

Я  упал,  обливаясь
Испуганным  потом.
Я  шептал  сотни  слов
Без  надежды  и  вновь.
Я  искал  в  суете
Непонятное  что-то.
Но  напрасно...
Догнала  любовь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177247
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

Я начинаю изменять свою страну

Я  начинаю  изменять  свою  страну.
Я  буду  изменять  ее  с  упрямством.
Я  объявляю  страстную  войну
Невежеству,  бездушию  и  хамству.

Я  ухожу  от  пустозвонства  слов.
Отныне  к  слову  приложу  и  дело.
К  непониманию  и  к  трудностям  готов.
Мне  жить  в  болоте  просто  надоело.

Отмечу  в  городе  все  грязные  места,
Возьму  запущенные  земли  на  заметку.
Начну  войну  я  с  чистого  листа:  
Помою  в  доме  лестничную  клетку.

Потом  я  выйду  из  подъездных  недр,
Стеснение  и  робость  прочь  откину,
Возьму  лопату  и  всего  на  метр
От  безразличия  очищу  Украину.

И  каждый  день,  пусть  льет  холодный  дождь,
Пусть  яростно  мешают  злые  ветры,
Я  вместе  с  теми,  кто  придет  помочь,
Пространство  света  увеличу  метр  за  метром.

В  пространстве  этом  вырастут  цветы,
И  тут  не  будет  мусора  и  грязи.
И  в  этой  Украине  я  и  ты
По  всем  вопросам  будем  жить  в  согласьи.

Очистим  жизнь  от  жизненных  болот,
И  будем  в  этом  строги  и  едины.
А  те,  кто  злобой  делит  мой  народ,
Останутся  за  бортом  Украины.

***
http://onemeter.jimdo.com/
Приглашаю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177246
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

О звездах

У  старинного  моста
В  воду  ринулась  звезда,
Серебристою  слезою,
Стоном  с  чистого  листа.

И  не  сон  же...  Наяву
Я  к  звезде  что  сил  плыву.
Чтоб  она  не  утонула,
Чтоб  осталась  на  плаву.

Я  предвижу  ваш  вопрос,
Почему  нырнул  под  мост...
Просто  не  хочу,  чтоб  в  небе
Оставалось  мало  звезд.

Дефицит  светил  -  беда.
Есть  у  каждого  звезда.
Но  когда  сроднишься  с  мраком,
То  погаснешь  навсегда.

И  в  холодный  омут  вод
Пустота  тебя  зовет.
Если  пуст  душевной  силой,
Ты  покинешь  небосвод.

Не  сдавайся,  будь  собой,
Не  смиряйся  с  темнотой,
Пусть  и  беспредельно  трудно
Быть  светящею  звездой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177204
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

Вдохновение

Невесомо,  искрометно,
Будто  в  жизнь  впорхнула  птица,
Вдохновение  в  полет  нас
Заставляет  устремиться.

Нет  прекрасней  ощущенья
Воспарить  над  облаками
И  словес  летящих  тени
Склеить  звонкими  стихами.

Звездным  воздухом  чудесным
Надышаться  полной  грудью
И  души  счастливой  песни
Отдавать  с  улыбкой  людям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177203
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

Французская деревня. Пекарня

Ветер  явно  был  влюбленным
В  деревушку  между  гор,
Страстно  пенил  воды  Роны,
Будто  делая  пробор.

Разорвав  собою  тучи,
Теплой  лаской  в  ноябре
Из  листвы  опавшей  кучи
Собирал  он  на  заре.

И  кружилась  меж  платанов
Ветра  милая  игра.
Так  хотелось  круассанов
К  кофе  с  раннего  утра.

У  церквушки  это  место,
Этот  столь  желанный  дом,
Где  так  сладко  пахнет  тестом
И  вкуснейшим  молоком.

Пекарь  был  настолько  славный
В  этом  белом  колпаке...
Чистый  фартук,  взгляд  лукавый,
Руки  добрые  в  муке.

Слов  приветливых  журчанье
От  "Bonjour"  и  до  "Merci"...
Так  приятно  утром  ранним
Просто  хлеба  попросить.

Усмехнулся  пекарь  старый,
Так  смеются  усачи,
И  исчез  в  тумане  пара
Жаром  пышущей  печи.

Он  вернулся  очень  быстро.
Водрузивши  на  поднос
Хлеб  до  одури  душистый.
Он  его,  как  счастье,  нес.

Вдруг  исчезли  свет  и  звуки.
Мир  был  ранее  нелеп.
Были  только  эти  руки
Руки,  сделавшие  хлеб...

Шли  домой,  и  я  дорогой  
Руки  эти  вспоминал.

Ветер  с  именем  сирокко
Запах  хлебный  воровал...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177123
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

Плакал ли под дождем

Плакал  ли  под  дождем,
Ежился  ль  в  ураганах...
Ветренный  окоем.
Выкусанные  раны.

Рваные  облака,
Смерчи  перстами  неба.
Ненависть  так  близка,
Выстоять  в  буре  мне  бы.

Вымыть  небесный  свод,
Освободить  от  грязи
И  унестись  в  полет,
В  птичьем  хмельном  экстазе.

Высушить  реки  слез,
Счастьем  плеснуть  в  озера.
И  из  жемчужных  звезд
В  небе  сложить  узоры.

С  неба  -  колючий  град,
Злые,  больные  страсти.
Пусть!
Я  так  звонко  рад,
Что  нарисую  счастье!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177122
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

e-mail

Здравствуй,  милая  дочка.
Точка.

Скоро  весна,  и  снег  уже  тает,
Тут  запятая.

А  у  вас  в  заграничье  давно  уже  так?
Вопросительный  знак.

Ты  не  растрачивай  в  глупостях  ночи...
Многоточие.

Будь  осторожной,  сдержи  обещания!
Знак  восклицания.

Строчка  за  строчкой,  
Точка  за  точкой  -
Так  и  общаюсь  
При  связи  непрочной
Я  электронною  почтою  с  дочкой...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177095
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

Запахи детства

По  улочке  львовской  
Стремительно  вниз
Сбежать  по-мальчишески...
Вот  уж  каприз...

У  парка  трамвайного  
Впрыгнуть  в  трамвайчик
И  ехать  на  Замок  
Мальчишечьим  зайчиком.

Стоять  с  удивительной  
Фабрикой  рядом,
Так  сладко  вдыхая
Конфет  ароматы.

По  Стрыйскому  парку  
Летать  разудало,
На  детской  железке  
Попрыгать  по  шпалам.

И  в  парке  культуры
Стремительно  вниз
Скатиться  на  санках...
Вот  уж  каприз...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177094
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010

Расчерти свою жизнь на квадратики

Расчерти  свою  жизнь  на  квадратики
И  окрась  каждый  день  в  цвет  души,
Так  как  было  в  то  время  на  практике,
Только  честно  цвета  напиши.

Если  были  дни  с  мрачными  смыслами,
Не  жалей  черно-серую  грязь.
Если  в  небе  летал  звонко  мыслями,
В  голубое  квадраты  окрась.

Серенады  пел  звонкие  в  полночи  -
Значит,  день  фиолетовым  был.
И  раскрашивай  жизнь  краской  солнечной,    
Если  счастье  ты  людям  дарил.

А  потом  рассмотри  с  расстояния
Полотно  бренной  жизни  своей.

Станет  ли  твоя  жизнь  достоянием
Для  живущих  с  тобою  людей?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177013
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Рассыпав жизнь осколками зеркал

Рассыпав  жизнь  осколками  зеркал,
Взглянув  вселенной  в  черные  глаза.
Он  на  земле  безжизненно  лежал,
И  на  реснице  вздрогнула  слеза.  

Под  небом  полным  засухи  и  гроз,
Во  вздохах  ветра  и  в  объятьях  трав  
Он  словно  в  землю  всей  душою  врос,
Частичкой  повседневной  жизни  став.

Он  сеял  жизнь  ростками  добрых  дел,
Дарил  улыбки  людям  вновь  и  вновь
Лишь  одного  он  сделать  не  сумел:
Он  не  нашел  волшебную  любовь.

Цветы  росли  из  неподвижных  рук,
Жизнь  прорастала,  начав  путь  с  нуля.
Он,  угасая  мыслью,  понял  вдруг
Что  вот  она,  его  любовь  -  Земля.

Его  любовь  с  простым  названьем  жизнь,
Росла  цветами  на  его  Земле.
И  мир  обрел  в  его  сознаньи  смысл.
И  он  уснул  с  улыбкой
И  в  тепле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177012
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

У моей подружки

У  моей  подружки
Розовые  ушки,
Озорные  глазки,
Яркие,  как  в  сказке.

У  моей  голубки
Сладенькие  губки.
Пухленькие  щечки,
Милых  слов  звоночки.

У  моей  малышки
Стройные  лодыжки.

У  моей  милашки
Ручки-обнимашки.

У  моей  любимой  
Все  неповторимо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176976
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Молитва

Когда  я  вышел  из  роддома,  бережно  неся  тебя  на  руках,  словно  самое  большое  из  всех  богатств  мира,  солнечный  луч  упал  тебе  на  лицо...

Несколько  минут  назад  мне  всучили  в  руки  объемный  сверточек,  в  центре  которого  было  только  маленькое  личико,  две  крохотные  дырочки  вместо  носа,  тоненькая  черточка  рта  и  закрытые  глазки  с  милыми  всходами  ресничек.  Ты  спала  и  тебя  не  беспокоил  шум  вокруг,  тот  шум,  какой  обычно  устраивает  куча  родственников,  пришедших  в  роддом  встречать  новоиспеченную  маму...

Я  до  сих  пор  так  и  не  почувствовал  себя  отцом.  Ни  известие  по  телефону,  ни  все  те  приятные  хлопоты  по  переоборудованию  нашей  спальни  в  место  для  троих  так  и  не  подарили  мне  какого-то  нового  ощущения  себя.  Даже  сейчас,  когда  я  держал  на  руках  тебя,  я  с  интересом  прислушивался  к  себе  и  жадно  разглядывал  это  маленькое  существо,  которое  несколько  дней  назад  стало  моей  дочерью,  но  ощущения  отцовства  так  и  не  было.  И  это  как-то  меня  беспокоило,  неужели  я  оказался  настолько  черствым  в  жизни,  чтобы  не  почувствовать  этого...

Шумная  толпа  двинулась  к  выходу  из  роддома,  и  вот  именно  в  этот  момент,  когда  мы  вышли  на  улицу,  какому-то  любопытному  солнечному  лучику  сильно  захотелось  познакомиться  с  новым  гражданином  Земли.

Он  дотронулся  своим  жарким  прикосновением  твоих  крохотных  ресничек,  и  личико  твое  в  ответ  так  мило  и  так  по-родному  сморщилось,  и  я  вдруг  понял  всем  своим  естеством,  что  только  что  в  этом  мире  родилась  еще  одна  великая  любовь...

И  это  была  моя  любовь  к  тебе!

Молюсь  за  тебя.

Пусть  ты  уже  и  выросла,  стала  взрослой  и  скоро  сама  захочешь  принести  в  мир  новую  жизнь.  Я  все  равно  молюсь.  

Втайне  от  всех.  Про  себя.  Шепотом  души.

Чтобы  у  тебя  было  счастье.  Пусть  не  вселенское.  Пусть  не  всепланетное.  Но  счастье,  дарующее  улыбки  и  желание  летать.

Ведь  не  зря  же  в  день  моего  знакомства  с  тобой  тебя  так  ласково  и  щедро  поцеловало  своим  веселым  лучиком  это  прекрасное  солнце...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176975
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Бросаю курить

Бросаю  курить.
Жалко.
Еще  не  докурена  пачка.
А  сам  -
Как  избит  палкой.
И  жизнь  моя
Неудачна.

На  всех  свою  злобу
Скалю
Ощером  души  
Кислым.
Глаза  от  мучений  впали,
И  странными  стали  
Мысли.

И  стал  я  
Противно-вредным,
А  кроме  того  -  
Нудным.
Но  выстоять  -  
Это  кредо.
Хоть  тысячу  раз
Трудно.

Я  выдержу  эту  
Ношу.
Пусть  это  и  
Не  мгновенно.
Курить  я,  конечно,  
Брошу,
Пусть  буду  и  лезть
На  стену...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176934
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Умывайтесь почаще любовью,

Умывайтесь  любовью  почаще,
Каждым  утром  и  вечером  вновь.
Процедуры  нет  лучше  и  слаще,
Чем  одетая  в  счастье  любовь.

Ведь  ничто  так  с  души  не  смывает
Грязь  рутины  и  подленькой  лжи,
Зависть,  злоба  легко  исчезают,
Только  слово  "люблю"  мне  скажи.

Умывайтесь  почаще  любовью,
Лишь  она  помогает  нам  жить.
Что  нам  стоит  для  всех  на  здоровье
Краник  светлой  любви  открутить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176933
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Красная река

Ночь.
Усталость.
Поздно.
Небо  у  окна.
В  удивленных  звездах
Мне  река  видна.

Красными  огнями
Уплывает  вдаль,
В  красочном  обмане
Унося  печаль.

Улица  бесстрастна
В  царстве  темноты.
По  дорожке  красной
Улетела  ты.

Грусть  во  мраке  липком
Томно  глубока.
Унесла  улыбку
Красная  река.

И  во  звездах  встречных
Скучно-белых  фар
Растворяет  вечность
Чувств  остывших  пар.

Шумная  дорога.
Разные  огни.
В  этом  мире  строгом
Снова  мы  одни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176910
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Амстердамська вiдьма

(з  роману  "Вимір  любові)

У  сімдесятих  роках  19  століття  у  Київ  приїхали  з  виставкою  імпресіоністи  Каміль  Пісаро*  і  Берта  Морізо  з  Парижу.  Французи  настільки  були  у  захваті  від  київських  красот,  що  залишились  у  місті  на  три  місяці  і  дали  волю  всім  вихрам  натхнення,  втілюючи  свої  враження  від  чарівних  місцинок,  якими  такий  багатий  Київ,  у  нових  своїх  полотнах.  І  з  цими  картинами  повернулись  додому.  Картини  ці  визвали  у  Франції  та  в  інших  країнах  Європи  великий  розголос,  після  чого  майже  не  кожний  живописець  вважав  за  доцільне  дістатись  до  Києва  і  відзначитись  хоча  б  одним  полотном,  яке  зображувало  чи  київські  пейзажі,  чи  повсякденне  життя  мешканців  неповторного  у  своїй  красі  міста  над  Дніпром.  І  хоча  вони  тут  розставляли  свої  підполотники**  ледве  не  на  кожному  місці,  все  ж  таки  найбільша  кількість  написаних  про  Київ  картин  присвячена  Петропавлівському  собору***,  що  на  Долобецькому  острові  в  Амстердамі.  Мабуть,  це  пов’язано  з  тим,  що  у  більшості  своєї  іноземні  живописці  оселювались  поблизу  цієї  величної  й  гордої  споруди.  А  може,  всіх  цих  гостей  Києва  вражало,  як  червоніє  і  поволі  занурюється  в  сутінки  струнка  і  вишукана  будівля  собору,  коли  в  передвечірній  час  сонце  ховається  за  дніпровські  кручі,  чи  як  одягається  він  у  казковий  сонячний  ореол  на  світанку.

До  речі,  Каміль  Пісаро  закохався  у  Київ  із  першого  погляду.  До  речі,  це  саме  завдяки  йому  з’явилось  у  руській  мові  чудернацьке  слово  триманіфішки,  якими  кияни  інколи  називають  визначні  місця  свого  рідного  міста.  Живописець  полюбляв  блукати  київськими  вуличками,  тягнучи  за  собою  череду  своїх  шанувальників,  і  коли  щось  його  дуже  вражало,  завжди  вигукував  Oh!  C’est  trеs  magnifique!****  Декотрі  з  тих,  хто  супроводжував  Пісаро,  навіть  збирали  ці  триманіфішки,  записуючи  в  зошити  все,  що  привертало  увагу  великого  майстра.  

А  ще  його  привабив  на  все  життя  той  притаманний  нашому  місту  дух  свободи,  якого  так  не  вистачало  у  Франції  після  поразки  Паризької  комуни.  А  в  серці  французького  живописця  завжди  вирувало  непереборне  бажання  свободи,  яке  вело  його  через  терени  життя  і  змушувало  на  вчинки,  про  які  вмить  дізнавалась  вся  Франція.  А  Київ  просто  був  насичений  свободою.  Пісаро  навіть  казав  частенько,  що  саме  тут  можна  у  повні  груди  вдихати  найсолодші  пахощі  свободи,  як  тому  казковому  раю  безмежної  волі,  куди  так  тягнуться  наші  душі  з  тенет  буденності  і  людських  негараздів  та  непорозумінь.  Можливо  саме  це  і  стало  причиною  його  переїзду  в  столицю  Великої  Злуки  назавжди.  За  ним,  як  за  признаним  метром,  потягнулись  до  Києва  й  інші,  причому  не  тільки  живописці,  а  й  письменники,  поети,  актори,  музики...  Сюди  ж  стягнулись  згодом  і  місцеві  майстри  пензля  і  красного  письменства.  І  Амстердам  за  лічені  роки  перетворився  в  справжній  осередок  високого  мистецтва.  Чи  можна  було  сумніватися,  що  слідом  за  митцями  попрямують  на  амстердамські  вулиці  й  їх  шанувальники?  І  вже  наприкінці  століття  дніпровські  острови  стали  живописним  місцем  богеми  зі  своїм  характерним  шумним,  багатомовним,  манірним  і  витонченим  життям.  

Ось  так  між  паризьким  Монмартром  і  київським  Амстердамом  більше  ста  років  тому  перекинувся  своєрідний  місток  щільної  духовної  сув’язі.  Як,  певним  чином,  у  ті  ж  роки  саме  тут  народилося  щось  спільне  між  цією  острівною  частиною  нашого  міста  з  перлиною  Середземномор’я  –  Венецією.  Але  замість  гондол  з  колоритними  італійськими  гондольєрами  дніпровськими  протоками  і  сьогодні  мандрують  чисельні  ладі*  із  двома  гребцями  у  розшитих  золотом  жупанах.  Обидва  ладяри,  як  правило,  писані  красені,  і  молодший  обов’язково  має  вражати  юнацькою  стрункістю  та  палаючим  поглядом,  а  його  товаришу  повинна  бути  притаманна  гнучка  кремезність  і  зріла  краса,  яка  раптово  б’є  в  очі,  коли  той  розщедриться  на  посмішку  під  розкішними  чорними  вусами  або  направить  на  тебе  уважний,  повний  життєвої  мудрості  погляд.  А  ще  обидва  ладяри  повинні  вміти  співати  так,  щоб  дівочі  серця  ставали  навік  зачарованими.

В  ті  дні,  коли  в  Амстердамі  почали  з’являтися  представники  богеми,  такого  звичаю  ще  не  було.  Були  човни,  були  перевізники,  але  як  човни  були  позбавлені  будь-яких  прикрас,  так  і  їх  власники  не  виділялися  особливою  красою  чи  стрункою  статтю,  вони  просто  перевозили  людей  через  протоки...  Першим  зрозумів,  що  значно  більше  виграє  від  певних  змін,  Остап  Миколайчик,  який  оздобив  свій  човен  чепурненьким  навісом  над  лавкою  для  сідців,  придбавши  для  цього  на  Балган-базарі  недешевий  шмат  китайського  шовку  з  вишитими  на  ньому  драконами,  а  ще  й  прикупив  купу  срібних  бубонців  та  розвісив  їх  уздовж  човна,  який  назвав  за  давніми  легендами  ладею.  До  того  ж  ще  здогадався  прикрасити  ладю  мідними  прикрасами  від  весла  до  поручнів,  натираючи  їх  зранку  так,  що  вони  блищали,  як  золоті.  Але  і  цього  йому  здавалось  не  вдосталь,  тому  він  залучив  до  роботи  свого  молодшого  брата  Дмитра,  котрий  мав  грати  на  бандурі  і  співати  пісні  на  будь-який  смак.

Обидва  були  сліпуче  вродливі,  такі  вже  сини  дістались  старому  перевізнику  Миколайчику  від  білявої  красуні-литвинки  Данути,  яку  в  молоді  літа  зачарував  він  своїм  молодецьким  співом.  Остап,  якому  щойно  виконалось  тридцять  п’ять  років,  вражав  дивною  силою,  яка  майже  вирувала  в  його  постаті,  випромінювалась  з  м’язів  міцних  рук,  вона  відчувалась  навіть  у  стрімкому  погляді  його  смарагдових  очей,  що  світились  під  чорним,  як  смола,  чубом.  Дмитро  ж,  п’ятнадцятьма  роками  молодший  за  брата,  був  струнким,  наче  лоза,  і  у  його  безвусому  обличчі  було  щось  від  ангельської  чистоти,  підкресленою  мрійною  блакиттю  очей,  а  ще  у  нього  був  дивний  голос,  який  мов  би  прокрадався  в  душу,  коли  хлопець  починав  співати.  А  коли  і  старший  брат  підхоплював  спів,  їх  можна  було  слухати  довгими  годинами.

Перший  же  вихід  їх  у  протоки  дав  зрозуміти  Остапу,  що  він  був  правий.  На  їх  ладю  був  просто  таки  скажений  попит,  і  вже  не  лише  за  переїзд  на  інший  беріг  платили  їм  зараз  гроші  мешканці  Амстердаму,  а  за  те,  щоб  просто  кинули  хлопці  весла  десь  у  протоках  та  заспівали  свої  чарівні  пісні,  відлуння  яких  мов  би  пливло  над  водою,  проникаючи  навіть  у  найвіддаленіші  провулки  Амстердаму.  У  розшитих  золотом  жупанах,  котрі  витягла  із  скрині  і  підновила  їх  мати,  що  була  зі  збіднілого  шляхетського  литовського  роду,  хлопці  були  схожі  на  таємничих  чужоземців,  які  невідомо  яким  чином  опинились  серед  кам’яних  берегів  дніпровських  водних  лабіринтів.  

Час  йшов,  у  Миколайчиків  завдяки  цьому  талановитому  винаходу  Остапа  за  літо  з’явились  хоча  б  які  гроші,  щоб  можна  було  і  ладю  нову  справити,  та  й  жупани  нові  пошити.  Та  і  зима  подавала  надії  на  добрий  прибуток,  бо  інші  перевізники,  які  страшенно  заздрили  успіху  Остапа  з  Дмитром,  не  хотіли  від  них  відставати  і  майже  всі  позамовляли  старому  Миколайчику,  що  вдався  до  теслярства,  чи  нові  ладі  збудувати,  чи  переробити  у  ладі  свої  старі  човни.

Нарешті  прийшла  зима,  і  дніпровські  протоки  покрилися  міцним  льодом.  Для  перевізників  роботи  вже  не  було.  Тепер  по  розчищеним  від  снігу  льодовим  доріжкам  стрімко  катались  на  ковзанах  мешканці  Амстердаму,  які  навіть  влаштовували  змагання,  хто  перший  об’їде  навколо  Долобецького  острова.  Але  всі  переміщення  на  ковзанах  були  вздовж  проток,  поперек  же  люди  діставалися  пішки.  Остап,  у  якого  без  сумніву  були  добрі  клепки  в  голові,  і  тут  знайшов  золоту  жилу.  Допомагаючи  батькові  у  теслярстві,  одного  вечора  зробив  він  гарні  санчата  з  ручкою,  щоб  можна  було  катати  по  льоду  одного  чи  двох  бажаючих  перетнути  протоку  або  просто  насолодитися  швидкою  їздою  по  льодяних  доріжках  Амстердаму.  Оскільки  вмінням  кататися  на  ковзанах  володів  у  сім’ї  один  Дмитро,  його  й  відправили  на  заробітки.

Зимовий  день  вже  наближався  до  кінця,  коли  у  Дмитрові  санчата  сіла  справжня  красуня.  Це  була  добре  відома  в  колі  місцевої  богеми  Евіта  Суарес,  яка  приїхала  до  Києва  з  далекої  Іспанії  слідом  за  своїм  ідолом  Камілем  Пісаро.  Як  живописець  вона  нічого  такого  із  себе  не  представляла,  та  і  сама  у  цьому  швидко  усвідомилась,  потрапивши  у  світ  справжніх  майстрів  пензля.  Але  їй,  як  і  багатьом,  так  глибоко  припав  до  серця  Амстердам  із  його  богемним  життям  і  духом  творчості,  який  відчувався  тут  ледве  не  на  кожному  кроці,  що  Евіта  так  і  залишилась  на  дніпровських  островах.  Вона  заснувала  згодом  тут  мистецький  часопис  Спалах,  і  положення  світської  левиці,  якого  вона  досить  швидко  набула  у  місцевій  богемі,  її  цілком  улаштовувало,  бо  без  участі  цієї  красуні-іспанки  не  обходилась  жодна  більш-менш  значна  подія  у  мистецькому  житті  Амстердама.

Евіті  вже  було  за  тридцять,  але  роки  були  не  помітні  за  її  пекучою,  як  гаряче  іспанське  сонце,  вродливістю.  Цим  сонцем  духмяніла  грива  її  чорного  виткого  волосся,  цим  сонцем  спалювали  серця  чоловіків,  що  зустрічалися  на  її  шляху,  великі  мигдалевидні  карі  очі  під  густими  чорними  бровами,  які  розлітались,  як  крила,  цим  сонцем  осліплювала  швидка,  наче  блискавка,  її  посмішка,  навіть  рухи  Евіти  від  голови  до  ніг  були  пронизані  цим  несамовитим  сонцем.  Інколи  Евіта  дозволяла  собі  пуститися  в  рідний  сонячний  танець  фламенку,  і  тоді  можна  було  зійти  з  розуму,  дивлячись  на  її  руки,  що  нагадували  чарівних  змій,  і  в  обіймах  яких  хотілося  заснути  назавжди.  Зрозуміло,  нестатку  чоловічої  уваги  у  неї  не  було.  Та  Евіта  добре  знала  собі  ціну,  великої  ціни  була  і  її  ласкавість.  Тому  розбитих  Евітою  сердець  була  в  Амстердамі  безліч,  і  згодом  чоловіки  стали  її  боятись,  тим  більш,  що  з  часом  у  неї  посилювалась  прямолінійність  думок  і  значно  гострішав  її  язичок.  Дійшло  до  того,  що  її  стали  називати  амстердамською  відьмою.  Звичайно,  ці  плітки,  не  обминули  і  її,  але  Евіта  і  жодним  рухом,  жодним  поглядом  не  показала  свого  до  цього  відношення.  Це  для  неї  не  мало  будь-якого  значення.  Бо  завоювати  серце  Евіти  міг  тільки  найсміліший.  Із  усього  того,  що  в  неї  було  на  цьому  світі,  не  вистачало  лише  одного  –  справжнього  кохання,  такого  ж  сонячного,  такого  ж  широкого,  такого  ж  великого,  як  і  вся  її  душа.  Але  так  і  не  зустрівся  досі  на  її  життєвому  шляху  той,  в  чиїх  очах  сяяло  таке  ж  несамовите  сонце.  На  жаль,  у  більшості  чоловіків  очі  були  повні  або  тьмяного  блиску  самолюбності,  або  надмірної  віри  у  першість  чоловічої  сили,  або  звичайної  слинявої  тяги  до  жіночого  тіла...  

У  Дмитрові  санчата  сіла  вона  чисто  заради  того,  щоб  упіймати  захват  від  відчуття  шаленої  швидкості.  І  коли  Дмитро  розігнав  санчата,  скільки  міг,  Евіта  засміялась  тим  самим  своїм  сонячним  сміхом,  який  так  зачарував  хлопця,  так  увірвався  в  його  душу,  що  він  не  стримав  усіх  почуттів,  що  вмить  заполонили  його  душу,  і  заспівав.  Заспівав  таку  ж  сонячну,  як  той  сміх,  пісню,  і  обом  їм  у  якусь  мить  здалося,  начебто  зима  навкруги  зникла  чи  її  взагалі  не  існувало  у  тому  світі,  де  крім  шаленого  сонця  вирує  урочисто  й  дзвінко  її  величність  пісня...

-  Стій!  –  раптом  обірвала  цей  спів  Евіта,  і  санчата  зупинились.  –  Дай  на  тебе  подивитись.
Вона  піднялась  із  санчат  і  опалила  Дмитра  гарячим  сонцем  своїх  очей.  І  хлопець,  котрий  не  був  готовий  до  цього  сонячного  нападу,  вмить  потрапив  у  їх  солодкий  полон.  Він  стояв,  розрум’янений  від  бігу,  морозу  та  власного  співу,  юнацька  сила  ще  не  встигла  заспокоїтись  у  його  м’язах,  але  якась  знемога  вже  улесливо  обплітала  його  руки  й  ноги,  а  язик  водночас  здерев’янів,  і  нічого  не  залишалося  Дмитру,  як  стояти  у  повній  безпорадності  перед  гарненькою  панночкою  і  мовчки  підкорятися  сяючому  промінню  зацікавленості,  яке  ринуло  на  нього  з  її  сонячних  очей.

-  Тебе  як  звуть?  –  запитала  вона,  не  зводячи  з  нього  допитливого  погляду.

-  Дмитро,  -  зібравши  воєдино  останні  свої  сили,  ледь  видихнув  парубок.

-  А  ти  гарнесенький,  -  посміхнулась  вона,  милуючись  розігрітою  морозом  вродою  хлопця.  –  Може,  скажеш  щось...  Співати,  бачу,  ти  вмієш.  А  говорити?

-  А  що  говорити,  панночко?  –  не  знайшов  кращої  відповіді  зовсім  зніяковілий  Дмитро,  у  якого  до  того  ж  ще  і  горло  пересохло.

-  Панночко...  –  хмикнула  Евіта  і  подарувала  йому  чарівну  посмішку.  –  Де  ж  ти  так  гарно  співати  навчився?

-  А  чого  там  учитись?  –  заохочений  цією  посмішкою,  трохи  посмілішав  Дмитро.  –  Співаю,  скільки  себе  знаю...

-  Тоді,  мабуть,  багато  пісень  знаєш...  Заспівай  щось  ще.  Хоча,  зачекай,  -  обірвала  вона  саму  себе,  помітивши,  що  хлопець  намагається  боротись  з  власним  тремтінням.  –  Ти,  мабуть,  змерз?  

-  Трошки,  панночко...

-  Панночко,  панночко...  –  передражнила  його  вона.  –  Годі  вже.  Зви  мене  просто  Евітою.  Згода?

Дмитро  ледве  чутно  щось  пробуркотів.  Він  усе  ще  не  міг  прийти  до  тями.  Усе,  що  зараз  відбувалося,  здавалось  йому  чимось  з  іншого  життя,  у  якому  він  був  лише  гостем.  А  часу  розібратися  у  шаленому  вирі  різноманітних  думок  зовсім  не  було,  надто  близько  стояла  ця  дивна  панночка,  котра  майже  втягувала  його  всього  у  свої  неземні  очі.

-  До  речі,  скільки  маєш  заробляти  за  день?  –  запитала  вона.  –  Хоча,  не  турбуйся,  розберемося  з  цим  пізніше.  Забираю  тебе  до  вечора.  Зараз  відігріємось,  а  потім  будеш  мені  співати  все,  що  знаєш.  Ну  як,  згода?

Не  чекаючи  відповіді,  Евіта  сіла  в  санчата  і  показала  на  будинок  неподалеку  від  Петропавлівського  собору,  де  вона  мешкала.

-  Вези  мене  ось  туди...  

Дмитру  все,  що  зараз  із  ним  відбувалось,  здавалось  якимось  казковим  сном.  І  ця  гарна  охайна  панночка,  яка  в  одну  мить  міцно  взяла  його  у  лещата  своєї  наполегливості.  І  будинок  із  тих,  де  він  і  гадки  не  мав  колись  побувати,  з  дивними  сходами  вгору,  що  ліпились  до  стін  і  химерне  поруччя  яких  здавалось  хитким  та  ненадійним.  І  помешкання  самої  Евіти,  заставлене  дивними  різьбленими  меблями,  з  вражаючими  уявлення  картинами  на  стінах,  бо  зблизь  були  вони  лише  незрозумілим  нагромадженням  різнокольорових  цяточок,  а  з  відстані  на  них  очам  з  цієї  цяточкової  юги  проявлялись  люди,  квіти,  київські  вулиці  й  будівлі.  Одне  з  полотен,  котре  зображувало  Петропавлівський  собор,  настільки  вразило  Дмитра,  що  він  зачаровано  то  наближався  до  нього,  то  відступав  вглиб  кімнати  і  щось  нечутно  шепотів  пересохлими  губами.

-  Подобається?  –  запитала  Евіта,  розпалюючи  камін.  Вона  помітила  враження  хлопця,  але  не  хотіла  щоб  він  про  це  довідався,  тому  вже  довгий  час  не  спішила  привертати  увагу  до  себе.

-  Ще  й  як...  –  не  зводячи  очей  з  картини,  видихнув  Дмитро.  –  Тут  і  наша  ладя  є...

-  Де  саме?  –  зацікавилась  вона  і  підійшла  до  хлопця,  що  стовпом  завмер  посеред  кімнати.

-  Та  ось  тут,  зліва,  у  протоці...  –  наче  тягнучись  до  зображення  душею,  тихо  вимовив  Дмитро.  –  А  це,  мабуть,  мій  брат,  Остап...

Евіта,  намагаючись  прослідкувати  за  напрямком  зачарованого  погляду  парубка,  ненавмисне  притиснулась  до  нього,  і  той  раптом  здригнувся  й  завмер.  У  цьому  випадковому  доторку,  в  пахощах  її  волосся,  котрі  повіяли  на  нього,  він  якось  виразно  відчув  всю  дивну  жіночу  гнучкість  її  тіла  і  раптом  зрозумів  чітко,  що  стоїть  поруч  саме  з  жінкою,  а  не  з  богинею  чи  русалкою  з  паморочних  снів.  Вона  начебто  водночас  проявилась  перед  ним  із  того  марева,  яке  дрібними  цяточками  намалював  йому  цей  дивний  день.  І  вперше  за  сьогодні  він  заглянув  в  її  очі  поглядом  чоловіка,  тим  уважним  і  невідступним  поглядом,  у  глибині  якого  схована  готова  до  нестримного  вибуху  несамовита,  кипляча  пристрасть...

Тепер  настала  черга  ніяковіти  Евіті.  Ще  ніколи  вона  не  бачила,  як  розпалюються  невпинною  пристрастю  блакитні  очі,  а  в  цих,  котрі  стрімко  наливались  глибокою  і  бурхливою  синню,  здавалось,  зараз  здійметься  буря,  така  ж  потужна  й  нестримна,  як  і  ті,  що  здиблюють  могутні  хвилі  у  Середземному  морі,  на  які  вона  дівчиськом  бігала  милуватися  в  рідній  Барселоні,  щоб  зріднитися  хоча  б  ненадовго  з  безмежною  міццю  стихії.  Вона  відсунулась  від  Дмитра,  хоча  більш  за  все  на  світі  зараз  їй  хотілось  обплести  руками  його  шию,  прислонитись  щокою  до  його  плеча  і  чекати  із  солодким  завмиранням  душі  владного  дотику  його  рук  на  своїй  спині.

Замість  цього  вона,  вгамовуючи  почуття,  сіла  у  фотелю  біля  каміна,  сховала  якомога  далі  свої  руки,  щоб  ніхто  не  помітив  їх  тремтіння,  і  попросила  його  заспівати.  Хлопець,  здавалось,  теж  оговтався,  важким  зусиллям  скинувши  з  очей  дивне  марево  і  заспокоївши  своє  дихання.  Він  підійшов  до  каміна,  набрав  у  груди  повітря  і  почав  співати.

Це  було  диво,  яке  об’єднало  їх  душі.  Обидва  були  несамовито  захоплені:  вона  його  співом,  а  він  тим,  як  вона  його  слухала.  Дмитро  співав  і  співав,  і  чарівний  його  голос  підкреслювався  слабким  потріскуванням  дров  у  каміні,  присмерком,  котрий  поступово  згущувався  у  кімнаті,  і  ледве  чутним  диханням  Евіти,  яка  купала  свою  душу  у  несьогосвітності  його  співу.

Те,  що  миттю  промайнуло  між  ними,  враз  змінило  і  їх  відносини.  Дмитро  вже  не  почував  себе  простолюдином,  якого  казкові  обставини  кинули  у  зовсім  інший,  незвичний,  недосяжний  для  нього  світ.  Начебто  неприступна  стіна,  яка  мала  розділяти  їх,  водночас  розсипалась,  зникла  невідомо  куди.  Ця  жінка  навпроти,  котра  ще  зовсім  недавно  так  вражала  своєю  недосяжною  красою,  зараз  була  майже  рідною,  здавалось,  він  знав  її  багато  років.  А  ще  відчувалась  йому  несвідомо  якась  незрима  спорідненість  їх  душ.

-  Якби  тут  і  бандура  була,  ще  б  краще  було...  –  сказав  він  після  того,  як  зупинився,  і  лише  потріскування  в  каміні  було  кілька  хвилин  єдиним  звуком  у  тиші  кімнати.

-  А  ти  ще  й  граєш?  –  зраділа  Евіта  новому  своєму  відкриттю.

-  Умію  трошки,  -  задоволений  її  враженням,  відгукнувся  він.

-  А  знаєш,  що  ми  зараз  зробимо?  –  Евіту  вже  захопило  піднесення  нових  думок.  –  Ми  поїдемо  зараз  до  Россі.  Там  сьогодні  співатиме  Паоло  Тоцці.  Хочеш  послухати  італійські  пісні?

Дмитро  й  головою  хитнути  не  встиг,  як  Евіта  вже  захопила  його  у  полон  своєї  кипучої  невпинності.  Але  як  приємно  було  віддаватися  у  цей  полон  хлопцю,  перед  яким  ураз  відкрилась  безліч  виднокраїв...

Годину  по  тому  вони  сиділи  у  ресторації  Россі  майже  поруч  з  підвищенням,  на  якому  дарував  присутнім  своє  мистецтво  красного  співу  відомий  маестро  з  Італії  Паоло  Тоцці,  що  мав  неабиякий  успіх  в  багатьох  театрах  й  інших  країн  Європи.  У  Київ  він  приїхав  на  запрошення  свого  далекого  родича  Джакомо  Россі*,  котрий  тримав  тут  ресторацію  в  Амстердамі  і,  будучи  палким  шанувальником  мистецтв,  вже  не  один  рік  немаленьку  частину  свого  прибутку  дарував  Київській  Опері.  У  цьому  театру  Тоцці  взяв  участь  у  трьох  виставах  і  наприкінці  свого  гостювання  у  Великій  Злуці  згодився  на  ще  один  виступ  у  ресторації  свого  родича.

Це  був  невисокий  жвавий  товстун  із  чорною  борідкою  і  невеличкими  чорними  очима,  які  були  б  і  непомітні  під  густими  бровами,  якщо  б  не  блищали  несамовито  й  виразно  в  лад  його  співу.  А  спів  цей  дійсно  був  вартий  захоплення  і  одразу  ж  зачарував  Дмитра,  котрий  раніше  і  уявити  собі  не  міг,  що  у  світі  може  бути  таке  диво.  Евіта  із  задоволенням  і  дивною  радістю  спостерігала  за  грою  почуттів,  що  відображувались  на  обличчі  її  нового  знайомого  з  кожною  зміною  тону  у  голосі  співака,  на  якого  невідривно  дивився  хлопець.  Дмитро,  здавалось,  не  бачив  нічого  навкруги,  він  тільки  слухав,  співчував,  жив  у  тому  недоступному  для  очей  світі,  який  дарує  людям  лише  одна  її  величність  музика.

І  в  ту  мить,  коли  Паоло  Тоцці  заспівав  Ave  Maria,  Дмитро  раптом  підхопився  зі  стільця  і,  здалося,  всім  єством  потягнувся  туди,  на  підвищення,  де  співак  в  оточенні  свіч  насолоджувався  неперевершеною  мелодією.  Мабуть,  хлопець  десь  навчився  цієї  пісні,  бо  з  другого  такту  несподівано  приєднав  свій  чистий,  як  джерело,  голос  до  м’якого  й  щирого  співу  італійця.  Той  лише  на  мить  повів  розгублено  очима,  але,  зрозумівши,  що  від  їх  спільного  виконання  пісня  звучить  ще  сильніше,  ще  проникливіше,  радісно  посміхнувся  й  запросив  Дмитра  до  себе  на  підвищення.  Дмитро  став  трохи  осторонь  і  зовсім  не  намагався  грати  першу  скрипку,  він  навпаки  робив  все  можливе,  щоб  голос  італійця  мов  би  плавав  на  поверхні  його  співу,  щоб  всім  навкруги  здавалось,  що  пісня  прокралась  в  усі  найменші  куточки  приміщення  і  дзвеніла  в  душі  кожного  з  присутніх,  пробуджуючи  в  них  все  найкраще  й  найсвітліше.  І  це  почув  серцем  італієць.  Це  заблищало  в  його  очах,  а  ще  він  зрозумів,  що  ніколи  до  сьогодні  не  виконував  цю  пісню  так  щиро.

Евіта,  для  котрої  вихід  Дмитра  на  підвищення  до  Тоцці  і  цей  дивовижний  спів  обох  стали  просто  вибухом  подиву  в  її  свідомості,  очманіло  на  це  дивилась,  заплутавшись  у  юрбі  думок,  які  налетіли  на  неї  невідомо  звідки  і  витісняли  одна  одну,  не  даючи  зосередитись.  Вона  тільки  й  дивилась  на  хлопця,  якого  і  не  помітила  б  ніколи,  якби  їй  не  закортіло  сьогодні  сісти  у  санчата  лише  заради  того,  щоб  посмакувати  відчуття  шаленої  швидкості.  Вона  могла  і  не  піти  на  лід  протоки,  бо  йшла  до  себе  у  видавництво  та  й  ще  мала  купу  діл  на  вечір.  Але  вона  зробила  вибір  тоді  й  тепер  глядить  на  диво  з  див,  яке  так  несподівано  зустрілось  їй  сьогодні  в  морозному  повітрі  дніпровської  протоки.  І  страшно  було  думати,  що  цього  дива  могло  і  не  бути  ніколи,  варто  було  лише  зробити  крок  в  інший  бік...

Трохи  пізніше,  після  оплесків  та  поздоровлень  Паоло  Тоцці  підсів  до  Дмитра  з  Евітою  та  почав  із  нею  бесіду  про  дивний  дар  хлопця.  Розмова  йшла  італійською,  і  Дмитру  залишалось  лише  здогадуватися,  про  що  мовилось,  бо  і  співак,  і  його  чарівна  сусідка  час  від  часу  кидали  на  нього  погляди  й  посмішки  та  знов  продовжували  жваву  бесіду.  І  лише  тоді,  коли  Тоцці  відкланявся,  Евіта  розповіла  хлопцеві,  що  співаку  настільки  сподобався  його  голос,  через  що  той  згодився  на  деякий  час  залишитись  у  Києві,  щоб  навчити  Дмитра  італійських  пісень.  А  ще  Тоцці  побажав,  щоб  хлопця  вдалося  відправити  до  Італії  на  навчання,  де  він,  якщо  знадобиться,  міг  би  надати  необхідну  підтримку.

Дмитро  сам  ще  не  відійшов  від  несподіваного  свого  пориву.  І  най  дивним  для  нього  були  оплески  присутніх.  Це  було  зовсім  інше  почуття,  воно  значно  відрізнялось  від  того,  що  відчував  він  у  ладі,  коли  співав  із  братом  для  своїх  сідців.  Ті  оплески  були  зовсім  іншими,  вони  були  лише  додатком  до  їх  заробітку.  А  ці...  Він  не  міг  знайти  для  них  влучної  назви  та  й  не  хотів,  він  уже  жив  у  тому  незвичайному  піднесенні,  яке  дає  людям  їх  перший  крок  у  справжнє  мистецтво.

-  А  мій  брат  не  гірше  за  мене  співає,  а  може  й  ще  краще...  –  раптом  пригадав  Остапа  Дмитро,  та  Евіта  не  слухала  його,  вже  плануючи  вголос  їх  наступний  день  та  милуючись  при  цьому  блакитним  щастям  його  очей…

Дмитро  притягнув  свої  санчата  додому  пізно  ввечері,  коли  майже  всі  полягали  спати,  лише  один  Остап  сидів  за  столом  і  щось  розмірковував,  дивлячись  в  одну  точку.  Його,  здавалось,  зовсім  не  здивувала  схвильована  розповідь  брата  про  свої  сьогоденні  пригоди,  але  погляд  його  був  похмурий  й  стривожений  навіть  тоді,  коли  він  відправив  Дмитра  спати.  Він  довго  дивився  на  щасливе  обличчя  хлопця,  який  миттю  провалився  у  сон.  З  одного  боку,  міркував  Остап,  зовсім  непогано  було  б  розширити  коло  пісень  для  сідців  ладі  за  рахунок  італійських,  але  очі  Дмитра,  які  наповнювались  незвичним  блиском,  коли  він  говорив  про  красуню-панночку,  пробуджували  справжній  неспокій  у  душі  старшого  брата.

Цілий  тиждень  щовечора  зустрічав  він  розквітаючого  щастям  брата,  і  цей  неспокій  весь  час  підсилювався.  Не  довіряти  Дмитру  приводу  не  було,  бо  той  зранку  підіймав  на  ноги  всю  сім’ю  новими,  невідомими  і  дивно  благозвучними  піснями.  Та  й  санчата  приносили  пристойний  прибуток.  Але  те,  що  з  кожним  днем  все  більше  й  більше  розпалювало  очі  хлопця,  було  дуже  тривожним.  І  перш,  чим  серйозно  поговорити  з  братом,  Остап  намірився  побачити  своїми  очима  ту  саму  панночку,  чиє  одне  ім’я  тільки  застилало  мрійним  маревом  братові  очі,  і  поставити  їй  кілька  важливих  запитань,  щоб  самому  добре  розібратись,  яке  майбутнє  насправді  чекає  на  Дмитра.

Хлопець  не  притаював  адреси  Евіти,  тому  Остап  швидко  розшукав  її  помешкання  біля  Петропавлівського  собору.  Він  відправився  до  неї  десь  опівдні,  коли  Дмитро  катав  протоками  свої  санчата  із  сідцями.  Остап  навіть  побачив  його,  коли  той  стрімко  завертав  у  Довбицьку  протоку  з  якоюсь  панночкою  в  санчатах,  котра  смішно  верещала  від  відчуття  шаленої  швидкості.  Він  усміхнувся,  підкрутив  вуса,  рішуче  ввійшов  у  потрібний  будинок,  піднявся  сходами  з  химерним  поруччям  і  стукнув  тричі  у  різьблену  дубову  двір...  

Увечері  втомлений,  але  щасливий  від  очікуваної  зустрічі  Дмитро  прибіг  до  Евіти  на  чергове  заняття.  Двері  йому  відчинив  збуджений  і  вкрай  задоволений  Паоло  Тоцці,  котрий  одразу  ж  приложив  товстого  пальця  до  губ  і  кивнув  у  напрямі  кімнати.  А  з  глибини  приміщення  на  Дмитра  вже  лився  такий  знайомий  спів  його  брата.  Він  майже  не  впав  від  здивування,  він  навіть  уявити  собі  не  міг  тут,  серед  дивовижних  картин  і  витончених  чудернацьких  дрібничок  кремезну  постать  Остапа.  Той,  як  і  він  колись,  стояв  біля  каміна  і  співав,  не  зводячи  своїх  смарагдових  очей  з  Евіти,  яка  сиділа  у  тієї  ж  фотелі  і  зачаровано  дивилась  на  нього.  Хлопцю  цей  погляд  не  дуже  сподобався,  щось  неприємне  кольнуло  його  в  серце,  але  все  було  лише  на  мить,  бо  Евіта  повернулась  до  нього  і  виплеснула  йому  в  ту  же  мить  назустріч  таке  знайоме  і  таке  гаряче  сонце  своїх  очей.  Та  ще  й  Тоцці  швидко  й  смішно  забалакав  щось  своєю  мовою,  розмахуючи  руками,  зойкаючи  та  плескаючи  у  долоні.  Дмитро  перевів  погляд  на  брата  і  побачив,  як  його  очах  світиться  та  ж  сама  нова  радість  від  щирого  співу,  котра  колись  охопила  і  його  самого.  Він  нарешті  посміхнувся,  підійшов  до  Остапа  і  затягнув  улюблену  їх  пісню  про  Дніпро,  яку  обидва  співали  зазвичай  у  най  сонячні  хвилини  їх  буття.  Остап  із  радісною  посмішкою  підхопив,  і  кімната  вмить  щезла,  розтанувши  у  дивовижному  поєднанні  їх  голосів.

Вони  співали  весь  вечір,  купаючись  у  сонячних  очах  Евіти,  а  вона  недвижно  застигла  у  своїй  фотелі  і  тільки  переводила  захоплений  погляд  з  одного  на  другого.  Вони  утрьох  навіть  не  помічали,  не  бачили  італійця,  котрий  ніяк  не  міг  усидіти  на  місці,  підхоплюючись  від  захвату,  міняючи  стільці  і  весь  час  вигукуючи  радісно  своє  bellissimo  із  піднятими  до  умовних  небес  руками.  Зараз  у  кімнаті  були  лише  спів  і  чарівні  великі  чорні  очі  іспанської  красуні  з  таємничими  відблисками  в  них  камінного  вогню.

Додому  брати  повертались  веселі,  галасливі  і  трохи  сп’янілі  від  шампанського,  яке  відкупорив  наприкінці  Паоло  Тоцці.  Дмитро  посадив  Остапа  у  санчата  і  розігнав  їх  так,  як  ще  ніколи  йому  не  вдавалося.  Обидва  співали  у  весь  голос  перше,  що  приходило  в  голову,  і  радісно  привітали  в  морозній  темряві  запізнілих  ковзанярів  та  перехожих.  І  лише  вдома  Остап  розповів  Дмитру,  що  також  не  встояв  перед  очима  Евіти,  які  мов  полоз  мишу,  затягли  його  у  свої  тенета  сонячної  привітності  і  нестримної  зацікавленості.  Лише  про  одне  не  обмовився  Остап  братові.  Змовчав  він  про  те,  як  йому  тепер  кортіло  знов  заглянути  у  ці  самі  очі.  Зрештою,  й  Дмитро  мовчав  собі  про  те  ж.

Евіта  ж  весь  залишок  вечора  провела  у  боротьбі  з  приголомшеністю,  яка  заволоділа  нею,  коли  за  всіма  гостями  нарешті  зачинились  двері.  Вона  пригадала  той  потужний  смарагдовий  вихор,  який  бойовим  птахом  рвався  до  неї  з  очей  Остапа,  коли  вона  відчинила  йому  та  розпитувала  про  мету  його  з’явлення,  як  цей  погляд  поступово  втрачав  свою  неприступність  у  подальшій  розмові  його  з  нею  та  як  зовсім  потеплішав,  коли  Евіта  висловила  бажання  послухати  його  спів.  Пригадала  вона  і  ту  міць,  котру  випромінювала  його  постать  у  кожному  русі,  навіть  легкий  напівоберт  його  голови  нечутно  світився  потужною  силою.  Вона  не  хотіла,  але  мимоволі  зрівнювала  братів  один  з  одним,  і  не  могла  зрозуміти,  що  їй  подобається  у  кожному  більше:  ця  смарагдова  сила  погляду  Остапа,  яка  здатна  була  вибухнути  в  будь-яку  мить,  чи  трепетна  злива  натхнення  з  блакитних  юних  очей  Дмитра.  Уперше  у  житті  відчула  Євіта,  що  серце  її  захололо  від  передчуття  власної  пристрасті,  котра  не  знала,  у  який  бік  поринути  хвилею  ніжної  ласки  і  великого  кохання.  Вона  так  і  заснула  серед  блакитних  і  смарагдових  відблисків,  які  таємничими  гостями  блукали  в  глибинах  її  душі.  

Наступного  дня  біля  хати  Миколайчиків  на  Троєщині  зупинився  візок,  із  котрого  з  дивною  для  його  огрядної  постаті  спритністю  зіскочив  Паоло  Тоцці.  За  ним,  страшенно  хвилюючись,  покинула  візок  і  Евіта.  Братів  не  було  в  хаті,  вони  на  берегу  Десенки  півголі  кидались  один  в  одного  снігом  і  вголос  реготали,  насолоджуючись  від  всієї  душі  першою  за  зиму  відлигою.  Евіта  зачаровано  дивилась  на  їх  розчервонілі  від  прохолодного  вітру  тіла  і  знов  би  впала  у  вчорашній  розпач  роздвоєності  почуттів,  якби  не  італієць,  який  з  дитячою  радістю  приєднався  до  хлопців,  навіть  забувши  про  вихідний  одяг.  

Коли  чоловіки  втомились,  брати  повели  гостей  до  хати.  Їх  мати  Данута,  ще  не  стара  жінка,  яка  не  втратила  гордої  шляхетності  свого  роду  як  у  постаті,  так  і  в  поведінці,  радісно  зустріла  всіх  і  потурбувалась,  щоб  на  столі  з’явився  щойно  придбаний  у  Новій  Московії  мідний  самовар,  та  послала  Дмитра  в  ятку  по  бублики.  Паоло  Тоцці  раптово  ляпнув  себе  по  лобу,  вискочив  із  хати  і  за  хвилину  повернувся  з  великим  пакунком  італійського  цукрового  печива  від  Россі.  Остап  стояв  осторонь,  благодушно  посміхався,  дивлячись  на  метушню  в  домі,  та  крадькома  кидав  швидкі  погляди  на  Евіту,  котра  із  захопленням  розглядувала  той  новий  для  себе  світ,  звідкіля  виринула  в  її  життя  двійця*  неймовірно  обдарованих  і  шалено  привабливих  братів,  які  вже  стали  невід’ємною  часткою  її  долі.  Коли  Дмитро  повернувся,  старий  Миколайчик  встановив  урочисто  на  середині  столу  велику  терещенківську  голівку  цукру  і  щиро  запросив  гостей  до  скромної  трапези.  

Бесідою  за  столом  надовго  заволодів  італієць.  Він  голосно  розхвалював  брусничне  варення  хазяйки,  яке  куштував  вперше  в  житті,  розповідав  їй  спосіб  приготування  італійської  їжі  зі  смішною  назвою  піцца,  мов  витвори  красного  мистецтва  розглядував  мисники  та  скрині,  зроблені  старим  Миколайчиком,  сказав  добрі  слова  й  про  Остапові  санчата  і  сподівався,  що  навесні  ще  й  проїдеться  з  братами  на  ладі.  А  ще  повідомив,  що  саме  заради  роботи  з  Дмитром  та  Остапом  залишиться  у  Києві  до  літа,  і  лише  потім  поїде  до  себе  у  Мілан,  де  має  домовитись  про  навчання  братів  в  Італії,  і  що  є  у  нього  дуже  цікавий  задум  на  цьогорічний  червень...  Евіта  тільки  встигала  перекладати  цю  зливу  не  завжди  пов’язаних  у  єдине  ціле  і  таких  же  метушливих,  як  і  сам  італієць,  думок,  навіть  не  маючи  часу  розгледіти  уважно  приголомшені  обличчя  хазяїв  та  розчервонілі  від  збудження  щоки  їх  синів.

-  А  де  ж  ми  гроші  на  поїздку  візьмемо?  –  обережно  запитав  Остап,  коли  італієць  нарешті  втомився  і  всерйоз  зайнявся  чаєм  та  бубликами.

-  Вашою  долею  зацікавився  сам  Джакомо  Россі,  володар  тієї  ресторації,  де  співав  колись  Дмитро,  -  відповіла  Евіта.  –  Він  погодився  надати  на  це  необхідні  кошти,  причому  нічого  повертати  не  треба,  бо  він  сподівається  на  кілька  ваших  виступів  у  нього  до  від’їзду  та  після  повернення...

-  А  що  робити  з  ладею,  коли  вони  поїдуть?  –  поцікавився  старий  Миколайчик.  Він  був  радий,  що  хлопці  вийдуть  у  люди,  але  прибуток  сім’ї  майже  цілком  залежав  від  них.

-  Не  варто  турбуватись.  Про  це  теж  подбає  Россі.  Він  взагалі  хоче  найняти  всіх  ладярів,  взявши  на  себе  видатки...  А  Ви,  шановний,  можете  бути  у  них  управителем...  

-  Мабуть,  у  цьому  і  є  свій  сенс...  –  промовив  старий  і  повернувся  до  синів.  –  А  ви  що  думаєте,  хлопці?

Остап  із  Дмитром  лише  переглянулися.  Відповідь  легко  читалась  в  їх  очах,  що  разом  спалахнули  однією  мрією.  Батько  зітхнув,  похитав  головою,  а  потім  зовсім  молодо  посміхнувся.

-  А  нумо  візьми,  Дмитрику,  бандуру!  –  підвів  старий  хитруватий  погляд  на  молодшого  сина.  

–  Покажемо  гостям,  як  ти  ще  й  грати  вмієш...

Далі  була  весна,  бурхлива  весна  з  її  війною  проти  зими,  де  денні  перемоги  чередувалися  з  поразками  вночі,  з  величною  криголомою*  на  Дніпрі  і  жвавими  ручаями  з  круч,  із  повенями,  первоцвітом  і  радісним  сонцем,  котре  день  за  днем  одужувало  після  зимової  хвороби.  На  подвір’ї  Миколайчиків  все  змінювалось  з  такою  ж  бурхливістю.  Після  приїзду  сюди  відомого  амстердамського  ресторатора  Джакомо  Россі,  який  години  з  три  про  щось  розмовляв  із  старим  Миколайчиком  у  того  в  хаті,  на  подвір’ї  з’явились  наймані  працівники,  котрі  під  стукіт  сокир  та  вищання  пил  будували  одна  за  одною  красуні-ладі,  а  самі  ладяри  записувались  у  чергу  для  розмови  з  новим  управителем.  Весь  простір  біля  хати  Миколайчиків  став  нагадувати  великий  завод,  у  середині  якого  красувалася  та  сама  перша  ладя  Остапа,  котру  готували  до  літа  самі  брати.

Після  обіду  Остап  і  Петро  відправлялись  у  місто.  Кілька  годин  вони  проводили  у  бічній  кімнаті  ресторації  Россі,  де  Паоло  Тоцці,  ледь  видний  за  роялем,  розкривав  їм  таємниці  майстерності  красного  співу,  а  потім  перебирались  у  такий  бажаний  їх  душам  дім  Евіти,  яка  аж  до  темряви  навчала  їх  італійській  мові.  Інколи  вечорами  вони  з  Евітою  або  разом  із  нею  та  італійцем  ходили  на  вистави  до  театрів,  де  спостерігали  за  виступами  відомих  співаків  та  музик.  Евіта  водила  їх  у  Малу  Прагу  слухати  хорові  співи  у  соборі  святого  Миколая  та  на  турецькі  мистецькі  ігри  у  честь  байраму**,  що  проводились  у  Караван-Сараї  на  Яничарській  Прогулянці.  Хлопці  за  її  безпосередньою  участю  змінили  одяг,  зачіски,  і  зараз  ніхто  вже  не  міг  відрізнити  їх  від  звичайних  представників  амстердамської  богеми.  Усе  це,  що  відбувалось  з  ними  цією  весною,  здавалось  братам  неймовірною  казкою.  Вони  вірили  й  не  вірили  своїм  відчуттям,  та  часу  на  їх  обмірковування  у  братів  не  було.  Вони  потрапили  у  солодкий  вир  перетворень  і  віддались  йому  із  задоволенням.  Брати  часто  говорили  про  все  це,  що  змінювало  їх  життя,  і  лише  одного  уникали  вони  в  своїх  розмовах,  не  бажаючи  відкривати  один  одному  таємницю  своїх  почуттів  до  красуні  з  сонцем  в  очах,  бо  у  кожного  в  грудях  по-своєму  розпалювалось  багаття  необорного  кохання  до  неї.  

А  для  Евіти  ця  весна  стала  сумішшю  радості  й  страждань.  Серце  її  розривалось  від  почуттів  до  кожного  з  братів,  вона  навіть  перестала  боротись  із  собою,  знаючи,  що  вже  не  в  змозі  вбити  одне  почуття  заради  іншого.  Вона  однаково  бажала  обіймів  кожного  і  більш  за  все  не  хотіла  впасти  саме  в  одні.  Лише  вечорами,  коли  хлопці  уходили  додому,  вона  могла  дати  волю  своїм  почуттям,  які  або  кидали  її  душу  у  щасливий  політ,  або  занурювали  у  гіркі  сльози.  У  своїх  видіннях  Евіта  бачила,  як  наближуються  до  неї  міцні  руки  Остапа  і  владно  притягують  до  його  кремезного  тіла,  але  за  його  плечем  з’являлись  сумні  й  сповнені  блакитною  біллю  очі  брата,  і  ті  руки  зникали  кудись,  залишаючи  її  одну.  

Марились  їй  і  вишневі  губи  Дмитра,  до  яких  вона  тяглась  с  солодкою  знемогою,  але  смарагдовий  холод  очей  Остапа  владно  втручався  у  цей  рух  і  льодяною  перепоною  ставав  між  ними.  А  найсолодшими  з  видінь  були  ті,  у  яких  обидва  брати  були  поруч  з  нею,  обидва  цілували  її  плечі  і  руки,  обидва  зливали  закохані  погляди  в  один  і  для  неї,  але  за  мить  обидва  зникали  у  молочній  юзі,  начебто  їх  і  не  існувало  у  бутті.  Усе  це  було  так  боляче,  та  Евіта  вже  не  могла  жити  інакше,  бо  у  серці  її  назавжди  оселилось  це  дивне  двоїсте  кохання.  Але  вона  розуміла  сумну  безвихідність  цього  положення,  і  їй  залишалось  лише  чекати,  коли  брати  поїдуть  в  Італію,  хоча  в  житті  без  них  їй  марилась  холодна  порожнеча,  яка  була  більш  нестерпною,  ніж  сьогоденна  роздвоєність  її  серця.  Та  у  будь-якому  разі  їй  залишалося  тільки  чекати…

Нарешті  на  початку  червня  Паоло  Тоцці  завершив  підготовку  до  здійснення  свого  задуму,  який  народився  в  його  думках  ще  при  першій  зустрічі  з  обома  хлопцями.  Співак  провів  велику  роботу  і  вже  зараз  пишався  тим,  що  саме  він  разом  з  Остапом  та  Дмитром  невдовзі  здійснить  велику  музичну  виставу  на  воді,  якої  ще  не  бачив  світ.  Заручившись  підтримкою  Джакомо  Россі  та  чисельних  своїх  друзів  в  Італії,  він  зробив  все  можливе,  щоб  ця  подія  здобула  якомога  широкий  розголос  не  тільки  у  Великій  Злуці,  а  і  в  різних  мистецьких  осередках  Європи.  І  йому  це  вдалося.  Уже  за  тиждень  до  вистави  Київ  наповнився  людьми  з  усіх  боків  світу.  Брат  амстердамського  ресторатора,  відомий  лицедій  Ернесто  Россі  навіть  привіз  із  собою  великих  Верді,  Вагнера  і  Гріга.  З  Москви  прибув  Георгій  Пожарський,  а  з  Туреччини  –  сам  Селім  Караман-оглу*.  Чисельні  новинарі**  з  різних  країн  заполонили  всі  амстердамські  кав’ярні  лише  їм  одним  притаманним  галасом,  приїхали  зі  злуцьких  далей  члени  вельможних  родин,  по  київських  вулицях  навіть  розгулювали  школярі  із  Сорбонни  та  Оксфорду,  а  в  театрах  та  рестораціях  виступали  співаки  і  музики  з  різних  країн,  які  приїхали  до  Києва  подивитись  на  незвичайну  виставу  Паоло  Тоцці.  Здавалось,  що  Київ  у  ті  дні  був  столицею  всього  світу…

І  ось  у  полуденний  час  другої  неділі  червня  туди,  де  Десенка  розбивається  о  Долобецький  острів  на  дві  протоки,  де  купається  над  ними  в  сонячному  сяйві  величний  купол  Петропавлівського  собору,  потягнулись  сотні  ладей.  Одні  з  них  були  з  музиками  з  Київської  Опери,  в  інших  зайняли  місця  глядачі,  які  бажали  розміститися  найближче  до  виконавців.  А  попереду  гордо  прямувала  до  місця  подій  срібляста  ладя  братів  Миколайчиків,  у  котрій  ще  розмістились  сяючий  не  менш  за  сонце  Паоло  Тоцці  й  Евіта,  що  майже  захолола  від  хвилювання  за  успіх  чи  невдачу  сьогоденної  вистави.  Остап  і  Дмитро  натомість  дуже  спокійно  гребли,  дивлячись  на  те,  як  сонце  грається  своїми  відблисками  на  мокрих  веслах,  і  ніхто  й  не  побачив  би,  як  глибоко  в  їх  душах  вирували  незвичні  пристрасті.  

Коли  вони  кинули  кітву  на  середині  протоки,  їх  очам  явилась  дивна,  досі  не  бачена  картина.  Весь  простір  площі  перед  собором,  всі  набережні  та  Малий  Петровський  міст  були  вщент  заповнені  людьми,  навіть  на  стовпах  із  ліхтарями  були  видні  окремі  постаті,  лише  під  навісом  ресторації  Россі,  де  сиділи  важливі  гості,  можна  було  ще  якось  пройти.  З  дніпровських  проток  підпливали  все  нові  й  нові  ладі  та  човни,  і  скоро  вже  вся  водна  гладь  була  заповнена  ними.  Ладі  з  музиками  розмістились  в  протоці  півколом  за  виконавцями,  їх  керівник  підняв  свою  паличку,  зажадавши  від  присутніх  тиші,  зачекав  на  мить,  поки  юрба  не  стихла,  і  м’яким  рухом  руки  пробудив  над  Дніпром  музику,  а  Паоло  Тоцці  і  брати  піднялись  у  своїй  ладі  і,  переглянувшись  та  перехрестившись  кожний  по-своєму,  почали  співати.

Це  було  більше  ніж  диво.  Такі  різні  і  такі  проникливі  голоси  виконавців,  зливаючись  воєдино,  то  стелились  над  легкими  хвилями  води,  то  злітали  до  хрестів  собору,  то  неслись  у  всі  боки,  зазираючи  в  далекі  провулки  Амстердаму.  Навіть  птахи  забули  про  політ  і  прислуховувались  до  співу  людей  на  верхівках  ліхтарів  та  на  дахах  будинків.  Здавалось,  не  тільки  Амстердам,  а  і  весь  світ  піддався  чарам  цієї  казкової  благозвучночті,  яка  разом  із  музикою  проникала  аж  до  серця,  пробуджуючи  у  ньому  найкращі  спогади,  малюючи  для  нього  світлі  надії,  занурюючи  його  у  радість  і  тугу,  у  щастя  і  безпорадність,  у  полон  і  у  свободу.

Пісня  закінчилась,  і  її  відголоси,  здавалось,  ледь  бриніли  у  відблисках  сонця  на  хвилях.  Дивна  тиша  зависла  над  протоками,  над  людськими  головами.  Оплесків  не  було,  що  народило  тривогу  в  очах  італійця,  але  Евіта  м’яко  торкнулась  його  руки  і  показала  очима  на  набережну.  Хоча  глядачі  на  ній  були  досить  далеко  від  виконавців,  але  разюче  чітко  були  видні  їх  очі,  великі,  захоплені,  мрійні,  повні  почуттів  і  чекання.  І  Тоцці  водночас  зрозумів,  що  сьогодні  оплески  будуть  лише  один  раз,  але  заради  таких  оплесків  не  соромно  прожити  все  життя.  Він  розправив  плечі,  підняв  до  неба  сяюче  натхненням  обличчя  і  знов  заспівав…

Вистава  продовжувалась  кілька  годин.  Вже  й  присмерки  лягли  на  дахи  Амстердаму,  а  над  водою  лунали  руські  й  італійські  пісні,  литовські  і  турецькі,  московські  і  польські…  Евіта  запалила  ліхтарі  на  ладі,  такі  ж  вогні  загорілись  на  інших  човнах,  і  вистава  продовжувалась  вже  у  вогневому  коливанні.  Ніхто  з  глядачів  не  розходився.  Сьогодні  світом  правили  музика  і  натхнення.

Останньою  піснею  Тоцці  поставив  ту  саму  про  Дніпро,  яка  так  близька  була  серцям  Остапа  та  Дмитра.  Спочатку  він  сподівався  завершити  виступ  незрівнянною  Ave  Maria,  але  в  останню  мить  несподівано  для  себе  змінив  своє  рішення,  бо  щось  підказало  йому,  що  має  бути  саме  так,  а  не  інакше.  Але  зрозумів  він  правильність  свого  вибору  лише  тут,  саме  тоді,  коли  глядачі  несподівано  підхопили  натхнений  спів  братів.  Це  було  щось  неймовірне,  коли  тисячі  людей  з’єднали  свої  голоси  у  славі  великому  Дніпру,  який  народив  на  тутешніх  кручах  одне  з  найкращих  міст  світу.  І  коли  Дмитро  своїм  чистим  юнацьким  голосом  протягнув  дзвінко  останні  ноти  цієї  пісні,  Київ  притих  лише  на  мить.  Бо  майже  одразу  ж  все  навкруги  вибухнуло  такими  оплесками  і  задовільними  вигуками,  яких  ніхто  досі  ніде  не  чув.

Паоло  Тоцці  десь  хвилину  дивився  на  бурю  оплесків  навкруги,  після  чого  безсило  впав  на  лаву,  закривши  обличчя  руками  і  здригаючись  у  щасливих  риданнях.  А  Остап  і  Дмитро  стояли  струнко,  озираючись  на  всесвіт  очима  переможців.  Раптово  почувши  нездоланну  свою  силу,  вони  були  здатні  ділитися  нею  з  усім  світом,  з  кожним,  хто  тягнув  зараз  до  них  руки,  хто  від  усієї  душі  щиро  дякував  їм  за  цей  непереможний  спів,  та  не  це  було  для  них  у  цю  мить  найважливішим.  В  очах  кожного  з  братів  палали  вогні  безмежної  свободи  душі,  яку  вони  зараз  відчули  і  були  здатні  повернути  її  всьому  світу.

І  тут  Евіта,  яка  переживала  в  собі  не  менше  захоплення,  не  стрималась.  Вона  стрімко  підвелась  і  міцно  поцілувала  в  губи  Остапа,  котрий  був  ближчим  до  неї.  Був  би  ближчим  молодший  брат,  поцілунок  дістався  б  йому,  і  Остап,  який  давно  вже  все  розумів,  повівся  би  зовсім  інакше.  Але  сталося  так,  що  руки  її  опинились  саме  на  його  плечах...  

Евіта,  яка  лише  через  мить  відчула,  як  губи  Остапа  з  усіх  сил  опираються,  щоб  не  відповісти  таким  само  пристрасним  поцілунком,  раптом  уся  захолола...  Вона  повільно,  відчуваючи,  що  загубила  зараз  усе,  відірвалась  від  старшого  брата  і  повернулась  до  Дмитра.  Евіта  благала  бога,  щоб  усе  повернулось  на  цю  дурну  мить  назад,  туди,  де  її  серце  було  переповненим  щастям,  але  вона  ясно  бачила,  як  зникає  життя  з  блакиті  його  очей,  як  небесний  погляд  Дмитра  покривається  льодом  невіри  і  розтріскується  від  нестримного  болю.  Очі  ці  вже  не  бачили  нічого  навкруги.  Блідий  і  безпорадний,  він  безсило  опустився  на  лаву  поруч  із  ще  ридаючим  італійцем,  і  дві  маленькі  блакитні  сльозинки  замерзли  на  його  щоках.  Це  було  трошки  страшно  –  бачити  як  поруч  плачуть  два  чоловіка,  один  від  щастя,  а  другий  від  пустоти...  Евіта  у  пошуках  допомоги  стрімко  обернулась  до  Остапа,  але  той  уже  уникав  її  погляду.

Казка  скінчилась...

Остап,  все  так  же,  не  дивлячись  у  її  очі,  відвіз  італійця  до  набережної,  де  передав  того  в  обійми  ресторатора  і  його  шановних  гостей.  А  потім  подав  і  Евіті  холодну  руку,  щоб  вона  зійшла  на  беріг.  І  все  це  робив  він  мовчки,  мов  би  її  помилка  запечатала  його  уста  навіки  мертвою  німотою.  Йому  нічого  було  сказати,  бо  у  цьому  трикутнику  він  вибрав  брата,  який  зщулився  на  задній  лаві  ладі  і  тремтів  чи  то  від  сліз,  чи  то  від  втрати  такої  важливої  пісні  свого  життя.  Остап  сів  за  весла  і  швидко  попрямував  геть  протокою.  А  Евіта,  яка  з  охололим  серцем  силилась  видавити  із  себе  бодай  одне  слово,  так  і  стояла  безсило  на  кам’яних  сходах  набережної  і,  тремтячи  всім  серцем,  проводжала  очами  щастя,  що  упливало  від  неї  назавжди...

Наступного  дня  вранці  разом  із  Тоцці  і  Верді  в  Італію  поїхав  лише  один  Остап.  Куди  зник  Дмитро,  не  сказав  навіть  і  старий  Миколайчик.  Його  мов  би  не  і  було  на  світі,  начебто  він  промайнув  й  ньому  примарою  і  розтанув  невідомо  де.  Евіта  ще  кілька  тижнів  блукала  з  ранку  до  ночі  київськими  вулицями  у  пошуках  Дмитра,  зазираючи  зустрічним  в  очі,  обшукуючи  палаючим  від  болю  поглядом  всі  ладі,  але  все  було  марно...  

Рік  по  тому  її  вже  ніхто  не  впізнавав  на  вулицях.  Часопис  її  вмер  сам  по  собі,  богемні  вечірки  вже  давно  проходили  без  її  участі,  вона  покинула  і  своє  помешкання,  у  якому  залишилось  так  багато  згадок  про  втрачене  щастя.  Евіта  враз  постаріла,  її  чорне  волосся  з’їла  сивина,  кінці  губ  опустилися  долу,  перетворившись  у  глибокі  зморшки,  а  з  очей  назавжди  щезло  те  саме  сонце,  яким  світилась  раніше  і  її  душа.  Тепер  же  в  її  згаслому  погляді  залишилось  лише  одне  запитання,  із  яким  вона  підходила  майже  до  кожного  зустрічного,  але  й  воно  згасало,  бо  кожного  разу  це  був  не  Остап  чи  Дмитро...  Це  настільки  вражало  киян,  що  згодом  у  місті  навіть  склалося  повір’я,  начебто  вона  і  насправді  стала  амстердамською  відьмою,  а  хто  зустріне  напівмертвий  її  погляд,  для  того  щастя  назавжди  перетвориться  на  лихо.  Кажуть,  що  й  вона  сама  одного  дня  зникла  назавжди,  залишивши  за  собою  лише  туманний  привід,  який  блукає  вечорами  вулицями  Амстердаму  і  шукає  невідомо  для  чого  душі  спізнілих  перехожих.  

***

*  Пісаро  Каміль  –  засновник  напрямку  імпресіонізму  в  живопису.  Оселився  в  Києві  в  1879  р.  
**  Підполотник  –  мольберт  
***  Петропавлівський  собор  –  собор,  споруджений  у  1728  р.  за  наказом  Петра  Романова  на  північному  кінці  Долобецького  острова  
****  Oh!  C’est  trs  magnifique!  –  О!  Це  казково!  (фр.)

*  Ладя  –  човен  в  амстердамських  протоках  Києва

*  Россі  Джакомо  –  відомий  київський  меценат.  Разом  з  братами  Терещенками  був  спонукачем  збору  коштів  на  будівництво  Нової  Опери  (1888  р.)  на  пл.  Мазепи  на  Рибальскому  півострові.

*  Криголома  –  льодохід  
**  Байрам  –  мусульманське  свято  після  закінчення  рамадану  

*  Пожарський  Георгій  –  великий  московський  музикотворець,  автор  всесвітньо  відомої  “Оди  свободі”,  Караман-оглу  Селім  –  великий  турецький  музикотворець,  основоположник  нової  турецької  опери.
**  Новинар  –  журналіст

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176909
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010

Украина

Для  меня  Украина  -  родина,
Где  все  люди  душой  равны,
Где  по  вкусу  одна  смородина.
И  не  выстрелят  из-за  спины.

Где  не  знает  народ  предательства.
Где  не  лезут  дурьем  в  войну.
Где  нормальное  законодательство.
Я  такую  хочу  страну.

Где  не  тычут  в  лицо  героями,
Лишь  бы  вызвать  у  прочих  зло.
Где  нет  взглядов  и  лиц  расстроенных,
Где  б  любому  в  во  всем  везло.

Где  не  ищут  различий  в  нациях,
Где  язык  только  друг,  не  враг.
Где  на  улицах,  в  организациях
Был  бы  лишь  украинский  флаг.

Где  бы  люди  не  пахли  злобою,
А  стремились  других  любить.
Может,  все  же,  друзья,  попробуем
По  иным  схемам  в  жизни  жить?

Пусть  летят  эти  злые  партии
И  приспешники  в  тартарары.
Мы  напишем  счастливую  хартию
И  иные  законы  игры.

И  всегда  жить  в  святой  свободе  нам,    
Где  любовью  сердца  полны.
Для  меня  Украина  -  родина.
И  прекраснее  нет  страны.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176883
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Гимн, написанный в миноре

Гимн,  написанный  в  миноре  -  
Правильный  ли  путь?
На  лодчонке  в  бурном  море
В  порт  не  повернуть.

Где-то  правит  Ума  Турман
Мести  к  Биллу  бал.
А  у  нас  тут  -  каждый  штурман
В  драке  за  штурвал.

Тут  пробоины,  хоть  тресни,
И  корма  в  огне.
А  они  поют  мне  песни
О  любви  ко  мне.

Все  умны,  и  знают  дело,
Так  нам  говорят.
И,  схвативши  весла,  смело
Торят  путь  наш  в  ад.

Что  крушениям  причина?
Друг  мой,  расскажи.
Ще  не  вмерла  Україна.
И  минор  души.

***
Гимн  Украины  -  единственный  из  европейских  гимнов  написан  в  миноре...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176882
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.03.2010

Маски

Мы  всю  жизнь  играем  в  сказку:
Кто  -  принцесса,  кто  -  король...
Нужно  только  выбрать  маску,
И  уже  готова  роль.
Дальше  жизнь  сама  покажет,
С  кем  дружить,  куда  идти.
Где  поможет,  где  подскажет,  
Где  откроет  все  пути.
Прячешь  в  шуме  карнавала
Настоящее  лицо...
Жизнь  навек  тебя  связала
С  примитивнейшим  концом:
Ведь  в  конце  ее  мутаций
Ты  и  сам  уже  без  сил
Справедливо  разобраться,
Что  ты  на  лице  носил...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176846
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Нищета

Люди  редко  бывают  людьми.
В  этом  мы  бесподобно  похожи.
Просто  ты  интегрирован  в  мир,
Состоящий  из  нищих  прохожих.

Мы  обязаны  жить  в  суете
В  масках  ликов  святых  и  прелестных.
А  признаться  в  своей  нищете  -
Лишь  под  силу  отважным  и  честным.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176845
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Дынное шампанское

Я  тебя  сейчас  удивлю,  милая...

Я  увижу  ту  самую  улыбку,  которую  ты  победно  бросаешь  на  весь  мир,  вся  счастливая  от  гордости,  что  у  тебя  есть  я.  

Видеть,  желать  твою  улыбку  так  приятно,  так  хочется  ради  нее  жить,  ведь  в  эти  моменты  красота  льется  из  тебя  таким  светлым  восторгом,  в  каком  хочется  купаться  бесконечно  и  радостно.

Я  сделаю  эту  улыбку.

Спелая  дыня  брызжет  на  пальцы  медовым  соком,  когда  я  нарезаю  ложечкой  для  мороженого  небольшие  дынные  шарики.  Они  нежны  в  моих  пальцах,  как  твоя  кожа.  Ты  пахнешь  спелой  дыней  поутру,  и  нежусь  сам  в  этом  аромате...

Шарики  скатываются  в  бокалы,  и  я  заливаю  их  шампанским.  Пузырьки  тут  же  облепливают  дынные  планетки  и  начинают  ласково  их  щекотать  и  целовать,  как  и  я  обожаю  пестовать  твою  удивительно  гладкую  кожу  на  плече,  на  коленке,  на  притихшем  запястье...

Но  это  еще  не  все.  

Сейчас  буде  тот  самый  сладкий  снег,  от  которого  глаза  твоих  подружек  выскочат  из  орбит,  и  вся  девичья  компания,  что  сейчас  мило  чирикает  в  гостиной  просто  запищит  от  восторга...

Я  беру  кисть  винограда,  делю  ее  на  небольшие  веточки,  окунаю  каждую  в  яичный  белок  и  посыпаю  сахарной  пудрой,  так,  чтобы  виноградины  казались  покрытыми  инеем.  И  лишь  после  этого  эти  веточки  пристраиваю  на  краях  бокалов...

Теперь  осталось  сделать  шаг  в  гостиную...

Бокалы  на  подносе  перешептываются  шампанским  шипением,  а  ты  даже  не  подозреваешь,  что  через  мгновение  засветишься  тем  самым  сиянием,  которое  я  так  обожаю  в  тебе...

Все  иду!...

***

Девчонки,  да  не  пищите  так  громко...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176817
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Поцелуйная меланхолия

Подустал  от  безделия  что  ли  я?  
Все  ищу  в  суете  
Соответствия.  
Поцелуйная  меланхолия.  
От  нее  никуда  не  делся  я.  

Эти  губы  
Клубнично-спелые,  
Ароматные,  
Столь  желанные,  
Те,  что  шепчут  слова  
Несмело  мне  
И  сияют  улыбкой  славною.  

Что  наш  мир?  
Суета.  
Не  более.  
Прочь  рефлексии  
И  раздумия!  
Лучше  смоем  
Ту  меланхолию  
Поцелуями  
Ночью  лунною...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176816
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Нечего сказать

Если  вам  уже  не  снятся  океаны,
Если  вам  случилось  променять,
Многозначность  жизни  в  теплом  слове  "мама"
На  бесстрастность  сердца  в  кратком  слове  "мать"  -

Что  ж  тут  делать?
Нечего  сказать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176789
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

11 марта - день любви

Пусть  из  придуманного  гением  сюжета
Весенний  миг  стал  праздником  любви.
Ведь  в  этот  день  Ромео  и  Джульетта  
Связали  кольцами  навек  сердца  свои.  

Они  всю  жизнь  прожить  решили  вместе
Вне  предрассудков  и  семейных  дрязг,
Вне  всяческих  трусливеньких  "а  если",
В  которых  человек  навек  погряз.

Они  взлетели  над  земною  пылью,
Их  души  пели  звонче  певчих  птиц.
И  в  небесах  так  радостно  парили,
Не  размывая  ненавистью  лиц.

Они  в  любви  великой  этой  вечны.
И  нам  бы  стоило  так  искренне  любить.
И  в  этот  день  пусть  скромное  колечко
Своим  любимым  с  нежностью  дарить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176788
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Запахло портянками

За  маской  гламурности  глянцевой
Выходим  на  повый  виток.
Запахла  Россия  портянками
И  кирзовой  вонью  сапог.

Войною  полны  телевизоры,
От  фильмов  и  до  новостей.
Друзья  во  враги  уж  записаны.
И  слово  все  жестче  и  злей.

О  жизни,  как  сути,  забыли  мы.
Сегодня  грош  жизни  цена.
И  даже  профессия  киллера  
Романтикой  лживой  полна.

Не  люди  теперь  -  "черножопые",
Чучмеки,  жиды  и  хохлы.  
Тупая  хвальба  пред  европами,
Какие,  мол,  сильные  мы.

И  злые  плевки  в  тех,  кто  думает
Не  так,  как  газета  поет...
Услышит  ли  кто  эту  мысль  мою?
Куда  ты  идешь,  мой  народ?  

Иль  проще  под  дудку  пастушью
Брести  всем  на  бойню  скота?
Так  чем  же  планеты  всей  лучше  мы?
И  в  чем  же  России  мечта?

Наверно,  России  не  жалко  нам...
А  может,  так  нюху  милей,
Когда  смачно  пахнет  портянками
Среди  бесконечных  полей...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176720
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Завтрашний

Слезы  капали  на  асфальт.
Умирало  прощанья  эхо.
Небеса  уносились  вдаль.
И  рыдала  толпа  от  смеха.

Он  прошел  через  строй  глупцов,
Проедающих  пузом  будни.
Для  кого  смысл  тревожных  слов
Был  пустым  колоченьем  в  бубен.

Он  не  смог  уберечь  людей
От  наркотика  лжи  и  злобы.
Он  ушел  за  мечтой  своей,  
Он  презрел  суету  и  робость.  

Только  брызнул  обидой  слез
Стаду  злобных  людей  под  ноги
И  навеки  любовь  унес
В  новый  мир  по  своей  дороге.

А  толпа  посмеялась  вслед
И  опять  принялась  за  жвачку.
Ведь  важнее  всего  обед,  
А  не  правда  смешных  чудачеств.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176719
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Фанаты играли в фантики

Фанаты  играли  в  фантики,
Дебилы  баклуши  били,
Романы  писали  романтики,
Бабули  бульон  варили.

Такая  была  идиллия,
Пока  не  пришли  бандиты.
Фанатиков  замочили,
Дебилы  были  избиты.

Романы  сожгли,  злорадствуя,
Бабуль  развели  на  бабки,
А  с  умных  и  мудрых  массово
Со  скальпом  срывали  шапки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176690
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Перевернутый мир

Не  в  зените,  а  больше  в  надире
Свое  солнце  мы  видим  порою.  
Мы  живем  в  перевернутом  мире,
На  планете  трусливых  героев.

Растеряв  в  нем  и  радость  и  счастье,
Мы  порой  превращаемся  в  тени.
Мир  одет  в  черно-белые  краски,
Мир  без  праздников  и  воскресений.

Он  на  вкус  то  ли  пресный,  то  ль  кислый.
В  нем  главенствуют  зло  и  обиды,
Уплощаются  черные  мысли.
Только  маски  на  лицах  для  вида.

Черной  завистью  души  терзаем,
Лжем  на  каждом  шагу  и  безбожно.
И  так  часто  о  солнце  мечтаем...

Без  него  наша  тень  невозможна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176689
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010

Романтика

Ночными  переулками
Под  сырною  луной
Иду  шагами  гулкими  
С  прогулки  я  домой.

Не  важно,  что  так  поздно  я,
Ведь  ночь  так  хороша.
И  прямо  в  небо  звездное
Летит  моя  душа.

Богата  ночь  моментами:
Бухнуть  и  закусить,
Козлу  интеллигентному
Ногою  в  пах  влепить.

Разжиться  чьей-то  шапкою,
Нажраться  допьяна,
Мента  послать  украдкою...
Гуляй,  живи  шпана!

А  после  возлияния
По  паркам  -  прямиком.
И  телку  всей  компанией
В  кустах  зажать  силком.

И  жизни  этой  практика
Красива  и  легка
Такая  вот  романтика
У  супермужика.

Не  бойся,  жизнь  лукавая.
Меня  простит  народ.
Глядишь  -  рулить  державою
Еще  и  изберет.

Ночными  переулками
Под  сырною  луной
Иду  шагами  гулкими  
С  прогулки  я  домой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176651
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Спит Россия, не дремлет Америка

Спит  Россия,
Не  дремлет  Америка.
Мы  с  тобой  
И  во  времени  
Врозь.
Раскрутила
От  берега  к  берегу
Наши  чувства
Планетная  ось.
Ты  проснешься  
В  Майами  под  пальмами,
Спать  уйду  я
В  Москве  на  диван.
Ты  наденешь  колье
С  бриллиантами.
Уроню  на  пол  
Водки  стакан.
Разметала  по  миру
Бесстрастно  нас
Эта  глупая  штука  -  
Судьба.
Голливудская  дива
Прекрасная
И  московских  дворов
Голытьба.
Родила  нас  судьба  
Преднамеренно,
Чтобы  знали  
Свои  мы  места.
Спит  Россия,
Проснулась  Америка.
Жизнь  смешна
И  совсем  не  проста.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176648
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

За Родину!

За  Родину!  
За  батюшку  царя!
И  шли  полки  на  смертные  поля.

За  Родину!  
За  наш  социализм!
И  миллионы  смертно  пали  ниц.

Разбилась  Родина  
На  разные  миры.
А  оказалось  -  только  до  поры.

Теперь  ее  герои  
Вновь  и  встарь
Грузин  усатый  и  никчемный  царь.

За  что  ж  тогда  
В  сырую  чернь  земли
Борцы  за  Родину  навеки  полегли?

Пришлось  немало  жизней  
В  землю  вмять
И  ничего  в  итоге  не  понять.

Одежды  кривды  
Сбросить  не  боюсь.
Вот  Родина  моя  -  нагая  Русь.

За  Родину  Гапонов  
Не  пойду!
Но  и  не  дам  Руси  попасть  в  беду

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176584
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Рогатые зайцы

Гимн  советский,  герб  имперский.
Сталин  -  бог,  герой  -  Колчак.
Видно,  у  державы  с  сердцем
Что-то,  видимо,  не  так.

Нет  пророков,  нет  талантов.
За  границу  сплыли  вновь.
А  в  стране  -  одни  мутанты,
Что  к  царям  хранят  любовь.

Коммунизм  сменился  богом,
Верят  яро,  но  слегка.
Те  же  жуткие  дороги
И  засилье  дурака.

В  Пасху  всюду  красят  яйца,
В  День  Победы  -  славы  тьма.
Счастье  быть  рогатым  зайцем
Выше  трезвого  ума.

И  слабо  себе  признаться,
Что  утерян  русский  дух.
Ведь  в  Макдональдсах  питаться
Так  приятно,  скажем  вслух.

На  ТВ  ток-шоу  слушать,
Гнать  неверящих  взашей.
Обожать  безумно  суши
Вместо  старых  кислых  щей.

Миф  российского  прогресса:
Наш  заморский  интернет,
На  дорогах  "Мерседесы"
И  величие  ракет.

Утопая  в  сериалах
Про  любовь  и  про  войну,
Не  поймешь,  что  плесень  стала
Разъедать  твою  страну.

А  на  рынках  средь  китайцев
Веришь  слепо  в  третий  Рим...
Как  ты  был  рогатым  зайцем,
Так  останешься  ты  им.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176583
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Одинокая собака

Одинокая  собака
Замерзает  на  снегу.
Не  дано  собакам  плакать.
Что  ж,  бедняжка,  помогу.

Я  возьму  картонный  ящик,  
Постелю  под  низ  газет.
Пусть  не  очень  подходяще,
Но  другого  рядом  нет.

В  этом  мире  очень  много
Безразличия  людей.
Дайте,  дайте  мне  дорогу
Сделать  это  ложе  ей.

Чтоб  она  туда  забралась
И  клубочком  там  легла,
Чтобы  ей  от  нас  досталось
Хоть  немножечко  тепла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176555
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Меня задавил прыщелицый мажор

Меня  задавил  прыщелицый  мажор
На  красной  блестящей  Феррари.
Он  праздновал  жизнь  в  окруженьи  обжор
В  каком-то  накрученном  баре.

И  вот  я  лежу  среди  мертвых  гвоздик.
Вокруг  меня  слезы  и  страсти.
Отец  же  его  апогея  достиг  -  
Дорвался  сегодня  до  власти.

А  кто-то  его  обожал,  не  тая.
Он  был  и  приятный,  и  милый.
Да  что  там  кому-то  кончина  моя?
Они  не  стоят  у  могилы.

Они  себе  доят  отчаянно  власть
На  наших  ссутуленных  спинах.
А  может  и  им  пришло  время  упасть
Под  скаты  народной  машины?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176553
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Били Пушкина скинхеды

Били  Пушкина  скинхеды
Били  так,  что  эхали.
Обнаглели,  блин,  цветные!
Суки,  понаехали!

А  потом  -  ножом  под  сердце,
Окровавив  лезвие.
Ты  какого,  падла,  лезешь
В  русскую  поэзию!

От  Дантеса  до  скинхедов  -
Вот  так  эволюция...
Что  еще  судьба  России
Принесет  на  блюдце  нам?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176523
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

В циферблатах

Все  вокруг  бегут  куда-то.  
Каждый  час  -  бесстрастный  блиц.  
Надеваем  циферблаты  
Мы  на  души  вместо  лиц.  

В  мизансценах  сонной  спешки,  
В  декорациях  забот  
Человек  безликой  пешкой  
В  день  свой  сумрачно  идет.  

Только  цифры  вместо  взгляда,  
Только  стрелки  вместо  рук.  
Ты  стоишь  с  часами  рядом,  
Слыша  их  бесстрастный  стук.  

Вдруг  из  тикающей  массы,  
Словно  солнышком  из  туч,  
Отрицая  мир  бесстрастный  
Глаз  твоих  коснется  луч.  

Свет  улыбки  чьей-то  рядом  
Вдруг  оплавит  до  земли  
Лиц  безликих  циферблаты,  
Как  в  картинах  у  Дали.  

Даже  если  и  не  встретишь  
В  циферблатах  эту  жизнь,  
Подари  любовь  планете,  
Сам  всем  сердцем  улыбнись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176522
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Случайная встреча

Случайная  встреча.
Любовь  до  рассвета.
Опавшие  плечи...
Где  видел  я  это?

Пурпурные  розы.
Оливка  в  мартини.
Дрожащие  слезы.
И  блик  на  картине.

Хрустальные  вазы.
Тяжелые  шторы.
Зашкаливший  разум.
Туманные  взоры.

Горячие  руки.
Горячее  тело.
Невнятные  звуки.
И  шепот  несмелый.

Дышать  больше  нечем.
Над  телом  не  властен.
Случайная  встреча.
Случайное  счастье.

Забвение  дремы.
Дымок  сигареты.
Слепая  истома.
И  проблеск  рассвета.

Один  на  кровати.
Лишь  запах  далекий.
И  вновь  дано  стать  мне
Совсем  одиноким.

Случайная  встреча.
Любовь  до  рассвета.
Опавшие  плечи...
Где  видел  я  это?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176496
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Лондонская весна

А  в  Лондоне  нынче  дожди  да  дожди.
Сплошные  потоки  по  улицам.
Капели  не  надо.
Постой!
Подожди!
Без  этого  небо  хмурится...

Давайте  мы  солнцем  раскрасим  Пэлл  Мэлл
И  черными  блестками  кэбов.
Я  чуть  ли  не  вечность  свою  хотел
Погреться  там,  где  я  не  был...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176495
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010

Погибший шедевр

Лесенки  созвучных  строк,
Мыслей  мягкий  перелив.
Так  писал,  что  даже  взмок,
Чувства  в  рифмы  воплотив.

А  потом,  бумагу  смяв,
Бросил  этот  труд  пустой
Он  уже  на  склоне  дня...
И  не  стал  поэт  звездой...

Утром,  разодрав  зрачок,
Смыл  свой  сон,  умял  омлет,
Вскинул  сумку  на  плечо
И  ушел  в  толпу  поэт.

И  в  метро,  шальной  толпой
Вбитый  плотно  в  поезда,
Он  под  стук  колес  тупой,
Наконец,  шедевр  создал...

Только,  видно,  не  судьба
Стать  ему  звездой  из  звезд.
Потому  что  до  листа
Свой  шедевр  он  не  донес...

Может  нам  прочистить  мозг
Много  всякого  чего:
На  такой  желанный  пост
Шеф  назначил  не  его.

Мыслей  мягкий  перелив
В  лесенках  созвучных  строк
Сразу  и  навек  забыл
Он.  А  ты  б  иначе  смог?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176445
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Обокрали девочку

Маленькую  девочку  бесстыдно  обокрали.
Мальчика  у  девочки  бесследно  увели.
Облака  небесные  стали  цвета  стали
И  слезами  брызнули  в  цветь  земной  земли.

У  души  бесхитростной  оторвали  крылья,
В  полнокровность  тела  вмяли  пустоту.
И  слезами  горькими  маску  счастья  смыли.
Будто  птицу  вольную  сбили  на  лету.

Завтра  слезы  высохнут,  но  душа  захлопнется.
Повзровслевшей  львицею  в  жизнь  войдет  она...
Скрытыми  обидами,  страхом  одиночества,
Мертвым  недоверием  станет  жизнь  полна.

Пробегая  тенями  безразлично  серыми,
 В  пробке  человеческой,  в  спешке  без  конца
Мы  живем  упрямо  циниками,  стервами.
Что  от  нас  осталось?  Лишь  овал  лица?

Обокрали  девочку.  Мимо  пролетели.
Затоптали  слезы.  Съели  суету.    
И  не  спросим  даже,  кто  же  мы  на  деле
И  зачем  когда-то  предали  мечту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176444
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Мало крови

Что-то  плохо  со  здоровьем
Стало  нынче  у  меня.
Видно,  слишком  мало  крови
На  экране  в  день  из  дня.

Штык  -  красавец,  пуля  -  дура.
Трупов  полная  страна.
Вот  какой  у  нас  культура
Непременно  быть  должна.

Только  так  страна  героев
Наплодит  на  век  вперед,
Если  видеть  больше  крови
Будет  каждый  день  народ.

И  слюну  меча  от  злобы,
Будет  с  радостью  готов
Слушать  даже  ложь,  но  чтобы
Было  больше  в  ней  врагов.

Штык  держа  напоготове,
Будем  злиться  и  ворчать.
А  пока  побольше  крови
На  экран  должны  вы  дать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176388
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Монолог бомжа

По  краю  изоленты
Спешу,  не  чуя  ног.
За  мной  бегут  студенты,
Терзая  матом  слог.

И  так  нетерпеливо  
Преследуют  меня...
Всего  бутылку  пива
Стащил  у  хлопцев  я.

Могли  б  и  поделиться...
А  то  летят,  спеша,
Намазав  злобой  лица,
За  призраком  бомжа.

Для  них  открыты  двери
Им  повезло  во  всем.
У  них  по  крайней  мере
Есть  девушки  и  дом.

Им  сладкие  моменты
Все  время  дарит  бог.
А  мне  -  лишь  изоленту  
Для  прилипанья  ног.

Гонясь  порой  за  бомжем,
Крича  до  хрипоты,
Запомни:  им  ведь  можешь
Когда-то  стать  и  ты.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176387
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Весеннее

Тает,  тает,  тает,
Уменьшаясь,  снег.
Люди  ускоряют
Свой  весенний  бег.

У  собак  бродячих
Грусть  ушла  из  глаз.
А  сосульки  плачут,
Улыбая  нас.

У  смешной  блондинки
На  тюльпанах  губ
Милые  смешинки  
Крутят  хула-хуп.

Даже  очарован
Радостью  любви
Важный  и  здоровый  
Лейтенант  ГАИ.

В  солнечных  обьятьях
Люди,  как  цветы.
Смог  весенним  стать  я.
Становись  и  ты!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176344
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Неда

Рожденная  родить  детей  была  убита
За  то,  что  шла  не  так,  не  там,  не  с  теми.

А  президент  все  так  же  деловито
Мир  возвращает  к  той  же  самой  теме:
Израиль  -  враг,  американцы  -  тоже,
Народ  чтить  свято  должен  шариат....

Застреленной  все  это  не  поможет,
Ее  вопрос  был  пулей  жестко  снят.
Чего  хотелось  ей  -  ходить  простоволосой?
Или  коленки  срамно  оголить?

Аятолла  ответит  на  вопросы,
Простому  смертному  не  суждено  судить.

И  пусть  она  свободной  жить  хотела.
В  политике  для  смертных  мест  нет.
Убита  снайпером?  
Наверное,  за  дело.
Нельзя  менять  традиционный  свет.

Убийцы  беспринципны  и  циничны.
Они  готовы  в  кровь  душою  пасть,
Лишь  жить  бы  им  удобно  и  привычно,
Цепляясь  всей  натурою  за  власть.

Когда-нибудь  Иран  минуют  беды.
И  новой  жизнью  заживет  страна.
Увы...
Увы,  без    жизнь  отдавшей  Неды...
За  что  же  жизни  лишена  она?

***
Ее  звали  Неда.  
Ей  было  27,  и  у  нее  была  вся  жизнь  впереди.
Но  ее  убили.
Только  за  то,  чо  она  хотела  жить  иначе.
Не  в  мире  мусульманского  фундаменталистского  мракобесия,  а  в  самом  обычном  мире,  где  ты  сам  определяешь,  как  тебе  жить.

Она  изучала  исламскую  философию,  училась  пению  и  работала  в  турагентстве.  Она  не  поддерживала  никого  из  кандидатов.  Она  просто  хотела  жить  в  стране  без  предрассудков,  фанатизма  и  злобы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176343
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Будь готов!

Встанешь  как-то  утром  рано
И,  презревши  будней  муть,
Ты  в  глубины  океанов
Попытаешься  нырнуть.
Или  в  ветер  врезать  парус
С  песней  в  сердце  поспешишь,  
За  спиной  оставив  старость
И  спокойствие  души.

Позабыв  о  царстве  пробок
И  пингвиньих  толп  в  метро,
Над  волной  взметнешься,  чтобы
Стать  сообщником  ветров.

И  на  пальмовом  атолле,
Где  столь  ласковый  прибой,
Поцелуй  со  вкусом  соли
Приключится  вдруг  с  тобой.

Почему  же  ты  когда-то
Променял  свои  мечты
На  унылый  ритм  зарплатный?
Разве  этим  жив  был  ты?

Встанешь  как-то  утром  рано,
Обскоблишь  щетинный  лик
И  отправишься  бараном,
Как  примерный  ученик
В  мир  далекий  от  дельфинов
И  цветущих  островов.
Все  же  проще  быть  машиной.
Будь  готов!
Всегда  готов!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176315
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Смени рейтузы на чулочки

Смени  рейтузы  на  чулочки,
А  сапоги  -  на  каблучки,
Что  по  асфальту  пишут  точки.
Спрячь  взгляд  за  темные  очки.

Сними  усталость  зимней  шубки,
С  ресничек  смой  печаль  зимы.
Пройдись  в  весенней  мини-юбке
Так,  чтоб  слюну  глотали  мы.

Открой  еще  для  солнца  плечи,
Пусть  руки  скинут  вязкость  сна.
Отныне  каждый  день  и  вечер
Над  нами  царствует  весна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176314
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Когда умирают сны

Когда  умирают  сны,
Теряются  жизни  смыслы.
Когда  умирают  сны,  
Становишься  пресным  сам.
Когда  умирают  сны,
Стареешь  легко  и  быстро.
Когда  умирают  сны,
Нет  радости  новым  снам.

Ты  сны  заменил  жратвой,
Наевши  объемнось  пуза.
Ты  сны  заменил  жратвой,
Рассветы  украв  у  весны.
Ты  был,  но  не  стал  собой,
Распяв  на  купюрах  музу.
Ты  был,  но  не  стал  собой.
Ты  просто  не  смотришь  сны.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176290
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Где-то

Где-то  спят  утомленно  дороги,
Где-то  бодрствуют  жизни  огни.
Нас  на  этой  планете  так  много,  
И  при  том  мы  бесстрастно  одни.

Как  в  надежду,  как  в  проблески  света,
Как  во  все,  что  мечтою  зовут,
Люди  верят  в  далекое  "где-то",
А  живут  в  самом  простеньком  "тут".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176289
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Финиши

Мы  себе  назначаем  финиши,
А  частенько  бежим  не  туда.
Вот  такая  у  нас,  видишь  ли,
У  людей  бывает  беда.

Разбежишься  порою,  как  ветер,  
И  зависнешь  над  бездной  на  миг.
И  не  знаешь,  нужны  ль  тебе  эти
Зависания  между  людьми.

Ты  теряешь  друзей  с  каждой  целью,
Твоим  финишам  стоимость  -  грош.
Ты,  похоже,  на  самом-то  деле
И  не  знаешь,  куда  плывешь.

Победим  на  дистанции  или  же
Разнесем  в  прах  свои  города.
Мы  себе  назначаем  финиши,
А  частенько  бежим  не  туда...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176264
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Помечтали и хватит

Мы  в  фантазиях  столько  витали,
Строя  лучшие  в  мире  миры,
Мы  стремились  в  зовущие  дали,
Трезвость  взгляда  мечтою  прикрыв.

Но  как  только  щекочет  нас  голод,
Все  мечты  испаряются  вмиг.
Мы  снимаем  с  себя  ореолы
И  становимся  снова  людьми.

Помечтали  и  хватит...
Довольно!
Нужно  в  норку  орешек  тащить,
Чтоб  безбедно,  в  тепле  и  привольно
Вновь  иллюзией  очи  прикрыть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176263
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010

Реквием

Для  кого-то  поэзия  -  песня,
Для  кого-то  она  -  ремесло.
Да  и  что  тут  поделаешь,  если
Ради  денег  тебя  понесло  
На  фальшивые  рифмы  и  серость,
На  чистейшей  воды  примитив,
Чтоб  попсою  Россия  уелась,
Не  желая  того,  не  просив.

Но  готовятся  Ксюши  из  плюша,
Чтобы  их  целовали  везде,
Поцелуи  все  ниже  и  уже...
Пипл  все  схавает,  вторя  звезде...
А  толпа  борзописцев  проворно
Вознесет  примитив  до  небес...
И  стихи  из  высот  плодотворных
Рухнут  в  полный  девиц  Мерседес.

А  надутые  воздухом  звезды
Распиарят  поэтов  туфты.

И  падут  на  пустые  погосты
Строки  истинных  чувств  и  мечты.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176252
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2010

Ссора

Соревнуясь  в  упрямом  молчании,
Впав  в  иллюзии  злой  правоты,
Из  упрямства  мы  строили  здание,
У  которого  окна  пусты.

Два  подъезда  крутой  изоляции.
Злые  лифты,  отключенный  свет.
И  замки  по-звериному  клацают
На  немые  вопросы  в  ответ.

Хруст  разбитых  тарелок  фарфорофых,
Двери  сорваны  злобой  с  петель.
А  ведь  было  все  в  доме  так  здорово...
Плыл  корабль,  да  нарвался  на  мель.

Мы  замкнулись  в  своих  одиночествах,
Затаились  в  сумбурах  обид.
И  вернуть  счастье  прежнее  хочется,
И  упрямство  сердиться  велит.

И  причина  уже  несущественна,
И  оттаяла  даже  душа.
И  теперь  уже  так  интересно  нам,
Кто  из  нас  первым  сделает  шаг.

За  обидой  закрытыми  окнами
Изнывают  в  молчаньи  сердца.
Мы  закутались  намертво  в  коконы
Без  любви,  без  души,  без  лица.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176251
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2010

Ты приснись

Ты  приснись  мне  вьюгой  снежной,
Океанскою  волной,
Воплощеньем  ласки  нежной
И  влюбленностью  шальной.

Ты  приснись  рассветным  полем,
Небом,  полным  ярких  звезд,
Степи  песенным  раздольем,
Лепестками  алых  роз.

Ты  приснись  костром  заката,
Светлой  радостью  зари.
Изумруд  родного  взгляда  
В  снах  моих  мне  подари.

Улети  волшебной  птицей
В  голубую  неба  высь.
Если  уж  дала  влюбиться,
То  теперь  почаще  снись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176229
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2010

В стране лощеных холуев

В  стране  лощеных  холуев
И  постоянных  драк  за  власть
Еще  не  умерла  любовь.
Мы  ей  пока  не  дали  пасть.

И  не  дадим  лжецам  назло,
Героям,  разменявшим  честь.
Стране  безумно  повезло,
Что  в  ней,  друзья,  еще  мы  есть.

Пусть  нас  немного,  не  беда.
Мы  можем  новым  сделать  мир.
Осталось  только  лишь  всегда
Быть  не  лжецами,  а  людьми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176228
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2010

В окно царапается ночь

В  окно  царапается  ночь,
За  ним  беззвучно  что-то  шепчет.
Огни  пытаются  помочь
Раскрасить  в  звезды  лунный  вечер.

Ты  смотришь  в  темное  окно
Спиной  ко  мне,  моя  родная.
Я  знаю,  ты  уже  давно  
Моих  объятий  ожидаешь.

Но  я  томительно  тяну
Тот  миг,  когда  прижмусь  щекою
И  в  ушко  ласково  шепну,
Как  звездно  мне  всегда  с  тобою.

И  небо  унесется  прочь,
Летя  в  ничто  напропалую.
В  окно  царапается  ночь.
И  я  тебя  в  ночи  целую...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176176
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2010

Под теплым одеялом

Под  теплым  одеялом  
Горячая,  как  печка,
Заснула  ты  устало
В  упавшей  тишине.
И  сонным  опахалом
Влюбленные  словечки,
Как  ангелы,  порхали
В  твоем  уютном  сне.

А  я  шептал  их  сердцем,
Целуя  твои  плечи,
Тобой  такой  родною
И  нежною  дыша.
И,  открывая  дверцы  
В  любви  волшебной  вечность,
Серебряной  струною
пропела  жизнь  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176175
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2010

Маршировали пальчики

Маршировали  пальчики  
Забавно  по  спине,
Веселые,  как  мальчики,
Взрывая  мир  во  мне.

Добрались  коготочками
Успешно  до  волос,
И  словно  обесточенный
Я  счастьем  в  землю  врос.

Касаниями  нежными,
В  волшебный  плен  я  взят.
И  счастлив  так  безбрежно  я,
И  так  бескрайне  рад.

Приятные  захватчики,
Пленительная  рать
Изгибы  этих  пальчиков
Так  сладко  целовать.

Шагают  мягко,  весело,
Весь  мир  обняв  уже.
Подобная  агрессия
Мне  явно  по  душе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176067
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

8 марта или вся жизнь?

Цените  женщин  каждый  день,
А  не  один  в  году  лишь.  Разве
Все  остальное  время  лень
Устроить  им  волшебный  праздник?

Дарите  им  любви  костры,
А  не  пустые  поздравленья.
Не  ждите  мартовской  поры,
Цените  каждое  мгновенье.

И  превратите  праздник  в  жизнь,
Сюрпризы  милые  готовя,
Не  выключая  оптимизм,
Живите  праведной  любовью.

Любите  женщин  каждый  час,
Своей  душою  будьте  рядом.
И  свет  таких  прекрасных  глаз
Вам  станет  лучшею  наградой

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176066
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Бег

Поднимается  нога.
Начинаются  бега.
Полетим  мы  что  есть  силы
Через  рощи  и  луга.

Ты  на  старте  не  один  -
Перед  носом  масса  спин.
Да  и  за  твоей  спиною  
Затаился  не  один.

Впереди,  как  солнца  свет,
Сладкий  сок  моих  побед.
В  том,  что  выиграю  гонку  
Никаких  сомнений  нет.

Побежали!
Как-нибудь
Надо  в  лидеры  нырнуть.
Потолкаюсь-ка  локтями,
Что  себе  расчистить  путь.

Расструив  по  лицам  пот,
Гонка  нас  вперед  ведет.
Я  уже  почти  что  лидер,
Стану  им  сейчас  вот-вот.

Этот  парень,  его  мать,
Мне  не  хочет  уступать.
Может,  сбить  его  подножкой
Или  просто  затолкать?

А  у  этого  юнца
Нужно  гонор  сбить  с  лица.
Чтоб  свое  запомнил  место
Аж  до  самого  конца.

Наконец-то,  я  не  лгу,
Впереди  один  бегу.
Я  же  знаю,  что  сильнейший,
И  не  то  еще  могу.

Вот  она  -  моя  мечта,
Финиш.
Главная  черта.
Обгони  меня,  попробуй.
И  не  сможешь  ни  черта!

Финиш!
Радость!
Всем  привет!
Фотовспышек  яркий  свет.
Мир  в  восторге  захлебнется
От  таких  моих  побед.

Эта  лучшею  была.
Но  такие  вот  дела:
В  этом  беге  марафонском
Жизнь  стремительно  прошла.

Пусть  победа,
Пусть  мечта.
Пусть  триумфов  красота.
Только  среди  сотен  кубков
Жизнь  моя  совсем  пуста.

Ты  ведь  тоже  человек.
И,  как  я,  ведешь  свой  бег.
Но  скажи,  как  часто  думал,
Тот  ли  выбрал  ты  забег?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176042
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Когда рождаются дети

Когда  рождаются  дети,
Ангелы  сходят  с  небес,
Улыбки  царят  на  планете
И  люди  хотят  чудес.

Когда  рождаются  дети,
Они  начинают  кричать,
Что  людям  на  этом  свете
Нельзя  людей  убивать.

Когда  рождаются  дети,
Вы  все  в  жизни  сделать  должны,
Чтоб  завтра  мальчонки  эти
Не  гибли  в  огне  войны.

Когда  рождаются  дети,
Смеется  каждая  мать.
И  каждый  из  нас  в  ответе
За  их  право  петь  и  спать.

И  пусть  солнце  ярче  светит,
Когда  защитим  их  сны.
Так  пусть  же  родятся  дети,
Каким  не  познать  войны.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176037
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Такая разная любовь

Едва  коснувшись  нежных  рук,
Его  взорвало  сладкой  дрожью.
И  сердца  громогласный  стук
Был  честным,  а  не  новой  ложью.

Другой  же  жил  в  иных  местах.
И  в  декольте  засунув  руки,
Стал  тешить  возбужденный  пах  
Предчувствием  любовной  муки.

Такая  разная  любовь...
Насколько  разные  и  люди.
Одни  живут  с  самим  собой,
Другие  -  просто  честно  любят.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176002
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Меня назначили врагом

Меня  назначили  врагом
За  то,  что  я  живу  на  свете.
За  то,  что  свой  я  строю  дом.
За  то,  что  у  меня  есть  дети.

За  то,  что  я  живу  в  стране,
Которая  кого-то  бесит.
За  то,  что  жить  охота  мне
Без  лжи,  презрения  и  спеси

За  то,  что  выучил  язык,
Что  льется  песней  соловьиной.
За  то  что  верю  сотням  книг,
А  не  назначенной  единой.

За  то,  что  думаю  не  так,
Что  мир  мой  в  цвет  иной  окрашен.
Отныне  я  -  заклятый  враг,
Навек  записанный  в  "не  наши".

Скажи  мне,  брат  мой,  не  солги:
Готов  ли  ты  во  лжи  купаться?
Весь  мир  зачислить  во  враги
И  в  одиночестве  остаться?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176001
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Триллер

В  темном  зале  все  дрожали,
Подавляя  жуткий  вздох.
На  экране  убивали
Может,  двух,  а  может,  трех.

Разливая  лужи  крови,
Разбросав  мозги  вокруг...
Зал  затих  на  полуслове
Словно  поперхнулся  вдруг.

Крови  звонкие  капели,
Трупы  тварям  на  прокорм.
Люди  в  зале  ошалели  
И  забыли  про  попкорн.    

Лишь  один  киномеханик
Хитро  руки  потирал,
Ждал,  когда  конец  настанет,
И  покинут  люди  зал.

Вот  тогда  возьмет  он  клещи
И  отправится  искать
Ту,  с  какою  он  похлеще,
Чем  в  кино,  начнет  играть.

И  терзая  чье-то  тело,
Он  исполнит,  что  давно
Так  душа  его  хотела,
Обучившись  на  кино.

Мы  молчим  и  смотрим  тупо
Фильмы,  где  копейка  -  жизнь,
Мы  жуем  попкорн  при  трупах,
Восклицая:  "Зашибись!"

И  растим  своих  маньяков,
Чтоб  за  телеком  в  обед,
Посудачить  любо-всяко
Про  завалы  наших  бед.

Мы  ворчим,  а  фильмы  эти
Нивелируют  умы.
Так  что  скоро  на  планете
Навсегда  исчезнем  мы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175937
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Русские могилы

На  войну  сынишку  провожала  мать.
-  Бей  врагов!  -  сказала.  -  Нам  не  привыкать.

Ведь  страну  родную  окружили  псы,
Оплели  гламуром  и  волной  попсы.

Всюду  ноутбуки,  нет  привычных  счет.
Вместо  "лад"  на  "фордах"  колесит  народ.

Ест  чужие  суши  вместо  милых  щей.
Вместо  "все  в  порядке"  говорит  "о  кей".

Разве  только  водка  в  ней  своя  одна.  
Обеднела  духом  гордая  страна.

В  этом  жестком  мире  лживых  фраз  и  слов  
Так  легко  и  просто  назначать  врагов.

А  народ  подхватит,  скажет:  "Твою  мать!",
И  пойдет  сражаться.  Нам  не  привыкать.

И  никто  в  триумфах  и  венках  из  роз
Не  заметит  горьких  материнских  слез.

Русские  могилы  на  краях  земли.
Мы  пошли  сражаться.
И  за  что  слегли?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175936
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Киллер

У  него  это  было  не  раз  -  
Возвращался  с  работы  домой,
Аккуратно  исполнив  заказ,  
От  убийства  довольный,  хмельной.

Для  него  это  было,  как  спорт.
И  счастливый  от  мыслей  своих  
Покупал  преогромнейший  торт,
Чтоб  порадовать  членов  семьи.

И  за  круглым  семейным  столом,
Глядя  в  лица  веселых  детей,
Он  любил  этот  свой  милый  дом  
И  судьбой  был  доволен  своей.

И  к  дочурке  присев  на  кровать
Гладил  шелк  непокорных  волос,
Так  приятно  ему  сознавать,
Что  он  счастье  детишкам  принес.

А  наутро  на  новый  заказ
Он  ушел,  жизнь  безумно  любя.  
Убивать  приходилось  не  раз,
Но  сегодня  убьет  он  тебя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175909
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Театр одного актера и одного зрителя

С  утра  пораньше  -  и  в  театр.  
Вид  не  ахти-то  у  актера.  
Помятый  сном,  небритый  автор  
И  неумытость  режиссера.  

Щетину  выскоблив  с  лица,  
В  актере  ищешь  ты  порою  
Черты  врага  и  подлеца,  
И  настоящего  героя.  

А  после  выключишь  ты  свет  -  
Спектакль  закончится  мгновенно.  
Ведь  в  зеркалах  актеров  нет.  
Ты  сам  покинул  зал  и  сцену.  

А  тут  жена,  вошедши  в  раж,  
Достав  театр  из  косметички,  
Актерски  правит  макияж  
В  надежде  выглядеть  отлично.  

Театры  наши  -  зеркала.  
Мы  в  каждом  и  актер,  и  зритель.  
Такие  вот,  дружок,  дела  
В  ходу  у  Солнца  на  орбите.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175908
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Если пишешь стихи - пиши

Если  пишешь  стихи  -  пиши.
Хорошо  или  плохо  -  неважно.
Ведь  стихи  -  это  дрожь  души,
В  них  летаем  и  жжем  кураж  мы.

В  них  мы  плачем  и  ждем  любви,
В  них  смеемся  и  спорим  с  судьбою.
Ясность  правды  -  для  нас  они.
Каждый  стих  -  разговор  с  собою.

Но  на  этой  тропе  не  спеши
Выше  звезд  и  себя  подняться.
Если  пишешь  стихи  -  пиши.
И  не  жди  никаких  оваций.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175880
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Поэтически эротическое

Цель  моих  неприятных  строк  -  шок.
Чтобы  вызвать  простой  рефлекс
Я  то  сладок,  а  то  жесток.
Все  сойдет,  если  нужен  секс.

Я  могу  быть  певцом  берез,
Я  и  матом  порой  ору.
Хочешь  -  сделаю  россыпь  звезд,
Хочешь  -  буду  брутально  груб.

Я  поэт!
Я  ведь  все  смогу.  
Я  готов  хоть  Шекспиром  стать,
Я  и  тысячу  раз  солгу
Чтоб  тебя  затащить  в  кровать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175879
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Страна Шансония

Страна  Шансония  -  вот  где  сейчас  живут
Те,  кому  дорог  был  и  май,  и  мир  и  труд.

Но  яркие  обертки  от  конфет
Свели  их  интеллект  на  ноль  и  нет.

Сегодня  ведь  важнее,  кто  с  кем  спит,
А  не  о  чем  писатель  говорит.

Сегодня  лень  какой-то  смысл  искать,
Когда  так  просто  ни  с  чего  поржать.

Инстинкты  выведя  свои  на  божий  свет,
Не  ищем  суть,  ведь  в  сути  жира  нет.

Сегодня  умными  умеют  управлять
Те,  кто  не  мог  осилить  в  школе  "пять".

Лекарства  наши  заменил  УПСА,
А  музыку  -  дешевая  попса.

А  президенту,  кем  бы  ни  был  он,
Из  всех  искусств  милей  всего  шансон.

Шансон  в  быту,  снаружи  и  в  душе...
И  нет  пути  в  грядущее  уже.

Пришла  пора  смириться  с  правдой  в  лоб:
Ты  не  герой,  отнюдь,
Простой  холоп.

Готовый  за  колечко  колбасы
Жить  в  мире  продиктованной  попсы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175875
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Страна Пингвиния

Вы  не  знали?
Мы  -  пингвины!
Присмотритесь,  как  в  метро
Мы  раскачиваем  спины.
Мы  -  любой  толпы  ядро.

Мы  себя  внедряем  в  давку,
Став  субъектами  толпы.
В  ней  ты  пуст,  хоть  ржи,  хоть  гавкай,
Хоть  лупи  башкою  в  лбы.

Ты  всего  лишь  единица
В  мире  скучных  единиц,
Где  мертвы  и  слепы  лица.
Где  толпа  -  движенье  птиц.

Мы  в  толпе  -  пингвины-братья,
Четко  строясь  в  череду.
И  на  это  все  мы  тратим  
Больше  месяца  в  году.

Мы  безлики  и  унылы,
Мы  -  толкучка  черных  спин.
Раньше  так  с  тобою  было?
Или  ты  уже  пингвин?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175874
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.03.2010

Пробка

По  стальным  переливам  луж
Под  дождем  из  соленых  слез
Возвращался  с  работы  муж.
Он  подарок  любимой  вез.

Но  какой-то  крутой  позер  
Форсом  глупым  введенный  в  раж
Мотоцикл  свой  проспектом  вел,
Слившись  с  ним  в  удалой  форсаж.

И  на  мокром  асфальте  вдруг
"Харлей"  с  маху  врлетел  в  "Камаз".
Взмах  нелепый  кровавых  рук
В  сочлененьи  застывших  трасс.

Отключил  город  пульс  дорог,
И  пронзительный  стон  сирен
Никому  так  и  не  помог,
В  мире  серых  дорог  и  стен.

Три  часа  лил  холодный  душ,
Три  часа  в  пробке,  как  в  стене.
Так  что  вместо  любимой  муж
Тот  подарок  привез  жене...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175844
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Двое

Она  в  ванне  из  неги  купалась
Без  шампуней,  бальзамов  и  мыл,
Теплой  лаской  смывая  усталость,
Той,  что  милый  так  щедро  дарил.

Эта  ночь  показалась  ей  раем,
Потому  что  за  всю  свою  жизнь
Она  пела  душой,  не  играя,
Без  защиты  из  всяческой  лжи.

Он  был  богом,  холящим  богиню.
Был  внимателен,  ласков  и  смел.
Он  губами.  руками  своими
Не  ласкал,  не  касался,  а  пел.

И  растаяв  в  столь  сладостном  стоне
И  храня  жгучих  ласок  тепло,
На  его  задремала  ладони
С  мыслью,  как  же  ей  вдруг  повезло...

А  видавший  виды  казанова,
Продолжая  тихонько  ласкать,
Думал,  кто  же  за  этою  снова
С  ним  разделит  назавтра  кровать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175843
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Дьяволиада

Вурдалаки-депутаты,
Щеря  и  слюнявя  пасть,
Разодрать  друг  друга  рады,
Лишь  бы  им  пролезть  во  власть.

Ведьмы,  лешие  и  черти,
В  буднях  взломанных  твоих.
Даже  если  круг  очертишь,  
Нет  спасения  от  них.

Их  стихия  -  буйство  ада,
Злоба,  зависть  и  война.
Правит  бал  дьяволиада.
Есть  ли  в  том  твоя  вина?

Разве  к  этому  стремился,
Избирая  их,  скажи?
И  чего  же  ты  добился  -  
Жить  в  обмане  и  во  лжи?

Не  скули  теперь  слезливо,
Что  обижен  и  не  рад.
Кровь  твою  попьет  счастливый,
Пьяный  властью  депутат.

Ты  и  сам  у  Вия  веки
Поднимать  всегда  готов.
Кто  ты?
Призрак  человека
Или  раб  своих  врагов?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175802
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Заплыв по любви

Записавшись  в  заплыв  по  любви,
Он  ошибку  одну  совершил.
Если  сказано  плыть,  то  плыви.
А  он,  словно  скульптура,  застыл.

Он  не  стал  никому  объяснять,
Что  любовь  -  это  вовсе  не  спорт.
Что  в  любви  смысла  нет  обгонять,
Что  ничем  не  закончится  спор.

И  его  ли  в  том  деле  вина,
Что  ему  вкус  не  нужен  побед...
Ведь  любовь  -  или  рядом  она,
Или  в  ней  для  тебя  места  нет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175800
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Убить лебедя

Кто-то  выстрелил  в  лебедя
С  нечистью  слов
Из  нетрезво-отборного  мата.
Дробь  пробила  
Его  белоснежный  покров
И  окрасила  в  алые  пятна.

Мир  внезапно
Бессмысленным  зверством  пропах...
Он  лежал
В  крошках  белого  хлеба,
И  с  холодной  тоскою
В  потухших  глазах
Отражалось  бескрайнее  небо.

А  убийца,
Что  рядом,  шатаясь,  стоял,
Пнув  ногою  его,
Рассмеялся:
-  И  зачем  же,  скажите,
В  гуся  я  стрелял?
У  него  ж  слишком  жесткое  мясо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175750
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Патриоты

И  на  что  ж  это  похоже?
Вместо  умных  лиц  весь  день
Я  встречаю  только  рожи,
С  интеллектом  набекрень.

Их  глаза  залиты  пивом,
Мысли  жвачкою  полны,
Они  злобны  и  крикливы,
Жадно  тебуя  войны.

Их  мозги  в  кисель  разъела
Пропаганды  анаша.
И  до  тени  похудела
Чуть  заметная  душа.

Они  приторны  до  рвоты,
Колотя  истошно  в  грудь.
Вот  такие  патриоты
К  вам  придут  когда-нибудь.

И  решай,  к  чему  ты  склонный,
Коли  хочешь  жить  не  зря.
Или  к  ним  идешь  в  колонны,
Или  прямо  -  в  лагеря.

И  шипя  патриотизмом,
Сам  в  ряды  бойцов  шагнешь.
Больше  злобы!
Меньше  жизни!
Ты  уже  -  частичка  рож.  

Может,  нужно  сделать  что-то,
Чтобы  жизнь  не  превратить
В  государство  патриотов,
Где  так  глупо  умным  быть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175749
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Палачи

По  дороге  в  унылой  ночи,
Спрятав  истинность  мыслей  и  душ,
Отрешенно  бредут  палачи
Среди  в  жижу  растоптанных  луж.

Им  так  нужен  спасительный  кров,
Чтоб  пожить  среди  сладостных  грез.
Но  на  лезвиях  их  топоров,
Дождь  рисует  подобие  слез.
 
Боль  в  душе,  хоть  по-зверьи  кричи.
В  сердце  стылой  тоской  ноет  плач.
Никому  не  нужны  палачи,
Кроме  тех,  кто  и  сам  палач.

Им  остался  один  лишь  удел:
Среди  ливней  и  мертвенных  стуж
Оставаться  слугой  грязных  дел
И  топтаться  по  месиву  луж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175725
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Круговорот любви в природе

У  вечернего  окна
Притаилась  тишина.
Что  же  делается  в  доме,
Хитро  слушает  она.

За  зашторенным  окном
Не  идиллия,  дурдом.
Там  в  борьбе  за  телевизор  
И  Гоморра,  и  Содом.

Муж  свои  права  качал
И  на  всех  вокруг  рычал:
-  Чтоб  под  землю  провалился
Ваш  дурацкий  сериал!

А  ему  в  ответ  -  война:
Вместе  с  тещею  жена:
-  Подавись  своим  футболом!
Чем  же  лучше  он  кина?

И  ничем  нельзя  помочь,
Хоть  наклей  на  рты  им  скотч.
Между  тем,  ушла  из  дома
Дочь  в  серебряную  ночь.

С  легким  трепетом  идет.  
Там  ее  парнишка  ждет,
Чтобы  сладко  целоваться  
Целый  вечер  напролет.

Ночь  загадками  полна  -  
Мило  думает  она.
Может,  даже  очень  скоро
Буду  я  ему  жена...

Но  с  десяток  лет  пройдет,
И  любовь  у  них  уснет,
И  ее  любимый  мальчик
Отрастит  пивной  живот.

За  кухонною  плитой,
Растолcтевшей  и  больной
Став  в  текучке,  позабудешь
Поцелуи  под  луной.  

И  прийдешь  к  концу  начал:
Чтобы  муж  права  качал,
И  безумно  ненавидел
Твой  дурацкий  сериал...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175724
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Битва

Нет,  еще  не  все  допето
В  схватке  с  матушкой-судьбой.
Видишь,  армии  поэтов
Живо  строятся  на  бой.

Вместо  ружей  -  авторучки,
Рифмы  в  качестве  штыков.
Золотых  метафор  тучи
И  дожди  красивых  слов.

Только  вот  они  стреляют
Мимо,  в  бок  и  невпопад.
А  над  битвою  витает
Вместо  песен  грубый  мат.

С  пивом  прет  вперед  по  трупам
Озверевшая  толпа.
Прошептав:  "Как  это  глупо!",  -
Ты  лицом  в  траву  упал.

И  под  грохот  барабанов,
Громкий  топот  потных  ног,
На  тебя  с  ухмылкой  пьяной
Встанет  матерный  сапог.

Сдашься  ли,  когда  при  этом
Нож  у  самого  лица?
Если  ты  пришел  в  поэты,
Будь  поэтом  до  конца.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175703
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Пропишите ему любовь

Пропишите  ему  любовь,
Пусть  узнает  ее  восторг,
Пусть  узнает  и  сердца  боль,
И  отчаянье  глупых  ссор.

Пусть  узнает,  что  значит  "нет".
И  чего  стоит  это  "да".
Пусть  почувствует  сердца  свет
В  безразличных  кристаллах  льда.

Пусть  узнает  отраву  слез,
Пусть  узнает  обиды  яд.
Пусть  пройдет  через  лжи  мороз,
Через  пошлости  грязный  ад.

Пусть  не  гнет  удивленно  бровь,
Слыша  страстное  "Я  люблю".
Пропишите  ему  любовь,  
Пусть  прочувствует  боль  свою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175702
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Утилизация иллюзий

Утилизация  иллюзий.
Баланс  бахвальства  и  обид.
Отсюда  ты  -  обычный  лузер.
Оттуда  -  мощно  знаменит.

Вся  жизнь  -  два  разновесных  мира.
В  которых  путаешься  ты,
Стараясь  стать  толпы  кумиром.
Столпом  душевной  чистоты.

Себя  отдав  во  власть  шаблонам,
Идешь  по  мелкошажью  шпал.
Ты  строил  в  небеса  колонны,
Да  лишь  руин  кусок  создал.

Ты  столько  лет  в  пустую  повесть
Пытался  запихнуть  сюжет,
Да  только  не  на  главный  поезд
У  жизни  ты  купил  билет.

Твой  бутерброд,  конечно,  вкусен.
Но  разум  твой  опять  забит
Утилизацией  иллюзий
В  балансе  чванства  и  обид.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175690
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Попса

Расступитесь  небеса!
Надвигается  попса.
Развивается  культура
Так,  что  прямо  чудеса!

Чудо  -  это  не  вопрос.
Мы  построим  царство  грез
И  на  фабриках  штампуем
Сотни  однодневных  звезд.

Чтобы  ты  спокойней  спал
И  под  вечер  не  скучал,
Мы  тебя  накормим  жвачкой
Под  названьем  сериал.

Чтобы  духом  не  поник
И  великое  постиг,
Мы  тебе  подсунем  чтиво
Вместо  старых  добрых  книг.  

Посмотрите  на  экран,
Там  царит  вальяжный  хам.
Ну  и  что,  что  лезет  пошлость,
Но  за  это  платят  нам.

Для  людей  моей  страны
Мысли  больше  не  нужны.
Нынче  заглянуть  важнее
Иль  под  юбку,  иль  в  штаны.

Секс  сейчас  всего  важней.
Мы  попсой  съедим  людей.
Мы  клепаем  "по  мотивам"
Вместо  истинных  идей.

Что  тут  долго  размышлять,
Будем  в  вас  попсой  стрелять.
Вам  совсем  не  нужно  думать,
Лишь  попсу  бездумно  жрать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175689
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010

Калькуляция тел

Ах,  эта  первая  любовь
Она  меня  разволновала,
Немножко  вскипятила  кровь,
И  так  же  быстренько  пропала.  

*  *  *

Вскружилась  сразу  голова.
И  изменил  любви  я  первой.
Моя  ошибка  номер  два.
Немного  секса,  больше  нервов.

*  *  *

Влюбился,  что  ни  говори,
И  даже  стал  таким  хорошим...
Моя  надежда  номер  три,
Какою  был  бесславно  брошен.

*  *  *

А  тут  собрался  под  венец,
В  приданом  -  Мерс  и  три  квартиры.
Но  с  дружкой  нас  застал  отец,
И  -  крах  под  номером  четыре.

*  *  *

Моя  победа  номер  пять.
Была  пустою  и  беспечной
И  сразу  бросилась  в  кровать.
Ну  мог  ли  жить  с  такою  вечно?

*  *  *

Я  продолжал  кроватный  спорт.
Но  вот  настала  как-то  осень,
И,  плача,  сделала  аборт
Моя  проблема  номер  восемь.

*  *  *

Я  мог  любую  покорить,
В  постель  к  любой  я  мог  забраться.
Ну,  как  могла  мне  изменить
Моя  обида  номер  двадцать?

*  *  *

Прошло  с  тех  пор  немало  лет.
Разгреб  проблем  я  целый  ворох,
А  счастья  не  было  и  нет.
Попыток  было  двести  сорок...

*  *  *

Я  знаю  в  чем  моя  вина:
Я  жил  для  пополненья  счета.
А  ведь  одною  быть  должна
Любовь,  надежда  и  забота.

И  если  включен  счетчик  тел,
Не  льсти  себе,  что  жизнь  прелестна.
Того  ли  ты  душой  хотел?
К  чему  пришел?
Ответь  же  честно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175645
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010

Слободская разгуляйская

Развеселая  слободка.
Удаль  юная  в  груди.
Допивай  скорее  водку  -  
Приключенья  впереди!

Сотворим  наш  праздник  вместе,
Вдоль  по  улице  пойдем
И  во  всю  горлянку  песни
Даже  и  без  слов  споем.

Поболтаем  вкусно,  громко,
Не  забыв  о  слове  "мать",
Изнасилуем  девчонку,
Если  выйдет  погулять.

Вырвем  дерево  с  корнями,
Шапку  стырим  с  головы.
Не  завязывайтесь  с  нами,
Коли  жить  хотите  вы.

Отомстим  за  честь  района  -
Славным  будет  мордобой.
Здесь  у  нас  свои  законы:
Водку  пей  и  будь  собой.

Ну,  а  если  в  этот  праздник
Влезут  злобные  менты,
Не  болтай  "а  что..."  да  "разве...",
Уноси  копыта  ты.

Бей,  воруй  -  всего  моменты.
Все  потом  простит  народ.
А  глядишь,  и  в  президенты
Тебя  спьяну  изберет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175644
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010

Убийственный Никита

Лет  эдак  25  назад  поехала  в  тогдашнюю  Югославию  туристическая  группа  из  Новосибирска.

Во  время  автобусной  экскурсии  по  Белграду  автобус  остановился  на  красный  свет  на  перекрестке,  ицепкие  ко  всему  необычному  взгляды  туристов  углядели  в  витрине  уличного  кафе  надпист  огромными  буквами  НИКИТА.  Естественно,  любопытствующий  народ,  встретив  в  почти  капиталистической,  как  тода  считалось,  стране  родное  русское  имя,  обратился  за  комментариями  к  гиду.

Тот  покачал  головой  и  сказал,  что  это  такой  алкогольный  напиток,  который  лучше  не  пить,  поскольку  сразу  же  валит  с  ног,  и  лучше  русским  туристам  туда  не  ходить...

Автобус  поехал  дальше,  и,  казалось  бы,  на  этом  историю  можно  было  бы  и  закончить,  но...

Это  у  нас  человек  может  быть  пьяным  вдрызг  или  в  стельку,  а  в  сербы  говорят  "пиjан  као  рус",  что  переводится  "пьяный,  как  русский".  Знают  сербы  о  любимой  русской  привычке  заложить  за  воротник.  А  тут,  друзья,  вся  ситуация  усугублялась  тем,  что  этими  русским  в  Белграде  оказались  сибиряки,  народ  крепкий  и  знающий  толк  в  возлияниях...

Самолюбие  сибиряков  было  не  на  шутку  задето,  и  вечером  того  же  дня  один  из  них,  прихватив  для  поддержки  товарища,  отправился  в  то  самое  кафе  на  дегустацию  НИКИТЫ.

Парочка  отважных  сибиряков  важно  вошла  в  кафе,  приблизилась  к  стойке,  и  наш  герой  заявил  бармену  ""Никиту,  плиз!"  Бармен  поднял  на  него  испытующий  взгляд,  чуточку  посверлил  им  сибиряка,  но  коктейль  сделал  и  выставил  перед  ним  здоровенный  бокал  с  жидкостью  солнечного  цвета...

Надо  сказать,  что  зычное  НИКИТА  сибиряка  было  услышано  всеми  посетителями  кафе,  и  их  внимание  моментально  сосредоточилось  на  нашем  герое,  который,  не  теряя  взятой  важности,  большими  глотками  и  не  отрываясь  на  вдох  опустошал  бокал...  Каждое  движение  его  кадыка  заставляло  вздрагивать  присутствующих...

Наконец,  сибиряк  допил  коктейль,  поставил  важно  бокал  на  стойку  и  к  восхищению  всех  посетителей  шумно  занюхал  рукавом.  Кафе  единошумно  выдохнуло.

-  Еще!  -  вдруг  потребовал  вдохновленный  успехом  сибиряк.

-  Рус?  -  удивленно  и  восторженно  округлил  глаза  бармен.

-  Ага!  -  жизнерадостно  подмигнул  ему  сибиряк  и  принялся  за  вторую  порцию  коктейля.

И  второй  массовый  выдох  прокатился  по  залу  кафе.

-  Что  это?  Что  это  такое?  -  теребил  сибиряка  его  товарищ,  глотая  слюну  от  желания  присоединиться  к  дегустации  (он,  увы,  не  мог  этого  сделать,  ибо  уговор  товарищей  предполагал  вынос  бесчувственного  тела,  если  НИКИТА  победт-таки  сибиряка)...

-  Еще!  -  набычился  наш  герой  на  бармена.

-  Не,  не!  -  заволновался  тот.  -  То  jе  страшно  пиче...

-  Еще!  -  налил  глаза  сталью  сибиряк  и  в  третий  раз  опорожнил  выданный-таки  ему  бокал.

А  потом  занюхал  мануфактурой  в  третий  раз  и  широко  улыбнулся  публике:  "Вот  и  весь  НИКИТА..."

Зал  взорвался  овациями.  Сибиряк  дождался,  пока  товарищ  расплатится,  а  потом  так  же  важно,  как  и  появился  в  кафе,  покинул  его.

И  уже  на  улице  успел  сказать  товарищу:  "А  теперь  неси  меня  в  госсинисууу..."

И  отрубился.

Проснулся  он  уже  утром.  Когда  его  ресницы  жесточайшим  усилием  воли  разодрались,  глазам  его  предстала  чуть  ли  не  вся  мужская  часть  тургруппы.

-  Так  что  же  это  было?  -  этим  вопросом  светился  каждый  из  вонзившихся  в  него  взглядов.

-  Пиво  со  спиртом.  Фифти-фифти,    -  пробормотал  сибиряк  и  сквозь  похмельную  муть  улыбнулся,  -  Боже,  как  же  хочется  рассола...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175625
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010

Упало сердечко, рассыпалось

Упало  сердечко,  рассыпалось
Осколочками  блестящими.
Пусть  все  это  флиртом  виделось,
Влюбилась-то  по-настоящему.

Кто  думал,  что  так  получится?
Улыбка  и  взгляд  кокетливый.
А  после  так  сильно  мучиться
Обидою  вредно-въедливой.

Упало  сердечко,  разбрызгалось
Прозрачными  горе-слезками.
Себе  шепчешь:  вот,  допрыгалась...
Кто  знал,  что  все  это  просто  так...

Девчонка  рыдала  жалостно.
А  он  уходил  навечно,
Чтоб  кто-то  в  другой  реальности
Разбил  и  ему  сердечко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175624
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010

Верь

Если  еще  не  замерзли  дожди
И  не  захлопнута  дверь,
Если  дороги  стрела  впереди,
Верь.

Если  не  могут  пробиться  лучи
Через  небесную  серь,
Об  одинокой  душе  не  кричи,
Верь.

Пусть  оседает  на  душу  печаль.
Пусть  и  не  сладко  теперь.
Малый  росток  пробивает  асфальт.
Верь.

Пусть  и  терзает  глубины  души
Боли  безжалостный  зверь,
Сдаться  на  волю  судьбы  не  спеши.
Верь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175576
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010