Сторінки (12/1138): | « | 11 12 | » |
Я хотел в тишине дотянуться до звезд
На окраинах лунного света,
Я хотел ухватиться руками за хвост
Пролетающей мимо кометы.
Я хотел написать золотые стихи
На мечтательном бархате ночи,
Я мечтал о фонтанах межзвездных стихий
И о встречах в галактиках прочих.
И с небес, как счастливым алмазом слеза,
Мне скатилась вдруг звездочка в руки.
Я увидел твои неземные глаза
И рассыпал серебряно звуки.
В них я пел о тебе среди вздрогнувших звезд
На окраинах лунного света,
А потом ухватил я комету за хвост,
Подарив тебе вместо букета.
Ты смеялась так радостно в зведную ночь,
Так волшебно, что звезды запели,
И спустились с небес, как сияющий дождь,
И фатою к тебе прилетели.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175575
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Скажи мне, как ты целуешь,
И я узнаю, кто ты.
Любовь увижу пустую
Во вкусу без чистоты.
Не суй свои губы всуе,
Не пачкай чужой мечты.
Скажи мне, как ты целуешь,
И я узнаю, кто ты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175554
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
(поэма-шутка в прозе)
Если вы никогда не ели настоящий украинский борщ, вы ничего не знаеье об Украине.
В охсфордском толковом словаре английского языка борщ называется русским или польским супом из свеклы.
Моя дочь, попав в Польшу, увидела в меню одного из ресторанов и заказала борщ. Ей принесли что-то похожее на свекольный компот.
В России так называемый московский борщ варят на свекле без добавления томатов, поэтому он имеет ярко фиолетовый цвет и вкус, далекий от того, какой обожают украинские гурманы.
Хотите верьте англичанам, хотите не верьте, а все же стоило бы приехать на гостеприимную украинскую землю даже ради того, чтобы отведать это чудо, чтобы погрузиться всем своим естеством в этот праздник вкуса и гурманского сибаритства, именуемого борщеванием...
Я обожаю борщ. Его вкусно готовила моя мама. Наваристый, ароматный, с хрустящей капустой и так красиво изменяющий цвет от сметаны... Борщ невозможно есть наспех, это блюдо будто создано для смакования. Это не просто еда, это процесс трансформации действительности. Он, действительно, изменял окружающий мир: после борща я становился покладистее и добрее...
Лет тридцать назад, когда я еще бегал с рейкой и теодолитом по украинским городам и лесам, мне удалось попробовать настоящий украинский борщ в конотопской столовой. Советские столовки обычно не занимались удовлетворением вкуса посетителей, у них была простая задача - просто набить им желудки для успешного дальнейшего процесса строительства коммунизма... Но тут директор столовой, видимо, был фанатом борща. И это прекрасно чувствовалось с первой ложки и первого глотка.
Это было нечто... Это был праздник для всех вкусовых рецепторов. В этой столовой пекли еще и вкуснейшие пампушки, поливали их чесночным соком, и вкупе с этой волшебной жирноватой кислинкой борща создавалось нечто особенное. Каждая ложка, отправляемая в рот, была настоящим священодейством, от которого нельзя было отказаться...
Я съел тогда две тарелки борща, после чего уже не мог работать, потому что от приятной набитости живота организм отказывал мне в наклонах. То же самое испытывал и мой напарник, освоивший такое же количество украинского чуда. И мы тогда отложили на завтра проверку подземных коммуникаций и занялись не требующим наклонов нивелированием местности...
Моя жена готовит борщ не менее вкусно. Ей удавалось творить это чудо даже в условиях Индии, где и свекла отличалась чуток от нашей, и картошка имела не такой, как у нас, вкус, а сметаны и вовсе не было (приходилось делать самим из сливок, тоже не таких как у нас)... Тем не менее, каждое борщевание в Индии переносило нас мысленно домой, в Киев... Будто в этом аромате и был истинный вкус Украины...
Я специально вез в Индию огромные куски сала, чем удивлял индийских таможенников-вегетарианцев... Ну как я мог им объяснить, что это не просто животный жир, а необходимый атрибут, который мерз себе в холодильнике, дожидаясь того священного момента, когда на столе появлялись миски с наваристым, благоухающим родиной борщом и на хлеб можно было положить небольшой его кусочек, а потом вдохнуть полными легкими эту вкуснотищу, укусить исключительно украински вкусный бутерброд и вслед за ним отправить на смакование ложку исключительно украински вкусного борща...
И почему до сих пор в Украине нет Дня Борща?
Чтобы в этот день гремел на улицах всех городов красочный фестиваль в цветах этого неповторимого блюда, а любой желающий мог бы отведать его прямо на улице, вкусно закусывая стопочку душистой украинской горилочки благоухающей чесночком пампушкой и похрустывая нежнейшей капусткой из пышущего невероятной вкуснотищей украинского борща...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175553
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Тих океан одиночества.
Вылизан намертво штилем.
Ветров растрепанных хочется,
Скорости бешеной крыльев.
Где-то ведомые бризами
Мчат не мои каравеллы,
Под небесами капризными,
В брызгах воды пенно-белых.
Им помогают течения,
С ними дельфины и птицы.
Их окрыленность - в движении,
В счастье куда-то стремиться.
Все мы под юными ветрами
Пьяны от скорости были.
Знаем мгновения светлые,
Стонем в бесстрастные штили.
Верим в чужие пророчества,
Тихо надеясь на счастье.
Что лучше?
Штиль одиночества
Или душевные страсти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175527
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
В городах тротуары заплеваны
И бычками бесстыдно забросаны.
То ли люди у нас непутевые,
То ли просто они неотесаны.
Ходят, в лица уставившись встречные,
Неуемным напыжившись норовом.
То задумчивы, то беспечные.
И поднять просто лень им голову.
Хорошо, что ленивы, иначе бы,
Тужась в жажде зрелищ и хлеба,
Что для них есть большой удачею,
Заплевали бы люди и небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175526
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Я не знаю, за что человека
Боги вздумали вдруг наказать,
Посадили в трехмерную клетку
И заставили в ней прозябать.
Но душа-то не пленница тела,
Для нее не придумать тюрьмы
Из трехмерности вмиг улетела
В мир, куда не допущены мы.
У души многомерные крылья,
У души измеренья свои.
Рассыпается звездною пылью
В бесконечных пространствах любви.
Человек - раб трехмерных объятий,
Он бессилен прожить, не дыша.
Пусть он слабый заложник заклятья,
Но бессмертно свободна душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175508
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Что отличает нашу жизнь от сна?
Нет ничего на этом свете проще
Жизнь изменить.
И вот она - весна,
И ветер, что поет победно в рощах.
А можно все вокруг представить сном.
И наблюдать сквозь сомкнутые веки
За тем, как муравейно мы живем,
И размышлять о гордом человеке.
А после снова сон с ума стряхнуть,
Не изменив ни капли в этой жизни.
Как часто нам определяют путь
Сиюминутные душевные капризы...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175507
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Сложилось так в бегах веков,
Что мы прыжковостью болеем.
В кровать запрыгнуть так легко,
Да только выбраться сложнее.
Легко мы произносим "да",
И повторить готовы снова.
А после чаще чем всегда
Уйти бесшумно ищем повод.
И мы уходим, зубы сжав
И окунув ресницы в слезы.
И в ком сжимается душа,
Как в холода цветы мимозы.
Прощанье выпишет рука
В дверном проеме взмахом грустным.
И в ожидание прыжка
Мы вновь свою судьбу опустим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175488
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Спящие красавицы,
Серые дома.
Что-то мне не нравится
Этот мир-тюрьма.
Лиц сырые вмятины
В ртутных днах зеркал.
Запашок козлятины
И гнилой оскал.
Пьяные охранники -
Сытые жлобы
Убегают в панике
От своей судьбы.
Одеяла влажные
От девичьих слез,
Почтальон отважно их
Из пустынь принес.
Голосов приплюснутых
Суета полна.
Видно, что-то гнусное
Выбрала страна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175487
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
В дальних туманах фигуры размытые,
Словно мазки нелогичными кистями.
Мы путешествуем злыми орбитами
И остаемся импрессионистами.
Машем бесцветным до яркости знаменем,
Думаем, что постигаем столетия,
Смело кропаем различные драмы мы,
А получается - пишем комедии.
Мы в упоении вечными смыслами,
Мы уникальны в своем самомнении.
Но с этим всем распрощаемся мысленно,
Запросто и за одно лишь мгновение.
Только увидим ложбинку желанную
Между таких аппетитных округлостей
И - умирает мужское сознание,
Выдавив напрочь усилия мудрости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175434
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Кровавым следом по бокалу
Бежала капелька вина.
Ты только что ему сказала
То, что сказать была должна.
Он так любил, он так старался,
Но сердцу ты не дашь приказ.
Вином соленым расплескался
Опавший взгляд потухших глаз.
Печальна правда без наркоза.
Когда надежды нет и сил.
В глазах вином застыли слезы.
Он так старался, так любил...
Но этого до боли мало,
И в этом не твоя вина.
Кровавым следом по бокалу
Бежала капелька вина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175433
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Открой ладошку и подожди.
Вознаградится твое терпение.
Пройдут метели, пройдут дожди -
Любовь одарит прикосновением.
Она почувствует зов тепла,
Она распустит цветы забытые.
Но важно, чтобы ладонь была
Всегда зовущей, всегда открытою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175412
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Вчера из гавани уплыли корабли.
И вымер порт, стал местом бесполезным.
И лишь лодчонка утлая вдали
Качалась в море зло и неуместно.
Морской слезой качалась до тех пор,
Пока кого-то вдруг не озарило,
Что главное у города - не порт,
А то что кораблей там много было.
Вот так и мы.
У каждого причал.
Он может быть помпезным и громадным.
Но корабли - начало всех начал,
Не дай уйти им безвозвратно.
Ладно?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175410
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Пивною пеной вымазав уста,
Он в телевизор углубился лихо.
И жизнь его прекрасна и проста,
И на душе легко, спокойно, тихо.
И он не видит в грусть одетых глаз,
Которым хочется хоть капельки вниманья.
Сюжет нехитрый этот каждый раз
Разыгран скукой лени на диване.
Забыты напрочь лучики тепла,
Любовь до дрожи в пиве позабыта.
Вот так случается у нас:
Любовь была
И утонула в блеклой луже быта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175364
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Вишни белеют в весенней фате -
Марево светлых признаний.
Звездочки птиц в голубой высоте.
Прикосновение к тайне.
Юная зелень смеющихся трав.
Яркоцветочные знаки
Новых весенних открытий с утра.
И деловиты собаки.
Где-то жужжит плотоядно пчела.
Солнечный зайчик - по коже
Рядом ворона бесстрастно прошла,
И улыбнулся прохожий.
Тела границы для песен тесны.
Солнца лучи - поцелуи.
Так хороши эти блестки весны
В мире, где мы существуем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175363
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Черные чулочки вечером надела,
Черненькое платье, темные очки.
В темноту ночную в черном улетела,
Лишь процокотали звонко каблучки.
С песней в юном сердце в ночь ты убежала
В черную завесу городских огней
И чернели молча темные кварталы
Вторя черным мыслям пассии твоей.
Чтоб потом с обидой вынырнуть из мрака
И брести пустою полем темноты,
Черными слезами или тушью плакать.
Этого ль хотела в мире светлом ты?
На полу рыдают черные чулочки,
Черненькое платье брошено на стул.
Черненькие глазки смотрят в одну точку,
Разрезая болью эту темноту.
И ручьем обиды слезы до рассвета
Вымочат подушку и бесстрастный плед...
Почему мы часто в черное одеты?
Почему мы любим этот черный цвет?
Может, лишь два цвета в жизни нам доступны,
Чтоб могли мы плакать, проклиная ночь?
Потому и любим черный неотступно,
Что ничем не может людям он помочь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175341
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Таинственные реки,
Чужие города.
И в кои то уж веки
Ты собралась туда?
Прогулки под луною
В сиянии огней.
Все это не с тобою
Сбылось в судьбе моей.
Прекрасные соборы,
Печальные мосты.
И в этот новый город
Не захотела ты.
Тебе лежак на пляже
Штампованных морей
Намного больше важен,
Чем звук души моей.
Мы разные, мы люди.
И путь известен наш:
Мне новый город будет,
Тебе - стандартный пляж.
Таинственные реки,
Чужие города.
И в кои-то уж веки
Ты собралась туда?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175338
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
На окраинах жизненных драм
Не ищи предпосылки для вздора.
Улыбнись.
Дай свободу губам!
Пусть целуют мирские просторы!
Улыбнись!
Сделай красочной жизнь.
Стань сияющим центром вселенной.
Это просто.
Всего улыбнись.
И распустится счастье мгновенно.
Улыбнись.
По кюветам дорог
Смысла нет каждый день побираться.
Побеждает всегда тот,
Кто смог
В передрягах судьбы улыбаться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175315
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Оголенным нервом - в розетку,
По стеклу искореженным чувством.
Ведь у нас так бывает нередко,
Если в нашей душе пусто.
В безлюбовьи влачим мы бедно
Свои жизни по пыльным трактам.
Так хотели мы жить победно,
А приходится жить как-то.
Не покажем другим, что плачем.
Тень улыбки наденем с грустью.
Мы не можем уже иначе.
Да и кто к себе в душу пустит?
Ведь вокруг все надели маски,
Толщиною до центра мозга
Вы хотели когда-то сказки?
Получите тупую прозу!
Не откроешь с улыбкой сердце,
Мы плевать научились метко.
Лишь захлопнешь покрепче дверцу
И...
Заплаканным нервом - в розетку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175314
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Дрожь застенчивых касаний.
Поцелуев первых почерк.
А могли б вы вспомнить сами
Трепет той, начальной ночи?
Что ушло, а что пропало
В суете воспоминаний?
Чем для вашей жизни стала
Эта страсть в шальном дурмане?
Что почувствовали, боль ли?
Чье услышали вы тело?
Это делалось с любовью?
Или так - душа хотела?
А бывает, между прочим, -
В пустоте вопрос зависнет...
Мы по той начальной ночи
Часто судим и о жизни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175305
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
Написать о любви - мало.
Надо этой любовью жить,
Чтобы сердце стихи писало
И умело само любить.
Ведь любви с ранних лет не учат,
Сам проходишь за классом класс.
И оценки не нужно лучшей,
Чем ответы любимых глаз.
Есть в них счастье - ты сдал зачеты.
Значит, сможешь прожить любя.
Или спутаешь жизни ноты,
Полюбив самого себя.
Если сердце твое устало,
Ты утратил свой дар любить.
Написать о любви - мало,
Надо этой любовью жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175304
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.03.2010
А порою и сны тебе радостно лгут,
Счастьем выкрасив дальних дорог горизонты,
Разбросав апельсины на свежем снегу
И укутав в шампанские брызги бомонда.
И хоть знаешь, что ложь, но и снова готов
Сладкой дремой заклеить уставшие очи
И в трепещущем мареве сладостных снов
Прикоснуться к мечте, пусть не в жизни, пусть ночью.
Ведь мечты - это бегство из мира толпы,
Из окрошки чванливых и злых самолюбий,
Где искрят в поединках упрямые лбы,
Где сердца безразличны, а с ними - и люди.
И стремишься опять в этот сладкий побег,
В этот мир, окруженный теплом и прохладой,
Где ты - самый прекрасный из всех человек,
Где судьба лишь тебя осчастливит наградой.
Сновидений таких ты так трепетно ждешь,
В них - ты Бог, ты всесилен и многое знаешь.
И пусть разум прошепчет, что все это ложь,
Ты наркотик иллюзий на ночь принимаешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175287
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Лампа.
Длинные
Тени сомнений
Пляшут танцы
На грустной стене.
В поединке
С навязчивой ленью
Почему-то
Не радостно мне.
Хорошо, напишу
Пару строчек,
Кто-то взглянет
На них из сети.
Кто-то из
Большинства одиночек,
Что пытаются
Голос найти.
Прочитают
И спрячутся в дымке,
Даже слова
В ответ не сказав.
Дорогие мои
Невидимки,
Заэкранные
Диво-глаза.
Я один.
Только лампа
И тени.
Я один.
Только
Легкая грусть.
Может быть,
Я тревожных сомнений
О своем месте в жизни
Боюсь?
Ерунда!
В тенях вечера зыбких
Напишу
Пару строк в тишине.
И далекое
Эхо улыбки
Возвратится
Когда-то ко мне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175286
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Если женщина позволила тебе
Снять с себя последние одежды,
Это важный шаг в ее судьбе.
Это боль, и радость, и надежда.
Ведь тебе она доверила себя,
Всю себя, без фальши, без остатка.
Сможешь уважать ее, любя?
Сможешь ли лелеять вне кроватки?
Зачастую женщин портишь ты.
Ты для них всегда прекрасно первый.
Но убьешь цинизмом их мечты,
А потом запишешь лихо в стервы.
Места нет наивным чудесам:
Женщин в жизни равных ты достоин,
Тех, каких заслуживаешь сам,
Мой беспечно-сексуальный воин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175250
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Бежала,
Бежала,
Бежала,
Лицо свое вызверив злобой.
Наполнив отравою жало,
Ударить безжалостно чтобы.
Летела,
Летела,
Летела,
Совсем не похожа на птицу.
Но как же безумно хотела
В загривок кому-то вцепиться.
Рыдала,
Рыдала,
Рыдала
В душевеном размазавшись вое.
Ведь дали тусовке так мало
Побыть беспощадной толпою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175249
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Перебирая пальчики,
Я песенку пою
О всяких чудо-мальчиках,
Сожравших жизнь твою.
О том, что можно царствовать,
Пируя да греша.
Да только с чем останется
Тогда твоя душа?
Хмельной парад безвкусия,
Похмелья злая боль,
И вечные иллюзии
В надежде на любовь.
Пусть кавалеров очередь,
Пусть секса - завались.
Но что ты скажешь дочери,
Напутствуя на жизнь?
Отпустишь к чудо-мальчикам?
А ну-ка, прошепчи...
Перебирая пальчики,
Пою тебе в ночи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175233
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Вечер за вечером,
Полночь за полночью
Жду белокрылого
Ангела.
Знаешь,
Что не прошу
У небес я о помощи?
Я с ним болтаю
За чашечкой чая.
Он мне расскажет
О тех, кто нуждается
В добром тепле
Или в ласковом слове.
Ведь не один
В этом мире старается
Он жить
Великою к людям любовью...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175232
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Такой вот автобус привез нас, советских преподавателей, из индийского города Каджурахо, известным своим комплексом храмов любви, в крупный город Сатна (500 тыс. жителей), где нам предстояло пересесть на автобус, следующий в небольшой городок Рива. Какой бес заставил нас решиться на такое сомнительное путешествие, мы и сами не знали. Наверное, захотелось хлебнуть местной экзотики...
Нахлебались мы ее вдоволь...
Посмотрите на кресло водителя, так вот, кресла для пассажиров ничуть не лучше - такие же жесткие и продавленные тысячаси задов. По пути в автобус подсаживаются местные крестьяне, подозрительно похожие на племена далеких от цивилизации аборигенов, и их яркие представители бесцеремонно устраиваются спать прямо на вашем плече, даже не спросив, мешают ли вам ароматы, какими они просто благоухают... Выдержали мы не только пять часов столь жесткого пути, но и испытали даже миклухо-маклаевские ощущения, когда автобус останавливался на перекур в заброшенных деревнях. Там, видимо, англичане так и не удосужились побывать в колониальные времена, поэтому мы, скорее всего, оказались первыми белыми людьми в жизни обитателей сих мест. На нас поглазеть моментально сбежалась вся деревня, мужчины глупыми улыбками скалили зубы, женщины хихикали и прятали взгляды в сари, а дети бесцеремонно нас трогали и восторженно хохотали. Так мы и простояли все пятнадцать минут остановки, будучи экспонатами для жителей глухой индийской деревушки.
В Сатне нас ожидал новый сюрприз.
Мы приехали именно на эту площадь, которая изображена на снимке. По обеим ее сторонам стояли автобусы, а между ними просто кишела толпа индусов. Здания автовокзала или автостанции не было видно. Поэтому мы направились к ближайшему полицейскому с интересующим нас вопросом.
- Телл ми плиз, - сияя улыбкой покорителя мировых просторов, начал говорить я...
Полицейский посмотрел на меня и сказал что-то типа украинского "га?"... Повторный вопрос моего коллеги вызвал у представителя власти такое же выражение лица, соответствующее вышеприведенному слову.
И тут мы с ужасом поняли, что попали в город, где НИКТО не говорит по-английски!!!
Наверное, где-то за пределами этой площади и были такие интеллектуалы, но в данный момент рядом их не было. Рядом была не понимающая нас толпа, таблички на хинди и обшарпанные автобусы, на которых если и были английские слова, то только те, что могли разъяснить нам транспортом какой индийской компании мы прибыли в этот город...
Я по хинди умел только считать до пяти (на базаре более пяти рупий был редкий товар, да и в моем городе были англоговорящие торговцы). А еще я выучил на хинди фразы "посмотри налево", "посмотри направо" и "пошел вон", каким, спрятавшись за окном, пользовался довольно громко, когда под наш дом в пять утра приходили старьевщики и начинали во всю глотку орать слово, уж больно похожее на русский матерный глагол. Через неделю знание этих фраз мне уже не понадобилось, так как старьевщикам надоело вертеть головами под нашим домом.
Но здесь, в Сатне, эти слова нам никак не могли помочь...
С преогромнейшим трудом мы обнаружили что-то типа сарайчика, и это что-то оказалось зданием автостанции. А по очереди индусов к зарешеченной будке мы вычислили и кассу, в которой молодой и шепелявящий индус без передних зубов жизнерадостно продавал автобусные билеты.
Билеты оказалось покупать тоже не просто. дело в том, что на билете все надписи были на хинди, и мы долго пытались у точнить у кассира, до города Рива они или нет. Выглядело это так: мы совали в лицо кассиру билет и спрашивали: "Рива?", на что он качал головой.
Важный момент: когда индусы говорят "нет", они так же, как и мы, отрицательно мотают головой из стороны в сторону. Но в случае положительного ответа они мотают головой от плеча к плечу! И тут очень важно следить за поворотами его головы, иначе ответы можно и перепутать...
К счастью, мы вспомнили слово "ачча" (хорошо). И это знание очень нам помогло: сначала понять "асся" шепелявящего кассира, а потом и в поиске необходимого транспортного средства, когда мы пошли вдоль ряда автобусов и приставали к водителям, суя им под нос наши билеты.
- Рива?
Водитель качает головой.
- Ачча?
Водитель качает головой.
И только один из них с третьего раза сказал нам это волшебное слово "ачча".
Это было найвысшее из счастий мира...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175207
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Вертолет размазал в небе лопасти.
Улетела в неизвестность ты.
Замер я с опаскою над пропастью,
Ошалев от страха высоты.
Ты умчалась вниз счастливой птицею
В мир полетов, где поет душа.
Как хочу, но не могу решиться я
Сделать этот столь желанный шаг.
Не решился, струсил, опозорился,
Хоть влюбленным был в тебя, поверь.
Я хотел, мечтал, но все испортил сам,
Не шагнув в распахнутую дверь.
Как легко и просто мы влюбляемся,
Как свободно нас слова несут.
И как редко мы любить пытаемся,
Не раскрыв в полете парашют.
Замирая перед страшной пропастью
В страхи забиваемся свои.
А над нами в небе синем лопасти
Отпевают труп твоей любви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175206
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
В те времена, когда я разворачивал в Киеве масштабные молодежные проекты, одна партийная молодежка проводила в Киеве уличную акцию...
И, как это было модно одно время, участникам на ней предполагалось раздавать бесплатные презервативы (мол, безопасный секс, борьба со СПИДом и все такое)...
Но об этом нюансе акции руководитель городской молодежки вспомнил слишком поздно, когда все ребята уже разошлись... В офисе осталась одна секретарша, очень миловидная замужняя девушка. Не задумываясь сильно, руководитель вручил ей деньги, поручил купить 500 штук презервативов и уехал домой.
Девушка была строгого воспитания, и от одной мысли, что она придет с такой просьбой в аптеку, ее бросало и в жар, и в краску. К ее счастью в офис заглянул я, и, узнав о ее проблеме, согласился ей помочь...
Вдвоем мы зашли в аптеку, и я ничтоже сумняшеся спросил:
- У вас найдется полтысячи презервативов? Мне сегодня предстоит бурная ночь...
Молоденькая продавщица моментально перешла из безразлчино-усталого состояния в крайне заинтересованное и оглядела меня, потом не менее внимательно рассмотрела стоящую поодаль и всю красную от смущения секретаршу...
- Поищем... - многозначительно произнесла она и демонстративно водрузила на прилавок огромную коробку с затребованным товаром...
Она нарочито тщательно отсчитывала нужное количество презервативов и многозначительно упаковывала все это в пакет, не сводя глаз с совсем поалевшей от стыда девушки...
А потом еще раз оценила взглядом меня и бесстрастно произнесла: - Вы уж постарайтесь...
А потом вдруг покраснела и схватилась за губы...
Одним словом, все очень долго смеялись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175159
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Сексуальный кризис изменил людей:
Больше одиночества, меньше теплых дней.
Ждешь в своих надеждах, одинок и пуст.
Стало больше секса, стало меньше чувств.
Чтобы в жизни выжить, нужно жестким быть.
Слишком мало времени - сложно полюбить.
Искренние чувства заменил рефлекс.
Поиграл в порнушку - получился секс.
Сексуальный кризис - глупое кино.
Люди изменились, и уже давно.
Флиртом наполняем каждый сущий день.
А любовью вспыхнуть почему-то лень.
Потому и рыщем в поисках утех,
Позабыв, где истина, а где обычный грех.
Сексуальный кризис, блеклые огни.
В одиноком мире мы совсем одни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175158
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Когда ты плачешь - идут дожди.
Куда ты мчишься в потоках слез?
Притормози же и подожди
Того, кто счастье тебе принес.
Но ты не видишь его тепла,
Не видишь сердца, не видишь глаз.
Замкнувшись в боли, ты в сон ушла
И с силой давишь ногой на газ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175144
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Город, умытый фиалковым маревом,
Томно уснул.
Снов этих ленту едва ли видали вы.
Как и весну.
Мы просыпались, бритьем, макияжами
Правили бег.
В гонке за пищу не видели даже мы,
Кто человек.
В трепете марева лиц многоточия
Кажутся сном.
С этим ты миришься, пусть даже хочется
Лезть напролом.
Путь человечества - тропы смирения
С сутью вещей.
Будешь, когда помешаешь движению,
Изгнан взашей.
И на обочине в дымке фиалковой
Слышен твой плач.
Разве порою не стыдно, не жалко нам
Наших удач?
Город, укрытый цветными туманами,
Плачет во сне.
Видится вся эта жизнь очень странной мне.
Или не мне?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175143
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Принимал я как-то вступительные экзамены по русскому языку и литературе в Киевском инженерно-строительном институте. Тогда абитуриенты писали сочинения на одну из трех заданных тем.
С нужными по выпавшим темам шпаргалками, порой, везло не всем. Поэтому те, кто попадал в такое положение, не мудрствуя лукаво, выбирали свободную тему и, широко используя литературно-идеологические штампы, которыми богата была наша совковая жизнь, ваяли нехитрые свои сочинения-лозунги, зачастую блиставшие не столько глубиной мысли, сколько обилием грамматических и синтаксических ошибок.
Я не набрасывался на списывающих. Все равно они свои ошибки сделают... Да я и всегда был либералом...
Но этот молодой человек мне запомнился на всю жизнь. Он не писал со шпаргалки. Это было видно по его расслабленной спине и чуть ли не наполовину изжеванной ручке.
Он творил. И, хоть это давалось ему нелегко, все же можно было порадоваться, что есть еще среди нас те, кто полагается исключительно на себя. И пусть человек этот не блещет интеллектом, по крайней мере, он старается... Он сделает своими руками дипломный проект неказистого барака, но сам, в отличие на "скозливших" чужие проекты коллег.
Писал он на свободную тему о мире во всем мире, как я подсмотрел, привлеченный его самостоятельным трудом. Поэтому худо-бедно, да написал бы свое творение. В технический вуз проходили люди даже с тройками...
Я в очередной прогуливался между рядами, как этот самый молодой человек подозвал шепотом меня к себе.
- А как правильно писать Нагасаки? - поинтересовался он. - С одним или с двумя "с"?
Я заглянул в нему в текст и увидел следующее предложение: "Никто и никогда не забудет трагедию Херосимы и Нагассаки"...
Причем названия японских городов были дважды обведены ручкой...
Он с надеждой смотрел мне в глаза.
- А Вы уверены, что в японском языке есть слово "хер"? - поинтересовался я.
- А разве... - начал он, и тут просиял глазами. Видимо что-то понял.
- Так "ссаки" тоже не японское слово? - продолжил радоваться он.
- Конечно! - еле сдерживая улыбку, ответил я. - Эти слова сугубо русские и неизвестны японцам. Поэтому напишите по-японски...
И он-таки написал именно по-японски...
И правильно.
И получил свою желанную тройку.
И строит сегодня, наверное, где-то дома.
Зато я уверен, что правильные названия этих двух японских городов запомнил на всю жизнь.
А вы говорите, выучить японский трудно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175122
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Уходя в беспросветную ночь
Не проси вслед рыданий и слез.
Вряд ли это сумеет помочь
Тем, кого ты в душе своей нес.
Пожелай им рассветов без туч,
И таких же безоблачных дней.
Чтобы каждый пробившийся луч
Стал добрейшей улыбкой твоей.
Стань их солнцем. Их путь освети.
Жизнь свою в их сердца перелей.
Можно глупо из жизни уйти.
Можно жить и при смерти своей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175121
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Заоблачные дали,
Румяные закаты...
Мы все во снах летали.
И все мечтой богаты.
Но в суматохе жуткой
Стекает небо в лужи.
Мы делаем поступки,
Чтоб оправдать их тут же.
Заоблачные выси,
Туманные рассветы.
Как чисты наши мысли!
И как грязны – сюжеты…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175086
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Серебряные ночи,
Серебряные сны.
В созвездьях одиночеств
Сияем ярко мы.
Планеты - наши тени,
Свидетели обид
И радостных свершений,
На привязи орбит.
Но строим мы упорно
К иным светилам мост,
Считая, что дано нам
Жить только среди звезд.
Сиянья сердце хочет,
И все же так грустны
Серебряные ночи,
Серебряные сны.
Ведь преданным планетам,
Отброшенным во тьму,
Мы не даем ответов,
Не зная, почему.
А ведь на самом деле
Ответ до боли прост:
Мы сами стать хотели
Планетами у звезд.
Серебряные ночи,
Серебряные сны.
В созвездьях одиночеств
Сияем ярко мы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175085
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
- Папа, куда это люди бегут?
И лица пустые что-то...
- А это, сынок, они так живут.
Сейчас спешат на работу.
- Папа, а что, я так буду жить?
В толпе и таким же серым?
- Конечно, сынок. Но при этом ты
Будешь и в лучшее верить.
- Папа, а можно прожить без толпы?
Счастливой, своей судьбою?
- Эх, сынок, все бы да кабы...
Я сам был когда-то тобою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175066
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Поцелуи бывают разные.
Поцелуев на свете тьма.
Иногда бывают бесстрастные.
А иные сводят с ума.
Есть смешные взасос лобзания
В декорациях важных встреч.
Есть воздушные, как признания,
По встревоженной дрожи плеч.
Есть безбашенно плотоядные
И такие, что прячут месть.
А бывают по телу пятнами,
И прощальные чмоки есть.
Есть со скорбью и с умилением,
Есть в реснички, в румянец щек.
Есть дрожащие от нетерпения,
И в письма небольшой листок.
Мы целуем, порой не думая,
Что таится за влагой губ:
Или радость любви безумная,
Или пятнами кровь в снегу.
Жизнь летит, удивляя норовом
В лихорадке спешащих дней.
Одевайте же тех, кто дорог вам,
В поцелуи любви своей.
Одевайте с нежнейшей силою
В интервалах шальных минут.
Потому что их наши милые
Каждый раз с замираньем ждут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175065
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Так получилось, что при отправлении на работу в Индию у меня случился перевес багажа. Наверное, слово "случился" будет тут не совсем уместным, поскольку перевес этот был преднамеренным в силу рассказов моего коллеги, уже поработавшего в Индии. Ему достался город Бхопал, в котором жили одни вегетарианцы, поэтому в течение двух лет бедняга был лишен говядины и, тем более, свинины. В Бхопале можно было еще раздобыть курятину, и это было единственное мясо, которым приходилось там ему питаться весь год, если не считать привезенной с собой из Союза тушенки...
Поэтому на всякий случай набрал в свое путешествие тушенки и я, и тушенки этой было очень много... Как оказалось потом, в моем Хайдерабаде проблем с любым мясом не было, но, в принципе, тушонка не пропала, прератившись позже не в один суп харчо...
Но суть этого рассказа вовсе не в консервах.
Поскольку случился этот перевес, пришлось ящики с тушенкой и домашней утварью отправлять другим, грузовым рейсом, который должен был состояться на следующий день...
Среди прочих предметов быта в одном из ящиков была сложена и эта елочка, что красуется на фотографии выше. Новый год приходился на время нашего пребывания в жарком зарубежье, а с елками в Индии и по сей день большая напряженка. Большую часть населения страны составляют индуисты, буддисты и мусульмане, которым христианские рождественские атрибуты, конечно, известны, но разве что на картинках и в новогодних телесюжетах. Ели в Индии не растут. Там свои деревья для праздников...
Именно эта елочка и привлекла внимание индийского таможенника на следуюющий день моего приезда в Дели, когда я заявился на грузовой терминал за своим тушоночным багажом.
Когда таможенник вытянул первую из банок с тушенкой, я приготовился к худшему. Но индус, увидев коровью морду на этикетке, посмотрел на меня взглядом, каким мы смотрели бы на неандертальца, потребляющего сырое мясо, и брезгливо отложил банку в сторону.
- Same? - коротко выстрелил в мня словом индус, показывая на прижавшиеся друг к дружке сияющие банки в ящике.
- Same... - вздохнул я и приготовился к экспроприации своего мясного богатства.
Но таможенник уже потерял интерес к тушенке, он вытянул из коробки с елкой серебристую веточку.
- What is it? - полюбопытствовал он, пытаясь отодрать от веточки сияющую серебром металлизированную пленку.
И тут я сообразил, что ему почудилось, что таким вот хитроумным способом я ввожу в Индию цветные металлы! А нас перед отъездом настоятельно предупреждали, что ввоз в Индию цветных металлов карается на том же уровне, что и ввоз наркотиков. Я легонько похолодел...
- It is New Year tree... - пролепетал я, глядя в недоверчивые глаза индуса.
- New Year tree? - переспросил протяжно и очень недоверчиво тот, и я вдруг сообразил, что обычно на картинках елки зеленые, и вряд ли индус видел серебристые елки на рисунках или фотографиях.
- Yes! Yes! - затараторил я. - This is special soviet New Year tree... One kind of imitation....
Глаза таможенника расширились еще больше, и я понял, что только усугубил ситуацию.
Индус приказал мне ждать, а сам отправился за начальством. Через минут десять ко мне подошла целая группа таможенников, один из которых предложил мне показать, как действует это New Year tree.
Трясущимися руками я начал собирать деревянную крестовину. Потом вставил одну палку ствола в другую, потом - весь ствол в крестовину.
- This part of our New Year tree is wooden, - неожиданно для себя начал я. Индусы переглянулись и вновь внимательно уставились на процесс сборки. А я подумал, что лучше больше ничего не говорить и уже продолжал сборку молча.
Веточку за веточкой я втыкал в ствол серебристые детали, но даже и тогда, когда я закончил сборку, индусы продолжали внимательно и тупо смотреть на специальное советское новогоднее дерево...
И лишь после того, как я начал доставать елочные игрушки, главный офицер вдруг просветлел лицом...
- Yes! Yes! This is Cristmas tree!!! - почему-то обрадовался он. - Nice, very nice... Thanks...
И меня тут же отпустили с миром...
Вот так, чтобы не стать контрабандистом, иной раз нужно нарядить новогоднюю елку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175043
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Как любил он ее настоящую!
С ароматною гладкою кожею,
Всю так мило на свете блестящею
И на счастье так точно похожею.
Он вошел в нее гордым хозяином,
Не скрывая от всех настроения.
И с улыбкой счастливой отчаянно
Выжал левой ногою сцепление...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175041
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Старый поезд метро вспотел
От терзающей всех жары,
От распаренных давкой тел,
Распоров под землей миры.
За сидящей стеной газет
В теснотище грудей и спин
Вдруг случился один просвет,
Пусть один, но какой один!
Всю безглазость толпы на миг
Разогнал незнакомый взгляд.
Он, как луч изо тьмы, возник,
Осветив сразу все подряд.
Под задорной копной волос
Изогнулась лукаво бровь...
В этом взгляде один вопрос:
А возможна ль у нас любовь?
Но толпа поспешила вдруг
Трансформировать массу туш.
Фарш из ног, ягодиц и рук
Выгнул торсы, как скользкий уж.
И исчез за стеною тел
Взгляд, который я вдруг словил
И который я так хотел
Превратить в океан любви.
Так бывает у нас порой -
От мгновений зависит жизнь.
Коль увидел свой взгляд-любовь,
Постарайся, к нему прорвись.
А иначе свой скучный путь
Ты продолжишь средь потных тел,
И с которого не свернуть,
В мир, какого ты не хотел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174969
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Моя хорошая знакомая, работающая сейчас директором музея украинского народного декоративного искусства в киевской Лавре, Вялец Адриана Феодосиевна, много лет проработала в Минкульте руководителем отдела музеев.
Рассказала она мне как-то удивительную историю, в которой смешались смех и слезы...
Как-то раз группа польских историков решила совершить путешествие по маршруту, описанному Хенриком Сенкевичем в романе "Огнем и мечом". Адриана Феодосиевна совпровождала их в этой поездке...
Замки были разные. Одни хорошо сохранились, какими-то занималось кое-как местное руководство, какие-то разрушились от времени, а то и были разобраны по камушку местными жителями под строительство. Один же из замков в советские времена был отдан под психиатрическую лечебницу для женщин.
Когда историки постучались в кованые ворота замка, вахтерша ни в какую не хотела их пропускать на территорию. И на все расспросы "почему" уклонялась от ответа. Единственное, на что она согласилась, пропустить делегацию в действующий храм при замке...
Замок выглядел по-советски жутко. А как еще может выглядеть психбольница? Удручающе и безнадежно.
Храм тоже чем мог похвастаться, то убогостью убранства. Сам священник был как не от мира сего.
Общее впечатление от всего увиденного было настолько тяжелым, что поляки поникли духом, и от их первоначального вдохновения от увиденных издали замковых сооружений не осталось и малейшего следа. Грустно вздыхая, делегация выбралась наружу...
И тут на них напали!
Видимо, совсем недавно закончился тихий час, и большая часть пациенток высыпала на улицу.
Они увидели МУЖЧИН!!!
Священник храма, видимо за свой отрешенный вид, больными не был классифицирован как мужчина, а тут, в больничном дворе стояло ТРОЕ!!! мужчин, которых пусть и не здоровые психически, но весьма здоровые физически жещины не видели очень давно.
И тут в замке взыграло, вскипело очень женское, очень интимное...
Историки начали поспешное отступление. Это в тех условиях сделать было очень нелегко. Толпа женщин с озорными и хищными огнями в глазах медленно надвигалась на них. Особенно понравился женщинам лысоватый профессор истории из Кракова. Больше всего от них доставалось именно ему: чуть ли не каждая хотела погладить его по голове и кое-где еще...
У ворот в сражение вступила вахтерша. Она криком и свистками на какие-то секунды спасла гостей Украины от сексуальнгой атаки. А еще через минуту подоспел и больничный персонал. Но с разошедшимися женщинами справиться было трудно...
Самым молодым удалось вырваться за пределы замка, и они еще долго стучали в окна машины, скрипели ногтями по крыше и капоту, вызывая наружу ошалевших от ужаса поляков...
Через четверть часа, когда машина катилась в сторону Львова, лысый профессор ошалелым еще взглядом окинул своих убеленных сединою коллег и произнес: "А представляете, если бы нас там изнасиловали? Куда там Сенкевичу..."
И все трое зашлись нервным смехом, а автор этой фразы еще долго утирал вспотевшую лысину и шумно вздыхал...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174968
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Иногда мы спешим
Не в ту жизнь, что хотим.
Иногда мы поем
Не о том, чем живем.
Иногда мы глядим
Не на небо, а в дым.
Иногда наши дни
Мы скрываем в тени.
И совсем иногда
Говорим людям "да".
Но о счастьи не лень
Нам мечтать каждый день.
Почему же всегда
Мы живем в иногда?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174943
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Учился в свое время на подготовительном факультете киевского университета студент из Эфиопии Лулу Тесфайе Йоб.
Так уж вышло, что в это же время меня вместе с моими однокашниками отправили на педагогическую практику именно на этот подфак. И мне выпала прекрасная возможность блеснуть своими методическими знаниями на открытом уроке, посвященном дательному падежу в русском языке.
Для тех, кто не знаком с понятием подфак, спешу раскрыть его тайну: сюда приезжают студенты с нулевым знанием русского языка, и за один год каждого такого молодого человека или девущку нужно научить тому минимуму, который мог бы позволить им без проблем начать обучение на первом курсе любого вуза.
За этот урок мне должны были поставить оценку за практику, и я очень не хотел ударить лицом в грязь. Да и как можно опростоволоситься, объясняя дательный падеж? Достаточно сделать пару упражнений типа написания адреса на конверте, чтобы студенты на своем имени поняли суть падежа…
Рисую на доске конверт и вызываю добровольцев. Вся группа туповато поглядывает на меня, и только Лулу, радостно сверкая жемчужными зубами, тянет вверх руку. Зову его к доске, и он радостно хватается за мел…
И тут я пожалел, что поспешил дать ему слово: на виду у всех преподавателей и моих сотоварищей по учебе студент в строке «кому» пишет «Лулу Тесфайе Ебу»! Причем это последнее слово выводит особенно старательно и любовно, дважды жирно проводя по каждой букве мелом.
Однокашники мои на задних партах зафыркали от удовольствия и стали жевать языки, чтобы не расхохотаться. Филологи моментально улавливают многозначность слова, особенно если в нем есть даже малейший намек на пошлятинку. А тут огромными буквами на доске написан в первом лице весьма сексуальный глагол, автор которого даже не подозревая о многозначности просто сияет от радости того, что не сделал ошибки…
- Лулу, - осторожно пытаюсь выйти из потешной ситуации я и стираю написанное. – Это неправильно. Здесь нужно было написать Йобу…
- Нет, - отвечает он громко, уверенно и жизнерадостно. – Я писал правильно. Надо писать Ебу!
И возвращает на доске к первоначальному написанию исправленное мною слово.
На задних партах нарол оживленно засуетился, всеми силами сдерживая радостный гогот.
Я вдруг чувствую просветление и ставлю над Е две большие жирные точки, таким образом превращая ее во вполне целомудренную Ё.
- Нет, преподаватель, - мягко говорит Лулу, стирая спасительные точки. - Надо писать так...
Задние парты уже синхронно трясутся, отчего я делаю вывод, что урок мною уже проведен на весьма сомнительное «ура»… Все же пытаюсь исправить ситуацию.
- Хорошо, Лулу, - говорю, стирая написанное им. – Теперь напишите письмо своему другу в деревню.
Лулу радостно улыбается и пишет: «Кому – Абебе Селасси Ебу».
Задние парты уже воют от восторга.
- Что, и друг тоже Йоб? – забыв обо всем, спрашиваю я.
- А у нас в деревне все Йобы… - отвечает он вместе со звонком и чуть ли не поросячьим визгом моих однокашников…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174942
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Ночь рассыпала серебром
Звезды в черную даль небес.
Пьют пираты дешевый ром
Рядом с входом в чужой подъезд.
По асфальту - железный лязг
От оружия и от лат:
Где-то рыцари, шибко злясь,
Нашей улицей в бой спешат.
Под балконом, пуская пар,
Затаился в кустах дракон.
Под мурлыканье двух гитар
Мирно дремлет в улыбках он.
В палисаднике пара глаз.
Возбужденным огнем горят,
Их хозяин в который раз
Запевает ряд серенад.
Но фантазии схлынут прочь,
И вселенную где ни глянь
Вдруг заполнит, рыгая в ночь,
Примитивная наша пьянь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174930
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Читаю стихи и слышу
Мелодию чистых душ,
Как сердцем по жизни пишут
Про радости и про беду.
Как вдруг расправляют крылья
И рвутся в шальной полет.
Как много имен открыл я,
А сколько и дальше ждет...
В таких непохожих строках
Пульсирует жизнь огнем.
Мы в мире столь часто строгом
По жизни свой путь ведем.
А ваши стихи, как звезды.
Они освещают путь.
Они так чисты, как росы,
Они нашей жизни суть.
Они не прошиты ложью,
Они - откровенье дум.
И только в одном они схожи:
Они пробуждают ум.
Поэтому ради света
Всегда, каждый день, везде
Пишите стихи, поэты!
Учите любить людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174929
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.03.2010
Распахни души оконце,
Улыбнись с утра прохожим,
Стань для них тем самым солнцем,
Что лишить тоски их сможет.
Нарисуй на тучах небо,
Ты же можешь и умеешь
Дай голодным ломоть хлеба,
Сколько ты не пожалеешь.
Напиши на стенах песни,
Наиграй улыбкой ноты.
Пусть поют их люди вместе
На работу и с работы.
И тогда на свете станет
В миллион раз больше солнца,
Если каждый утром встанет,
Распахнув души оконце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174907
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
В темноте тоннеля
Мчаться целый час.
На меня смотрели
Звезды теплых глаз.
В искорках прекрасных
Доброго огня
Искупала властно
Милая меня.
Поцелуй украдкой
На пороге тьмы.
До чего же сладко
Целовались мы!
Милые тоннели,
Томные мечты,
Слов волшебных трели
И, как солнце, ты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174906
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Звезды утром ложатся в кровать,
Засыпают они утомленно.
Ведь всю ночь приходилось мерцать
Для романтиков и для влюбленных.
Не получат они ни гроша,
Даже в отпуск никто не отпустит.
Но мерцают они, чуть дрожа,
Ради самого светлого чувства.
Кто из нас бескорыстно любви
Помогал так спокойно и просто?
Мы прожорливы, это в крови.
И насколько же лучше нас звезды...
Надо жизнь свою звездно прожить,
Без обжорства, презренья и власти.
Просто нужно почаще дарить
Людям теплые звездочки счастья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174833
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Лейся радость выше крыш:
Сделал первый шаг малыш!
Он и сам вовсю доволен,
Этот маленький крепыш.
Он еще не знает слов,
С соской спит, не видя снов,
Но стать маленьким Колумбом
Несомненно, он готов.
Перед ним огромный свет,
В нем преград для юных нет,
Он увидит мир огромный.
Дай же Бог ему побед!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174832
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Потянуло сизым смогом
От Садового кольца
Нет ни дьявола, ни бога.
Грустный ветер у лица.
Как же сильно изменилось
Все, куда ни бросишь взгляд.
Ведь совсем иначе было
Три десятка лет назад.
Раньше звонкие капели
Били ритм по мостовой,
Вместе с ними птицы пели
Над арбатскою Москвой.
Раньше здесь звучали гулко
Тени пушкинских повес,
А сегодня переулком
Прет нахально Мерседес.
Люди ходят как-то боком,
Отвечая невпопад.
За стандартом евроокон
Обезличился Арбат.
Потеряв многообразье,
Щебет пташек поутру,
Стал таким же несуразным
Как и памятник Петру.
Жизнь прошла, исчезли тени,
Словно спрятавшись в пыли.
Даже блики привидений
Навсегда в ничто ушли.
Никаких чудес от бога,
Ни фантазий, ни лица.
Разве только тянет смогом
От Садового кольца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174812
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
В пятизвездочных скучных отелях,
Обожая свой избранный круг,
Мнешь собой белоснежность постели
В окруженьи лакеев и слуг.
Безупречно изысканны яства,
Толпы вечно халявных девиц,
Папарацци, что всюду стремятся
Всунуть вспышки навязчивый блиц.
Яхты, клубы, приемы и поло
Не манят почему-то меня.
В этой жизни богато-веселой
Я б устал за каких-то три дня.
Но с другой стороны - литры водки,
Восхищенный собой грубый мат,
Раздирающий пьяные глотки
Рано умерших в жизни ребят.
Алкогольно-незамысловато
Пробегают упрямо года
От зарплаты и вновь до зарплаты,
Где сойдет и любая еда.
Кто успел - тот уселся на поезд
Несравненно обжорной мечты.
Только что даст тебе новый полюс,
Если чувства тупы и пусты?
Что за смысл жить во имя отрыжки,
То ли устричной, то ли хмельной?
Мне по нраву умы, не умишки,
Человек с распрямленной спиной.
Кто поет вдохновенные песни,
Кто прядет созидания нить,
Вот с такими мне хочется вместе
Как работать, дружить, так и жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174810
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Они так сильно ждали ночи.
Ведь лишь при звездах и луне,
Когда весь мир закроет очи,
Они общались в тишине.
Он - за столом, от дел уставшим.
Она - у сонного окна.
Через пространства в мире спавшем
Была натянута струна.
Они друг друга знали лица
По фотографиям в сети.
Меж ними - страны и границы,
И неоткрытые пути.
Дни стали сном, а ночи - явью.
Друг дружку знали пусть едва,
Но как же нежностью дышали
Их полуночные слова...
Быть может, это очень странно,
Когда в ночной тягучей тьме,
Ты за мерцающим экраном
Прошепчешь песню счастья мне,
Когда к тебе под небом звездным
Придут в ответ мои слова,
Такие, что от счастья просто
Кружится сладко голова...
Пусть странно.
Но ведь сердце хочет
Летать при звездах и луне...
Они так сильно ждали ночи.
Они любили в тишине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174769
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Люблю смотреть на потягушки,
На этот милый ритуал
Моей проснувшейся подружки.
Всего-то надо, чтоб ты встал
И тихо выскользнул с постели.
Потом тихонько, еле-еле
Спешишь одеть весь мир подряд
В кофейный терпкий аромат.
И вот тогда легко за ушком
Целуешь мир волшебный свой.
И ароматною волной
Его запустишь в потягушки...
И взгляд волнующих зарниц
Тебя сразит из-под ресниц.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174768
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Все мы спешим куда-нибудь.
И зачастую - напролом.
Мы часто любим срезать путь
И по газонам нагло прем.
А что, нельзя?
Ведь надо гнать
К великим целям и спеша.
И мы готовы оправдать
Любой наш, пусть и грязный, шаг.
А между тем, срезая путь,
Мы всюду торим тропы лжи.
Нам лень газоны обогнуть.
Спешим, вытаптывая жизнь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174750
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Прошептал туман девчушке
Сокровенные слова.
Эхом тихим вполз ей в ушко,
И - кругами голова.
И теперь она не слышит,
Хоть вовсю ее зови.
Сердце страстью знойной пышет
В миражах ее любви.
Ждет она желанной встречи.
Только ждет ее обман.
Мало ли чего нашепчет
В жизни вам хитрец-туман.
Растворится вскоре дымка,
Обнаживши жизни грязь,
И обманной невидимкой
Улетит туман, смеясь.
И из грустных глаз девчонки,
Болью скованных в мороз,
По щекам дорожкой тонкой
Разбегутся льдинки слез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174749
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Для кого-то романтика - волны,
Гордый парус и ласковый бриз.
Жаждой битвы с ветрами ты полон,
Быть свободным - мечта, не каприз.
Кто-то ищет пиратские клады,
Кто-то ждет появленья земли,
И свои вдохновенные взгляды
Кто-то сеет в безбрежной дали.
Для кого-то романтика - звезды,
Пыль на скалах далеких планет,
НЛО, что никем не опознан
И галактик загадочный свет.
Астероидов черные горы,
Звездной карты загадочный штрих,
И надежды на то, что так скоро
Встретишь разум существ неземных.
Для кого-то романтика - птицы,
Что над жизнью подняться смогли.
Их судьба - вечно в небо стремиться
Вопреки притяженью земли.
Упоенье свободой полета,
И восторг от уменья парить...
Есть в романтике звонкое что-то,
От чего нам так хочется жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174707
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Я не знаю, как можно жить
Без стыда, без ума, без страха,
Если мы слово "любить"
Заменили на слово "трахать".
Сердце чувствует - быть беде
В сердце то ли протест, то ль ропот:
Мы наполнили каждый день
Культом модного слова "жопа".
В нашей речи и "аффтар жжот",
И не "мстим", а в "сортирах мочим".
Наша суть на гора выдает
То, чего порой и не хочет.
Но от пошлости не убежать.
Может быть, и совсем не надо.
А опустим-ка, вашу мать,
Наш великий язык до мата?
Что прикольнее может быть?
Столь изящно, по-русски тонко...
Может, просто, язык забыть,
Перейдя на язык падонкав?
Видно, это последний крик...
Или голос в пустыне, разве...
Защитите родной язык
От насилья над ним
И грязи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174706
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Шумят оживленно вокзалы.
Не знают они тишины.
Раскинулись лестницы-шпалы
В незримые дали страны.
Уходят куда-то составы,
Укутавшись в солнечный свет.
И лишь придорожные травы
Им машут синхронно вослед.
Пустые вагонные страсти.
Молчат в перестуках колес
И лишь провожающий счастье
К перрону безмолвно прирос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174680
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
По прохладной земле - туман,
По небесной парче - огни.
В ожиревших умах землян
Сытой ленью скопились дни.
Или голод - колючей мглой,
Ненасытной изжогой - гнев.
Ты умчишься на смертный бой,
Лозунг чьих-то умов пропев.
Ты уверенно слеп и глух.
Ты с собою уже - на "Вы".
И так сладко ласкают слух
Ароматы чужой жратвы.
Ты в своей нищете умен.
Ты своим разуменьям рад,
Лобызая шелка знамен
Тех, кто шлет тебя в смертный ад.
По прохладной земле - туман,
По небесной парче - огни.
В отсыревших умах землян
Черной злобой умыты дни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174679
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
вальс
Купи любовь, купи...
Купи любовь, мой друг.
Без нежных женских рук
Жить так сложно...
Купи любовь на час.
Купи любовь на жизнь.
Подумай - и решись.
Все возможно...
Припев
Ты продаешься, и я продаюсь...
Главное - не просчитаться.
И исчезает нелепая грусть,
Если удачно продаться...
А если беден ты,
Не стоит унывать.
Чтоб жить и не страдать,
Продавайся!
И будет легче жить
Тебе среди людей...
Продайся поскорей,
Не стесняйся.
Припев
В жизни решения нету мудрей,
Если в ней все продается.
Цену назначь и - вперед, не робей!
А покупатель найдется...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174606
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Околдованный печалью,
Грустью вдаль ушедших дней,
Я вдруг замер на вокзале
Жизни прожитой моей.
От перронов ожиданий
Поезда моей мечты
Отправлялись утром ранним
В царства светлой красоты.
Сколько лиц я светлых встретил,
Сколько песен спето здесь...
Как прекрасно, что на свете
Люди солнечные есть.
И как часто из вагонов,
Злобой вызверив лицо
Вылезали на перроны
Толпы разных подлецов.
Здесь любовь меня сажала
В электрички новых встреч.
В залах этого вокзала
Есть, что в памяти беречь.
И сейчас опять готовлюсь
В незнакомые края
Ждать недолго, подан поезд.
Скоро свидимся, друзья!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174605
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
От мизинчиков на ножках
До ресничек нынче я
Поцелуями дорожку
Проложу, любовь моя.
В каждом будет столько неги,
Столько ласки, теплоты,
Что на сорок первом небе
Будешь от блаженства ты.
Ты зажмуришь сладко глазки,
И тебя отправлю я
В царство самой нежной ласки,
Несравненная моя.
В жадном пламени объятий
За собой сожжешь мосты,
Прошепчу тебе опять я,
Как прекрасна в неге ты.
Пусть кружит нас в танце страсти
Чувств горячая струя.
Если есть на свете счастье,
Это ты, любовь моя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174581
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Ветер явно был влюбленным
В деревушку между гор,
Страстно пенил воды Роны,
Будто делая пробор.
Разорвав собою тучи,
Теплой лаской в ноябре
Из листвы опавшей кучи
Собирал он на заре.
И кружилась меж платанов
Ветра милая игра.
Так хотелось круассанов
К кофе с раннего утра.
У церквушки это место,
Этот столь желанный дом,
Где так вкусно пахнет тестом
И вкуснейшим молоком.
Пекарь был настолько славный
В этом белом колпаке...
Чистый фартук, взгляд лукавый,
Руки добрые в муке.
Слов приветливых журчанье
От "Bonjour" и до "Merci"...
Так приятно утром ранним
Просто хлеба попросить.
Усмехнулся пекарь старый,
Так смеются усачи,
И исчез в тумане пара
Жаром пышущей печи.
Он вернулся очень быстро.
Водрузивши на поднос
Хлеб до одури душистый.
Он его, как счастье, нес.
Вдруг исчесзли свет и звуки.
Мир был ранее нелеп.
Были только эти руки
Руки, сделавшие хлеб...
Шли домой, и я дорогой
Руки эти вспоминал.
Ветер с именем сирокко
Запах хлебный воровал...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174580
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Ты запомнишь все эти касания рук,
Их тепло и уют, их внезапную страсть,
Их упорную ласку, чтоб ты могла вдруг
В пропасть высшего счастья со стоном упасть.
Ты запомнишь их рай на горячей щеке
После дерзких полетов вне этой земли,
Ты заснешь, поместившись на этой руке.
Мои руки хотели того и смогли.
Ты запомнишь щекотку тех рук на спине,
Перед тем, как заснуть без каких-либо сил.
Ты увидишь еще раз в распаренном сне,
Как тебя на руках я сегодня носил.
Ты запомнишь их ласок густую метель,
А проснешься - с улыбкой счастливою вдруг
Ты увидишь,как бережно завтрак в постель
Переходит к тебе из моих добрых рук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174561
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Мне нравятся твои стихи.
В них так светла твоя душа,
Что в ветрах жизненных стихий
Летит, в чудесный мир спеша.
Я опьянен нектаром строк
О тайнах самых нежных чувств.
И я смакую каждый слог,
Я снова слышать их хочу.
Ты пишешь струнками души,
Звенишь любовью звонче всех.
Прошу тебя, еще пиши.
Про жизнь, про слезы и про смех,
Про боль и радости людей,
Про небо и полей размах.
Пусть яркий свет души твоей
Не гаснет в солнечных стихах.
А я открою томик твой,
Включу ночник, зажгу камин
И утону в них с головой,
В волшебных далях их глубин.
***
Собратьям по перу посвящается
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174560
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Мне этот сон так часто снится
О том, что странствую я вновь
В тревожных поисках границы
Страны по имени Любовь.
Я был уже в стране Карьера,
В стране по имени Уют.
В стране, где деньгам нету меры
И где их словно чуда ждут.
Но где б так сердце звонко пело,
Где б так привольно было мне?
Жить там, где счастью нет предела.
В одной-единственной стране.
Как страстно хочется влюбиться,
Поспорить с нудной судьбой
И улететь счастливой птицей
В страну по имени Любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174533
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Он шептал: "Pour toi mon amour",
Он молил: "Give me only one kiss".
Задохнувшись в любовном дыму,
Потеряв и надежду на мысль.
Он кричал: "You are part of my mind",
Он стонал: "С'est mon coeur miserable".
В океане загадок и тайн
Утонул его сердца корабль.
А она, наигравшись судьбой,
Не оставила шанс для любви.
Лишь шепнула: "I'm sorry, my boy..."
И добавила вслед "С'est la vie".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174532
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Два веселых юных пса
Убежали в небеса
И в лазурном поднебесье
Сотворили чудеса.
Разогнали облака,
Ветром вспучив им бока,
Чтобы они не задавались
Над землею свысока.
Так старались на бегу...
Даже через не могу.
А потом нарисовали
В небе радугу-дугу
И, устав, в конце концов,
Услыхали чей-то зов.
И остались во Вселенной,
Став созвездьем Гончих псов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174519
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Луны краюха
Мерзнет у окна.
У нас камин, вино и поцелуи,
Улыбки, вздохи...
Ночь чудес полна.
На стенах
Томно блики свеч
Танцуют.
Твоей улыбки сладость
На устах.
На пальцах -
Гладкий трепет теплой кожи.
Моя любовь
Прозрачна и чиста.
Она сейчас
Все, что попросишь, сможет.
В моей ладони
Теплая щека,
В моей ладони
Искренняя ласка.
Она легка,
Как в небе облака,
Она волшебна,
Пахнущая сказкой.
Глаза укрылись
Простынями век,
Мерцанье сна
Подернуло ресницы.
Поспи чуть-чуть.
Мой милый человек.
В ночи чудес
Так вдохновенно спится.
Ты видишь сказки.
Ночь чудес полна.
На стенах
Томно блики свеч
Танцуют.
Луны краюха
Мерзнет у окна.
И что-то шепчут сердцу
Поцелуи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174518
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.02.2010
Как-то утром в Зодиаке
Из космических озер
Появились кучей раки,
Чем произвели фурор.
У вальяжного Стрельца
С перепугу нет лица.
У бедняги Водолея
Чуть не вывернулась шея.
К ракам подбиралась Дева
Справа, спереди и слева.
А за нею, наконец,
Тупо шествовал Телец.
Ошалевшие Весы
Вмиг повесили носы,
Обалдевший Козерог
Слова вымолвить не смог.
Даже хвост у Скорпиона
Выгнут к небу удивленно,
Даже у умняги-Льва
Вмиг исчезли все слова.
Рыбам нечего сказать,
Им и так дано молчать.
Легкий стресс, в конце концов,
И у братцев Близнецов.
Только Овен громко блеет,
Будто он гостей жалеет.
Может, даже лучше так,
Если другом станет Рак?
Так путем тупой атаки
В Зодиак вселились Раки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174417
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.02.2010
Ищу убежища у милой на груди
Всего на миг,
На хрупкое мгновенье,
Когда тревог скопленья впереди,
Когда так давит хитрость искушений.
Нет, не беглец я от забот, не трус.
Мне нужно лишь услышать стук сердечка.
И я мгновенно силы наберусь
От теплоты родного человечка.
Она способна выжить без меня.
Но я же рядом, и вполне быть может,
Что заслоню собою от огня,
И это ей хоть капельку поможет.
Услышишь этот милый, нежный стук
В тепле волшебном на груди у милой
И станешь в сотни раз сильнее вдруг.
Ведь лишь любовь дарует людям силы.
И пусть в меня впиваются дожди,
Пусть окружают трудности и беды.
Найду убежище у милой на груди
Всего на миг,
Чтоб одержать победу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174416
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.02.2010
Нарисую в ночи
Золотые узоры видений
Я теплом моих пальцев
На трепетной коже твоей.
Искупаю тебя
В неге сладкой и радостной лени
После жарких объятий
В стыдливом мерцаньи свечей.
Нежной лаской коснусь
Я уставших от счастья ресничек.
И с щеки уберу
Непокорную прядку волос.
Я хотел для тебя
Сделать ночь эту
Столь необычной.
И теперь вижу я
Твой ответ на
Безмолвный вопрос.
В уголках твоих губ
Засыпает с тобою улыбка.
И дыханье твое
Лучше всех песен мира сейчас.
Тени пляшут в ночи,
Извиваясь ажурно и гибко.
И счастливее нет
Никого на земле
Кроме нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174388
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.02.2010
Судьба меня обделала,
Точнее, обделила.
Всего одна лишь буковка,
А все не так, как было.
Вот так и в жизни часто мы
С грамматикой не ладим.
И маленькой ошибочкой
В судьбе частенько гадим.
Не брезгуйте учебою
И соблюдайте правила,
Чтоб ваша невнимательность
Вам горя не доставила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174386
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.02.2010
Я любовью своею наполню бокалы,
Я скажу тебе эту волшебную фразу,
Чтобы солнце тебе ярче всех засияло
Чтобы ты мне улыбкой ответила сразу.
Я любовью наполню прозрачные росы,
Я разбрызгаю их, как счастливые звуки,
Подарю их я самым божественным розам,
Тем, которых коснутся твои диво-руки.
Я любовью раскрашу дома на рассвете,
Напишу в небесах о любви облаками.
Я любовь подарю нашим будущим детям.
Пусть она управляет так радостно нами.
Я любовью согрею вселенной безбрежность,
Засверкает она в ослепительных стразах.
И собрав в свои чувства тончайшую нежность,
Я скажу тебе эту волшебную фразу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174351
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.02.2010
Соберу экстрасенсов и выберу
Самых лучших и верных целителей,
Чтоб лечить Украину от лидеров,
Чтоб болезнь улетела стремительно.
Исцелять будем духом и травами,
Исцелять будем трезвыми мыслями.
И найдем на хворобу управу мы.
Мы иную страну себе мыслили.
Рассосутся навек псевдопартии,
Что буравят страну метастазами
С опыленными ложью стандартами
И идеями злобой заразными.
Языки будут жить в понимании,
Люди добрыми станут и чинными.
И начнется тогда процветание
На земле, что зовем Украиною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174350
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.02.2010
Стучит капель по подоконнику,
Стучит предчувствием весны.
Быть может, это наши сны
Иль эпизод житейской хроники?
Снеговики стекают вниз,
Утратив лоск, слезами-струями.
В их слезы-лужи вдруг шагнули мы
Без сожаленья и без виз.
Душа играет на гармонике,
Зимы объятья ей тесны.
Стучит капель по подоконнику,
Стучит предчувствием весны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174334
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Твои руки - пленительный рай.
В их тепле глупой кажется грусть.
В их объятиях тает печаль.
В ласке их я и сам растворюсь.
Как приятно порою прильнуть
К этим мягким и нежным плечам.
Как волшебно их запах вздохнуть...
В неге их изменяешься сам.
И упав в полусон-полубред,
Мыслей суть я уже не ловлю.
Лишь шепчу, чуть дыша, на весь свет,
Как тебя беззаветно люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174333
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Любовь, коснувшаяся рук,
Так удивительно чиста,
Что жизнь ты начинаешь вдруг,
Как песню с нового листа.
Она, как новый звукоряд,
Она - гармоний жарких свет.
В ней ласки музыкой горят,
В ней рифмой выложен сюжет.
В ней поцелуи - как вино.
В ней радость - неба синева.
В ней целомудрие грешно
И нежность прячется в слова.
В ней звонче всех поет душа,
В ней громче счастья сердца стук.
Как все же ярко хороша
Любовь, коснувшаяся рук!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174236
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Поцелуем рисую сердечко
На ладошке любимой руки.
Эта песня продолжится вечно
И засветит в ночи огоньки.
Я ушел навсегда в однолюбы,
Бодрым шагом навстречу весне,
В мир, в котором любимые губы
Прикоснутся несмело ко мне.
И неловкая робость касаний
Вмиг заменится смелостью рук.
И замкнется в пространстве над нами
Лучших чувств изумительный круг.
И любовь засияет навечно
В сером шествии суетных дней...
Поцелуем рисую сердечко
На ладошке надежды моей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174235
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Что-то плохо со здоровьем
Стало нынче у меня.
Видно, слишком мало крови
На экране в день из дня.
Штык - красавец, пуля - дура.
Трупов полная страна.
Вот какой у нас культура
Непременно быть должна.
Только так страна героев
Наплодит на век вперед,
Если видеть больше крови
Будет каждый день народ.
И слюну меча от злобы,
Будет с радостью готов
Слушать даже ложь, но чтобы
Было больше в ней врагов.
Штык держа напоготове,
Будем злиться и ворчать.
А пока побольше крови
На экран должны вы дать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174168
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Поцелуйная дорожка,
Сумасбродный аромат,
Подожди еще немножко,
Не зашторивай свой взгляд.
В нем ты к звездам улетела,
В нем вселенная любви.
Трепеща душой и телом,
В счастье теплое плыви.
И закончив путь за ушком,
В сладком мире теплых рук
Прошепчу тебе, подружка,
Я свои признанья вдруг.
И запляшут тени зыбко
Танцы счастья на стене.
Удивительной улыбкой
Возвратишь признанье мне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174167
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Виртуальный секс -
Новая реальность.
Вместо ласки - текст,
Вместо чувства - сальность.
Этот мир безлик:
В пустоту поохать...
Вместо ласки - клик,
Вместо чувства - похоть.
Важен сам процесс
Псевдоощущений...
Вот такой он, секс
Заэкранных бдений.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174146
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Я не кричу надрывных слов,
Рубаху на груди не рву.
За что я жизнь отдать готов?
За мир в котором я живу?
Он полон мерзости и лжи,
Несущейся со всех сторон.
Во что, мой милый друг, скажи,
Я должен быть душой влюблен?
Моя любимая земля,
Мир чащ лесных, златых полей,
Которую сжирает тля.
А мы сосуществуем с ней.
И мы молчим, любя ее,
И терпим беспредел воров,
И вместе с ними гимн поем,
И ищем призрачных врагов.
Нас учат лишь себя любить,
Ощерив злобою штыки,
Чтоб кровью родину залить
В тупой войне за языки.
Нас учат лить друг в друга грязь,
Рвать глотки в битвах за гроши.
А наши менторы, смеясь,
В сторонке делят барыши.
А мы мычащею толпой,
Налив в глаза кроваво муть,
Идем за них в дурацкий бой,
Чтоб снова в нищету нырнуть.
А ведь под синевой небес
Важны друг другу ты и я,
Чтоб жить в стране больших чудес.
Вот это - родина моя.
Я жизнь свою отдать готов
За единенье светлых душ,
А не за поиски врагов
Нажившихся на людях туш.
Люблю тебя всем сердцем я,
Моя свобода и мечта.
Да, это родина моя!
Пусть ты пока еще на та.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174145
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Как чувствительны клавиши тела!
Их коснешься - то трепет, то стон,
Чуть нажмешь - ты уже полетела,
Чуть погладишь - провалишься в сон.
Восхитительно теплая кожа,
Лучше бархата в тысячи раз.
Пусть же спрячет уютное ложе
Нас в симфонии чувства сейчас.
Я сыграю в ладошке признанье,
Страстным вальсом пройдусь по плечу,
У груди потеряю сознанье,
Я ведь музыки этой хочу.
Чтобы все в этом мире смеялось
И цветами цвело в тишине,
Чтобы ты музыкально призналась
В этом трепетном чувстве ко мне.
И тогда разорвет небо счастье,
И укутавшись в ласки уют,
Твои губы симфонию страсти.
Так волшебно моим пропоют.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174124
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Опавшие листья, опавшие сны...
Витает в серебряной дымке
Манящий надеждою призрак весны,
Играя со мной в невидимку.
Но я прошепчу в голубой тишине
Одну лишь, но теплую фразу.
И он удивленно откроется мне,
Пусть, может, и даже не сразу.
Но как бы печалью была не тесна
Уныло-туманная осень,
В душе у меня расцветает весна,
И в небе весенняя просинь.
Я знаю, что все изменяется вдруг,
И завтра я встречусь с рассветом
В кольце таких теплых и ласковых рук,
И душу мне радует это.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174123
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Поговори со мною, тишина,
Своим молчаньем просто намекни
О том, что шепчет бледная луна
И размышляют города огни.
О тех улыбках в кружевах ресниц,
О грусти в уголках опавших губ,
О красоте полотен встречных лиц
И о следах на выпавшем снегу.
Поговори со мной о чьих-то снах,
Об одиноких странниках в пути.
И о далеких сказочных мирах,
В которые так хочется уйти.
Об окнах, умирающих в ночи,
И что кому-то тоже не до сна,
Поговори со мною, не молчи,
Побудь со мною рядом, тишина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174100
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Тихих снов непонятная грусть,
Холст надежд моих девственно бел.
Сам не знаю, чего я боюсь
И когда я отчаянно смел.
Я в касаниях солнечно чист,
И в объятиях легок, не груб.
Я улыбок святые лучи
Нарисую на линиях губ.
В поцелуе прильну я к плечу,
Расскажу ему чувства свои,
И о том, как безумно хочу
Искупаться в ответной любви.
И в озерах твоих светлых глаз
Навсегда и с улыбкой пропасть.
Огранить этот чистый алмаз,
Чтоб сиянием вспыхнула страсть.
Я в мечтах так далеко стремлюсь,
Но мечты не сумеют помочь.
Тихих снов непонятная грусть
Уплывает в бесстрастную ночь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174098
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Как трудно натурой быть тонкой,
Когда ты к большому привык...
А может,
Податься в падонки
И выучить йихний изык?
Йих мысли пусты и дибильны
Они типа как бы зачот.
А что?
Получается сильно...
И аффтар нислабинька жжот.
Да на фик тот руски дурацки,
Где правила помнить нужна
Да вапще рифма тожи и запитыи
Никаму ни нужны
патамуша многабукаф
дастрасвуитдигрыдацие!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174091
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Мы с тобою целовались на Европе
Ожидая старта на Алгол.
Я шептал: - Что ж ты меня торопишь?
Час прощанья вовсе не пришел.
Где-то там, в созвездьях Зодиака
Наши разойдутся врозь пути.
Знаю, тебе хочется заплакать,
Знаю, что не можешь слов найти.
Где-то вдалеке мигает Вега,
Будто назначая людям час
Для начала звездного разбега.
Наступает время и для нас.
Не спешу я, я стону от боли.
Нас галактика разделит на года.
Буду ждать тебя я на Алголе.
Это очень яркая звезда.
Будем мы мечтать при разных лунах
Непохожих и чужих планет,
Вспоминать о днях любви безумной,
Равной среди звезд которой нет.
В паутинах телечатов звездных
Будем мониторы целовать
И терпеть, хоть это и непросто.
Нелегка наука эта - ждать.
Наиграй на звездах страсти соло,
Запиши в блокнот межзведной тьмы,
Как на старте рейса до Алгола
Целовались на Европе мы.
И оттенки поцелуев этих
В сердце звездном всюду береги.
Что сильней любви на этом свете?
А теперь, любимая, беги...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174090
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2010
Моей любви волшебный свет,
Мой колокольчик в тишине.
Как много отшумевших лет
Она живет, царит во мне.
Как часто я свои дела
Сверял по искоркам любви.
Она меня вперед вела
В туманы млечные свои.
Как странно, человек ушел,
Но чувства живы и сейчас.
Все так же сердцу хорошо
В воспоминаниях о нас.
Любовь так трепетно жива,
Так ярки наших дней мечты.
И как бессмертны те слова,
В каких купалась сердцем ты.
Пусть высох слез бессильных след,
Пусть я один хожу и сплю.
А все шепчу тебе вослед
Как сильно я тебя люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174075
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
Улыбнитесь, увидев влюбленных.
Улыбнитесь всем сердцем своим.
Поднимите любовь на знамена,
Сочините ей пламенный гимн.
Ведь ни злоба, ни ложь и ни зависть
Продолжают в веках нашу жизнь.
Тем кто счастлив, любовью взрываясь,
Незаметно, мой друг, улыбнись.
Ведь в снегах и в песках раскаленных
Лишь любовь есть начало начал.
Улыбнитесь, увидев влюбленных,
Тех, кого счастьем мир обвенчал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174074
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
Прибежишь ко мне с мороза
Разрумяненною пышкой
И, отбросив все вопросы,
Заберешься мне подмышку.
И оттуда жарким взглядом
Поцелуешь мою душу.
Ты со мною снова рядом,
Столь желанна и воздушна.
Я своим теплом согрею
Твои пальчики-ладошки.
Ты в объятьях разомлеешь,
Замурлыкаешь, как кошка.
Так волшебна в этом звуке
Ты потянешься так сладко,
Что схвачу тебя на руки,
Отнесу тебя в кроватку.
Уложу, тебя лаская...
И терпеть уж нету мочи.
Вот теперь, моя родная,
Делай все, что ты захочешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173984
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
Сны удивленным касаньем
Тихо приходят в ночи.
Нежные нотки признаний
Ты в тишине прошепчи.
В окнах игривые тени
В вальсе закружатся вновь.
На перекрестки видений
Счастьем ворвется любовь.
И в темноте сладкой встречей
Губы сольются опять.
Ляжет на теплые плечи
Эта волшебная прядь.
Мир разволнует до дрожи
И опьянит аромат
Нежной и гладенькой кожи,
Этот таинственный взгляд.
Нежную ласку готовлю,
Чуть прикоснувшись к губе.
Все, что зовется любовью,
Счастьем собралось в тебе.
Сны удивленным касаньем
Тихо приходят в ночи.
Нежные нотки признаний
Ты в тишине прошепчи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173982
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
Варианты некоторых афроукраинских народных песен.
(когда-то это писалось, как попурри, для КВНовской музыкалки...)
Розпрягайте, хлопці, зебри
Та лягайте спочивать,
А я піду у саванну
Європейців полювать.
Маруся, раз, два, три, макака,
Чорнявая собака.
Європейців полювать.
* * *
Била мене мати,
Боляче так била,
Бо їй, бач, у вухо
Муха залетіла.
А хіба ж я знала,
Що розсержу мати.
Я б тоді не стала
В вухо муху пхати...
* * *
Стоїть гора високая,
А під горою Нил.
У річці там ховається
Великий крокодил.
Край берега у затишку
Сидить там, як сидів,
Чекає на дівчиноньку,
Бо дуже зголоднів.
Коли кортить напитися,
То не ходи туди.
Бо ця тварюка гидкая
Затягне до води.
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна,
А дівчинка не вернеться,
Не вернеться вона!..
* * *
Ой у банановом садочку,
Там так папуга щебетав:
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох,
Ай-я-я, ох-ох-ох,
Там так папуга щебетав.
Ой у банановом садочку
Козак дівчину умовляв.
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох,
Ай-я-я, ох-ох-ох,
Козак дівчину умовляв:
"Ой ти, дівчино чорнопика,
Ой чи підеш ти за мене?
Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох,
Ай-я-я, ох-ох-ох,
Ой чи підеш ти за мене?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173953
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
Нас с тобой оденет вечер
В наготу горячих тел,
Упадет тебе на плечи
Жаром тем, что я хотел.
Губ пленительную жажду
В поцелуях утолит.
По щеке слезою влажно,
Но счастливо пробежит.
Вздохи страстные нашепчет
В возбужденной тишине.
Он зажжет повсюду свечи,
Тенью прячась на стене.
Пронесется лаской нежной
От плеча до пальцев ног,
Он и больше бы, конечно,
Сделать нам для счастья мог.
Он всесилен. Если хочет
Колыбельные шептать,
Не отдаст нас в руки ночи,
Сам уложит крепко спать.
Он волшебник, этот вечер,
Победивший лаской мрак,
Добрый друг, романтик вечный
И любви счастливой маг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173950
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
(з роману "Вимір любові)
Серед полінезійських шукачів перлин живе і досі повір’я про чорну перлину, яка приносить щастя. Кожний з них переконаний, що дні океану лежить та скойка, в який росте саме його перлина, що покривається кожного року новим шаром казкової чорної красі і терпляче чекає на той час, коли гострий ніж шукача розкриє чіпкі стулки її схованки. Як кажуть знавці, такі чорні перлини з’являються з океанських глибин раз на п’ятдесят років, і той, кому вона зустрінеться, дійсно може продати її за такі гроші, котрих може вистачити його сім’ї жити без злиднів на кілька поколінь наперед.
Але повір’я це існувало ще задовго до тих часів, коли мешканці полінезійських островів взяли в руки перші для себе гроші. Власник чорної перлини міг обміняти на неї дуже багато, інколи навіть і звання вождя племені. Таку перлину оберігали всім родом, і коли вона вмирала від часу, більшого горя не можна було уявити. Європейським мандрівникам це було невідомо, і вони частенько опинялись в незрозумілих для себе положеннях, коли вперше зустрічались на різних островах з таким обожнюванням чорної перлини. Але з відомим злуцьким дослідником Миколою Міклухою з усього того, що могло відбутися, трапилось мабуть, найдивовижніше...
Так вже сталося, що рід, який брав свій початок від козацького полковника Петра Міклухи часів Хмельниччини, дарував Великій Злуці у кожному поколінні, то знаного містобудівника, то мандрівника, то письменника, то неабиякого вченого-технаря. Важко сказати, чи то саме в цьому роді старанно виховувалась в дітях така жадібність до пізнання навколишнього світу, чи то приклад батьків так впливав на нащадків, чи то такі звичаї народила історія розвитку Київської Русі, коли обов’язковою відзнакою шляхетності роду стала вченість нащадків. У будь якому разі родина Міклух у всі роки була відомою і користувалась заслуженою повагою за все те, що принесла в життя своєї країни.
Відомий злуцький технар Микола Іванович Міклуха свого часу будував залізниці крізь неосяжні простори Злуки. Саме він керував роботами на будівництві колії від Києва до тихоокеанського узбережжя у Далекому Сході. Так сталось, що цим шляхом дістався до Находки його син Микола, якому вдалося довести в Академії Наук необхідність мандрівки на далекі острови Тихого океану з метою вивчення побуту та звичаїв місцевих племен. До цього син технаря встиг закінчити Петровський університет в Києві та Стокгольмський у Швеції і навіть здійснити мандрівку в дунганські степи в Китаї. Отже, знання та досвід досліджень в інших країнах у нього вже були, а зв’язки та знайомства батька допомогли Миколі Міклусі підготувати до далекого плавання два добре обладнаних кораблі. А ще йому вдалось залучити до досліджень відомого шведського природознавця Уве Ослунда та не менш знаного у вченому світі уральського ботаніка Семена Яшина.
Першого серпня 1870 року кораблі “Оранта” та “Тре крунур” відійшли від причалів Находки та вирушили у довге плавання до далеких островів Полінезії. З трьох мандрівників лише швед мав досвід дальніх подорожей, йому кілька років тому пощастило пройти вздовж усього Нилу до самих його витоків. Уве Ослунд розповідав друзям про всі свої пригоди, які з ним трапились на його шляху, про цікаві наукові знахідки та про особливості життя місцевих племен та народів. Семен і Микола з доброю заздрістю слухали його, а Міклуха навіть дав собі обіцянку будь за що наступну свою подорож здійснити саме в Африці. Йому захотілось перетнути цей континент за лінією Екватору. Натомість шведського вченого дуже цікавили спостереження Міклухи в дунганських степах. За цими щоденними розмовами, за спостереженнями океанського безкраю, за короткотривалими стоянками в проміжних портах та прогулянками в них, за заповненням щоденників час тягнувся не так повільно, як здавалось мандрівникам на початку подорожі.
Нарешті, після останньої зупинки в Австралії, в Перті, кораблі вирушили в напрямку полінезійських островів. Перший з них був безлюдним, але дуже цікавим для шведа та уральця, які цілий тиждень зникали майже на весь день у смарагдово-зелених хащах місцевої рослинності і повертались у табір під вечір дуже задоволеними від своїх знахідок. Але Міклуха, якого в першу чергу цікавили люди, був не дуже задоволений. Звичайно, він також шукав нові для науки рослини, навіть знайшов на заздрість друзям невідомого науці величезного богомола, складав карти місцевості, та все ж було йому дуже шкода, що серед музики місцевих звуків не вистачало гомону остров’ян. Навіть дивно було, що у цьому райському куточку не залишила свій слід нога жодної людини.
Але на другому острові мандрівники людей знайшли. При цьому місцеве плем’я було настільки войовничим, що кинулось зі списами на мандрівників майже одразу, як ті зробили перші кроки по сліпуче білому піску узбережжя. Довелося спішно рятуватись, не розбираючи вже, хто на якому човні прибув на острів. Саме з цієї причини друзі-мандрівники розділились: швед з уральцем потрапили на “Тре Крунур”, а Міклуха повернувся на “Оранту”. Мабуть, увечері вони б знов об’єднались, але потужна буря, що несподівано налетіла на кораблі, розлучила їх надовго.
Страшенний вітер, котрий як звір накинувся на судна мандрівників, гнав на них величезні пінні хвилі, і їх капітани, які вперше в житті зіткнулись з такою шаленою бурею, призвали на допомогу всю свою майстерність, щоб не загубити кораблі. Зрозуміло, що утримати їх поруч було неможливо, треба було боротися зі стихією поодинці і молити небо, щоб жодний з кораблів не став океанською здобиччю. Боротьба за життя була нелегкою і довгою. Кораблі рознесло в різні боки, і за чверть години вони загубили один одного з виду. Оскаженілий вітер мов би намагався розірвати “Оранту” навпіл, жбурляючи в неї злими хвилями і вергаючи в сп’янілу океанську воду людей, які не встигли за щось зачепитись. Четверта година бурі стала для “Оранти” найважчою. Ураган таки домігся свого і зламав одну з щогл вітрильника, та ще невідомо як корабель втратив ринву. Капітану судна Петру Олександрову якимось дивом вдавалось утримувати “Оранту” на плаву і уникати падіння на неї величезних водних валів. І лише перед світанком, коли буря почала трохи стихати, потужна хвиля кинула корабель зі змученими мандрівниками на беріг острова, який на їх щастя трапився на шляху урагану.
А ще за півгодини буря закінчилась так же раптово, як і почалась. Небо швидко розчистилось, і крізь хмари, що танули на очах, на все навкруги поринуло сонячне проміння. І знесилені моряки, що ступили нарешті на землю, побачили свою “Оранту”, яка майже всім остовом лежала на піску далеко від лінії прибою і зовсім поруч з лісом, котрий наступав на вузеньку піщану стрічку узбережжя. Корабель був у такому стані, що й думки не виникало про вихід на ньому в океан, навіть якщо б і вдалося стягнути його у воду: на правому боці зяяла величезна діра та й про втрачену щоглу годі було й казати. Отже, мандрівникам не залишалось нічого іншого, як терпляче чекати тут на спасіння і молити небо, щоб з “Тре крунур” нічого не сталося. Саме у цьому разі у них була якась надія, що їх знайдуть. В іншому випадку довелось би чекати на порятунок не один рік, бо в цих містах, як показали розрахунки широти і довготи, кораблі з’являлись не часто, а скоріше за все і так рідко, що можна було б і взагалі не сподіватись на повернення додому.
Моряки під керівництвом капітана взялись за спорудження тимчасового табору на межі піщаника і ліса, а Міклуха, вирішив трохи пройтись вздовж узбережжя, щоб краще роздивитись, куди його з товаришами по мандрівці закинула доля. Він дістався до іншого краю півкола великої затоки, в яку бурею занесло “Оранту”, і обернувся навкруги. Звідсіля найкраще за все було видно велику гору в середині острова, до якої від самого берега підіймався пальмовий ліс. Краї цієї затоки обмежували досить небезпечні скали, в які грізно били, розсипаючись на радужні бризки, смарагдові океанські хвилі. Міклуха навіть здригнувся, уявивши собі, яким би потужним і нищівним був удар, якби під час бурі вітер кинув їх корабель на острів двома десятками метрів правіше... Вітер уже зовсім стих, і хвилі, що котились з океану в затоку, здавались більш схожими на приборканих сонцем звіряток у порівнянні з тими злими велетнями, які ще зовсім недавно намагались розтрощити вщент їх вітрильник. Він подивися на інший бік луки, де все ще кипіла робота над табором і подумав, що було б непогано, якби на цьому острові мешкало якесь невеличке дружелюбне плем’я, побут і звичаї якого йому б удалося вивчити, бо часу для досліджень, здавалось, у нього було немало...
Міклуха ще довго дивився на безкрай океану, начебто намагаючись розгледіти в його далях щось схоже на знайомі щогли “Тре крунур”. А коли він обернувся, щоб продовжити свій шлях, то майже не настромився на націлені в його груди списи, котрі тримали в руках такі бажані його серцю темношкірі мешканці острова. Поруч з Міклухою стояло мовчки десь дві дюжини низькорослих остров’ян, та невідомо скільки ще їх ховалось у лісі, про що говорило коливання чагарів вздовж крайки лісу. Вони були чудернацьки розмальовані, з очей їх лилась на нього погроза, але вони і не нападали на мандрівника, мабуть чекаючи на його наступні дії.
Міклуха широко посміхнувся найближчому, від чого той трохи посунувся назад, потім сів на пісок, стягнув з себе чоботи і, відкинувшись на лікті, замружив очі та поворушив пальцями ніг, наче насолоджуючись відпочинком. На диво, страху в його душі не було, чомусь здавалось, що остров’янам буде зрозумілою його поведінка. Він лише чув тихі слова місцевих мешканців і задоволенням для себе відмічав, що нотки в них змінюються з ворожості до зчудування і зрештою до зацікавлення.
А коли він відкрив очі, то зустрівся із зовсім іншими поглядами. Остров’яни скупчились біля нього, присівши напочіпки, і дивились на нього з посмішками і деякою обережністю, здавалось, що їм дуже кортить помацати прибульця, але і відчувалось, що темношкірим мешканцям острова було трохи страхітно це зробити. Через цю зацікавленість все ж пробивалось трохи недовіри, і це було природно. Тоді Міклуха солодко потягнувся та широко позіхнув. Саме цей позіх і розтопив залишки льоду у серцях остров’ян. Вони обмінялись веселими словами, розсміялись ледь не всі і обережно почали торкатись дивного одягу прибульця...
Через годину цього знайомства, сповненого двосторонніми посмішками та жвавим обміном першими словами, остров’яни повели гостя у своє селище, що було неподалік. Там назустріч мандрівнику вийшов старий сивий вождь племені, з яким Міклуха провів не менш ніж дві години. Звичайно, він не розумів мови цього народу, але тут в нагоді йому стало вміння малювати, про що ще в його дитинстві подбала мати дослідника, яка сама непогано писала картини. За допомогою олівця та аркушиків зі свого зошита Міклуха намалював історію свого прибуття на острів. Вождь малював не так добре, але зовсім непогано для неосвіченої людини. З його малюнків Микола зрозумів, що плем’я дозволяє прибульцям оселитись на острові, але входити в селище остров’ян міг тільки Міклуха, для іншого спілкування мешканців острова з його товаришами вождь призначив те місце на березі затоки, де мандрівник уперше зустрівся з племенем. Після цієї розмови Міклуху, піднесеного своєю знахідкою, остров’яни провели до його товаришів, не забувши показати і джерело, з якого можна було їм брати питну воду.
Так почалось життя злуцьких мандрівників на далекому полінезійському острові, яке тривало більше року, поки їх на знайшли товариші з “Тре Крунур”, яким більш пощастило під час урагану. Їх корабель доволі швидко віднесло на край бурі, і вони без будь-яких труднощів дістались до Перту в Австралії, де деякий час знадобився на відновлення судна та ще треба було знайти один місцевий корабель для допомоги в пошуках “Оранти”. А потім ще кілька місяців прийшлось на те, щоб знайти той самий острів, на якому опинились їх товариші.
Весь цей час злучани жили по правилах остров’ян, що всіх влаштовувало аж ніяк краще. Та більш за всіх був задоволений всім Міклуха, бо перед ним відкрилось широке поле для ретельних, неспішних досліджень. Він вивчав черепи померлих остров’ян, робив всілякі антропометричні вимірювання, спостерігав за приливом і відливом, знаходив вирізані на деревах знаки і намагався їх розгадати, описував нові види рослин, складав мапи. Поступово з гостя Міклуха перетворився на близького друга остров’ян: він завітав в їх хатинки, лікував дорослих і дітей, ходив з чоловіками на полювання і навіть врятував одного з мешканців селища від вірної загибелі, був свідком народження і похоронів та брав участь в їх священних іграх. Він зробив біля свого табору невеличку земельну ділянку і посадив там боби, кукурудзу, гарбуз, плодові дерева – багато що з цього прижилося, і остров’яни охоче брали у нього насіння. А вождь племені радо запрошував його до своєї оселі і вчив мандрівника своєї мови.
Міклусі було цікаво все. Він навіть вчився мистецтву занурювання в океанські глибини в пошуках перлин. І навіть знайшов цілих три, при чому остання була чорною. Дослідник тоді ще не знав, яке значення надають остров’яни такій знахідці, тому і не зовсім зрозумів тієї бурхливої радості його вчителів, бо білі перлини, які він знайшов раніше, були і більші за розміром, і красивіші за своїми рисами. А ця була невеличка, трохи витягнута, але так сяйно блищала своїми чорними із синім відливом боками у сонячному промінні, що хотілося дивитись на неї годинами...
А через два тижні після цієї знахідки Міклуха зробив помилку у відносинах з остров’янами, і ця помилка цілком змінила його життя.
Кожного другого місяця після завершення пори дощів мешканці острова святкували
Народження Нової Людини. Саме в цю ніч вони урочисто надягали по одному новому коралу на намиста дітей, а ті, кому діставався дванадцятий корал, проходили обряд присвячення в люди племені. Після дванадцяти років остров’яни могли створювати сім’ї, самостійно ходити на полювання та виходити на човні в океан за межі затоки. Саме під час цього свята можна було виказати своє бажання одружитись будь-якій незаміжній остров’янці, але ж і вона мала право на вибір. При цьому вона перша мала вказати на того, хто їй подобається, і це дівчина мала робити під час танцю у колі серед вогнищ. Свій танок вона показувала не менше ніж чотирьом представникам племені, після чого ті своїми дарами повинні були довести серйозність своїх намірів.
Цього і не знав Міклуха, якого вождь запросив на це свято. Він прийшов сюди з великою зацікавленістю, бо, як йому пояснили, воно було одним з найголовніших свят племені. Він уважно спостерігав обряд надягання дванадцятого корала, до якого з такою серйозністю відносились як старі, так і юні остров’яни. І тут раптом він зустрівся зі знайомим поглядом: у черзі тих, хто чекав на цей довгоочікуваний корал, стояла дівчинка, якій він кілька тижнів тому на берегу океану за допомогою сонячного годинника роз’яснював, для чого йому був потрібний годинник кишеньковий. Міклуху вразили тоді широко відкриті виразні чорні очі дівчинки, миттєвий блиск розуміння в них і неприхована мила її радість від цього розуміння. Допитлива дівчинка після цього кілька разів знаходила дослідника на острові і мовчки показувала тоненькою рукою на те, що в ту мить було у Міклухи в руках. Він як міг роз’яснював, і дівчинка швидко здогадувалась, для чого були призначені всі ці речі. Особливо його вразило, як вона зрозуміла мапу. Коли він накреслив на піску риси затоки, біля якої вона знайшла мандрівника, і показав, де на кресленні знаходяться Велика гора і Банановий гай, Акіта, так її звали, швидко домалювала по пам’яті не тільки лінії узбережжя, котрих не було видно звідсіля, а й весь острів взагалі і доволі точно, що було особливо вражаючим. А потім подивилась на мапу світу, з якої і почалось роз’яснення картографії, і попросила Міклуху показати їх острів та місце, звідкіля приїхав сюди дослідник. Вона зрозуміла розміри світу, коли побачила на мапі малесеньку цяточку, якою був відзначений на ній її острів, і підвела на мандрівника очі, в котрих змішались водночас і величезне враження, і жадібна спрага пізнавати ще більше. Тоді у знак вдячності вона притулилась маленькою щокою до його руки і тоненьким голоском заспівала йому свою улюблену пісню про човен, що пливе у сонячні далі, бо нема йому спокою у рідних берегів...
Зараз же Міклуха побачив в ній те, чого не помічав раніше, дивуючись лише її допитливістю. Тепер йому в очі кинулась її дивна краса, яку так чарівно підкреслювали вплетені у в густе чорне волосся різнокольорові квіти, забарвлені соком червоного дерева губи, великі чорні очі, в яких віддзеркалювався світ, і та більш багатий за дитячий одяг дорослої дівчини. Здавалось, за одну ніч з цією маленькою дівчинкою сталось казкове перевтілення. Мабуть, Акіту так змінила свідомість того, що вона вже доросла і сама в змозі відповідати за свої вчинки. Кудись зникла її дитяча вайлуватість, і рухи її наповнились дивовижною плавністю: руки Акіти мов би пливли в повітрі, а кожний крок був сповнений цнотливістю та чарівною жіночістю.
Після того як розвели нічні багаття і чаклун виконав танок повного місяця, дівчата, яких на деякий час відводили для змащування олією, повернулись до племені. Чаклун запросив їх до кола і підняв до зоряного неба обидві руки. В ту ж мить загриміли барабани, заміжні жінки, котрі стали за спинами новоспечених дорослих остров’ян, почали співати весело і радісно, а дівчата вийшли в середину кола і почали танцювати. Акіта відразу ж зайняла місце перед Міклухою і, дивлячись йому в очі невідступним щасливим поглядом, запалила перед ним ще одно багаття. Усіма своїми рухами хотілось Акіті показати цьому великому чорнобородому чужоземцю з білим обличчям, як палає її серце і як співає її душа, коли вона його бачить, слухає і торкається. Її тіло, змащене олією, відбивало блиск вогнем багать навкруги танцювального кола, і Міклуха пригадав такий само блиск знайденої їм перлини. Він сидів, зачарований цим танцем, і дивився тільки на неї, бо і вона не відводила від нього своїх зоряних очей. І лише після того, як його хтось пхнув у бік, Міклуха побачив, що чоловіки племені щось дарують танцюристкам, які для них танцювали. Мабуть і йому треба було щось подарувати цій маленькій темношкірій красуні. Не вагаючись, він витяг з кишені чорну перлину і простягнув дівчині...
Грім барабанів і спів жінок раптом стихли. Всі очі присутніх були прикуті до того дару, який зробив чужоземець. На його долоні лежало найдорожче у світі. Таких подарунків на пам’яті остров’ян на протязі щонайменше чотирьох поколінь ніхто не робив. У повній тиші Акіта взяла перлину з долоні мандрівника своїми маленькими пальчиками і притиснула її до серця, після чого зробила те, що ламало всі звичаї. Вона відмовилась від продовження танцю і сіла поруч з Міклухою біля його лівої ноги та почала дивитися на танок, котрий поновився після кількох хвилин загального здивування. Для племені це означало, що дівчина одразу обрала собі нареченого, чого за звичаєм не можна було робити, поки останній з можливих наречених не зробить свій дар. Але з оглядом на чорну перлину можна було і змиритись з таким порушенням звичаїв, тому що навряд чи хтось міг своїм подарунком зрівнятись з даром білого чужоземця. Дивним лише було те, що саме він став нареченим остров’янки, та мабуть так було і треба. Боги остров’ян були мудрі, і перешкоджати їх волі було безглуздо. Навіть і в цьому випадку, коли білий чужоземець став нареченим доньки самого вождя: за правилами остров’ян після весілля, якого треба було чекати три повних місяця, чоловік молодшої доньки вождя мав взяти на себе керування племенем.
Та Міклуха ще цього не дізнався у своїх дослідженнях звичаїв племені, він зараз навіть не зовсім зрозумів слова вождя, про те, що через певний час йому доведеться виконати волю богів і очолити плем’я. Вся його увага була прикута більше до послідовності подій, ніж до глибини їх змісту. Все це можна було розпитати пізніше, тому дослідник не звернув необхідної уваги на слова батька Акіти, тим більш, що до танцю приєднались вже і чоловіки...
Та з наступного ранку дівчинка майже весь час була поруч з ним. За звичаями вона ще не могла ділити оселю з майбутнім чоловіком, але мала звикати до подружнього життя і бути справжнім його доповненням, допомагаючи йому там, де їй було по силах. Міклуха того дня збирався йти з остров’янами на полювання і, коли Акіта заспівала йому прощальну пісню, якою заміжні жінки племені проводжали своїх чоловіків, Микола раптом здогадався, що трапилось напередодні.
- Ти будеш моєю жінкою? – обережно запитав він у неї. – Це я вчора запропонував тобі...
Відповідь блиснула радісним сонцем з її очей. Акіта взяла руку очманілого від своєї здогадки мандрівника, притулила її до свого серця, а потім і сама своєю крихітною долонькою легесенько доторкнулась до його грудей. Якусь тепле почуття ласкавості до цієї маленької дівчинки, котра так старанно намагалась виконувати зобов’язання місцевих звичаїв, водночас прокинулось в його серці. Він обережно погладив її волосся, і знов у його очі поринув щасливий погляд. І Микола зрозумів, що відтепер незалежно від будь-яких бажань, життя його пов’язано з цією дівчинкою назавжди.
З цієї миті його голову все більше і більше займали думки про їх майбутнє з Акітою. Міклуха й гадки не мав, як керувати племенем, і те, що мало статись за три місяці, дуже його бентежило. До того ж не було виключено, що нарешті їх знайдуть чи товариші з “Тре крунур”, чи ще хтось з тих, хто мандрує в полінезійських широтах. І в цьому разі виникало не одне питання, і найкращим їх вирішенням було б прибуття на острів будь-якого корабля ще до весілля, тоді, за звичаями, він ще міг залишити плем’я. Але Акіту, яка його вочевидь обожнювала, він мав забрати з собою. Та сам мандрівник не міг визначитись зі своїми почуттями до неї. Вона здавалась йому занадто малою для подружнього життя, та і свої почуття Міклуха аж ніяк не міг назвати коханням. Він відчував до неї якесь тепло, на неї було приємно дивитись, його зворушувала її старанність у всьому, і як вона вчила його мову, і як приносила з лісу нових комах для його зібрань, і як допомагала корабельному кухарю в готівці їжі. Щоранку, коли він прокидався, його погляд зустрічався з уважними очами Акіти, що напружено чекали на цю мить і в яких водночас спалахувала неземна радість. І це було мило, як і той кокос, який одразу ж вона протягувала до нього своїми маленькими, мов би виточеними з чорного дерева ручками. І поки він пив прохолодне і солодке кокосове молоко, Акіта притулялась до його колін і співала тоненьким голосочком пісню нового дня, в якому мало бути багато сонця й щастя...
Одного ранку на початку останнього місяця перед весіллям Міклуха прокинувся від того, що його смикала за руку дуже схвильована Акіта. І хвилювання її було таким сильним, що вона навіть і слова не могла вимовити, тільки показувала рукою в бік океану та ледве стримувала сльози, якими були наповнені її великі чорні очі. І тільки хвилиною пізніше Микола збагнув, що трапилось, бо почув радісні вигуки своїх товаришів, а потім і постріл корабельної гармати. Їх нарешті знайшли!!!
Він швидко вдягнувся і вибіг на беріг затоки. Вдалині видні були знайомі щогли “Тре Крунур”, поруч з яким гойдався на хвилях корабель під британським прапором, а до берега вже поспішали кілька човнів. І Міклуха з великою радістю приєднав свій голос до галасу товаришів, не помічаючи зовсім як поруч тремтить від переляку маленька Акіта.
Нарешті човни дістались суші, і з них зійшли на пісок Уве Ослунд і Семен Яшин в супроводі моряків з кораблей-рятівників. Кілька годин у таборі на березі затоки не змовкали радісні вигуки. Всі розповідали один одному про свої пригоди, а за цей час з усіма ними багато чого трапилось. Такою же жвавою й багатою на почуття була й бесіда трьох дослідників. Швед з уральцем із захопленням і доброю заздрістю слухали розповідь Міклухи про його дослідження, розглядували його зібрання, задоволено хитали головами і знову засипали Миколу новими питаннями. Мовчала лише маленька Акіта, котра тихенько сиділа в кутку намету і тільки кидала тривожний погляд великих чорних очей на того, хто починав говорити, немов би кожне слово цієї розмови віддаляло від неї її коханого в інші світи.
Бесіду друзів перервав капітан “Оранти” Олександров, який зазирнув до намету Міклухи зі звісткою, що до табору у супроводі старійшин та охорони прямує вождь остров’ян. Це було дуже серйозно, бо мешканці острова ніколи раніше не перетинали умовний кордон між племенем та табором злучан. Міклуха піднявся й вийшов вождю назустріч, слідом за ним тихенько вислизнула з намету й Акіта.
Після недовгого обряду вітань всі розсілись на скрині, які вже збирались вантажити на човни, трохи поодаль від головних осіб змішались моряки і остров’яни.
- Отже, розумію, ти їдеш, - звернувся вождь до Миколи.
- Так, шановний, - хитнув головою Міклуха.
- За звичаєм ти маєш взяти Акіту з собою. Нам не потрібний гнів богів. Тому сьогодні ти одружишся, - промовив вождь і підняв руку, помітивши, що дослідник намагається щось на це сказати. – Не поспішай, білий чоловіче... Але ти маєш залишити одну свою людину тут, з нами. Так завжди бажали боги. Тому, хто пішов з острова, має бути заміна. Якщо бажаєш нам щастя, мусиш зробити так або залишитись з нами. Отже, вирішуй зараз...
Вождь замовк і замружив очі, поки Міклуха перекладав його слова товаришам. Акіта тихенько підійшла до мандрівника і притиснулась щокою до його руки. Її очі тривожно дивились то на Ослунда, то на Яшина, то на Олександрова, то на свого батька.
- Знаєш, Миколо, наша мандрівка все одно не відбулась, як ми того бажали, - раптом сказав Семен Яшин. – Отже, так чи інакше, “Тре Крунур” має повертатись у Находку. Ми з Уве вже про це міркували. Але... є в мене така пропозиція: я залишусь тут, мені тут вистачить часу для досліджень, а ви всі повернетесь додому. Уве, як він і хотів, підготує нову мандрівку і наступного року приїде сюди...
- Припустимо, що це сьогодні є виходом з положення. Але і наступного року одна людина має замість тебе залишитись тут, - спробував заперечити Міклуха.
- А ми запропонуємо остров’янам приєднатись до Злуки, - посміхнувся Семен. – Сподіваюсь, ти зумієш розтлумачити їм, що це таке. Якщо буде згода, тут назавжди залишиться наше посольство. Впевнений, що остров’яни вже звикли до такого сусідства і розуміють певні його переваги для їх же майбутнього.
- Семен має рацію, - приєднався до Яшина і Ослунд. – Я підтримую. А ти відвезеш дівчинку до Києва, хай вчиться. Остров’янам освічені люди не завадять...
Міклуха слухав друзів і дивився на Акіту. Вона не відривала від нього своїх очей.
- Ти все зрозуміла? – запитав він. – Поїдеш зі мною?
- Так! Так! – радісно відповіла дівчинка, а потім повернулась до батька і заговорила так швидко і виразно, що Міклуха, який уже непогано знав мову остров’ян, навіть не встигав за її словами.
Вождь уважно вислухав доньку, посміхнувся та піднявся.
- Якщо те, що сказала Акіта про твій народ, правда, і він шукає в світі тільки друзів, ми погодимось на це, бо наші боги визнають саме дружність. Я зрозумів головне, але ти, білий чоловіче, маєш розповісти мені більше. Отже, зараз ти підеш зі мною... А на завтра ми готуємо весілля. Від сьогодні я відкриваю кордони, і всі білі люди можуть приходити до нас в селище. За цей рік, що ми прожили поруч, ви довели свою дружність, і тому боги були схильні до вас, якщо надіслали вам ці кораблі. Ми раді за вас, отже, порадійте і за нас...
Сказавши це, старий вождь піднявся зі скрині, взяв доньку за руку і повів її до селища під задоволений гомін остров’ян, які веселою юрбою попрямували вслід за ним.
- Здається мені, Семене, що і тобі кортить оженитись на остров’янці, - посміхнувся другові Ослунд, дивлячись вслід Миколі і Акіті. – А дівчинка у Миколи і справді дуже гарна...
Весілля тривало довго, майже до світанку. І, коли втомлений низкою місцевих обрядів Міклуха повернувся до свого намету, Акіта допитливим поглядом подивилась йому в очі. Зараз мало статись об’єднання їх тіл і душ, але в його теплому погляді було щось таке, що стримувало і його, і її віддатись волі богів, котрі мабуть вже домовились, кого подарувати новому подружжю, хлопчика чи дівчинку.
- Розумієш, Акіто, - тихо почав Міклуха. – У нашого народу є свої звичаї, і я маю їх виконувати. А за ними – ти ще маленька, щоб бути моєю дружиною. Нам треба, щоб ваші й наші звичаї прилаштувались один до одного. А на це потрібний час...
- Я кохаю тебе... – прошепотіла вона вперше в житті ті слова, які їй весь час хотілось йому подарувати.
- Я знаю це, відчуваю, - відповів Микола, обійнявши її маленькі плічка такою рідною для неї рукою. – Але хай мій бог і твої боги домовляться...
Акіта подивилась йому в очі, ствердно хитнула головою, посміхнулась і замружила очі. А Міклуха ще довго сидів, обіймаючи сплячу дівчинку, і міркував про дивні повороти життя, про повернення додому, про зустріч з близькими, про майбутні свої мандрівки. Та більш за все його думки були зайняті тим, як улаштувати у незвичному для неї світі цю маленьку дівчинку, котра кілька годин тому стала його дружиною...
Потяг Південна Блискавка* почав свій довгий спуск з круч до долини Дніпра, і Міклуха дивився через вікно свого відсіку на те, як наближується до нього, поступово розширяючись, блакитно-сива смуга великої руської ріки. Так приємно і щасливо було його серцю впізнавати риси рідної землі, якої він не бачив майже чверть сторіччя, що душа мандрівника співала. І радість цієї пісні зростала з кожною новою верстою, які наближали Миколу до рідного Києва. За цей час так багато всього змінилось у світі, і Міклуха з жадібною зацікавленістю відзначав у свідомості навіть кожну дрібницю з усього того, що було йому раніше невідомо і чого йому не могла підказати уява за весь час свого перебування в полоні африканського племені людожерів.
У 1878 році він вирушив у подорож своєї мрії з метою перетнути спекотний континент вздовж Екватору. Зібравши в містечку Кісмайо, що на березі Індійського океану, двадцять місцевих мешканців собі у допомогу, Микола попрямував на захід, просто насолоджуючись всім тим, що зустрічалось на його шляху. Дивні краї були настільки красивими та цінними для його досліджень, що мандрівник навіть і не стримував піднесення як перед помічниками, так і в записах у своєму щоденнику. Та Міклусі не вдалось пройти навіть половини свого шляху до Атлантичного океану. Нещастя знайшло його на берегу великого озера Вікторія, коли на мандрівників зненацька напало плем’я мантуї, велике плем’я людожерів, яке не мало власної землі і тому кочувало собі африканськими просторами. Помічників Міклухи спіткала лиха доля в сутичці з мантуйцями, а ось білого бороданя вони взяли в полон. А коли Микола зумів вилікувати вождя племені від малярії, той призначив його своїм лікарем та наказав пильно стежити за цим білим чудодієм, щоб той не мав жодної можливості втекти від племені.
Двадцять чотири роки мантуйці кочували по африканських просторах від Кіліманджаро і до верхів’я Конго, і весь цей час Міклуха залишався з ними, лікуючи хворих та навчаючи молодь тому, що знав і міг роз’яснити. Він став не тільки улюбленцем вождя, його обожнювало все плем’я. Вождь навіть намагався подарувати Миколі кілька жінок для створення сім’ї, та все ніяк не міг зрозуміти, чому той всякий раз відмовляється, надаючи перевагу довгому сидінню уночі наодинці з собою і мріями про нетутешні світи, з яких боги надіслали його в плем’я.
А думки Міклухи летіли в Київ. Вони змішувались зі спогадами, і це малювало в його уяві дивні картини. Рок за роком пам’ять дещо викидала на задній план, виділяючи головне, і нарешті Микола зрозумів, що найголовнішим для нього в цьому світі були зовсім не його мандри світом, і не наукові зібрання, і навіть не приємні години бесід з друзями, а маленька темношкіра його дружина Акіта, бо саме її великі чорні очі спливали перед ним щовечора, і бачив він у них тривогу, сум, тисячі питань і кохання.
Тридцять років тому Міклуха привіз її до Києва. Вона ще була маленькою дівчинкою, і він ніяк не міг визначитись у своїх почуттях до неї. Та і положення, в якому він опинився, було якимось двоїстим. З одного боку, він був пов’язаним з нею острівним обрядом, а це накладало на нього певні обов’язки. З іншого ж боку, Микола не міг уявити собі, що будуть говорити в Києві про нього та його неповнолітню дружину. Сподіваючись, що вся ця двоїстість розтане з часом сама по собі, він тоді вирішив жити, як жив і раніше, і тримати Акіту на певній відстані, щоб вона виросла та набралась знань. А тоді вже і можна було б якось визначатись.
Вони прожили під одним дахом в будинку Міклух на Чернігівському шляху шість років. За цей час Акіта не тільки додала в зрості, а ще й налилася дивною дівочою красою. В неї ще з малих років був цей хист справжньої жіночості, тому що вона без усяких зусиль оволодівала і вмінням підбирати собі одіж, що лічила їй і робила бездоганно вдягненою, і мистецтвом королівської ходи, таким, що будь-які очі так і тягнулись до кожного її кроку, і незрівнянною плавністю рухів, і чарівними нотками свого голосу, котрий за час перебування в Києві змінився від кришталево-дзвінкого дитячого до глибокого і оксамитового.
Всі ці роки вона сумлінно вчилась. Подорож з далекого острова в океані до злуцької столиці просто переповнила її враженнями і новими відкриттями, і дівчинці стало прикро, що її народ так мало знає про цей світ і так мало вміє. І ще тоді Акіта дала собі обіцянку, що колись після того, як вона багато чому навчиться, обов’язково повернеться на свій острів, щоб поділитись знаннями з одноплемінниками. Спочатку вона осягала ази наук з матір’ю Миколи, котрій прийшлась до вподоби допитлива і наполеглива дівчинка, а пізніше Акіта просто таки змусила віддати її до школи, де їй прийшлося нелегко спочатку, та вона здолала і ці труднощі так, що стала однією з кращих у відділі. Вона мріяла закінчити університет і, набравшись необхідних знань, написати абетку та інші підручники для майбутньої школи на рідному острові.
Крім навчання у школі, Акіта вчилась і хазяйнувати. Те, що вона знала у своєму світі, тут було не потрібним, а до нового треба було звикати. І вона вчилась у матері Миколи мистецтву варіння борщу не з меншою сумлінністю, ніж математиці. Та ще й намагалась відібрати частину роботи у прислужниці Оксанки, особливо в садочку біля дому. Там вздовж довгої стіни вона посадила насіння яскраво-червоних квітів туамоа, яке вона привезла з рідного острова. З цих квітів у неї на батьківщині жінки плели великі червоні намиста, які надівали на чоловіків, що повертались додому наприкінці дня. Акіта присвятила цілих чотири роки тому, щоб привчити ці тендітні квіти до значно прохолоднішої київської погоди, але кожного вечора вибігала назустріч Миколі з зустрічальним намистом і дуже раділа його теплій посмішці.
Сам же Міклуха за ці роки здійснив три мандрівки. Разом з друзями він таки завершив дослідження полінезійських островів, потім побував в Сіамі і в останній раз ретельно вивчив східне узбережжя Африки. А у проміжках між подорожами викладав в Могилянський Академії та Петровському університеті землеустрій* та народознавство і багато часу проводив у пошуках грошей на наступні свої дослідження світу.
Коли він повертався додому зі своїх мандрівок, Миколу кожного разу зустрічала нова Акіта. Ці зміни і радували його і трохи лякали. Вони додавали йому ще більше незрозумілої сором’язливості і ще більше відбирали рішучості. Він навіть і не знав, як з нею поводитись і чомусь уникав у розмовах з нею теплоти в словах, обмежуючись короткими питаннями і відповідями або розмовами, далекими від тих, що притаманні одруженим. Він навіть побоювався вечорів, коли вся сім’я збиралась у вітальні і Акіта щоразу шукала можливості опинитись якомога ближче до нього, зазирала своїми великими чорними очима в його душу і задавала питання або розказувала щось не зводячи з Миколи погляду, в якому переливались глибокі почуття. А ще він дуже ніяковів, коли вона притискалась своєю щокою до його руки, що побажати чоловіку доброї ночі. Міклуха і не здогадувався, з яким завмиранням серця Акіта, зажавши в долоньці чорну перлину, чекала щовечора, що нарешті відкриється незачинені двері і впустять до її світу того єдиного, кого так бажала її душа...
Потяг наближався до Києва. За вікном вже пропливли знайомі споруди Козинської брами, зведення батьком якої він спостерігав, коли був ще хлопчиськом. Але тут багато чого змінилось с того часу. Та зрештою так і мало бути. За ці двадцять чотири роки його відсутності стільки змін відбулось у світі... Розширилась Злука, тепер навіть потягом можна дістатись Єгипту, на вулицях міст з’явились візниці, а ще можна було говорити з віддаленими людьми за допомогою спільника, тільки що винайшли звучник* та в глибини морів почали занурятись підводні човни. Міклуха навіть скористувався одним з див, надіславши Акіті повітряного листа** з Суецької листарні***, де написав: Я ЖИВИЙ ПОВЕРТАЮСЬ ДОДОМУ МИКОЛА. А ще одно диво лежало зараз перед ним на столі відсіку. Це була злика Акіти, котру взяв з собою Іштван Салаї, угорський мандрівник, що знайшов Миколу африканських джунглях і визволив з багаторічного полону.
На це зображення Міклуха дивився мабуть щохвилини на своєму шляху додому. Він впізнавав її і не впізнавав. Вродлива дівчина, яку він залишив у Києві чверть сторіччя тому, перетворилась у жінку дивної краси і шляхетності. Постать Акіти на злиці випромінювала впевненість і гордовитість, і, хоча роки наклали свій відбиток на її обличчя, та він надавав їй ще більше краси, а очі її залишились такими ж великими і поглинаючими світ, хіба що в них з’явились хмаринки тривоги і суму. Та Микола знав, що ці хмаринки вмить здме вітер їх зустрічі і мабуть вже здув, бо зараз в них можуть бути лише сонячна радість та нетерпляче чекання.
Зі слів Іштвана Салаї він знав про неї майже все. Акіта закінчила Могилянку, почала працювати в Академії Наук, написала кілька підручників для одноплемінників, навіть почала писати історію свого народу. Але те, що вона раніше вважала за мету свого життя, тепер перестало бути для неї таким важливим. Коли пройшли всі строки для повернення Міклухи з Африки, Акіта брала неабияку участь у підготовці розшукових подорожей, а таких було три. Першу здійснили його друзі Ослунд та Яшин, котрі пройшли Африку вздовж Екватора назустріч один одному, та не знайшли Миколу. В другу вона збиралась сама, та смерть матері Міклухи завадила їй відправитись в подорож разом з Яшиним, який тринадцять років тому теж повернувся ні з чим. І коли всі вирішили, що Міклуху вже не знайдеш, Акіта поїхала в Британію і розшукала там лорда Стенлі****, в щоденниках якого знайшлась згадка про чутки серед африканських племен у верхів’ях ріки Конго щодо невловимого племені мантуї з полоненим білим бороданем. Несамовитість Акіти розчулила старого лорда, який свого часу з такою ж несамовитістю розшукував у тих же краях свого друга Лівінгстона, і сивий мандрівник, незважаючи на свої хвороби, приїхав до Києва, де допомагав Акіті збирати кошти на нову розшукову подорож. Саме ця подорож і стала успішною.
Час минав, краса її розквітала ще яскравіше і яскравіше, але той, кому Акіта мріяла її дарувати все перебував у безвісті. Вона серцем відчувала, що Міклуха живий, та цьому серцю вірила лише вона сама. До темношкірої красуні почали залицятись і навіть свататись, але вона відмовила і цукровому багатію Терещенку, і сину злуцького гетьмана Фрідріху Бісмарку, і живописцю Михайлу Врубелю і навіть царському нащадку Олександру Романову, кожний з яких був закоханий в неї до нестями. Акіта була вірною своєму чоловіку і всі ці роки чекала саме його, кожного дня плетучи нове зустрічальне намисто з червоних квітів туамоа.
Та вона не могла бути одна. Навіть коли вона була на самоті, Акіта писала довгі листи чоловіку, в яких описувала кожний свій день. В цих листах дивно змішувались радощі від маленьких своїх досягнень та глибока журба самотності, теплі посмішки спогадів про ті дні, коли вони були разом, і сумне відчуття буденності, в якому тріпотів тонесенький промінець її надії. Вона складала всі ці листи в окремій шафі, сподіваючись, що Микола колись прочитає кожного з них, бо щоразу вона писала і про своє кохання до нього, кохання, яке переросло дитячу прихильність і перетворилось у велике і глибоке почуття. Писала вона і про те, що їй дуже хотілось мати дітей. Коли пішли з життя батьки Міклухи, Акіта всиновила дванадцять сиріт і стала їм доброю матінкою, яка до кожного маленького сердечка змогла знайти чарівний ключик дивовижно теплої любові.
Історія зниклого мандрівника і таємничої одинокої красуні не могла не зацікавити новинарів, і саме завдяки їм вона здобула широкого розголосу. Про Акіту тепер знали всі і не тільки в Злуці. Будинок Міклух на Чернігівському шляху навіть почали називати Домом чорної вдови, і багато киян частенько приходило сюди для того, щоб подивитись на стіну, на якій у будь-яку пору року червоніли старанно розвішані зустрічальні намиста...
Потяг вже повернув від Дніпра і прямував уздовж Либіді. Міклуха навіть не помітив у спогадах, що за вікнами його відсіку вже пропливають назад будівлі і вулиці рідного міста. Та це і не було зараз конче важливим для Миколи, бо за кілька хвилин на нього чекала зустріч з тією, кого дурна неслава охрестила чорною вдовою і хто зберіг свою віру і кохання всупереч поголосу і невірі.
Паровик дав останній гудок і, укутавши потяг молочними клубами пару, зупинився. Брязнули зчеплення, і Міклуха раптом почув тишу. Так же, як і його серце завмерло, завмерло все і за межами потягу, начебто весь світ зараз чекав, коли нарешті зійде цей пар і на київську землю ступить нога майже забутого всіма мандрівника. І коли він зробив цей крок, все навкруги наче вибухнуло. Микола навіть і не міг подумати, що зустрічати його прийде так багато людей. А тут на всьому просторі під скляним склепінням Кримської брами зібралось стільки киян, що, здавалось, навіть і не було вільного місця для прибуття інших потягів. На деяку мить Міклуха начебто випав з дійсності під натиском вітального галасу, клацання зликарниць, чисельних в’язок квітів, що тягнулись до нього з усіх боків. Та поступово в багатоликому мареві натовпу почали прояснятись знайомі і незнайомі обличчя, очі, посмішки. Тут були і його постарілі друзі Ослунд і Яшин, поруч з ними стояв сивий сухенький дідусь, мабуть то і був той самий лорд Стенлі, були тут і ті, чиї імена він одразу ж і пригадати не міг, та і не було це важливим, бо йому в цю мить потрібним було лише одне обличчя.
І тут галас натовпу мов би почав розсипатись, перетворившись на шепіт, а в наступну мить і зовсім зник. У тиші, що охопила величезну залу прибуття Кримської брами, юрба розступилась, і Микола побачив, як до нього наближаються очі Акіти. Він навіть і не відчув, як вона надягла на його шию червоне вітальне намисто, він цілком поринув у ці великі чорні очі, в яких не було сліз, не було й слідів багаторічної журби, а тільки сяяла гарячим сонцем нестримна і безмежна радість. І Міклуха вперше в житті обійняв і поцілував жінку, яка тридцять років тому стала його дружиною.
Це був незвичайний поцілунок. Обидва вони були в ньому пристрасно жадібними, наче намагаючись надолужити всі ці роки, і в той же час безмірно ніжними, бо і цього почуття накопичилось в них на вічність наперед. І лише після того, як їх серця сказали одне одному все, вони розімкнули губи, та не розімкнули поглядів.
А людська юрба навкруги стояла мовчки і дивилась на цього засмаглого посивілого чоловіка, котрий, як найдорожче у світі багатство, тримав у своїх обіймах неземної вроди жінку. На очах у всіх ці двоє помолоділи, мов би безмежна радість зустрічі змела з Миколи й Акіти всю ту оболонку сивини і зморшок, яка налипає на людей з роками, і повернула їх на чверть сторіччя в минуле. І навіть нахабні новинарі поопускали долу свої зликарниці, бо як і всі навкруги раптом відчули себе зайвими і непотрібними на цьому святі зустрічі двох закоханих сердець. Один з них повернувся обличчям до натовпу, хитнув головою і пішов геть, а за ним навшпиньки почали розходитись і всі інші.
Та Микола з Акітою не бачили нічого, крім повних безмежного щастя очей один одного. Вони щиро ділились своєю радістю і не стримували співу душі. І не було навкруги високого скляного склепіння брами, втомленого довгою подорожжю паровика, галасливих київських вулиць і безкрайніх злуцьких просторів, були лише два палаючих коханням серця між далеких зірок всесвіту. А коли в очах Міклухи промайнула хмаринка провини, і він спробував щось прошепотіти, Акіта затулила йому губи однією своєю долонькою, а потім розжала другу, в якій Микола побачив ту саму чорну перлину, що навіки з’єднала їх. Він зрозумів усе, що цим хотіла вона сказати, і міцно притиснув до свого серця свою дружину, свою кохану і свій єдиний у світі скарб...
Через півроку Міклуха разом з Акітою назавжди поїхали на її батьківщину, далекий острів у Тихому океані, який завдяки червоним квіткам з зустрічального намиста здобув свою сучасну назву – Туамоа.
Але і після їх від’їзду на довгій стіні біля будинку на Чернігівському шляху, котрий з тих часів кияни стали звати Домом чорної перлини, і до сьогодні чиїсь невідомі руки вивішують щодня нове червоне намисто, мов би нагадуючи кожному перехожому, що нема у світі найдорожчого багатства, ніж чисте і глибоке кохання, яке вміє чекати всупереч будь-яким обставинам нашого бурхливого життя.
***
* Південна Блискавка – назва потягу, який слідує з Александрії в Єгипту до Києва
* Землеустрій - географія
* Звучник - радіо
** Повітряний лист – телеграма
*** Листарня – пошта
**** Стенлі Генрі Мортон – мандрівник, дослідник Африки. В 1871-72 рр. брав участь у розшуках Д.Лівінгстона. Двічі перетнув Африку в 1874-77 і 1887-89 рр. Пройшов від витоку до гирла р. Конго, на який його ім’ям названий ряд з сімох водоспадів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173912
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.02.2010
Твои губы – мой мед, мои силы.
Я купаюсь в твоих поцелуях,
В удивительных, теплых и милых,
Что меня глубоко так волнуют…
Твои руки – волшебные змеи,
Несравненные, нежные руки,
От которых я просто пьянею
В удивительно сладостной муке.
Твое тело – блаженное нечто,
Я в тепле его нежусь до стона.
Ты – моя бесконечная вечность,
Что целую я взглядом влюбленным.
Ты – аккорд изумительной страсти,
Безупречный в своем многозвучьи.
Ты - и боль, ты - и звонкое счастье.
Ты - и ночь,
И спасительный лучик…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173910
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
Мягко пальцем скольжу
Я по трепетной коже...
Пусть стечет с него лаской
Тепло сладкой муки
На тебя,
Внутрь тебя
И взрывается дрожью,
И в симфонию сложит
Душевные звуки.
А потом
Ты свернешься калачиком рядом
И заснешь
На плече у меня безмятежно...
Ты заснешь.
А тебя я укутаю взглядом
И теплом своих рук
В утонченную нежность...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173896
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010