| Сторінки (5/410): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Їхнє кохання спалахнуло раптово і яскраво, як метеорит. Він для неї, єдиної, зривав у полі всі ромашки й волошки ( знав, що любила понад усе польові квіти), дарував власноруч зроблене намисто, вирізав із дерева фігурки тварин і малював для неї картини. Уся її кімната перетворилася на своєрідний храм – храм кохання, вічного й неповторного.
Вона внутрішнім єством відчувала, що щастя не може бути так багато. Та сьогодні воно з нею, над нею, під нею. Вона упивається й насолоджується ним, щовечора чекає його – своє щастя. Воно приходить до неї разом із зеленооким красенем, живе в ній зранку й до вечора, а ночами приходить у сни.
– Надійко, я хочу, щоб у нас був власний будинок, великий, світлий, і щоб у ньому дзвінким переливом лунав сміх наших дітей, – з тривожними нотками в голосі сказав одного разу Володя.
– Так і буде, любий, хіба ж може бути по-іншому?
– Звичайно, кохана, так і буде …Та є, Надійко, одне «але»…
– Що може нам стати на перешкоді, Володю?
– Надійко, найпрекрасніша моя квіточко, ніколи й ніщо не стане між нами, та ми повинні пройти через випробування часом.
– Про що ти, Володю? Я щось не розумію тебе, – як сполохана куріпка, схопилася з місця Надія.
– Кохана, вислухай мене, але пообіцяй, що сприймеш усе мужньо.
– Обіцяю, Володю.
– Надійко, ясне моє сонечко, із чого розпочати – не знаю. Як тобі сказати про це – не відаю. Головне, що я тебе сильно кохаю. І саме кохання допоможе нам пережити розлуку.
Надія сполотніла, серце забилося так, що ладне було вискочити з грудей, губи ворушилися беззвучно – у її очах застигла тривога.
– Надійко, ти ж добре знаєш, що кляті орки напали на нашу землю. Я не зможу собі пробачити й зневажатиму сам себе, якщо залишуся осторонь. Я мушу взяти в руки зброю й боронити свою рідну країну заради майбутнього нашого синочка, – Володя поцілував кохану дружину у випуклий живіт. – Завтра я маю їхати… далеко від дому… на схід… туди, де гаряче… де передній край оборони …
Вона хотіла закричати, завити, та не змогла – клубок підкотився до горла.
– Надійко, я – сильний, я – сміливий, я – живучий. Ти ж знаєш, що таких куля не бере. Я незабаром повернуся, обов’язково повернуся, адже моїм ангелом-охоронцем буде твоя любов, кохана.
Та вона вже нічого не чула. Летіла в прірву – глибоку, темну, жахливу. Раптом дужі руки підхопили її, підняли високо, до небесної блакиті.
– Надійко, лебідочко моя, ти ж обіцяла бути мужньою, – схилився над нею Володя.
– Будьте прокляті, орки! Будь проклята, несправедлива війно! – шепотіли її вуста.
… Ішов п’ятий місяць вимушеної розлуки з коханим. Надія вже не приховувала вагітність ні від матері, ні від людського ока.
– Може, воно й правильно, – перешіптувалися люди, – не доведи Господи, дожене шалена Володю, а тут пам'ять про нього залишиться.
… Сьогодні Надії приснився дивний сон. Ніби Володя перетворився на білого лебедя, піднявся високо в небо і, розправивши крила, застиг у піднебессі.
Відчуття неспокою закралося в Надіїне серце. Вона тихо заплакала, зросивши подушку солоними краплинами сліз. Раптом болем різонуло живіт. Надія скрикнула, скрутилася клубком і покликала матір.
… Швидка повезла жінку до пологового будинку, а в цей час зі сходу летіла сумна звістка.
Надія народжувала важко, у муках, але сама. Хлопчик – справжній богатир, майже п’ять кілограмів.
– Молодець, – сказав лікар, – мужня ти жінка! Дай, Боже, тобі мужності на все життя. Тримайся, Надійко!
– І чому це Сергій Іванович так говорить? – подумала Надія.
– Як назвеш сина?
– Володею.
– Розумниця ти, Надіє, – ніби аж зрадів лікар.
– І яка йому різниця, як я назву сина? Чому він так зрадів, ніби в його честь назвала? – розмірковувала жінка.
Не знала бідолашна, що білим лебедем злетіла в небо душа того, хто завжди дивитиметься на неї звідти зеленими очима кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973042
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Мої зіроньки,
місяцю ясний,
як давно вже
не бачила вас,
з вами небо
вночі прекрасне
і осяяний світлом
Парнас.
Де ж були ви,
мої неозорі?
Чи злякались
ворожих ракет?
Як без вас мені
темно, о зорі,
й місяць в келії,
ніби аскет.
Заховався, щоб
жаху не бачить,
щоб сховать його
в темінь від нас.
Ми ніколи катам
не пробачим –
віри промінь
у нас не погас!
... Ненароком
фіранку відкрила –
зорі глянули
в вічі мої,
Нут їх стільки
для нас народила
і спустила
до краю землі.
До зірок
досягаю рукою,
Віз Великий
дістану ось-ось...
Я не сплю –
вже не маю спокою,
і радіє, й болить
в мені щось.
Зорі вказують
шлях Перемоги
України моєї
в борні,
битва наша іде
до знемоги,
згорить ворог
в пекельнім вогні.
Ми відродимось,
вірю і знаю!
Ми зійдем на
найвищий Парнас!
Світлі зорі
небесного краю,
не згасайте,
освітлюйте час!
Нут* — у староєгипетській релігії богиня неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2023
Горить свіча – сльозинки воску капають,
Малюють тіні фрески на стіні
І візерунки-арабески дряпають –
Гасить її не хочеться мені.
Гіади вийдуть, заслонивши зорі,
І зацілують гаряче Тельця.
Якісь чудні, їй-Богу, непрозорі –
Ні ліку їм немає, ні кінця…
Горить свіча – сльозинки ронить тихо.
Як гіацинти, полум’я тремтить –
Жене біду, і геть відводить лихо,
І будить щастя, що десь мирно спить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Я хотіла тепла,
я хотіла весни,
ніжне слово
хотіла почути,
та до мене
ти стежку проклав
тільки в сни, підкажи,
як, скажи, мені бути?
А хурделиця знов
за вікном завива,
сипле холодом
зимним… Завія!
Ти сидиш і мовчиш,
де ж подів ти слова?
А у мене ж
бриніла надія.
Білі птиці зими
тріпотіли крильми.
Їх я гнала й
казала: «Не треба».
Я боялась… Боялась…
Боялась зими,
щоб весну не забрала
від тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
Мені сказали, що зима не квітне,
Метіллю душу й серце заміта,
Вона холодна й зовсім не привітна,
Її прихід не кожен привіта.
А я не вірю – в неї є харизма,
Вона снігами білими цвіте.
Від самого народження й до тризни
Полотна зі сніжинок білі тче.
Її вуалі – наче дивоцвіти,
Мереживом срібляться на гілках,
Її мороз які малює квіти!
І приліта щодня, як дивний птах.
Зима нам казку нову відкриває,
Кружляють білі бджоли за вікном,
З небес на землю пада покривало,
Побілене негашеним вапном.
Метелики і білі, і сріблисті
У круговерті вальсу все летять,
Дерева у грайливому намисті,
Немов зірки на небі мерехтять.
Усе, як влітку, тільки біло-біло,
Все білим цвітом ніжності цвіте,
Пелюсточок вже стільки налетіло
І білим цвітом все мете й мете.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Зітхає монотонно мій зимовий сад,
Його я розумію – він чекає вЕсну,
Сльозу гірку пускає голий виноград,
І старим яблуням ще хочеться воскреснуть.
Черешеньки дрімають – сниться їм весна,
Вони – мов наречені в білих сукнях,
І персиків до них кохання глибина
Застигла на заледенілих бруклях.
О не журися, мій зимовий саде,
ПрийдЕ до тебе юная весна,
У зелені квітучій вона зайде,
Наллє в бокал ігристого вина.
Цілунком ніжно-трепетним розбудить,
Грайлива, молода спокусниця-весна,
Цей поцілунок, саде, не забудеш,
В твоєму серці залишить його вона.
Зітхає монотонно мій зимовий сад,
Його я розумію – він чекає вЕсну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023
Скрижалі часу все плетуть химери –
Розгнуздані, жорстокі і чужі,
Не відтворити посмішку й гримерам,
Здається, сила й нерви на межі.
Чому ти, часе, зупинився знову?
А може, збіг кривавим міражем?
Я хочу, часе, вдяг щоб ти обнову
й не різав по живому нас ножем.
Жорстокий часе, усміхнешся знову –
Я вірю в твою силу ту нову,
Одягнеться моя земля в обнову,
Не ляже у могилу вікову,
Яку хижак їй готував в століттях,
Давив пасками вроду і красу,
Рабою бачив в пеклі лихоліття,
Та, стогнучи, вона рекла: «Несу,
Несу вам, любі, славні мої діти,
Прозріння плід, який відкриє час,
Спочатку будуть тільки віри квіти,
А потім заберу вас на Парнас,
Туди, де я розхристана і боса
Стою роками й виглядаю вас,
Велична в житніх колосках й покосах,
Я знаю: прийде Переможний час.
Прозрійте, доростіть до того часу
Усі-усі на теренах війни,
Частина вас зі мною на Парнасі,
Бійці це славні – доньки і сини,
Але ж є ті, хто із ярмом на шиї
В догоду звіру восхваля його оскал,
Хіба ж таких у лоні вас носила,
Долаючи оскаженілий вал?!
Сьогодні час прозріння і свободи,
Прошу, не йдіть в обійми хижака,
Покайтеся перед своїм народом,
Не вірте в божевілля дурака,
Він є ніхто і звать його ніяк,
А ви ж нащадки славних українців,
Даю, заблудлі, вам останній знак,
До Матері вертайтесь і женіть чужинців.
Ставайте в ряд в окопи із бійцями –
Із гордістю й надією моєю,
Пройдіть їх славними дорогами й стежками
І змийте зраду кровію своєю.
І час зітре заблудлі ваші думи,
Нащадкам донесе його скрижаль,
І зафіксує все у чистих рунах,
Й зітре в історії зрадливу ту печаль».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
А жінка-українка – як калина,
Горить завжди у неї в серці жар,
Душа, як купина неопалима,
А її врода – справді Божий дар.
Вона, як квітка ніжності лілея,
У ній безмежжя світла і добра!
Вона – богиня, чарівниця-фея,
Сьогодні світ її красу обрав.
Вона в родині славна берегиня,
Хранителька і звичаїв, й традицій,
І трудівниця, й файна господиня,
Вона прекрасна з будь-яких позицій.
Із древності у ореолі святості
Їй дане Богом світле материнство,
Для неї – це безмежне світло радості,
Народжувать й леліяти дитинство.
Чутлива в неї аура жива,
Любов’ю серце пройняте навіки,
Її кохання – не пусті слова,
А повноводні романтичні ріки.
Нехай для неї світять ясні зорі,
Фіалка хай п’янить її духмяно,
Ромашки хай квітують їй у полі,
Черемха посміхається весняно.
Дзвенить в душі веселий хай струмок
І трелі їй виводять солов’ї ,
Жіноче щастя хай сяга зірок
І мрії збудуться усі-усі її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
Очі горять пристрастю.
В серці твоєму – вулкан.
Поглядом ти мене кликав
У вогонь почуттів – в ураган.
Пристрасть, палкі обійми.
Ритми сердець – у такт.
Спокуслива сукня, підбори –
Емоцій бажаних знак.
Гаряче… серце палає.
Танго – чуттєвий спектакль.
Весела й швидка мілонга.
Від подиву час закляк.
Слів тих нема передати –
Танго змінило життя.
Імпульси знову хвилями,
Пристрасть без прикриття.
Молодість ніби вернулась,
Кроки-пружинки роблю.
Карлос Гардель* здивувався б –
Танго й тебе я люблю.
Ка́рлос Гарде́ль* – аргентинський співак,
композитор, актор, один з найвизначніших
виконавців танго першої половини XX ст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023
Вечір опускав блискучі плечі,
Перламутри кидав на траву,
Місяць зорі вистрелив картеччю
І розсипав в небі наяву.
Так заходив в душу пізній вечір
І торкав тремтливо ту струну,
Що давно не грілась в холоднечі
Осінь не одну і не одну зимУ,
Бо в душі і в серці були рани,
Доля їх насипала сповна,
Рани повнили і чакри всі, і чани,
Їй здавалось, що життя нема.
А сьогодні сталось все раптово…
Боже, як же грав той саксофон!
Він до себе поманив святково
Й запалив вогненний в серці фон.
Очі стрілися з його очима,
Билось серце із мелодією в такт,
Кожна нота так була значима.
Раптом тиша... І малий антракт...
Він ішов із тисячі доріг до неї,
Щоб зустріти зоряний цей вечір,
Ніс він квіти і коштовні ніс камеї
Й почуттів гарячих всю предтечу.
Ніби юні, узялись за руки,
У кохання загубились почуттях,
Ні на мить не прагнули розлуки,
Відчували ніжність і любов в серцях.
Його голос – музика для вух,
Оксамитовий переспів його мова.
Як вона спивала кожен його звук!
Місяць усміхався знову й знову,
Світлячками небо прикрашало ніч,
У очах його блищали два смарагди,
Не було між ними протиріч,
Лиш оповідачка Шахерезада
Говорила, що любов – життя,
І краса божественна, і насолода,
Спільне двох людей серцебиття,
І найвища Божа нагорода…
А під ранок знову саксофон –
То любов мелодію писала,
У душі грав тихий камертон,
І любові вигравали всі октави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2023