| Сторінки (7/602): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Як зали́шити маю я хату?
Як зали́шить подвір’я й садок?
Я не можу зали́шить це кату,
Вже розбитий, та рідний куток.
Як зали́шити можу дружину,
Що давно нерухомо лежить?
Свою першу любов і єдину,
Вік з якою зумів я прожи́ть.
Все життя ми жили́ душа в душу,
Ми ділили і радість, й біду,
Із коханою бути я мушу,
Із куточка свого́ не піду́.
Цю хатину самі́ будували,
Це гніздечко звивали удвох,
Заробляли все чесно, не крали,
Не чекали у ньому непро́х.
Наші ді́точки тут народились,
І зростали вони саме тут,
Тим, що маємо, за́вжди гордились.
Та не знали, що орки прийду́ть.
Навіть в снах найстрашніших не бачив,
Що палатиме все у вогні,
А дружина мовчить… тільки плаче,
Що Вкраїна з ордою в борні́.
І на старості що нам робити?
Та й здоров’я уже в нас нема…
Ми не зможемо звірство простити,
Що вчинила орда з усіма.
До дітей ми поїхать не можем,
Та і їм небезпечно сюди.
Може й голови скоро тут зложим
В своїй хаті від звірства орди.
Вже як буде… На все Божа воля,
Якщо су́джено це пережить…
Бо спіткала такая недоля,
Якій опір не можем чини́ть.
Вже сусідські хати́ погоріли…
Хоронив я сусідів в саду.
Так наза́вжди вони оніміли…
Хто створив сатанинську орду?
Нашу хату тако́ж зачепило…
Залишився вцілілий куток…
Скрізь уламками все тут встелило…
Та з домівки нікуди… ні крок.
Якщо су́джено жити – вцілієм,
Може скоро це пекло мине,
Та прощати таке не посмієм
За все звірство раschиsтське страшне́.
Все зрівняла орда із землею
І продовжує дальше рівнять,
І зв’язку́ вже нема із ріднею…
Від життя взя́лись нас визволя́ть.
Волонтери заве́зли нам їжу,
А вода у криниці ще є…
Не збирав я тривожну валізу,
Бо дружина – багатство моє́.
У валізу її не спакую
Й помирать не зали́шу одну.
У куточку кохану рятую,
Від орди у любов огорну.
Під опіку ми Богу дали́ся,
На все воля Господня тепер,
Ми з дружиною знов обняли́ся,
Бо любов нашу орко не стер.
02.04.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
https://youtu.be/txRgOV19aY8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022
Щоб ви усі, тварюки, поздихали
За те, що руку ви на нас підня́ли!
Смердючії убивці ви, раschиsти,
Вам мариться Бандера і нацисти.
Щоб ви усі, тварюки, поздихали
За те, що ви невинних повбивали.
За це, убивці, про́щення не буде,
Вам не прости́ть ні Бог, ні наші люди.
Щоб ви усі, тварюки, поздихали
За те, що із землею все зрівняли,
За те, що матерів й дітей убили.
Навіщо вас на світ цей наплоди́ли?
Щоб ви усі, тварюки, поздихали,
Ніко́го ми із вас тут не чекали.
Ми сво́ю рідну землю захищаєм
І з квітами вас тут не зустрічаєм.
Щоб ви усі, тварюки, поздихали
За те, що від життя всіх позбавляли,
За те, що ви домівки нам спалили
І геноцид із нами учинили.
Щоб ви усі, тварюки, поздихали,
Раschиsтськії потво́ри і шакали.
Ми неньку-Україну відбудуєм
Й парад у пекло кожному влаштуєм!
02.04.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022