Між народами далеко
Слава Квасінда гриміла.
З ним ніхто не міг боротись,
З ним ніхто не міг змагатись,
Та зловмисники Пак-Ваджіз,
Заздрісні Маленькі Люди,
Злісні демони й пігмеї,
Змовилися проти нього.
«Якщо цей мерзенний Квасінд, –
Мовили, – цей здоров’яга
Так пробуде трохи довше,
Все рвучи, що він зачепить,
Трощачи все на шматочки,
Світ наповнюючи дивом,
То що станеться з Пак-Ваджіз?
Хто подбає про Пак-Ваджіз?
Як гриби він нас розтопче,
Зажене нас всіх у воду,
Нашу плоть дасть на з’їдання
Небезпечним Ні-ба-но-бейґз,
Цим жахливим духам водним!»
Тож лихі Маленькі Люди,
Вбити цю Міцну Людину,
Вбити Квасінда зібрались,
Світ від Квасінда звільнити,
Бо нахабний був і владний,
Небезпечний і безжальний.
Квасіндова дивна сила
В тімені його містилась,
В тімені була і слабкість,
Тільки там міг мати рану,
Більш ніде не пройме зброя,
Більш ніде не вразить зброя.
Зброєю ж було єдине,
Що могло його убити,
То суха соснова шишка,
Чи блакитна із ялини.
Квасінда секрет фатальний
Там не знав ніхто зі смертних.
Та лихі Маленькі Люди,
Всі Пак-Ваджіз тайну знали,
Знали, як його убити.
Тож вони шишки зібрали,
Всі сухі шишки соснові,
Всі блакитні із ялини
В лісі біля Таквамено.
Їх знесли на берег річки,
Склали у великі купи
Там, де камені червоні
Нависають над рікою.
Там на Квасінда чекали
У злобі Маленькі Люди.
Час був літній, пообідній, –
Тихе і жарке повітря,
Рівна непоспішна річка,
Нерухомі сонні тіні.
Лиш комахи в сонця сяйві
З блиском ковзали водою,
Їх дзижчання у повітрі
Чулося, як клич до бою.
Квасінд плив униз рікою
У березовім каное,
Плив повільно з течією
Нешвидкої Таквамено,
Дуже стомлений від спеки,
Зовсім сонний від мовчання.
Із гілок, що вниз нависли,
Із березових сережок
Сну ласкавий Дух спустився,
З воїнством своїм покірним,
З почетом своїм незримим.
Підійшов Дух Сну Непавін,
Як блискучий Даш-кво-не-ші,
Наче бабка він крутився
Понад Квасіндом сонливим.
Шум до вух його долинув,
Як шум хвиль побіля моря,
Як бурчання вод далеких,
Як між соснами шум вітру.
Він відчув в себе на лобі
Палиць бойових удари
Легких сонних легіонів,
Що їх вів Дух Сну Непавін, –
Наче хтось дихнув на нього.
З першим палиці ударом
Сон на Квасінда звалився,
З другим палиці ударом
Впали весла вниз без руху,
З третім – перед його зором
Краєвид зробився темним
І заснув глибоко Квасінд.
Так він плив униз по річці,
Мов сліпий тримався прямо,
Плив униз по Таквамено
Під березами тремкими,
Мимо берегів лісистих,
Мимо табору пігмеїв,
Мимо бойових Пак-Ваджіз.
Ті озброєні чекали,
Кинули соснові шишки,
В плечі м’язові попали,
В тім’я вдарили відкрите.
«Смерть для Квасінда!» – раптово
Крикнули Маленькі Люди.
Він хитнувся й повалився,
Боком зсунувся у річку,
Опустивсь під мляву воду
Головою вниз, як видра.
А покинуте каное
Поплило пусте по річці,
Дном уверх в воді крутилось.
Квасінд більше не стрічався.
Пам’ять про Міцну Людину
Довго ще жила в народі,
І щоразу, як у лісі
Взимку лютувала буря,
Гнула там гілки, хитала,
З ревом на шматки ламала,
«Квасінд! – всі кричали, – Квасінд
Дрова для вогню збирає!»
Henry Longfellow, The Song of Hiawatha:
18. The Death of Kwasind
ID:
981904
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 01.05.2023 21:04:12
© дата внесення змiн: 01.05.2023 21:04:12
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
