VIII
В думках снуються обрії незвичні,
загробних настроїв і марень повні,
де місяць, спокій, сонні і безмовні,
вселяють в душу почуття містичні.
І дух летить мій сонний і крилатий
десь над широкі й каламутні води;
тяжкі у нього крила, мов колоди,
а місяць вбрав його в імлисті шати.
IX
Широко розлилися води темні,
над ними скелі думають в зажурі,
а далі пущі, дикі і похмурі,
широкі, мовчазні, сумні й таємні.
У випарах блідих проміння висне
над водами, де місяць світить повний,
під місяцем в імлі німій безмовний
якийсь неясний давній спогад блисне...
X
Вечірня тиша... В сні те чи у яві?
Дарма! Зірки зайшли в кущів глибини;
на водах сяють дивні очі пави;
із весел з шумом падають перлини...
Якісь вуста схилилися до мене,
й долоня на очах моїх казкова,
солодка й ніжна... квіти – і натхненне,
миліше ніж той цвіт, кохане слово...
Jerzy Żuławski, Cień: VIII-X
VIII
Snują się w myśli senne krajobrazy
zagrobowego tak pełne nastroju,
pełne księżyca, ciszy i pokoju,
budzące w duszy mistyczne ekstazy.
I duch mój leci senny a skrzydlaty
gdzieś ponad wody szerokie i mętne;
skrzydła mu ciążą, leniwe, niechętne,
a księżyc w mgliste go odziewa szaty.
IX
Wody szeroko rozlane i czarne,
Głazy nad niemi dumają posępne —
a dalej puszcze, głuche, niedostępne,
wielkie, tajemne, smętne i bezgwarne.
W bladych oparach wieszając promienie
nad wodą trupi jakiś księżyc świeci;
a pod księżycem na mgłach cichych leci
jakieś niejasne i dawne wspomnienie...
X
Wieczór i cisza... We śnie czy na jawie?
Mniejsza! Gwiazd pełne krzewów latorośle;
na wodzie lśnią się dziwne oka pawie;
perły z szelestem spływają po wiośle...
I jakieś usta nademną schylone —
i dłoń na oczach mych alabastrowa,
dobra i słodka... kwiaty — i pieszczone
od kwiatów milsze rozkochane słowa...
