Небо померкле, небо вечірнє
Плине невільно крізь мої очі...
Груди безсонні, тихі, покірні,
Пестощі смерку ніжно толочать.
О, нині тінню витись по гаю,
Духом між сосен в жар розпалитись,
І біля брами, там де чекаю,
Сам я для себе зможу приснитись!
На скронь калинам, що барвлять далі,
Пилом янтарним впасти в знемозі, –
Бо твої губи наче коралі,
Що на калині при тій дорозі!
Не відрізнити коси дівочі
Від тих берізок, що сплять сумирні...
Плине невільно крізь мої очі
Небо померкле, небо вечірнє...
Bolesław Leśmian
Niebo przyćmione
Niebo przyćmione, niebo wieczorne
Samochcąc płynie przez moje oczy...
Piersi bezsenne i bezoporne
Pieszczota zmierzchu nuży i tłoczy.
O, teraz snuć się cieniem po gaju,
Ducha wśród sosen w szkarłat rozjarzyć,
U twojej wrótni, na twym rozstaju
Samemu sobie — snem się wydarzyć!
Na skroń kalinom, ujrzanym w dali,
Paść złotym kurzem w purpur pożodze, —
I nie odróżnić ust twych korali
Od owych kalin na owej drodze!
I nie odróżnić twoich warkoczy
Od brzóz, weśnionych w głębie jeziorne...
Samochcąc płynie przez moje oczy
Niebo przyćmione, niebo wieczorne..
