Шепоче знов мені десь глибоко у серці,
Сумлінна спрага, спрага до вітчизни.
Давно поник я між мінорних терцій,
Котрі мене остіннім часом гризли.
Тернистий шлях, це зовсім не поїздка,
В кінці якої, вас чекають добрі вісті.
І терен вам, ніяка то не квітка.
Тернисто - це знаходитись на місці.
На тому місці, котре мені чужинне
І давить давить, що не й говори.
Скажіть мені, хіба ж отак повинні,
Заносити від відчаю вітри?
А там, мене чекає батьківщина,
Яку залишив я миттєвим рухом,
Там дивокрай там вся моя родина,
Там рідне слово, кОтре пестить вуха.
Немає ліків кращих на сьогодні,
Ніж бачити вживу своє коріння.
По істині, це сила надприродня.
Лікує певно кожне покоління.
Кажу собі знедавна, пам'ятай!
На рівні сильнодіючих ведінь,
По-справжньому цінуєш рідний край,
Коли на довго відїзжаєш в далечінь.
Я закохався в тебе,зовсім дитинча