З тобою, милий, мені так треба
Позбутись ґрунту, торкнутись неба.
Здійснити давні страхи і мрії…
З тобою зможу, повір, зумію…
Крізь невагомість складних матерій
Нам небеса відкриють двері.
Крізь космопростір і світла роки,
На цілий всесвіт ми – два пророки.
Біліють крила за плечима,
І я від щастя уже причинна.
І ми в раю!... та знай: без тебе
Торкатись неба нема потреби.
Доземно ланцюгом прикута
Пройду життя свого спокути…
І, може, навіть буду щаслива,
Але самотня і безкрила…
Хоч раз в житті людині треба
Торкнутись неба… свого неба…
