Зів’яло раптом на березі листя,
Бо віти втратили життєводайну міць.
Дерева в шати золоті вдяглися,
А їй доводилось боротися самій
З сердитими холодними вітрами,
Зі зграями нахабних горобців.
І врешті, одягла ясні корали,
Що засвітили їх ранкові морозці.
Зима пройшла. Весна вже засиніла
Веселим проліском, що вискочив з трави.
Береза сумно на вітрах дзвеніла,
Мов одягла важкий вінок вдови.
А сонце пестило її і розважало,
Купало небо весняним дощем…
Берізку напоїти забажало,
А чи з любові, і теплом зігріло ще,
Й пустило паросток життя, уже нового,
На нім – надійні молоді клейкі бруньки.
Щодня підходжу і дивлюсь на нього,
Щораз хвалю: «Бач, молодець який!»
А може, й є в цім загадка для світу,
Що в русі безперервнім всі живем,
Щоби життя урятувати вітам,
Зігрій любов'ю. І коріння оживе!
09.12.2012
Ганна Верес (Демиденко)..