Константін Велічков, Царгородські сонети: Сонет VIII
І раптом, у мечеті біля брами
гукнув зраділо бідний Абдулах:
«Лиш тільки ти, всезнаючий аллах,
один знайомий з людськими серцями!
Від мене ти уславлення прийми!
Дізнавсь про те, аллах, твій раб терпливий,
що може бути і багач щасливий,
узявши кусень з бідного суми!»
І розказав тоді для всього тлуму,
що криками своїми там зібрав:
«Хасан-міняйло руку без роздуми
В таріль мою простяг, коли минав;
чекав душі я щедрість, а не глуму,
тепер же бачу – він мене окрав».
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет VIII
Внезапно, на мечета до вратата,
извика с радост бедний Абдулах:
„Теб само, о, всеведущий аллах,
познати са на хората сърцата!
От мен благословия приеми!
Узна, аллах, рабът ти най-последний,
че може и богатия на бедний
за залъка да се полакоми!“
И туй тогаз разказа на тълпата,
коя гласът му беше там събрал:
„Хасан сарафът си простря ръката
в паничката ми; щомто бе минал,
какво откъсна му се от душата
зърнах да видя: беше ме обрал.“
