А знаєш… так буває…
Ти сидиш і дивишся у надій заповнене небо
Тебе охоплює безшумний вітру крик
А ти сидиш і відпускаєш емоцій пліт по пустоші ночей
І ось відпливаючи, тенета відпускають вузли на твоїй шиї
Ти дихаєш. Дихаєш? Ні!
Залишилася тиша яка здавлює легені
Яка обмотує криком наповнене серце
А ти мовчиш… мовчиш бо немає що сказати
Лише повз пролітаючі думки зачіпають тебе своїми променями зажури
А що не так? Не так усе і не такі усі навколо
Не такі… не такі бо нікого навкруги
Ти лиш один. Пустий у просторі забутий
Ловиш очима вітру крик
Який не лунає…
А все чому? Чому ось так буває…
Тому, що, знаєш….
А ти знаєш… так буває...
:th:
