У 36м на Пречисту
Народ у Салисі ревів –
Дійшла до них приємна звістка:
Є син в роду Поліщуків!
Миколин хлопчик був найкращий,
Весь рід Максима полюбив.
Десятирічку у Таращі
Максим успішно закінчив.
Річковий технікум кінчає,
Вже служба в армії пройшла,
В зв'язок у Київ поступає
Із свого рідного села.
А потім, мабуть, вірш складає,
Як геніальний наш Тарас,
Бо у заслання попадає
У Казахстан, аж у Аральськ.
Там якось пальця він поранив
Об телеграфний апарат.
Йому зробила перев’язку
Красуня Ліда – медсестра.
Зуміла так прибинтувати,
Що він до Лідочки присох.
Вік 35 – хороша дата,
Як одружилися удвох.
А від гарячого кохання,
Звичайно, донечки ростуть.
Так і у них: є Лєна й Таня,
Уже пішли в життєву путь.
А сам кружляв по всім Союзі
І діло йшло вже до сивин,
Коли Максим, шановні друзі,
Попав у славний Яготин.
Стає військовим комісаром,
Робота, жінка – можна жить!
Почав він службу за Аралом,
Тепер он в бункері сидить.
Шановні друзі! Побажаєм
Хорошій, гарній цій сім’ї:
Хай довго ще співають
В серцях у їхніх солов’ї.
Хай же у нашого Максима
Сто літ здоров’я не спада,
Хай ювіляра буде сила,
А Ліда буде молода.
Нехай живуть у щасті діти,
Хай буде мирно і без хмар.
До ювілею! До століття –
Вперед, товариш комісар!
27.08.1996
