Настане день -
і вечір наступає без упину...
Ось понеділок...
Не встиг змигнуть - п'ятниця уже,
І місяць миттю пролітає,
рік - якась хвилина...
Й зозуля сиза півстоліття наше стереже...
І не злічити болей наших
і супутні втрати...
Батьків і друзів...
Помислів благах і добрих дій...
Не дай нам Боже
кожен день і знову вибирати
Між вчора й завтра
лиш одну із заповітних мрій!
Бо невідомо нам
ще скільки часу залишилось...
То ж повертатися назад
для нас - не варіант!
Допоки в грудях
серце полум'яне не спинилось
Реалізуйте у житті
дарований талант.
Не треба скромності
у чому ви і так професор,
Робіть лиш те завжди,
до чого й так душа лежить.
Живіть для себе ви сьогодні -
не для преси
Й не слухайте усіх,
хто праведно вас учить жить.
Лише назавжди ви забудьте
одне слово - "потім",
Із лексикону викиньте теж
"завтра" і "пізніш".
І хоч ви дуже зайняті
на нелегкій роботі
Дрібницям світу усміхайтесь
щиро і частіш.
Не можна думати
про щось зневажливо - "пізніше"
Бо чай і кава захолонуть,
молоко згірчить...
Проблеми перед нами постають
усе гостріше,
А ми відміряли собі
до років ста прожить.
І діти виростають,
і у білий світ ступають,
Батьки старішають,
як сни ідуть у небуття...
Людьми обіцяне,
якщо й зовсім не забувають -
Не вистачає часто
в них на це всього життя
Й на почуття та мрії,
плани, досвід і кохання...
І нездійсненому
ми підбиваємо баланс.
А потім залишається
одне розчарування
По втрачених можливостях,
про той єдиний шанс...
Тому дозвольте буть щасливим
ви собі сьогодні.
Покличте щирих друзів,
продзвоніть й скажіть "Привіт!
Як класно було
з вами ген напередодні.
Зустрітись треба іще раз...
І хай нам заздрить світ!"