Я знаю дівчину, мовчання,
Утома тяжкая від слів
Панує маревом сіяння
Зіниць розширених вогнів
Її душа відкрита спрагло
Лише віршам дзвінким, як мідь
Життя пересічне й огрядне
Минає гордо, мимохідь
Легка, нечутна, некваплива
Не йде, а начебто пливе
Не скажеш, що вона вродлива
Та щастя все у ній моє
Коли жадаю я свавілля
Я йду сміливо пити всі
З солодким, мудрим болем зілля
Знемоги й марення її
Вона сумна в години млості
Та має блискавку швидку
І сни її чіткі та гострі,
Як райські тіні в пеклі на піску
літо 2018 р.
