У кузню Смерть з'явилася раптово:
- Поправ косу! - до коваля.
- Що? Вже пора? Я не готовий...
Бо ще зробить хотів би для...
- Ще не кінець, все набагато гірше!
- А що зробити, ти кажи?
- Поправ косу! Щоби косила ліпше!
- Ну, це я можу. Підожди!
А потім що? Молитися? Збирати речі?
Я вперше, знаєш, що та як...
- Ти ось про що! Ха-ха! - здригнулись плечі:
Сміялась Смерть, коваль закляк.
- Не за тобою! Принесла ось своє...
- То я живий! Іще не вмер...
- Тобі видніше... Як здоров'я твоє?
- Здоровим був я до тепер...
- Ну той живи! Працюй, трудися!
- Сказати легко... Ти сідай, не стій!
- Та заспокойся! Не трусися!
Про мене й і думати не смій!
Косу Коваль оглянув вправно -
Роботи десь хвилин на чверть
Та дерев'яними руками правив плавно
Не поспішав, бо поряд Смерть
Коли тягнути далі вже було не сила,
Сказав - Смертельна зброя ось твоя!
Подумать, скільки ти життів скосила...
- То зброя? Хто скосила ? Я?
Я ні одну людину в світі не убила.
У світі одне одного вбиваєте лиш ви!
Із за грошей, зі злості, в кого сила
Із заздрощів, з ненависті, з нудьги.
Якщо і цього вам іще замало,
То починаєте кривавую війну
Щоб у містах і селах пусто стало
Мільйони жертв кидають на біду.
І боробьба за владу, за ресурси,
Безжально знищує чужих й своїх.
Тепер, Ковалю, ти у курсі,
Що це ганьба! Великий гріх!
Колись була я молода і мила
З квітками проводжала в інший світ
Спостерігаючи, я сльози лила
Даруючи останній свій привіт.
Та надивилась я за довгі роки
Як люди клято знищують себе.
З жалю і горя втратила я спокій -
Зістарилася тілом. Та душа живе...
- Скажи, якщо косою ти не дієш,
Тоді навіщо так тобі оця коса?
- Ковалю, якже ти не розумієш -
Дорога в Рай травою заросла...
Татьяна Роньшина: https://www.stihi.ru/2016/11/11/11775