Не бачив світ мерзеннішої біди,
Як за часів Другої світової війни.
Гідність переважала страх
А мрії стерті в прах,
Гулом сирен, по вітрах:
Між вогню бомбувань;
Між тілами, страждань;
Між материнських чекань;
Між солдатських агоній, вагань –
Стріляти, чи ні?
Вбивати, чи ні?
Вмирати, чи ні?
А треба стріляти!
Доведеться вбивати!
І треба вмирати...
На цій клятій віні
Йшли чорно коралові дощі
Й багряно-бурії сніги.
Загнивали пекучо жовті рани,
Вмирали чорно-білі воїни,
Що рвали, різали й страждали,
Щоб воля, мрії і свобода
Жили в серці у народа
Шумом парадів, по місцях:
Між рідних друзів, у серцях;
Між любові, добра;
Між материнсько тепла;
Між спокою миру, без вагань.
Не бачив світ більшого героїзму
Як за часів боротьби з фашизмом.
