Почула берізка
Страшенную звістку.
Їй сказала сорока,
Вся така білобока,
Якій сказала бджілка,
Що дзижчала тільки,
Що почула квітка,
Як кричав пугач,
Що йде рубач.
Боялася берізка,
Мов собаку кішка.
Боялася берізка –
Лісоруб вже близько.
Чекала, чекала
Та сльози пускала.
Лиха чекала,
Того і ридала.
Осінь прийшла,
Холод несла,
А лісоруба все й нема.
Зима налетіла!
Усе засніжила!
Берізка тремтіла,
Але все стерпіла.
Ось прийшла і весна.
Вона ридає,
Бо смерті чекає,
А лісогуба немає.
Вже й літо.
Граються діти,
А берізці сльози нікуди подіти!
Шукає берізка
Сороку із звісткой.
Нема ні сороки
Такої білобокой.
Нема ні бджілки,
Що дзижчала тільки.
Немає квітки.
Аж приліта пугач
І мовить: "Пробач!
Обізнавсь я, то не рубач!
А за лісом спостерігач!"
Зраділа вона,
Що не чекала біда.
Тож не слухайте сорок
Та їх пліток,
Щоб не мати морок.
Як мала берізка,
Почувши страшну звістку.