Намело кучугури високі блакитних снігів,
Не вертайся до мене - сніги вже не стануть садами,
Завірюха не змінить свій голос охриплий на спів…
Снігова Королева і досі сміється над нами.
Ти блукаєш по колу у замку північних вітрів,
Ти не згадуєш друзів, ні весен, ні квітів, ні міста…
Львів і досі сумує у світлі старих ліхтарів
І плете з кришталевих сніжинок розкішне намисто.
У кав’ярні за столиком нашим щасливо сидять
Ті, що вірять у мрію, в кохання, в майбутнє, у сонце…
Забирайся, втікай і біжи геть, Маро Снігова!
І не смій заглядати у їхнє щасливе віконце!
