Так тихо, лиш серцю в грудях болісно,
біжать кудись слова мої вечірні…
Коли дивилась ти, всміхались проліски
такі мрійливі, і тобі покірні…
Печаль уперлась лобом в юні вікна
і дивиться, не хоче відпускати…
Я для світів твоїх став непомітним,
які б не малював маршрути й карти…
Тепло торкнеться ніжною рукою,
повіє вітер молодий, зелений…
А я згублюся у метро з юрбою,
віддам для них хоч трішки мого щему!
Творчих успіхів! 
