Живу я, та й живу з весною ранньою,
крадучись у вікна тихі і холодні…
В лісах десь проросту напевно, і востаннє
голосом згублюсь в пташинім передзвоні…
В містах дерева ще стоять такі похмурі,
будинки всі промерзли до кісток цеглин,
вони чекають сонця, ну а я, на бурю,
щоб розчинитись в ній на декілька хвилин,
кричати й вітром рвати все в собі до крихти,
можливо ось тоді, нарешті щось збагну…
А поки що чекаю на розквітлі квіти,
а поки що живу, як всі, та й і живу…