Зими вечірньої тривога й смуток,
у вікна б снігу, і долонь твоїх тепла…
А час все вирізає візерунки,
й від них лишаються несказані слова…
Я іду ступаючи босоніж в ями,
впавши – підіймаюсь, мов жебрак з колін…
Дні фальшивлять всі пісні під фонограми,
гублять сотні ненаписаних ще рим…
Нитки з клубків заплутались в єдиний,
я так стомивсь, але тримаю їх в руках…
Лиш одного хочеться в цей вечір зимній,
у вікнах снігу і долонь твоїх тепла…
