Дебіл Орфей забембав всіх до тика
Одне то друге — все йому не те,
Лише його кохана Еврідіка
Все пробачала або майже все ...
У решті решт, допік самого Бога -
Урвався у Всевишнього терпець:
Набридли твої дурощі, небоже,
Іди під три чорти! Хай тобі грець!
Почула се дружина і до Нього:
Прости! - благала... Хай Орфей живе!
Упала, наче птах без крил, у ноги
І ридма плаче, коси в клапті рве
Сердитий суд навряд чи милосердний:
Своє життя, раз любиш, то віддай!
Такий от справедливий Він і щедрий -
Безмежна щедрість застилає небокрай
Пішла у темне царство Еврідіка
Пішла за нього, бо кохала над усе -
Злетіла із Орфея лиха пиха:
Прозрів, отямився, та пізно тепер. Все …
Картався, мучився, волав, неначе в пеклі,
Від болю розривалось на шматки
Отруєне великим смутком серце,
Хвилини туги плили, як роки.
Пішов молитися, просити гніву Бога -
Той: відчепись — вона вже не моя,
Проси у іншого, у того, не святого -
Якого не виносить ця земля!
Через глибоку і страшенну прірву
Ішов Орфей в пекельну річку Стікс.
Став там молитися — та так, що серце вирве,
Харона і усіх довів до сліз.
Підземне царство грізного Аїда
Ридма ридало, слухаючи спів,
Цим горем переймалась Немезіда,
Сизиф свою роботу зупинив!
Геката плакала, Ірінії злякались
І Персефона мокра вся наскрізь,
Аїда вмовили, самі заприсягались:
Як не відпустить... — разом ізректись
Понуро і без краплі співчуття,
Аїд, почувши те, насупив очі -
Негоже відпускати до життя,
Хто був під владою у цьому царстві ночі
Проте, гаразд, іди у ніч, знайди
Серед тіней, серед мільйонів мертвих душ ...
Знайдеш — до мене приведи,
Не зволікай, бо час біжить чимдуж
Не зволікав, не плутався Орфей
Її душа і в темряві світила -
Знайшов її серед пітьми ночей:
Вона і там за нього ще молила
Аїд поглянув і Орфея зрозумів,
Хай буде так - лише одна умова:
Оту красу небесну, Бог творив -
Не маєш більше бачити ізнову!
Та кожну мить, хвилину або час
Її, як казку, пам'ятати будеш,
Дорожчої з дорожчих всіх прикрас
І більш нікого в світі не полюбиш!
Здригнулось серце - чи таке можливо -
Я не побачу більше Еврідіку?
Не доторкнусь? Гаразд! Аби була щаслива!
Аби жила! Я - згоден! Я - клянусь!
Гермес сміливий - всі дороги знає
Із царства мертвих їх назад привів
Сам полетів - Бог справи свої має,
На пам'ять ману Еврідіки напустив
Вона забула про свого Орфея,
А той її й на мить не забував:
Пісні, які співав — лише для неї -
Отак свою вину спокутував
Прошу і я прощення того Бога:
Як сонце ти прекрасна, Еврідіко!
Живи! Заради усього святого!
Хвала любові - з тоді і по віки!
Робота зроблена велика. Майже поема. Але спочивати на лаврах ще рано, треба ще попрацювати над розмірами, наголосами, відмінками, правописом... Зокрема, не "тік"(де колись зберігали збіжжя, і не дерево чи матерія), а "тик"(хвороба, симптом), в родовому відмінку буде "тику". Ну, і т.д. Вперед, друже, Вас чекають великі справи, бо твір того вартий!