Серце міста болюче б`ється в моєму горлі,
Відбиває поламаний порваний ритм у скронях.
Я вже майже, вже майже (мене залишилось трохи)
Розчинилась в його безмежному біополі.
Я остання із тих, хто знає, що все несправжнє,
Що повітря – це кров, а бетон – заніміла шкіра.
В грудні кров та застигне, пластом на узбіччя ляже.
Зовсім скоро зима приспить наше місто-звіра.
Кльово! 
