Засумувала степом синь –
Крило печальної блакиті.
І шість на обрії хатин
Застигли наче на півмиті.
В зажурі схилене колосся,
Повільно ворон пролітає.
Ну що ти… А верби волосся
Бездумно вітер заплітає.
Ну що ти… Налетіло ніжно,
Торкнулось подихом бузковим,
А синь в очах безжально ріже
Незнано рідним і знайомим.
Давай помолимося тихо
У тій блакиті, тому сумі.
Давай помолимось, давай,
У тім колоссі, тій задумі.
А степом синь – усе сумує –
Крило печальної блакиті.
Ще не пробуджені молитви
Застигли наче на півмиті.