А я забив дошка́ми се́рця двері,
Спалив надії і мости,
Та, серед тисячі зіро́к у небі,
Упала найніжніша Ти.
Упала в трави ніжна королева,
Із пасмом золотавих кіс,
Наче під ноги мрія кришталева,
Шумів довкола синій ліс…
З тих пір журба-печаль мене минає,
І сте́жки квітами цвітуть,
«Що це за Зірка біля тебе сяє?», -
Усі питання задають!
А я до тебе ніжно нахилюся,
Аби ніхто не засмутив,
А я тобі тим серцем посміхнуся,
Що колись до́шками забив!
